27 серпня – день народження відомого поета, письменника, публіциста, перекладача, доктора наук Івана Франка, а також сьогодні – це день урочистої церемонії нагородження лауреата Міжнародної премії Івана Франка. Про це та про інше поспілкувалися напередодні з єдиним живим онуком «титана праці» – Роландом Тарасовичем.
В приміщенні, де я побувала в гостях і де знаходиться тепер Міжнародний фонд Івана Франка, раніше жила власне родина сина письменника Тараса Франка. Тут старовинні меблі, цікаві портрети, знайшлося навіть кілька оригінальних малюнків Тараса Івановича. В Міжнародному фонді, який ініціював Роланд Тарасович, йому активно допомагають директор Ігор Курус і прес-секретар Ольга Нижник. Як відомо, ця благодійна організація була створена власне на підтримку розвитку україністики та суспільно-гуманітарних наук, просування та популяризацію наукового та творчого доробку Івана Франка і має право рівнятися до премії Нобеля. Фонд є відносно молодим, так як створений в червні 2015 року, а премія, що є важливою складовою його діяльності, має стимулювати вчених різних країн проводити різноманітні дослідження в вищезгаданих галузях. Розмір цьогорічної премії – 500 тисяч гривень.
5 серпня у Відні за голосуванням журі, до якого входили представники зокрема з Словаччини, Німеччини, Польщі, Австрії, Швейцарії, визнали найкращою працю Любомира Гузара «Андрей Шептицький, митрополит Галицький – провісник екуменізму» в номінації «за визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук». Як відомо, Іван Франко у Відні захищав свою докторську дисертацію, саме тому для голосування журі обрали це місто.
– Роланде Тарасовичу, ми знаємо, що 2016 рік – це рік Івана Франка, чи багато вдалося зробити за цей рік?
– Ми з Міжнародним Фондом робимо все для того, щоб Івана Франка не тільки українці, а й інші країни пам’ятали і знали що це була за могутня особистість і хоча би Європі показати Франка справжнього. В інших державах пам’ятають та розповідають про своїх письменників, поетів, і наш повинен засвітитися голосно. Крім того, діяльність наша спрямована на те, щоб українці більше говорили українською мовою, так як, окрім західної України, українську мову мало чути і це прикро. Ми повинні бути як всі європейські держави, адже ми маємо чим пишатись. Зі мною в фонді є люди, які дуже щільно і розумно все роблять, багато роблять, тому я дуже радий що так є.
– Чи є хоч якась підтримка від держави для Міжнародного Фонду?
– Ні. На жаль, ті, хто керує державою їх і не видно що вони роблять і для чого. Живуть для того, щоб щось вхопити. Немає майже справжніх українців, хоча багато кричать, що вони власне такі. За Україну не боряться так як це робив Іван Франко. Ми повинні мати своє місце в світі, а воно не повністю нам належить. Чекаємо кращих часів. (прим. авт. – Премія Міжнародного фонду йде з власних заощаджень Роланда Тарасовича, заощаджень Ігоря Куруса та невеликої допомоги партнерів).
– Які ваші улюблені дідові твори, знаємо, що Іван Франко написав близько 100 томів, чи реально прочитати все?
– Думаю, улюбленими є всі, які я читав. Щодо кількості, то напевно нікому це не під силу прочитати все, що написав Франко. Ми звичайні люди, а це незвичайна. В світі мало таких можливостей може бути.
– Як ви вважаєте – писемництво – талант від Бога? Чи не пробували самі писати?
– Не задумувався над тим, та видно Бог знає краще кому подарувати талант. Твори не писав, так як вчився на техніка (прим. авт. Роланд Франко – автор близько 50 праць в галузі автоматичного регулювання та приладобудування).
– Ви працювали закордоном. Чи не було бажання залишитися жити там?
– Так, я працював 4 роки в Великобританії радником з питань науки в Посольстві України. Приємно, що люди, які зі мною працювали, казали, що я там був найкращим працівником, при тому, що вчився я на техніка (сміється). Дружина якось сказала – а може тут залишимося ? Але я відмовив їй, все, що треба я там зробив і ми повернулися на Україну.
– Що б ви порадили сучасним читачам?
– Більше читати. Зараз люди таке враження, що взагалі не читають.
– У Львові принаймні раз в рік читачі збираються на Форум видавців, купують книжки.
– Це добре (сміється). Може й про Франка не забуватимуть.
Тетяна ЖЕРНОВА
