Після урочисто відправленої о. Андреєм (Романом Шептицьким) у Прилбичах приміції (першої Святої Літургії) Казимир Шептицький відбув в околиці Кракова вивчати лісову справу.
Ці події мали місце восени 1892 року. У цей період життєві дороги братів розходяться: один вирушає у світ русинів-українців, а інший розпочинає кар’єру польського аристократа, дідича, австрійського політика та галицького громадського діяча. Попри те, двома братами керує покликання до Служби Господу, яке вони повинні здійснювати, як відчувають, не серед народу, з якого зродились і серед якого виховалися та зросли, а серед сусідів, таких же католиків, тільки іншого обряду, східного. Один із них, Роман — о. Андрей, вже ступив на цей шлях. У іншого — Казимира, цей шлях тільки визріває, хоча піти братовими слідами рішення вже прийняте. На жаль, щодо цього періоду можемо тільки здогадуватися про те, що своє покликання Казимир прагне реалізувати серед ченців східного обряду. Мине кілька років — і підтвердження нашим здогадам ми отримаємо у маминих листах. А тим часом…
Того року Казимир із братами полював у Прилбичах, в Дев’ятниках, імовірно, і в Карпатах. На Різдво 1892 року в родинному домі бракувало тільки о. Андрея. «У день Божого Народження, — писала Софія Шептицька у листі від 4 січня 1893 року до Софії Попель — під час першої Святої Літургії на світанку з Казиком, Олесем і Леоськом ми приклякнули до Святого Причастя, в кишені я мала лист Ромця» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 193]. Далі в листі вона оповідає, чим діти займалися на зимові свята.
«…Мали гарне і вдале полювання тут і в Дев’ятниках, ковзанку на ставі, візити Чосновських з братами й отцем [Пузиною — Леон Шептицький], пізніше Рунів [Руньо Андрій Максиміліан граф Фредро (1859–1898), племінник Софії Шептицької, син її брата Яна Олександра графа Фредро — І. М.]…, а пізніше знову полювання, відтак думаю, що було забавно. Хоча в «антракті» Казик мені раз сказав: «Часом так досить маю цього всього», — але і Його Ісус по-Своєму формує».
Після повернення з Кшешовиць Казимир Шептицький входить у володіння маєтками родини на Жидачівщині, в селі Дев’ятники. Нагадуємо, що до останнього цей двір належав матері Яна Кантія Шептицького, яка померла 1888 року. Сюди молодий дідич перебирається десь у половині травня 1893 році. Як зазначає його брат Леон в коментарях до маминих листів, перший лист Софія Шептицька пише до Дев’ятників 30-го травня. Слід тут зазначити, що в ці роки існує правило, що преса публікує інформацію про приїжджих, які зупиняються в готелях. Така інформація є і про Казимира Шептицького, який ночує у львівських готелях. У всіх випадках зазначено, що він приїхав з Прилбич [Kurjer Lwowski. — № 254. — 13 вересня 1893 р. — С. 6; Kurjer Lwowski. — № 302. — 10 жовтня 1893 р. — С. 6; Gazeta Lwowska. — № 290. — 21 грудня 1890 р. — С. 6]. Перший раз про прибуття до Львова з Дев’ятників преса повідомляє аж у липні 1894 року [Kurjer Lwowski. — № 190. — 11 липня 1894 р. — С. 6].
5-го липня 1893 року у Кракові відбулося католицьке віче, в якому участь взяли Ян Кантій Шептицький і син Казимир [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 202]. Такий захід в Галичині відбувався вперше, і за взірець йому стали католицькі з’їзди, які проводились у Австрії та Німеччині. На чолі організаційного комітету стояв Анджей граф Потоцький (1861–1908), польський політик і близький товариш молодих Шептицьких. Це у його володіннях Казимир проходив лісову практику у Кшешовіцах. Захід не був польською національною католицькою акцією, і в його роботі на рівних правах брали участь греко-католики русини-українці на галицькі вірмени. Окрім мобілізуючої функції для католиків Галичини, завданням віче було виробити низку пропозицій для вирішення нагальних проблем у суспільстві. Реалізація покладалася на плечі політиків-консерваторів у Галицькому крайовому сеймі. До найстаріших її представників належала група польської шляхти, серед яких і Ян Кантій Шептицький, на чолі з князем Адамом Сапігою (1908–1903). Організаційно віче було поділене на секції: шкільна, католицького життя, промислово-економічна, сільськогосподарська, наукова, мистецька, музики, журналістська тощо, які проводили видатні представники політики, громадського життя чи духовенства краю [Czas. — № 151. — 6 липня 1893 р. — С. 1–2].
Одразу після повернення з Кракова сім’я Шептицьких вирушила на Поділля, де в Сумівці (нині Бершадський повіт Вінницької області) 22-го липня відбулися заручини сина Олександра з Ізабеллою Собанською (1870–1933). Дату весілля визначено на перше жовтня. Казимир був присутній і на заручинах, і на весіллі. Ось як тогочасна преса описала цю урочистість:
«1-го жовтня відбулися в Сумівці, Ольгопільського повіту, шлюбні урочистості панни Ізи Собанської, дочки блаженної пам’яті Казимира, останнього вибраного маршалка ольгопільської шляхти, і Марії з графів Потурлицьких Собанської, з Олександром Шептицьким. У переддень шлюбу весільних гостей привіз окремий потяг з Князівства Познанського, Галичини і дальших кутків Поділля на залізничну станцію Тростянець-Подільський, звідки довгий караван фіакрів вирушив до Сумівки. Увечері всі учасники весілля в кількості понад сто осіб вже були зібрані у Сумівці. Крім обидвох родин молодих, були представники сімей: Потурлицьких, Шембеків, Чарнецьких, Мельжинських, Баденіх, Фредрів, Свейковських, Ледоховських, Грохольських, Бжозовських, Водзіцьких, Чарномських, Єловецьких, Маньковських, Бнінських, Ярошинських, Володковичів, Бонецьких, Руссановських, Залеських. На рано перед полуднем усе товариство згромадилося в залі в палаці, де з великим мистецьким талантом імпровізовано капличку. Тут молоду пару поблагословив священик Адам Потурлицький, вуйко панни молодої, і в прекрасній промові з історії двох родів, які поєднувалися, вказав укляклим біля підніжжя вівтаря на дорогу вірності Божим заповідям і католицькій традиції, як на найвірнішу запоруку щасливому майбутньому. Дружками були: графиня Марія Баденянка і молоденька донечка Марцеліїв Собанських, а дружбами пан Ієронім Собанський і Станіслав граф Шептицький. Від вівтаря панну молоду відпровадили Ян граф Шептицький і Марцелій Собанський, а пана молодого пані Марія Собанська і Софія Шептицька. Під час сніданку й обіду були підняті численні тости, серед яких найкращим був вірш. Михайла Собанського «Кохаймось». Зі всіх сторін Польщі надійшло близько 300 телеграм. Перша, яку прочитано, була телеграма з благословенням Святого Отця для молодої пари. Після полудня відбулося мальовниче хлопське подільське весілля, а коли наступив вечір, після прекрасно виконаних штучних вогнів і ілюмінації парку смоляними бочками, розпочали під безкінечні звуки танці, які затягнулися до світа. Щойно на четвертий день почали гості роз’їжджатися, забираючи з собою якнайкращі спогади тих годин, які як милий сон збігли, а подив зі знаного таланту пані дому приймати й пригощати стався ще більший» [Gazeta Lwowska. — № 237. — 18 жовтня 1893 р. — С. 3].
Після весілля молода сім’я замешкала у Городиславичах. По Фредрах маєтки частково викупив, а частково одідичив Ян Кантій Шептицький. У ті часи Городиславичі входили до російської імперії.
Після повернення з Поділля Софія Шептицька їде на кліматичне лікування в Ґріс (Південний Тіроль, нині Італія). Із цього моменту є низка листів Софії Шептицької до Казимира, які адресовані в різні місця: Прилбичі, Львів, Дев’ятники тощо. У цей час Казимир Шептицький активно допомагає батькові вести родинні справи.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
