Сьогодні пропонуємо вашій увазі другу ретроспективного огляду інституцій соціального захисту у Галичині. Перша частина з’явилася на шпальтах нашого видання минулого тижня і була присвячена шпиталям.
Оксана Стадник продовжує розкривати тему і нині мова під про заклади та товариства доброчинності і їх діяльність на теренах нашого краю.
Заклади та товариства доброчинності
Будинки для калік як правило, закладались на кошти благодійників. На Галичині їх було 18, з них половина – у Східній Галичині, тобто на теренах сучасної України. З найдавніших можна назвати: фонд бідних у Самборі – з 1549 р. за кошти землевласника Єжи Шимановіньського з метою забезпечення опіки та утримання місцевих бідняків, які не здатні заробляти; заклад св. Лазаря для калік в Жовкві – з 1628 р., на кошти Софії Данилович, з 1862 р. додано кошти Адама Копіньського. З метою утримання людей похилого віку, нездатних заробляти на себе, за кошти Андрія Потоцького у 1662 р. було створено будинок калік у Станіславові. В Золочеві Яном Собєським у 1662 р. засновано заклад для утримання, одягання та лікування калік.
У Сокалі з 1808 року під опікою Сестер Терціянок та повітового відділу функціонував Будинок-притулок ім. Франца Йосипа І для бідних старих та калік.
Незважаючи на різноманітні назви – заклади і товариства доброчинності для догляду, підтримки та виховання сиріт та інших потребуючих – усі ці доброчинні організації та установи, було закладено та утримувались на кошти приватних осіб, за рахунок внесків мешканців наших міст та сіл, не мало значення – чи то були багаті аристократи, чи прості міщани та селяни.
У Львівському повіті відомий Фонд убогих у Наварії, закладений у 1771 р. мешканцем Рохом Вінявським з метою підтримки місцевих бідних. Аналогічні фонди існували: з 1805 р. у Щирцю, закладений за кошти римо-католицького священика Ігнація Антонія Загліньского; з 1813 р. у Збоїщах та Грибовичах, фундатор Ян Непомук Нікорович. Фонд убогих у Зимній Воді та Басівці був започаткований у 1844 р. за кошти львівського католицького священика Францішка Тома.
До цього переліку можна додати Інститут бідних християн у Львові: створений у 1785 р. відповідно до декрету імператора Йосипа ІІ. Мета: утримання непрацездатних християн, мешканців Львова та прилеглих територій. На жаль, дана інституція певний час активно не розвивалась. Тільки у 1811 р. за підтримки тогочасного губернатора на його основі було створено Заклад опіки закритого Інституту бідних християн міста Львова для дорослих і старих, непридатних до праці. Від 17.10.1888 р. діяв спеціальний статут, затверджений намісництвом.
Товариство доброчинності дам у Львові було створено у 1816 році з метою підтримки збіднілих родин. Зазвичай, таких родин було від 35-ти до 50-ти. Перед І світовою війною підтримку отримували близько 60 родин. Фонди складались із внесків членів товариства та святкових пожертв. У 1854 р. було створено сиротинець для дівчат ім. княгині Гелени Понінської, який розміщувався при закладі св. Терези сестер згромадження Провидіння Божого, під опікою яких постійно перебувало близько ста вихованок. Інтернат надавав освіту в обсязі 6-класної школи. Після ІІ Світової війни сестри покинули Львів, будівлі були передані Львівській політехніці, у власності якої вони перебувають по сьогоднішній час.
За ініціативи Товариства у 1845 р. було закладено Шпиталь для бідних дітей, який спочатку знаходився в орендованому приміщенні при закладі св. Терези. Одночасно у ньому могло лікуватись 12 дітей. У 1854 р. було споруджено власний будинок, зокрема, за доброчинні кошти княгині Ядвіги Сапєги, де було розгорнуто вже 40 ліжок. З 1875 р. з метою утримання цього шпиталю було створено окреме «Шпитальне товариство для бідних дітей св. Софії», у 1878-1880 рр. за кошти його членів було збудовано власний будинок для дитячої лікарні на Личаківському передмісті, поблизу Загального шпиталю, здійснювалось повне медичне та матеріальне забезпечення хворих дітей з бідних родин. Спочатку нова лікарня була розрахована на 72 ліжка та 2 відділення: внутрішніх та хірургічних хвороб, а також, амбулаторія. В подальшому у зв’язку із необхідністю надання фахової допомоги дитячому населенню Львова та околиць було збудовано ще один будинок, так званий павільйон для інфекційних хворих. У 1885 р. ліжковий фонд зріс до 110 ліжок. Управління лікарнею та товариством здійснював комітет під керівництвом голови. В різні періоди цю функцію виконували княгині Ядвіга Сапєга, Кароліна Понінська.
Товариство також фінансувало філію в Івонічу, де щороку 40 дітей отримували можливість лікуватись під лікарським наглядом. У 1910 р. лікарня була об’єднана із Загальним Шпиталем зі створенням 3-х дитячих відділень.
У 1843 р. за ініціативи графа Станіслава Богдана Скарбка неподалік Дроговижу було засновано заклад для бідних сиріт, який задумувався з метою виховання та ремісничого вишколу осиротілих дітей та забезпечення притулку для злидарів. Аби збудувати будівлю та облаштувати у палаці притулок, граф Скарбек продав власний будинок театру у Львові, звіринець, три містечка й 28 сіл. Будівництво тривало багато років, і тільки у 1875 р. було затверджено статут установи. Мешкали тут діти багатьох національностей. Окрім загальної освіти діти здобували і фахові знання: дівчата вивчали городництво, куховарство й шиття, а хлопці – різні види ремесел й виготовлення горілки. Загалом у Закладі проживало до 400 дітей-сиріт: 250 хлопців та 150 дівчат. Окрім дітей у палаці Скарбека мешкало близько 60 стареньких.
Радянська влада в одному з корпусів колишнього «Доброчинного інституту для сиріт і убогих» влаштувала свій сиротинець. Згодом його перетворили у тюрму НКВС. А 1984 року тут заснували Миколаївську виправну колонію, яка діє до сьогодні. В головному приміщенні палацу Скарбека, де у радянські часи працював профілакторій для примусового лікування алкоголізму, нині діє обласна психіатрична лікарня.
Варто згадати про притулок для людей похилого віку ім. Домса у Львові – фундація, закладена у 1888 р. за кошти Роберта Домса, з метою утримання осіб похилого віку, збіднілих купців, промисловців, архітекторів, інженерів, хіміків, літераторів, художників, скульпторів. Будинок «Притулку для старців Роберта Домса» було споруджено у 1891 р., діяльність розпочалась у 1892 р. Р. Домс управляв фундацією до дня своєї смерті у 1893 р. В різні роки тут знайшли свій останній притулок художники Г. Грабінський, Северин Обст та Теофіл Копистинський, скульптори Тадеуш Вишневецький, Петро Війтович.
З 1887 р. на спадок графині Людвіки Борковської Незабитовської було створено фундацію, згідно з якою організовано щоденні безплатні обіди для бідних незалежно від віросповідання.
Часом будинки для калік поєднувались із доглядом за хворими, зокрема, лікарським. Такою установою був Будинок для калік і хворих євреїв у Бродах з метою безплатного догляду за хворими та бідним євреями, надання житла, харчування, лікарська опіка тощо. Закладений Юзефом Натансоном, Бером Крохмалем та лікарем Шорнстейном у 1845 р., статут затверджено тільки у 1868 р., утримувався за кошти благодійників, а також немісцевих хворих, які бажали бути прийнятими до цієї установи.
Дуже мало є інформації про лікарські фонди допомоги. Поза тим, ще у 1867 році при створенні Товариства галицьких лікарів одним із пріоритетних положень в статуті було створення фонду допомоги вдовам та дітям по померлих лікарях, який був чинний аж до другої світової війни. У 1912 р. родина завідувача акушерсько-гінекологічним відділом Крайового Загального Шпиталю у Львові проф. Адама Чижевіча (1841-1910) в рахунок цього фонду виділив 25 тисяч крон. Упродовж багатьох років лікарі ЗШ та клінік безоплатно лікували та обстежували безробітних, про що неодноразово оголошувалось на сторінках преси.
Другою такою фундацією була створена у 1891 р. за ініціативи Боніфація та Магдалени Стіллерів каса підтримки вдів та сиріт по померлих лікарях. На першому ж засіданні для восьми вдів було виділено по 50 злотих з цього фонду. Розпорядником коштів був Крайовий відділ (здоров’я?). Функціонувала до першої світової війни.
В цьому ж ряду можна назвати кооператив “Лікарська самопоміч”, який існував у Львові з 1931 року при Українському лікарському товаристві на внески лікарів та надавав матеріальну допомогу вдовам і сиротам лікарів.
Під час першої світової війни функціонувала харитативна установа «Українська самаритянська поміч», діяльність якої базувалась на принципах Червоного Хреста. Під опікою цієї установи в монастирі оо. Студитів у Львові у 1915-1918 рр. було розгорнуто шпиталь «Захист для хворих УСС-ів» на 50 ліжок для поранених Українських січових стрільців. Фінансова підтримка забезпечувалась коштами українських громадян Галичини.
Оксана СТАДНИК
Оксана Стадник. Стаття «Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту в Галичині» із часопису «Український вісник медико-соціальної експертизи». №3. (13). 2014. С.47-67.
