У Луцьку читали публічну лекцію про маґдебурзьку історію міста – час, коли воно користувалося правом самоврядування, але в той же час належало королю. Зустріч відбулася на майдані Ринок, політичному, адміністративному і економічному центрі міського населення часів Речі Посполитої.
Дослідниця давньої історії Луцька Оксана Штанько розповіла, що вперше Луцьк отримав маґдебурзьке право від короля Ягайла у 1432 році. Попри наукову дискусію з приводу її легітимності, все ж, привілей спричинився якщо не до остаточного впровадження, то, принаймні, до розуміння сутності німецького права. Водночас про початки європейської маґдебургії Луцька упевнено можна твердити від 1497 року – привілею, дарованого місту великим князем литовським Олександром Казимировичем з династії Яґеллонів.
Означений документ чітко вказував на заміну звичаєвого права в Луцьку на німецьке, описував порядок обрання, призначення, сфери впливу, обов’язки й компетенцію війта, лави та ради – новоутвореного міського уряду (маґістрату), визначав війтівські прибутки, дозволяв спорудити ратушу та лазню, мати власну систему мір та ваг, три річні ярмарки, визначав особливості судочинства у Луцьку.
Луцький маґістрат складався із двох колегій – ради і лави. Щороку за участю всього маґістрату, очільників ремісничих корпорацій міста та поспільства обирався чинний міський уряд – рада, решта урядників набувала статусу «старих» райців. Каденція радників тривала один рік, лавники могли займати свій уряд упродовж тривалішого часу.
Самоврядна традиція Луцька ХVІ століття передбачала функціонування інституту служебників, зокрема, службу двох писарів – війтівського та міської ради. У штаті маґістрату служив один писар, який в міських актах фігурував одночасно як війтівський і міський. До основних функцій міських писарів належало: протоколювання засідань маґістрату, реєстрація міських жителів, яким надавалось міське право, майнових актів, тестаментів, ведення міських книг тощо. Разом з писарями місту служили шафарі, інстиґатор, міські слуги, кликун, містр-кат, денна та нічна сторожа.
«Хроніки Любарта» уже писали серію матеріалів про так званий «культурний вандалізм» – малюнки, які дозволяли собі робити писарі на офіційний документах. Зазвичай вони зображували міфічних богів, шляхтичів і міщан, робили непристойні малюнки чи навіть записували колоритну стару волинську лайку.
За словами Оксани Штанько, діяльність Луцького маґістрату була спрямована на захист і відстоювання інтересів мешканців міського підпорядкування. Основною функцією самоврядного уряду було судочинство. Засідання маґістратського суду до середини ХVІ століття відбувалось у війтівському домі, або у домівках луцьких бурмистрів, оскільки ратуша посеред Ринкового майдану Луцька зведена була лише в другій половині 1560-х.
У цій всій історії треба чітко розуміти розрізнення юридично-територіальних частин Луцька: міська територія, регульована маґдебурзьким правом, це одне, замки – Верхній та Окольний – це інше, а церковні і монастирські юридики – зовсім третє. Той, хто жив на цих ділянках, підпорядковувався і платив податки юридичним власникам цих ділянок. З іншого боку, усе місто Луцьк загалом як географічна одиниця було містом королівським. Цікаво, що єврейська громада жила осібно і ратушними законами не керувалася. Однак, з точки зору короля, вона все одно була луцькою.
Була ще одна категорія – шляхетські юридики. Що казати, кожен хотів заробити. Характерною рисою Луцька середини ХVІІ століття було зловживання урядниками владою й утворення не завжди легітимних, непідвладних жодному з урядів, власних юридик.
Діяльність маґістрату на маґдебурзькому праві сприяла розвитку ремесла й торгівлі в місті. Цехи у своїй організації й діяльності послуговувались нормами, прописаними у головних цехових документах – статутах. Основний принцип існування усіх середньовічних та ранньомодерних організацій різних соціумів – корпоративність, яка добре прослідковується на прикладі луцьких ремісничих цехів. У багатьох життєвих ситуаціях ремісники виступали злагодженим колективом, що стояв на обороні цехових потреб. У Луцьку працювали кушнірський, шевський, кравецький, ковальський, слюсарський, риболовецький, сокольницький, різницький, ткацький, скрипницький цехи. Крім того, працювали мулярі, пивовари, золотарі, шаповали, постригачі, полотнярі, кухарі, аптекарі тощо.
Який вигляд мала луцька ратуша, поки що невідомо. Цим «поки що» ми засвідчуємо сподівання не без деякої впевненості, що в майбутньому ці відомості віднайдуться. У XVIII столітті Луцьк дуже страждав від пожеж. Одна із них і поглинула ратушу. А оскільки, скоріше всього, це відбулося в другій половині XVIII століття, часові занепаду міського життя і всієї Речі Посполитої, то відновлювати ратушу не було ані бажання ані можливості. Тому сьогодні Луцьк без ратуші. Не можемо оминути увагою проект луцької ратуші від Товариства технічних наук у Львові. Правда, скоріше всього він належав до сфери «мрійливого захоплення минулим», аніж до реального наміру відновити ратушу, тобто скоріше був просто малюнком, аніж насправді проектом.
Ратуша стояла на майдані Ринок, який був центром міського життя. Сьогодні приблизно на тому місці стоїть будинок, проте підземелля ратушні збереглися. Автори цього тексту до них ще не потрапили, проте бачили на власні очі суміжні підземелля, із яких є хід до ратушних. Їх надійно оберігає сучасність, просто так «зайти» до них, як це є у замкових, єзуїтських чи домініканських підземеллях, неможливо.
Зачепили і тему нинішнього стану Ринку. Чи відбудеться колись в Луцьку регенерація майдану, який сьогодні є вкрай занедбаним і використовується як місце, де можна залишити авто і податися на базар? З розбитою тротуарною плиткою, обдертими фасадами і майже без будь-якої громадської та культурної активності – в такому вигляді зараз він перебуває. Пора місту задуматися над поверненням цієї забутої спадщини.
Дослідниця «маґдебурзького» Луцька, менеджер з туризму Центру туристичної інформації PhD Оксана Штанько провела лекцію в рамках урбаністичного проекту COMUS.
Олександр КОТИС та Оксана ШТАНЬКО
Джерело: “Хроніки Любарта”
