Українська артилєрія у Львові
1-21. ХІ. 1918
Написав: І.Фенців
(продовження, початок тут)
По обіді мали ми 3 гуртові вистріли для погрози чи привітання польських делєґатів, що приїхали до наших на переговори. Ціль переговорів: завішення зброї для похоронення трупів, а потайки мабуть на підготовлення нових підмог та скріплення фронту.
На моє предложення, щоби часть гармат розмістити так, аби вони могли стріляти бічним прицілом, рішила Нач. Кмда (полковник Стефанів) перевести нічю з 16 на 17-го лисопада 4 гавбиці на Личаків. Бо на Високім Замку, що має обмежену свободу стрілу не добре мати цілу артилєрію сконцентровану.
Тому наставав я на зміну позиції і винайшов закрите становище поза двірцем Личакова поміж провалами Кайзервальду. На разі перевезено 4 гавбиці на рампу Личаківського двірця, а на Високім Замку остало 2 з чет. П. , що мали все ще маркувати стірлами 6-ти гарматну батерію.
Цього дня по полудні стріляли ми з двірцевої ремпи на Личакові на Кадетську школу, де наші мали наступати. Саме тоді приходилось мені стріляти понад каменицю, де живе моя рідня. Дивне чуття ворушить тоді чоловіком. А нуж попаде стріл 200 м. коротше. Волос стає дубом, якби так яка неточність прицілу або промах в оцінці віддалі. Підходить до мене десятник Б. “Пане поручнику! Це буде з карти мірник 36 або 38”. Краще взяти дві сотки більше від оціненої віддалі, щоби не попали в моїх”.
“Ні, ні, хлопці! Ставте 40 наставка 41 стріл” звучить моя команда. “Старанний приціл! Готове! Пали!” Під хмарами загуркотів стріл, а на обрію повисла хмарка якраз у самого дахового скапу Кадетської школи. Чудово! Перша чета 3 стріли одинцем! І понеслося ще 6 стрілів . Відтак застановлено вогонь, бо вилетна полумінь давала смерком завелику луну, а не хотіли ми зраджувати ще не затягнених нових позицій.
Вранці заточено гармати на нові токовиска. Обслугу приміщено в уланських казармах біля рогачки. Справлення дул гармат перевів я при помочі малої маґнетної коробки, що її роздобув у котрогось десятника і невдовзі стояли вимірені дула на Головний Двірець, в напрямкові сходу з бічним прицілом північ.
За той час оставші дві гармати на Високім Замку били черговими випалами, аби замилити ворога, що там стріляє все ще 6 гармат.
Коли наш наступ на Стрийський парк, підпомаганий з вулиці Зеленої і з цитаделі, не повівся як слід, а Поляки посунулися аж до гори св. Яцка на Зеленій, прибуло звідтам ще дві гармати на Личаків . Їх уставлено поруч уланських казармів. Саме тоді оголошено завішення зброї на 3 дні, підписане Букшованим і від Поляків Делярошем. Ми надіялися, що за цей час прийде нам яка підмога в піхоті. – Сам Василь Вишиваний їде з дивізією — говорили чутки. І буде чим скріпити ліве крило, а перемучених оборонців решти фронту бодай частинами зміняти. Тимчасом надійшла підмога, та не нам, а Полякам.
Безнастанна боротьба відбилася на декому з наших перемученням і обезсиленням. Завішення зброї дало нагоду до частих зголошень за короткою відпусткою, аби побачити свою хату, змінити білля, тощо.
До поодиноких боєвих частин прибули з дарунками висланники Народньої Ради та виголошували палкі промови. Однак мимо цього переловлювано що днини на броварі Ґрунда по кілька людей, котрі з лівого крила а навіть Головної почти ішли навантажені добром побачитись хто з братом, хто з сестрою до Винник. На пояснення, що треба всім видержати як досі ще кілька днів, тиждень, кожний притакував, та лиш для себе одного бажав зробити виїмок. А таких “одних” були десятки, сотки. Щодень меншали частини через убуток ранених, і забитих і таких, що вже по їх думці навоювались. Правда загал перших борців-героїв стояв непохитно і видержував на становищі з нечуваною посвятою без їди і сну. Цим кожний ударить чолом. Але всюди трапляються виїмки. За кілька днів обіцював кожний з них вернути і боротись як лев, лиш на разі спішив побучити рідну хату, бо кожний верта просто “з італійського фронту, а на відпустці дома не був”.
За весь час нашого побуту у Львові проводилося жителям поза українським фронтом на ціле небо краще, чим по польській стороні. Що дня виїздило 20 полевих кухонь на ріжні площі та вулиці і роздавало даром поживу бідному населенню без ріжниці народности. Була це мясна юшка з краяним мясом, капустою, або борщ.
Настав критичний день св. Михайла. Я ночував в уланських казармах, а мій заступник четар Л. дістав останнього дня перемиря дозвіл по обіді заглянути до своєї рідні десь на вулиці Зеленій. І вже не вернув ранком. Десь по півночі пізвав мене штаб до Народного Дому. Стягнений з постелі поманджав я з одним вартовим з рогачки до міста на те лиш, аби дізнатися, що перемиря вже закінчене і що завтра а властиво вже нині о 6 годині ранком відкриваєьтся вогонь.
Захорона наших гармат в силі 23 стрільців робила службу стійок по лісі Ґрунда і заходила аж до Пасік і бровару Ґрунда. При батерії осталася лиш обслуга зі мною. Дещо звезено стріловини на позицію, трохи стрілива було ще в залізничних возах на двірці, а також в казармах на складі було до тисячі стрілен. Ранком покладено телєфон з Високого Замку, де четар П. опановував з кіпця всю околицю.
Прийшла вістка, що з Золочева вибирається комплєтна батерія зі всім вивінуванням, а її командант поручник В. зголосився у мене. Разом оглянули ми і вибрали місце для цеї батерії праворуч від нашої позиції. Я радів що прийдуть телєфонні стації і оптичні прибори, а батерія приведе з собою сотню охорони яку дамо на ліве крило. Та не так воно склалося, – як ждалося.
Огонь розпочали ми провіркою, чи напрямок гармат на Головний двірець сходиться з картою. Пішли два чергові випали на двірець. Колиж “Загреб” доніс, що стріли розміщено правильно, а наставка зривчика добра, почалася стрілянина після мапи на новомодний лад. Це мабуть і приневолило Поляків до впевнювання, що німецькі старшини провадять українськім гарматним вогнем. Заряджувано нараз всі гармати, уставлено обчислені після мапи основи прицілу пр. на школу Сєнкевича, де містився польський штаб, або на скрут трамваю з вулиці Потоцького, де була ворожа батерія. І йшла несподівана сальва в дану ціль, на те, щоби зараз слідуюча сальва впала на цілком нову ціль.
Така безнастанна зміна ціли перебігала всі визначні місця від Клепарівського двірця аж по Стрийський парк. Батерія старалась весь час приватні мешкання щадити, непотрібних жертв населення обминати. Тому спрямовано стріли виключно на Головний Двірець, Копиткове, вулицю Пільну, школу Сєнкевича, звідки прогнано польський штаб, на скрут трамваю при вулиці Потоцького, на казарми Вульки, Кадетську школу і Стрийський парк. Прицілом впрост обстрілювали гармати Високого Замку і з Цитаделі близші їм і замітно видні ціли. Десь коло 10 години подає “Загреб”, що ворожа артилєрія відкрила на них вогонь. Відтак перервано получення і годі було з “Загребом” порозумітися. Ми бачили як гуртові хмарки зриву зацвитали над Високим Замком і Кайзервальдолм. Видно шукали і нас, бо десь їм розвідчики донесли, що батерія стоїть на Кайзервальді. Часами підходили ствріли досить близько нашого становища, але з причини високої наставки не було з цього ніякої шкоди. Одна жура була в нас, що ми без коней і годі на час підвести стільки стріловини, що миналася. Від самого рана минулося вже до дві сотки стрілів, а тут ще лиш кілька скринок.
Аж тут несподівано залопотіли стріли від сторони ліса і з уланських касарень прибіг хтось з вісткою, що Поляки наступають з лісів Ґрунда. Як вони там взялися на наших задах і яким чудом обійшли ліве крило, годі було вирозуміти. Ні часу не було довго над цим роздумувати, бо вже і в личаківськім парку озвалися крісові і машинові стріли. Загули два, три гарматні стріли нашої лівої чети. І тут надбіг хорунжий Мель. з повідомленням, що його 2 гавбиці попали в руки Полякам. Деж наша охорона гармат? Де дівся командант рогачки сот. Г.? Ніхто в замішанні нічого не знав.
Ми ладилися готовою наставкою привитати гаківцем ворога, але казарми і доми затупали поле вистрілу. Попри це ще донесено, що наші з Винник і бровару Ґрунда наспівають на підмогу. Краще зовсім не стріляти чим попастив своїх.
Ще ніхто не здавав собі справи, що цей випадок рішав про долою Львова. Хлопці похапали кріси, кількох виправлено на стежу. Чекаємо на прояснення положення. За нами по ярах зі сторони Винник снуються якісь люде, лопотять стріли, це мабуть наші з підмогою. Коло Личаківського двірця грає скоростріл, ба і впало кілька ручних ґранатів. Аж тут надбігає командант двірця, якийсь четар, з сумною вісткою, що двірець саме заняли Поляки. Тоді зогляду на брак стріловини і коней рішився я оставити гармати. Прихапцем забрали хлопці всі круговиди з мірників і ми розпочали відворот. Малими гуртками поволи перекрадались під свистом куль ярами стежками в сторону Кривчиці-Підбірці. Переходячи залізничний шлях ми ще зупинилися, а було вже з полудня, дехто вискочив на насип поглянути, що діється. Може вже наші відбили гармати. Тоді засвистали стріли в останнє “будь здоров”, ми припали на хвильку до землі і подалися на Підбірці.
Там якраз висіла з потягу сотня з Золочева. Ми бачили здалека, як вона гарно розвинулася в розстрільну і почала полями підходити на яри, котрим був виконаний наскок на наші гармати. І жаль і сором було відступати без гармат, пішком по снігу манджати. Гей! Гей! Милий Боже! Чотири літа водив гармати у світовій війні і аж на українській довелося покидати свої ріднесенькі без нічого. А сніг хрупотів під ногами, денеде покотилася з під ніг грудка землі у яр. Був приморозок і буйнесенький вітер завивав воком-сіроманцем. Яку він нам долю віщує? Чи багато води упливе у бистрому Пруті, заки ми назад повернемо на це місце, яке доелося з болем серця покидати. Здалека ще налітав за нами клекіт боротьби, а телєґрафні дроти грали сумну мельодію осени.
Джерело: Літопис Червоної Калини. Жовтень, 1929. – число 1.
