«Спас Нерукотворний» – це київська ікона кінця ХІ століття, яка має славу одного з найкращих і унікальних зображень Христа у світі. Водночас це переможний образ Бога, Який є Життям.
Суть образа «Спас Нерукотворний» найкраще відображають слова великого учителя Церкви святого Григорія Богослова: «До Тебе знову звертаю погляд, Блаженний, до Тебе, моя допомого, до Тебе, Вседержителю, Ненароджений, Начало і Отче Начала – безсмертного Сина, велике Світло рівне Світлу, Котре надприродньо, з Єдиного входить в Єдине, – до Тебе Сине Божий, Премудрість, Царю, Слово, Істина, Образ Першообраза, Сутність рівна Родителю, Пастир, Агнець, Жертва, Бог, Людина, Архиєрей – до Тебе, Духу, який виходиш від Отця, Світло нашого розуму, що приходиш до чистих і твориш людину Богом». (переклад наш А. К.) [Верещагіна, 2019, с. 217]
Попри псевдонаукові спекуляції тих російських вчених, які намагаються приписати «Спас Нерукотворний» до новгородського осередку, він походить із Києва. Це зазначили окремі українські вчені, і, зокрема професор Володимир Овсійчук. Він пов’язував ікону «Спас Нерукотворний» з монументальним мистецтвом ХІ століття, осередком якого був столичний Київ. [Овсійчук,1996, с. 93-94] Вчений зазначив, що «духовна глибінь виразу і шляхетність (ікони, А. К.) виходять з уже складених… художніх традицій, що сформувалися в єдиному річищі монументального мистецтва, закликаного виразити божественне – безмежне й велике». [Овсійчук,1996, с. 93] На його думку, ця ікона створена на межі ХІ – ХІІ століття і в ній ще відчутне «Іларіонівське оптимістичне сприймання життя, небесного і земного». [Овсійчук,1996, с. 94] З чим можна погодитися, адже весь образний стрій ікони відображає просвітлений дух київського християнства часу його розквіту – періоду ХІ століття.
Отже, на дошці майже квадратної форми в колі німбу скомпонована голова Ісуса Христа. На Його лику під динамічними, розлетистими бровами виділяються великі, виразні очі та рожеві уста. Темні пасма хвилястого волосся Спаса пронизані золотими лініями, що є характерною рисою цієї ікони. Це відгук київських мозаїк і золотоволосих зображень святих осіб.
В ХІ – на початку ХІІ століття київське сакральне мистецтво культивувало самобутню традицію, в основі якої лежить рідкісний художній прийом – золотом по чорному. Спершу він був застосований у мозаїках Софії Київської близько 1018 р. На її передвівтарній арці чорними смальтами по золотій мозаїці вміщено орнамент і надпис із 45-го псалма: «Бог посеред неї (нього) і не захитається…». Рідкісна мініатюра Печерської Богородиці з Трірської Псалтирі створена водночас з оздобленням Успенської церкви Печерського монастиря (1078-1087 рр.), демонструє такий же прийом: постать Марії щедро вкрита золотими асистами по чорній основі. Такий прийом бачимо у парних зображеннях Христа з «Євхаристії» Михайлівського собору (1108 р.) і в шатах нижньої столи (туніки) Богоматері з ікони «Богоматір Велика Панагія» кінця ХІ століття.
У межах цієї традиції виразний лик Христа «Нерукотворного Спаса» майстер обрамив темно-коричневим пишним волоссям, золотаві лінії-нитки якого ніби випромінюють світло. Таке зображення золотоволосого Спаса на відміну від Візантії і півночі Руської держави[1] було властиве тільки київській традиції.
Але йдемо далі: на білому перехресті золотого німбу Спаса Нерукотворного є сліди від коштовного каміння, структурно наближені до мозаїчного оздоблення середохрестя німба Христа з Михайлівської «Євхаристії». Каміння це було кольоровим акцентом на німбі, тож світлова ідея ікони побудована на золоті й білому кольорі за аналогією до тогочасних київських ікон ХІ століття – від Корсунського Благовіщення до «Богоматері Велика Панагія» (Печерська Оранта).
Унікальною рисою нашої ікони Спаса є те, що лик Христа написано не на рушнику, як це традиційно практикувалося у візантійському іконописі, а в сяянні німба на майже квадратній дошці. Томаш Шпідлік та Марко Рупнік вбачають у цьому символічно-догматичний зміст: лик Христа скомпоновано так, що він міститься у центрі хрещатого німба, вписаного в коло, яке вписане в квадрат. Це виглядає як проекція лика Христа у бані та барабані церкви, оскільки зображення фокусує в собі абсолют Бога у форматі станкової ікони, створеної, очевидно, під враженням від монументального середовища храмів. Прототипом могла стати мозаїка центрального куполу Великої Печерської церкви з образом «Спас Нерукотворний».
Як зазначав український мистецтвознавець Володимир Овсійчук, образ Христа є найскладнішим з усіх зображень, бо у ньому має поєднуватися божественність і людськість. Київський «Спас Нерукотворний» сповна втілив надлюдську Силу Бога в людському образі. З цієї причини він найчастіше прикрашав стяги києво-руських князів. Під такими зображеннями Спаса Нерукотворного воїни київського князя Володимира Мономаха йшли на бій з половецькими ордами. Інші ж київські князі у походах теж полюбляли його використовувати як військовий стяг.
Упродовж декількох століть у Київській державі переважало усвідомлення, що цей святий образ концентрував на собі духовну енергетику тогочасних українських воїнів, які у княжій добі боролися з степовими азійськими номадами. З цієї причини наші предки впевнено йшли в бій під стягами з образом Спаса Нерукотворного і Непереможного, адже «у своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і дарував світові мир, що перевищує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7)». [Святослав Шевчук, 2016]
Так було тисячу років тому, а як тепер? Про це можна роздумувати і порівнювати з реаліями сьогодення. Запитаємо, чи нині мир Божий панує у світі? Очевидно, що коли Божі символи торкаються і наповнюють серця, то зло, війни, розрухи відступають. Але у нинішньому світі бачимо протилежну реальність: все більше посилюються війни, страждання, ненависть. Це все – наслідки занепаду віри в Бога і захоплення гріховним стилем життя. Невипадково, святий папа Іван Павло ІІ попереджав людство про небезпеку захоплення «культурою смерті», яка поширюється також на рівні символіки.
Запитаймо себе, а який символ популярний серед українців в останні роки? Що нині культивує наша молодь? Все частіше бачимо чимало молодих людей, одягнених у футболки, «прикрашені» великими за розмірами черепами різноманітних форм; з косичкою, навіть з вишивкою (!), а часто з хижим оскалом зубів. (Іл. 7 а, б, в) Що означає цей факт? Він свідчить про те, що на підсвідомому рівні замість образа Спаса-Життєподателя, у суспільстві культивується смерть.
Лиховісний культ смерті з’явився не просто так. Розуміємо, що не без причини такі футболки випускаються у масовий продаж і люди їх купляють. Ось нині Українська держава стала об’єктом жорстокої загарбницької війни з боку північного «сусіда». Відтак, в Україні появилися Божі Захисні символи на білбордах; зображення голуба, як символу Святого Духа. Проте часто зустрічаються нецензурні аморальні вислови, які наші духівники трактують як молитву до злого біса[2]. Приходиться визнати, що символіка, яка несе смерть є модною і у більшості випадків замінила життєствердну символіку. Це особливо стосується росії, яка культивує безбожні символи червоного комунізму поряд з нинішніми «брендами» у вигляді моторошних черепів.
Цікавим з цього огляду є символізм надзвичайно рідкісного образа, датованого початком ХХ століття: «Спас Нерукотворний» із печерного храму села Монастирок на Тернопільщині. Це, чи не єдина така ікона Христа із заплющеними очима, які згідно з повір’ям Він закрив бо не міг споглядати людські гріхи.
Отже, нинішній час характерний такими кардинальними протилежностями: Спас – символ Життя і череп з хижим оскалом – символ смерті. Запитаємо себе, в чому причина того, що нинішня людина захоплена культом смерті? Давайте і ми, як віруючі християни задумаймося над причинами такого трагічного вибору значної частини людства і наслідками цього згубного вибору.
Одним із наслідків цього вибору є нинішня війна, яку московська, азійська орда веде проти мирної, але сильної й волелюбної України. Криваві війни останнього десятиліття в Лівані, Сирії, Україні, включно з ядерним шантажем, а також коронокризою та нав’язуванням гендеризму як ідеології розпусти, абортами і нехтуванням життям; все це свідчить про хибний вибір значної частини нинішнього людства. І цей вибір не на користь життя, а на користь «культури смерті». Пресвята Діва Марія у посланнях з Меджугор’є по-материнськи застерігає нинішній світ, який «кожного дня все далі від Бога й на місце Бога ставить себе та нищить усе, що є прекрасним і добрим у душах кожного» з нас. [Послання Цариці Миру, 2018, с. 236]
Тому Цариця Миру закликає благословення Свого Божественного Сина на кожну людину, адже «без Нього у вас немає майбутнього». [Послання Цариці Миру, 2018, с. 237]
Відтак нинішня цивілізація допускається помилок, які потребують виправлення у світлі культури Життя і Божого Вчення. Кінцевою і остаточною відповіддю на всі питання людства є слова Ісуса Христа: «Я є Дорога, Правда і Життя» (Єв. Ів 14; 6). І неперевершений київський образ «Спас Нерукотворний» є ілюстрацією цих євангельських слів.
Андрій КОМАРНИЦЬКИЙ
кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Аліпій», член НТШ
ЛІТЕРАТУРА
- Наводиться за: Верещагина Н. Христианские культы и реликвии древнего Киева (конец Х — первая треть ХІІІ в.). Монография. Одесса, 2019. — 628 с.: ил.
- Овсійчук В. Українське малярство Х – ХVІІІ століть: Проблеми кольору, Львів, 1996, 479 с.
- Святослав Шевчук, Патріярх УГКЦ, Послання «Наша Свята Софія»//режим електронного доступу https://ugcc.church/blog/nasha-svyata-sofiya-poslannya-hlavy-uhkts-z-nahody-stolittya-vidnovlennya-sobornosti-ukrajinskoho-narodu-ta-joho-derzhavy/
- Комарницький А., Зятик Б. Святині Княжої України. –Львів: Свічадо, 2019. -208 с.
- Послання Цариці Миру. Меджугор’є. Переклад з хорватської мови: Спільнота «Світло Марії». – К.: Видавництво «Вістка», 2018. – 292 с.
[1] Прим. Цю північ первісно не називали Руссю.
[2] Львівський Митрополит Ігор Возняк рішуче засудив таку практику і просить місцеву владу усунути з білбордів нецензурну лексику / https://tvoemisto.tv/news/lvivskyy_mytropolyt_prosyt_mistsevu_vladu_usunuty_z_bilbordiv_netsenzurnu_leksyku_129141.html
