Нові документальні свідчення “подвигів” радянських вояків на теренах Рівненської області оприлюднила Громадська організація “Центр досліджень визвольного руху”, опублікувавши низку документів з архіву внутрішніх військ НКВД. Документи охоплюють період 1944-1947 років.
“Центр досліджень визвольного руху” — незалежна наукова громадська організація, яка вивчає найрізноманітніші аспекти українського визвольного руху в ХХ столітті. “Центр” є організацією-учасницею Європейської платформи пам’яті та сумління з 2012 року. Відтоді організації вдалося добитися, зокрема, повного відкриття архівів ЧК-НКВД-КҐБ в Україні. Член вченої ради “Центру”, історик і народний депутат Володимир В’ятрович пояснює: “Однозначно варто говорити про використання відкритих Україною архівних матеріалів спецслужб СССР у підготовці серйозного і масштабного міжнародного трибуналу над комунізмом, про який дедалі частіше зараз говориться на міжнародному рівні”.
Нещодавно на сайті “Центру досліджень” було оприлюднено кілька десятків оригіналів документів про перебування внутрішніх військ НКВД в Україні в післявоєнний період. У багатьох з них ідеться про діяння “енкаведистських” вояків на Рівненщини. Цікавість до таких документів у наш час пояснюється, в тому числі, й схожістю дій “визволителів” зі сходу тепер і 80 років тому. Ці документи — докази справжніх цілей перебування в Україні підрозділів НКВД і методів якими вони діяли. А ще — розкривають справжнє обличчя радянських “героїчних” вояків, їхнє ставлення до населення західної України, та й українців загалом. Ці документи руйнують насаджуваний десятиліттями радянською пропагандою міф про “червоних визволителів”.
Пиятика, грабежі, мародерство, нехлюйське ставлення до несення служби з навіть летальними наслідками, ДТП через нехтування правилами дорожнього руху — це далеко не всі “подвиги”, якими “прославилися” вояки підрозділів внутрішніх військ на теренах нашої області. У цій же підбірці чимало документів-рапортів про “зачистки” на хуторах і селах Рівненщини, в результаті яких бувало десятки і сотні вбитих “бандитів”. Звісно, до останніх зараховували практично всіх, хто потрапляв під такі “акції”.
“Напілся п‘яним”…
Здебільшого свої “подвиги” “енкаведистські” вояки здійснювали в нетверезому стані. Пиятика була одним із основних видів “дозвілля”. Практично в кожному рапорті про надзвичайну подію ішлося про нетверезих військовослужбовців. Дуже часто пригоди закінчувались плачевно — тілесними ушкодженнями. Або й смертю. Наприклад, у одному з рапортів ішлося про те, що “сержант Суботкін совєршив самовольную отлучку, напілся п’яним і заснул на кладбіще, во врємя сна у нєго било похіщєно оружиє”. У результаті сержант опинився у штрафбаті.
Інша п’яна пригода закінчилась воєнним трибуналом. Старший групи, яка охороняла сінокіс на лузі над річкою Стир, сержант Шевченко побачив на лузі коней, які належали мінометній батареї. Попри заперечення мінометників, п’яний сержант забрав коней і подався до розташування своєї частини. Далі мовою оригіналу:
“Командованієм батарєі …била організована погоня. Сержант Шевченко, …подняв в ружйо єщьо 3-х красноармєйцев, …вооружился карабіном і виєхал навстречу погонє. Встрєтівшись с погонєй, открил огонь, послє чєго зальог в окоп і прєдложил сдать оружиє, что і било виполнєно. Сержант Шевченко, забрав у красноармейцев мінбатарєі оружиє і лошадь, стал уходіть… В ето врємя находівшийся на протівоположном бєрєгу рєкі красноармєєц мінбатарєї проізвьол вистрєл, в результатє чєго раніл в лєвую щєку сержанта Шевченко”.
Глушити рибу — ще один масовий вид дозвілля (часто поєднуваний з пиятикою) серед вояків-”енкаведистів”. Нерідко з трагічним фіналом — відірваними кінцівками, а чи й смертю, бо знаряддями “риболовлі” зазвичай були гранати. Рапортів про це серед оприлюднених архівних документів також чимало.
Звичним було серед радянських вояків і з’ясування стосунків за допомогою вогнепальної зброї, звісно ж, у стані алкогольного сп’яніння. Нерідко такі змагання закінчувались фатально.
Вояки з “великої дороги”
Про непоодинокі випадки, коли “червоні визволителі” не гребували привласнити все, що погано лежить, або навіть спустошити кишені своїх же братів по зброї, ідеться в численних рапортах, оприлюднених на сайті “Центру досліджень визвольного руху”. Бувало, навіть з убитих ними ж побратимів, з мертвих, знімали одяг, взуття, годинники…
Один з подібних випадків трапився 23 червня 1944 року на трасі Дубно-Рівне, де червоноармійці обікрали не лише місцевих цивільних, а й військовослужбовців другої мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВД. На пропускному пункті при виїзді з Дубна у військову автівку, що везла продукти харчування до Рівного, о пів на одинадцяту вечора попросилися двоє подорожніх військових. На шляху до Рівного вони зупинили авто біля сільського будинку, щоб роздобути в господарів закуску і розпити горілку, яку мали при собі. Під час застілля (в ньому очевидно брав участь і водій авта) військові під приводом вийти “по нужді” тихо пройшли до сусідньої кімнати, де зі скрині господарів вкрали все, що там знаходилось. Окрім цього, червоноармійці прихопили з кабіни водія автомат, який той там залишив, і зникли в невідомому напрямку. Розшукати їх так і не вдалося. Водія віддали під суд воєнного трибуналу.
В оприлюдненій підбірці архівних документів чимало звітів про так звані зачистки “енкаведистами” сіл і хуторів Рівненщини від бандитів, якими вони вважали практично всіх мешканців нашого краю.
Сам слідчий, прокурор і суддя
Чимало трагічних історій, які стосувались поводження радянських вояків з місцевим населенням, можна прочитати, зокрема, в багатотомнику “Реабілітовані історією: Рівненська область” (книга ІІ). Причому такими “подвигами” відзначалися і партійні та інші керівники. Наприклад, 21 серпня 1944 року в селі Железниця секретар Морочнівського райкому Кпб(У) Костіков проводив збори, куди “опери” райвідділу НКВД доставили двох селян, начебто членів ОУН. Костіков, зазначивши, що бандити будуть привселюдно повішені, тут же організував суд, оголосивши себе прокурором. Після винесення вироку селян повісили привселюдно на сільському майдані. І що ж Костіков? Через два місяці на бюро обкому партії йому …оголосили догану — за “порушення радянського революційного законодавства”.
…Черговий випадок свавілля “енкаведистів” стався в селі Чудель Клесівського району. Тамтешній начальник відділу з боротьби з бандитизмом місцевої міліцї Акімов застрелив 60-річну місцеву мешканку за те, що вона відмовилась видати йому самогон. За цей злочин міліціянт відбувся суворою доганою по партійній лінії. У тому ж районі секретар райкому Стрельцов наказав провести незаконний обшук в ешелоні з польськими переселенцями, під час якого в людей забрали кошти, цінності, майно. Усе було привласнено Стрельцовим та місцевим прокурором.
Шокуючу історію розповів історик, професор, Голова Правління Рівненської обласної організації Національної Спілки краєзнавців України Андрій Жив‘юк:
– У селі Бармаки, неподалік Рівного, п’яний “емгебіст” Одинець, виконуючи “оперативне завдання”, забрав місцеву дівчинку 8-ми років і зґвалтував її. Оскільки дитина була глухонімою, то, вочевидь, сподівався, що вона не зможе нікому нічого повідомити. Однак дівчинка вдома якось по-своєму пояснила матері, що з нею трапилось, а згодом упізнала насильника під час розслідування. Зловмисник усіляко намагався уникнути покарання і заперечував свої дії. Спочатку його покарали, однак пізніше трибунал скасував це покарання “за недоведеністю”.
Коментар Андрія Жив‘юка: “Справ, у тому числі кримінальних, щодо діяльності військ НКВД, партійних і господарських функціонерів на території Рівненщини, десятки. І вони кричущі. З одного боку, там, де є військо, зброя і цивільне населення, часом трапляється щось подібне. Це своєрідний ексцес війни. З іншого — тоді була відповідна установка щодо поводження з населенням західної України. Мовляв, всі вони вороги, бандити і бандерівці, тому церемонитися з ними не слід. Єдиним стримуючим фактором могли бути моральні принципи конкретної людини. Окрім цього, як правило, співробітниками органів були етнічні росіяни або вихідці з русифікованих регіонів України, що давалося взнаки при ставленні до місцевого населення. Якщо говорити про ситуацію, наприклад, у післявоєнному Рівному, то в 1944-1945 роках тут був просто шквал кримінальних злочинів з боку військових. Адже через місто тоді проходила велика кількість армійських підрозділів. Убивства, побиття, крадіжки зі зломом, пограбування — були явищем масовим. Василь Бегма (партфункціонер, командир партизанського з’єднання, у 1944-1949 роках перший секретар Рівненського обкому КП(б)У, – прим. авт.) на нараді партактиву казав, що, прокинувшись вночі, можна було почути в місті суцільну стрілянину, наче відбувалися вуличні бої. Так “розважались” п’яні радянські вояки. Вивчаючи ці документи післявоєнних років, можна провести чітку аналогію з риторикою і поведінкою сучасної Росії під час українсько-російської війни. Не змінилось нічого”.
Десятиліттями усі ці історії були заховані в архівах під грифом “Секретно”, а злочинці тихо доживали віку під виглядом добропорядних громадян. Радянська пропаганда ліпила з них героїв-визволителів, спонукаючи віддавати їм шану — живим і мертвим. До цього часу в центрі Рівного, попри “декомунізацію” і “дерадянізацію”, залишається післявоєнне поховання “енкаведистів”. І бодай якихось рухів щодо його перенесення у відповідне місце — на кладовище — з боку влади не спостерігається.
А тим часом злодіяння радянського режиму фактично щодня повторює в Україні агресивна Росія, демонструючи, що буває, якщо злочини тоталітарних режимів залишаються безкарними.
Світлана КАЛЬКО. РівнеРетроРитм
Джерела:
Центр Досліджень Визвольного Руху https://www.facebook.com/cdvrua/
Сайт архіву ЦДВР, де оприлюднено документи https://avr.org.ua/?idArch=1-3742-4650
“Реабілітовані історією: Рівненська область” (Книга ІІ) http://www.reabit.org.ua/files/store/Rovno2.pdf
Фото з фондів Рівненського краєзнавчого музею
