Проходячи повз будинок на вулиці Лесі Українки, 10, дуже мало львів’ян звертає свою увагу на нього. Більшість з нас знає про Вірменський собор, проте можна впевнено сказати що про жіночий монастир у Вірменському кварталі чули одиниці. Монастирський будинок, споруджений у 1682 р., на сьогодні архітектурно примикає до ансамблю Вірменського катедрального собору, саме тому, більшість банально не звертає на нього увагу та не сприймає як щось окреме. Проте які таємниці він приховує?
Будівництво монастиря розпочалося у другій половині XVII ст., після того, як у Львові з’явились вірмено-католицькі монахині. Завдяки підтримці архієпископа Вартана Гунаняна, черницям було виділено у вірменському кварталі земельні ділянки, які призначались для будівництва монастиря.
Спорудили будівлю до 1682 р. Монахинями опікувалися настоятель храму Онуфрій Асланович та ігуменя бенедиктинок латинського обряду Елеонора Казановська. 1733 р. було збудовано галерейний перехід із монастиря на хори храму. У 1748 р. відбулась пожежа, яка завдала монастиреві шкоди. Наступна нищівна пожежа спалахнула у вірменському кварталі 1778 р., і монастирські приміщення реконструювали у 1779 р. Тут також діяла і школа при монастирі, яка від 1785 р. стала публічною. Монастир вірменських бенедиктинок зафіксовано у податкових книгах 1767 р., де зустрічаємо інформацію про те, що його фасад мав 53 лікті у довжину.
Приміщенню не щастило у плані вогнестійкості. У 1872 р. знову спалахнула пожежа, яка почалась у монастирські школі. Монастир відбудували у 1873 р. Роботи виконувалися під керівництвом Е. Кьолера. Саме тоді будівля набула сучасного вигляду. Після ІІ Світової війни, монастир ліквідували, а в його приміщеннях розмістили науково-реставраційні майстерні.
Будівля збудована з цегли . У плані вона прямокутної форми, видовжена з заходу на схід, із внутрішнім подвір’ям, триповерхова, з підвалом. У західній частині, будинок з’єднаний галереєю з Вірменським собором, а головний вхід до будинку влаштований у південно-східній частині. У плануванні виражена поширена на той час схема розподілу приміщень в монастирі. Келії та навчальні кімнати розташовані вздовж коридорів. Адміністративні, господарські кімнати – у західній частині.
Між собором та будинком монастиря влаштоване подвір’я. Арка входу на подвір’я від Вірменського провулку півциркульна, обрамована рустом, з гербовим картушем у замковому камені. Вгорі – прикрашена бароковим фронтоном із хрестом. Отож саме так він дійшов до наших днів – призабутий вірменський монастир у центрі Львові, який у давні часи являв одну з непересічних сторінок в його історії.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела
- Монастир ордену вірменських бенедиктинок (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=2002)
- Вул. Лесі Українки, 10 – колишній монастир вірменських бенедиктинок (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/ukrainky-10/)
- Капраль М. М. Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Соціально-правові взаємини). – Львів: Піраміда, 2003.
