Нещодавно у Львові відкрили новий музей. Він унікальний, адже призначений як для дорослих Львовознавців, так і для дітей. У ньому показано що таке електрика, як вона потрапляє до нас додому та розвиток електричних мереж Львова.
Поки малеча бавитиметься котушкою Тесли, крутитиме динамо-машину і запускатиме електричний трамвай, дорослі мають змогу дізнатися багато цікавих фактів з історії Львова. Наприклад, як виглядала та сама електрична батарея в підвалі, через яку горів Оперний театр. Чи як працювали перші, надвисокі, електричні ліхтарі у Львові, або посидіти на електричному стільці. А ще музей повністю безкоштовний.
Різні типи лампочок. Можна порівняти скільки вони дають світла та скільки споживають електроенергії.Старі запобіжники та Польські карти електромереж ЛьвоваЗараз з’єднаюся з ЛьвівВодоканаломТа сама електрична батарея в підвалі Оперного театруРобочий макет перших Львівських електричних ліхтарівКотушка Тесли яка може засвітити лампочку. Гортайте далі, там буде фотографія де лампочка світиться.
Думаєте це черговий відомчий музей з однією кімнатою і фотками працівників на стінах? А дзуськи! Музей Електрифікації займає весь перший поверх. В ньому шість вражаючих кімнат з купою всього цікавого. До експонатів можна підійти, взяти в руки, деякими навіть покористуватися. Скажу чесно, я вражений якістю музею та скільки тут вкладено праці. Так як дітям зазвичай байдуже до сухої історії, тому для них є багато захоплюючих ігрових стендів.
Крім електрифікації тут гарно проілюстровано телефонний зв’язок. Стенд повністю робочийРеманент тодішнього електрикаОце я розумію струмові кліщі!Макет трансформаторної підстанціїАле найголовніше в будь-якому музеї – цікава екскурсія!Розвиток електрики в старих фотографіяхЦікавий макет для дітей. Людина крутить ручку та виробляє електроенергію. Від неї трамвай починає рух. В кінці статті є відео як це виглядає.
А Ви знали що на початку 20-го століття у Львові існувало більше десяти! приватних електростанцій. А першим будинком з електричним освітленням був не Оперний театр, а Галицький Сейм. За Польщі електричні прилади давали в оренду, а робота в тодішніх Міських Закладах Електричних (MZE) по зарплаті та престижності прирівнювалася до сучасного ІТ-шника.
Робочий макет Львівських надвисоких електричних стовпів. Одна лампа тоді давала світла приблизно як від електрозварювального апарата. Тому її ставили якнайвищеАвтентична табличка 1929 рокуТак могла виглядати комірчина Миколи ТеслиЛампа що світиться без дротів. Ніби все просто, а вражає!Наочна ілюстрація струму в газах. Фізика 11-го класу.Абонемент на трамвайСтарі лейби з німецького електричного обладнанняІсторія розвитку лічильників електроенергії. Ще гарна колекція подібних приладів є в музеї Метрології.Суто Львівський лічильник. Зверніть увагу як мало кіловат люди тоді могли використати в принципі!Так виглядає з’єднання електричних кабелів в розрізі
Як думаєте: де наступною, після Львова, була побудована електростанція? Ви дуже здивуєтеся, але в . . . провінційному Бориславі! Електрика там була потрібна для видобутку нафти. Коли нафта закінчилася то Борислав продавав електрику Стрию, Дрогобичу та іншим навколишнім містам. І так аж до 1960-х років.
Макет шахти і її електричного обладнання. Ось звіт з цієї ж шахти, СтебникЦей стовп простояв з 1938 року і аж до Оранжевої Революції! І не зігнив!Червоні лампочки це електростанції, 1908 рікПоширений, в той час, електричний ліхтарик
В музеї діють вечірні Екскурсії, сюди можна піти після роботи! Вони, також, приймають організовані групи дітей зі шкіл. Відвідавши інтерактивну екскурсію від Андрія я не пошкодував. То ж сміло рекомендую музей іншим. А ще там тепло і чисто, що приємно вразило.
Андрій показує альбом зі схемами електромереж ЛьвоваПлавкі вставки що працювали як запобіжникМакет електромережі від електростанції і аж до споживачаЦе не карточки КГБ. Це тодішні посвідчення електриків. Давало право на безкоштовний проїздВідновлений телефонний комутаторЗа таку зв’язку ключів можна і в тюрму сісти 🙂Електричний стілець для тих хто буде нищити експонати музеюВеличезна заслуга в створенні цього музею належить Андрію Крижанівському. Він же і автор однойменної книжки.
