Сьогодні, у День вишиванки, хочемо познайомити читачів із дослідженням про українську сорочку, що було опубліковане у журналі “Нова хата” (ч. 5 за травень 1930 р.) на основі статті В. Білецької “Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація в ХХІ-ХХІІ томі матеріялів до етнології й антропології Наукового Товариства ім. Шевченка. Текст публікації подаємо оригінальним.
Про українську сорочку
Сорочка, ця найдавніша форма одягу довгий час являлась єдиним одягом чоловіків та жінок. Наші селяне, які століттями не змінювали способу свого життя й придержувались строго батьківської форми одягу, зберегли сорочку в давній своїй формі до тепер.
Сорочка, це частина одягу мало досліджена, а дуже цікава для нас. Найкращі перлини народної творчости – вишивки, знаходимо на сорочці. З шиттям і вишиванням сорочки вяжуться ріжні повіря, пісні народні залюбки згадують сорочку, як найбільш замітну і прикрашену частину одягу. Сорочка доторкається до тіла безпосередно й ця обставина робить її наче частиною істоти тої людини, що її носить. Вона начебто набуває прикмет свого власника. Тому і зродилося кілька казок про перетворення сорочки або й відома лєґєнда про сорочку щасливої людини. Шиття, вишивання, прання, надягання має безліч звичаїв та приміт. Робота над приготуванням сорочки розділена на цілий рік; кожна робота, а саме прядення, ткання, білення, шиття виконується в найбільш пригожу пору року.
Кума до куми приходила
Кума кумі говорила:
Позич, кумо, рубашонки.
Хоч плоскінну та додільну
З широкими подолами
З вишитими рукавами,
Кума кумі отказала:
Зіма була, чом не пряла?
Весна була, чом не ткала?
Літо було, чом не білила?
Осінь була, чом не пошила?
Назва «сорочка» повстала з латинського «сакра-касуля». Старовинним словянським словом треба вважати «рубаха», але воно заникло в укрїанській мові.
Матеріял для нашої сорочки це полотно льняне і конопляне, подекуди вже бавовняне. Льняна сорочка уважається розкішю, не завжди досяжною, як і пробивається в пісні, якою жінка, вмираючи, прохає чоловіка:
«Надінь мені ільняну сорочку
Сховай мене в вишневім садочку»
«Ніде, мила, льняної узяти
Будеш мила в плоскінній лежати»
Часто жіноча сорочка зроблена з ріжнородного матеріялу. Рукави, або тан з кращого, підточки з гіршого. В старинних описах сорочок згадують про «кисейние рукава» у жінок козацьких старшин. Кисея, це прозірчастий, легкий матеріал.
Краска, в якій носять у нас сорочки – біла. Білосніжною може бути при бездоганнім вибіленню лиш льняна сорочка, конопляна завжди має легкий сіруватий тон. Лише на Волині вживають полотна не зовсім вибіленого.
АЛ біла, чиста сорочка, вважається необхідною ознакою недільного одягу. Знехтування цего закоріненого звичаю, це знак великого убожества, незвичайної розпуки, або перебування на чужині. Яке співчуття викликує чорна, брудна сорочка сироти! «Сорочка на ньому, як земля», каже селянин про людину горем прибиту.
Ф. Вовк розділює сорочки на два типи, правобережний та лівобережний. Внутрі цих відділів існує багато місцевих відмін, які теж заслугують на те, щоби їх відмітити.
Як найвиразніший тип лівобережної сорочки треба приняти полтавську сорочку, що досі ще розповсюджена на Полтавщині в деякому віддаленні від промислових центрів. Сорочки ці бувають «додільні», з полотна одної якости, або «до підточки», де долішня частина сорочки буває з іншого матеріялу як верхня частина, т.зв. станок. Святочні сорочки майже завжди шиються додільними. Розріз пазухи довгий на 30 цм. підрублений рубцем на верх. Рубець пришивається «вистігом» (шиття взад голки), а це є одночасно його оздобою. «Уставки» т. зн. прямокутні кусники полотна, в 25 цм. завширшки, пришиваються в горі до станку в формі перепаски, яка йде через рамена.
Станок з пришитими вуставками збирається «вшивається» в комір. Комір широкий на 2 цм. Часом і вузчий. Вшити чепурно комір, річ досить складна, не всяка жінка з’уміє як слід зібрати зморщки. Часом заступають комір купованою взористою стяжкою, в якій оставляють кінці до завязування. На краю кожного коміра находяться петлі для стяжки.
Рукав шиють з рівного кусника полотна, довгого й широкого на 50 цм. До уставки пришивають його подвійним вистігом. Часто цей вистіг по середині переривають і рукав збирається т.зв. пухликами, зборами, які йдуть зікзаком. Цих пухликів часто нанизують по кілька рядів. Пухлики – це прикраса новішого часу й характерна для східної Полавщинию Старі жінки, приготовляючи вбрання на смерть, шиють сорочку без пухликів, бо мовляв, це на смерть «не годиться».
Рукава не пришивають безпосередньо до станка. Під пахою вставляють «ластку», це є чотирикутник з полотна, який служить для того, щоби руку можна вільніше піднімати. На долині рукав закінчується непросто: як станок так і підточка зарублюється кожне рубцем на верх, а потім злучується окремим швом.
Сорочки Харківщини трохи відмінні. Тут вже полотна вживають купованого і дуду вишивають ширшою. На Чернігівщині носять сорочки значно довші, а замість коміра обшивається сорочка стяжкою. Розріз пазухи довший чим у полтавських. Уставка часто одноцільна з рукавом або сполучена особливою мережкою «розшивкою». Рукави бувають навіть дуже широкі.
Жіночі сорочки Дніпропетровщини відзначаються особливою формою коміра. Зпереду й ззаду на комірі вшивають кілька малих закладочок і тим він виходить не круглийЮ а чотирикутний. Сорочки доволі короткі, 100-110 цм. Случаються й зовсім довгі сорочки, але це здебільшого у чернигівських переселенців, яких стрічаємо в Дніпропетровщині.
Київщина, це область перехідна від лівобережного до правобережного типу. Лівобережний взір тут переважає. Рукав на Київщині одноцільний з уставкою а щоби його вшити зручно в станок, вирізується в горішній частині станку малий чотирикутник. Рукави бувають дуже широкі, часто в півтора ширини полотна.
Довжина сорочок на Київщині незвичайна, до ходить до 155 цм. Комір буває двоякий, або вузький тісно при шиї, як у полтавських сорочко, або викладаний як на Правобережжі.
На Поділлі розповсюджений виключно правобережний тип сорочки в ріжних відмінах. Впливи Галичини й Буковини замітні в південній і західній частині.
Матеріял, якого вживають там на сорочки, це полотно домашнє, ткане з домішкою бавовни. Станок шиється з двох півок, або й з «боками», коли полотно вузш, а часто вставляються клини лиш у підточку. Проріз пазухи невеликий, 20 цм. Стоячий комір повстає зі зборів, скріплених червоною та чорною заполочю, підшитих смугою полотна. Бувають і коміри викладані, але неширокі. Застібається на ґудзик, або зав’язується стяжкою. Рукав, одноцільний з уставкою, закінчується дудою, над якою збираються заполочю збори. В західній частині поділля закінчують рукав збиранням в певному відступі від краю, без дуди.
На Волині вживають полотна не зовсім вибіленого або вибіленого лиш на одну сторону. Сорочки прикрашені вуставками, але подекуди прикривають місця зшиття рукава рукава зі станком лише вузькими, вишиваними смугами. Розріз пазухи часто прикривають вишиваним передом, широким 5-20 цм. Комір в західній частині Волині низенький, стоячий, обшитий купованим мережевом. Це явище є чужого походження й повстало під впливом сусідних мазурів, які вживають цієї прикраси при сорочках. В східній частині Волині носять широкі викладані комірці.
Жіночі сорочки Галичини, Буковини й Західного Поділля, це окрема ґрупа, яка відмічається особливими прикметами. Полотна вживають тут білого, широкого на 50 цм, часто з домішкою бавовни, рукави пришивають до станка подібно як київські. Станок в горі зовсім розрізаний, бочки трохи скошені. Довжина сорочок досягає 140 цм. Коміру здебільшого немає, лиш верхній край сорочки густо обмотується і нанизується на тоненький шнурочок, виплетений з ниток вишивки, закінчений кутасами. Рукави закінчуються подібно, часом і вузенькими дудами, бувають досить вузькі й тому не пришиваються зборами до вуставок. Сорочки лемків і бойків дещо відмінні. Густо зібрані біля шиї, вони не мають пазухи на переді, так що збори зібрані на грудях у взір білими нитками. Розріз робиться з боку і сорочка надівається боком.
До такого виду як сорочка його тепер має, дійшла вона не скоро. Первісно сорочка була безрукавою підточкою піднятою під рамена, що придержувалась двома полотняними перепасками через рамена. Рукав появився аж значно пізніше і спершу він надівався окремо.
Комір на сорочці й дуди це є закінчення сорочки новішого походження. Давніше кожна сорочка закінчувалась біля шиї морщенням і стягнена була на нитку. Рукави рівнож були внизу стягнені.
Станок і підточка довгий час були окремими складовими частинами сорочки. Про це свідчить також особливий спосіб зшивання їх.
На Україні зникають тепер старовинні жіночі сорочки з вишитими широкими рукавами. Сорочка поволи починає наближатись до безрукавої західно-европейської. Але цю еволюцію переходить вона поволи, придержуючись в багатьох напрямках давних традицій. Рукави, довгі до ліктя, прикрашують вузькою вишиваною лиштвою. Комір значно більший і чотирикутний. Матеріял – біле, тонке, купне полотно. Такі сорочки тепер носять міщанки та селянки підміських околиць.
