Дня 7 березня 1667 року на сеймику воєводства руського у Вишні було ухвалено як засаду, що пошта має бути тривалою, визначено також на її утримання 800 злотих річно з доходу чопового. Усі інші пропозиції було доручено розглянути комісії що складалась з 5 чоловік. Вже до 8 липня було опрацьовано ординацію поштову. Головні її постанови були наступні: пошта має бути пішою, визначено кількість курсорів та поділ їх на тракти. Річна дотація була підвищена з 800 до 1000 злотих і окреслено спосіб її оплати поштареві (по квартально чотири рази на рік). Внормовано також розмір оплат від листів, встановлено дохід самого листоноші.
Кур’єрство було такою самою повинністю, як десятина чи інший податок і до нього землевласники примушували звичайних селян або міщан. Однак люди «від плуга» на ту роботу, яку професійний гонець виконував за один-два тижні, витрачали місяць, а то й півтора. Вимордовані поштовими вояжами, дилетанти щонайменше тиждень приходили до тями, повернувшись додому, і не здатні були перемкнутися на свою основну фізичну роботу. Якщо гінця звинувачували в тому, що він довго перебував у вояжі то поштмейстер наказував поштовому старості, щоб цього гінця при ньому ж і зібранні других гінців били різками. Згодом обов’язок переносити пошту, який малоефективно виконували випадкові люди, було покладено на інший соціальний клас — двірських слуг.
Кожного року сеймик у Вишні призначав двох ревізорів для контролю порядку поштового. На них також лягала відповідальність за вибір нового поштмейстера. Міста Краків, Гданськ, Львів мали свою власну пошту. У Львові урядував Доменік Монтелупі.
Першу сталу пошту у Львові запровадив Роберт Бандінелі. В порозумінні з місцевою владою була оголошена 12 травня 1629р. поштова ординація. Відтоді місцевим жителям заборонили самодіяльно відряджати власних гінців з листами, або пересилати кореспонденцію в будь-який інший спосіб, окрім офіційного — поштового.
Через багато проблем з міською владою, що знайшли відображення у міських актах, пошта не могла належно розвиватися. В році 1647 підвійт Львівський, Станіслав Хржановський без вагомої причини ув’язнив листоношу Бандінелі Яна в час коли той вирушав у дорогу. Уряд поштовий за часів Бандінелі був розташований в його ж домі на пл. Ринок. Коли він припинив свою діяльність важко сказати, але є відомості, що 25 серпня 1656р. він вже не був серед живих.
30 липня 1659 року Львів вже мав нового поштмейстера в особі місцевого жителя Андрія Кршоновича. Про що власним листом король повідомив військо і владу місцеву. А гетьман великої корони, Станіслав Потоцький звільнив кам’яницю і власність поштмейстера від усіляких тяжб військових (7 серпня ц.р.)
Не довго йому належало керувати справами поштовими, оскільки вже у 1668 на його місце був призначений Фабіан Зиверт. Привілей надавав йому титул секретаря королівського та право свобідно торгувати різними товарами. Мешкав він в кам’яниці Alemberkowej у Ринку де мабуть впродовж довшого часу містилась львівська пошта. В наступні роки поштовою справою займаються члени його родини, зокрема його брат Рейнольд. Остання замітка що стосувалась Фабіана датована 20 квітня 1705р. Його син правдоподібно був Станіслав Зиверт вписаний у документах як поштмейстер в р. 1694. Від року 1707 він обійняв управління львівською поштою і зложив відповідну присягу. Адам Сенявський, воєвода белзький і гетьман великий коронний, звільнив його будинок від всіляких податків.
Додатково міська влада мала утримувати поштмейстера та листоношу. До її обов’язків також входило забезпечення пошти кінним транспортом, шкіряною торбою із замком для безпечного перевезення кореспонденції та металевою трубкою, за допомогою якої листоноша подавав сигнал про прибуття пошти.
Поштарів пропускали через мости, та греблі без затримки і без жодної оплати, а через міст Poninskiego під Варшавою в будь який час, хоч би міст був вже закритий. Кур’єрів і пасажирів що рухались поштовими засобами належало пропускати без затримки.
Начальником цілої інституції був генеральний поштмейстер, званий також генералом – поштмейстером, котрий зазвичай отримував ранг і титул секретаря королівського. Що правда впродовж цілого часу існування Речі Посполитої головними начальниками пошти були іноземці, з початку італійці, пізніше німці. Одним з головних обов’язків начальника пошти було управління фінансами. До його рук потрапляли від міст належні податки і він був зобов’язаний їх вимагати в повному об’ємі. Із зібраних доходів покривались видатки і щорічно складались рахунки згідно постанови сейму від 1659р. Поштова реформа, яку 1764 року своїм універсалом провів польський король Станіслав Август, систематизувала роботу цієї галузі. Нижня ланка урядів поштових перейшла до рук генеральної дирекції пошт на чолі якої став генеральний комісар і контролер, а також секретарі пошти. На місцях влада залишалась в руках поштмейстера. Кожний поштмейстер був зобов’язаний сплатити кауцію . Він був відповідальний за дотримання порядку і безпеки між службовцями. Також за подорожуючих поштою і в разі потреби мав повідомити найближчий суд. Від цих поштмейстерів варто відрізняти тих, що працювали в містах, що посідали свої власні уряди поштові. Вони тішилися значними привілеями. Їх вважали як підданих безпосередній опіці короля, їм належали ті самі свободи та привілеї, що й у інших службовців королівських. В деяких містах їх було звільнено від обов’язків відбування сторожової служби, частково, або повністю від сплати податків грунтових також від торгівлі. Доми поштові були звільнені від станцій військових і усяких інших розташувань [eх officio]. За рахунок привілеїв могли бути звільнені від податків приватні доми поштмейстерів, як і їхні добра земські.
У 1764р. впроваджено кур’єрів та естафети, тобто пошту швидкісну, що значно відрізнялась від попередньої. Служби поштові носили цифри і герби королівські – цинові з орлами.
Згідно інструкції від 1764р. мали бути вбрані в строї поштові королівські з сумками і не мали права виконувати свої обов’язки без знаку поштового і сумки. Мали бути озброєні, а в часі війни чи розрухи кур’єр мав рухатись з особистим конвоєм. Були зобов’язані виконувати превезення згідно встановленого графіку. Без дозволу начальника не мали права заїхати у міста, що не були вказані на маршруті. Кожне запізнення каралось, також відповідальність несли за вручення особистих листів і звичайно ж за відкриті листи, або їхню втрату. Від самого початку поштових перевезень була в основі таємниця листування. Поштмейстер, перш ніж взяти до рук листа ,мав переконатись, що печатка на ньому не ушкоджена. В окремому випадку такі правила не брались до уваги. Коли вимагали відкрити листа представники влади – пояснюючи ці дії заради державної безпеки. Тоді поштарі були зобов’язані видати кореспонденцію на котру впала підозра. Карою за порушення таємниці листування було відлучення від служби для поштмейстерів, а службовців чекала сувора кара смерті.
Австрійці, які у 1772 році приєднали Галичину до своєї імперії, продовжили вдосконалення поштової галузі і твердо взяли пошту, яка набирала дедалі більшого стратегічного значення, під державне крило.
Про поштмейстрів, або експедиторів поштових.
«Посади поштмейстрів, або експедиторів поштових надавала Дирекція поштова. (офіційна назва Цісарсько Королівська пошта). Оплата праці вимірювалась у розмірі 800 К і менше. Видатки на коней оплачувала Дирекція. Кандидатам на ці посади мало б виповнитись 18 років і вони мали скласти матуру, або бодай шість в крайньому випадку чотири класи середньої школи, бажано школу виділову. Пізніше подавалось до Дирекції поштової – метрики, посвідчення приналежності, свідоцтво шкільне і свідоцтво моральності. Обов’язкова практика 3- 6 місяців. Після зложення іспиту видавався декрет і приймалась присяга. В обов’язки сільських листонош входило доручати, або збирати пошту від громадян – листи, грошеві вкладки для поштової каси ощадності та пакунки поштові. Мали бути письменними і навчатися поштової служби. Сільських листонош призначав поштмейстер. Кандидат мав зложити присягу і в такий спосіб стати публічним слугою. Він в повній мірі залежав від поштмейстера і міг бути звільнений з посади без права відшкодування. Перш ніж приступити до роботи, листоноша мав зложити кауцію у розмірі 400 К.
Сільський листоноша при службі мав носити сіру шапочку з оранжевим паском і білим орликом, а на лівій руці бляху з надписом «Ц. К. сільський поштар». Крім того, листоноша повинен був мати заховану палицю, шкіряну торбу з замком, атрамент , олівець і трубку на шнурку, котрою дається сигнал. В окремих випадках дозволялось носити при собі револьвер», – Календар Просвіти за 1910 рік.
