Про що розповідають літографії та мовчать фотографії

Масова фотографія з’являється у Львові тільки з 1861 року. Однак, львів’яни все ж таки мають унікальну можливість бачити візуальне зображення найпопулярніших видів свого міста, ще до появи цього винаходу людства. Таку можливість нам дарують літографії, які не менш точно, ніж і світлини, передають нам вигляд Львова першої половини XIX ст. Ну а найславетнішим львівським літографом, безперечно, слід вважати Карла Ауера.

Однією з найвідоміших літографій Ауера є зображення вигляду сучасного проспекту Свободи більш як півторастолітньої давнини. До цікавих деталей цієї літографії можна віднести первісний вигляд Гауснерівського будинку, невеличкий будиночок посеред самого проспекту, який, якщо вірити деяким даним, був цукернею. Та що найцікавіше у цьому зображенні – це непокрита Полтва, що тече вздовж проспекту та містки, які перекинуті через неї. Такого її вигляду жодна фотографія так і не встигла відобразити.

Наступна літографія теж стосується проспекту Свободи та відображає вигляд з нього на театр Скарбека. Її по праву можна вважати однією з найцікавіших в плані деталей роботою Ауера. Ліворуч на зображенні помітно цікавий пам’ятник. Багато кому відомо. що на схожому постаменті приблизно в цьому ж місці стояла скульптура архангела Михаїла з Королівського арменалу. Однак, вона була поставлена на проспекті аж в 1873 році, тому аж ніяк не може бути присутньою на літографії Аера. Очевидно присутня на зобреженні скульптура відтворює постать Діви Марії з дитям. Цікаво, що жодних свідчень про цю скульптуру ми ніде більше не знаходили. Так само як і про скульптуру в правій частині зображення, яка, судячи з її вигляду, зображає якусь античну постать. Але і сам вигляд театру теж цікавий. Зокрема, скульптури над головним входом до споруди. На жодних фотографіях їх не помітно. Та річ у тім, що Ауер створював свою літографію, коли театр ще не був добудований, і, очевидно, тут митцю довелося проявити трохи власної фантазії, або ж він був збудований за початковими планами побудови, які так і не були повністю реалізовані.

Ще одна літографія переносить нас на Губернаторські вали, що тоді ще були знані як Райценгаймівка, а зараз ми звемо їх вул. Винниченка. З зображених на літографії будівель лиш одна збереглась до сьогодні. Це розташований праворуч від усіх палац Губернаторів, в якому сьогодні міститься сесійний зал Львівської обласної ради. Ліворуч від нього сьогодні розташований будинок Галицького намісництва, в якому міститься Львівська обласна рада та ЛОДА. А от на зображенні Ауера замість цієї споруди присутній її попередник – палац Холоневських, який був особливим завдяки троянським мотивам на його фасаді авторства Шимзера. Зник цей будинок перед 1876 роком. Ліворуч від нього на літографії помітно ще один невеличкий будиночок. Це палац Коморовських, в якому була розташована станція поштових диліжансів, що обслуговувала маршрут Львів-Відень. Ця споруда теж зникла ще в XIX ст.

А поміж Гетьманськими та Губернаторськами валами знаходилась площа Ринок, якій присвячена наступна літографія. На перший погляд може видатись, що на ній не зображено нічого такого особливого, однак це не так. Слід звернути увагу на вежу Ратуші. В такому вигляді вона проіснувала всього лиш близько десяти років, поки її не було ушкоджено в ході революційних подій 1848 року. Подейкують, що у львівських музеях зберігається одне з найдавніших фото Львова, виконане ще до 1848 року, і на ньому теж помітно цю Ратушу. Однак, для широкого загалу це фото є недоступним.

Літографію з зображенням Оссоленіума у його первісному вигляді можна віднести до тих, що важко ідентифіковуються львів’янами. Все ж таки не всі одразу зорієнтовуються, що спостерігають вид з гори Шембека на ріг сучасних вулиць Стефаника та Коперника, і теперішню будівлю бібліотеки Стефаника. Вигляд Оссоленіума це звісно цікаво, однак на цій літографії більший інтерес становить невеличка капличка ліворуч від Оссоленіума. Писемних згадок про неї нам ще не вдавалось зустріти, однак на мапі Львова 1844 року вона і справді позначена як Греко-Католицька каплиця.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

Збірка літографій Карла Ауера