Інтерв’ю Богдана Зятика з професором, Народним художником України, Головою Української Спілки Іконописців, засновником та першим завідувачем єдиної в Україні кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв – Романом Якимовичем Василиком
Б. З. : Слава Ісусу Христу!
Р. В. : Слава навіки Богу!
Б. З. : Сьогодні хотів би з Вами поговорити про Вашу роботу, проект мозаїки до храму Покрови Пресвятої Богородиці на Личаківській у Львові. Хто був замовником цієї поліхромії? В яких роках вона виконувалась?
Р. В. : Ну, напевне, я б хотів почати взагалі з історії церкви Покрови, яка сьогодні фігурує як церква Покрови. Хотів би сказати, що в передвоєнний період будувалася церква салезіянами. Вона завершувалася перед війною, перед 1939 р. Там навіть відбулося кілька Богослужінь, але вона не була до кінця завершена. Під час війни це був склад для військових. А вже в повоєнний період, радянська влада використала його як склад для архіву, для зберігання книг. Всі книги які друкувалися, спочатку там складалися, а потім роздавалися по різних установах. Замовником мозаїчного панно, виступив владика Андрей Сапеляк за згодою настоятеля храму отця Василя Сапеляка, його рідного брата. Щойно коли стала Незалежність, навіть так на пограниччі в 90-х роках, до Львова приїхав владика Андрей Сапеляк, це був перший його візит, він ще був офіційно діючий єпископ Аргентини. А як відомо, що він був салезіянин, і його брат так само салезіянин, був ректором Малої семінарії в Римі, салезіянської. Він зразу зацікавився цією церквою і зібрав людей. Я як парафіянин тої місцевості, прибув сюди. Тут відбулася перша Літургія, вона відбувалася на сходах, там на цій площадці перед сходами була встановлена імітація престолу. Люди збиралися на місці де стояв танк, навколо танку, цей весь трикутник був заповнений людьми. Це були Зелені Свята. Був здається 1990-й рік.
Б. З. : Таким чином це була перша Літургія у колишньому костелі Матері Божої Остробрамської?
Р. В. : Так, але він належав раніше салезіянам латинського обряду. По завершенню Служби Божої, під час проповіді, владика звернувся до людей, що ми всі ламали гілочки, тримали в руках і після Літургії він буде їх освячувати. Це було щось несподіване. Такий несподіваний крок. Інсталяція була така дуже цікава. І це я запам’ятав, що було в 90-х роках. І тоді почався процес, щоб цю церкву повернути громаді. Ну і почалися збори підписів. Надзвичайно і дуже опонували, ця дирекція цього архіву. Це була досить тривала боротьба. Треба віддати належне, що на той час вже були обрані перші демократичні зібрання до обласної ради. Тоді В’ячеслав Чорновіл, був головою обласної ради, а Михайло Косів, відповідав за гуманітарний цикл. І відповідно Косів підписав документ про передання цього об’єкту громаді, і зокрема салезіянам. А виселення архіву звідти, тривало десь цілий рік, це з підписами, пікетами…
Б. З. : Що це був за архів?
Р. В. : Видавничий, в більшості це 90% партійна література. Хоч були різні, і підручники також, навчальна література. Але в цілому це була соєтська література. І коли вже нарешті увійшли ми, то побачили, що приміщення було у страшно знищеному стані. Дверей практично не було, замість них було позабивано бляхою і міцні замки. Там колись було 18 дверей. Я порахував, бо я робив проєкти всіх тих дверей.
Після процедури передання приміщення під храм отцям Салезіянам, я запропонував отцеві звернутись до нашої Академії, до ректора Емануїла Миська для надання допомоги в оздобленні храму. В нас зав’язалась співпраця. Отець Василь радо долучився до викладацької роботи, викладав для вечірніх слухачів (студентів та викладачів) італійську мову. До речі він знав біля десяти мов (англійську, німецьку, французьку та інші). Еммануїл Мисько запропонував мені, щоб я очолив загальне провадження по оздобленні храму, з залученням студентів різних кафедр.
Відповідно, я вивчив об’єкт і разом з отцем Василем Сапеляком, визначили першочерговість робіт, а також узгодили подальші плани. Я розробив загальний «фор» проект інтер’єру і екстер’єру. Згідно проекту до роботи були залучені кілька студентів.
Парадний вхід ми спроектували на кафедрі інтер’єру, разом з кафедрою дерева, спроектували ці двері, які важать десь тонну. Одне полотно важить півтонни. Мною була розроблена конструкція петель, для того щоб ці двері могли безпечно відкриватися і закриватися. Так як на цих дверях містились відлиті з бронзи зображення українських митрополитів, починаючи з часів Київської Русі і закінчуючи Митрополитом Андреєм Шептицьким і Йосипом Сліпим. Виконували ці рельєфи студенти кафедри проектування меблів – Шевага Цвітослав та Черкун Ігор.
Також був залучений один студент з кафедри кераміки – Дудка, який виконав керамічний рельєф Покров Богородиці, який знаходиться при вході до храму.
Всю проєктну частину робив я, включно з настилом підлоги, аж до іконостасної частини. До речі до роботи над іконостасом ми залучили також студента який розробив конструкцію іконостасу в матеріалі (з мармуру), звати його Геннадій Качалуба. Над іконами працював студент Андрій Величко. Але загальний проект розробляв я. Бо він мав бути витриманий в одному стилі з архітектурою храму. А там стиль такий цікавий, як на півночі Італії. Бо салезіяни там і виникли, тому цей стиль був і витриманий, як базиліка північної Італії.
Б. З. : Так, там ще вежу-дзвіницю називають львівською кампанілою.
Р. В. : Так-так. Це все в такому стилі було зроблено. І ці колони специфічні, ми так само використали в іконостасі, стараючись витримувати стилістику. Але звичайно все це робилося в наш час. І була навіть проблема, де то виконати? Був у нас цей завод де виконували речі з мармуру, з боку Стрийської, вони пробували робити, деякі деталі зробили, а в цілому не могли, мусили в Києві замовляти. І з Києва привозили. І це точно що колони з мармуру, бо був мармур казахстанський і з під Жидачева. Той темний мармур, що в нас ним оздоблені Оперний театр і Музей етнографії, то той самий камінь. То ще австріяки ті кар’єри відкрили. А білий мармур діставали із Казахстану. Мною був спроектований престіл, проскомидійник, дияконник, горне сідалище та тетрапод. Все планувалось виконати в матеріалі мармуру. Вдалось виконати тільки престіл. Декор в мармурі за моїм проектом виконав внук Емануїла Миська, Ярко Мисько.
Потім коли дійшла справа до виконання хоругв, то дипломниця кафедри текстилю, Роксоляна Косів, виконувала дипломну роботу, зробила проект хоругв. І ці хоругви виконала. Спочатку дві зробила на захист, а вже після захисту виконала всі решту десять хоругв, які зараз експонуються, які по нинішній день там є, ткані і дуже оригінальні хоругви.
Б. З. : То приблизно, які були роки? Якщо двері, то був 1992 р.
Р. В. : То був 1992-1993 рр. І так поступово, крок за кроком виконувались роботи. Поставили іконостас і зробили настил підлоги. Згодом для інтер’єру церкви була виконана скульптура митрополита Андрея Шептицького. Виконав її дипломник Іван Попович під керівництвом Емануїла Миська, на кафедрі скульптури.
Ігор Бадяк (кафедра монументального живопису) виконав вітражі для вікон святилища на тему Деісіс. На жаль вітражі не встановлені бо змінилась концепція оздоблення. Рішення було в консі зобразити Христа Великого Архиєрея. Відповідно Деісіс втратив свою актуальність.
Б. З. : А хто був замовником? Бо то Ви казали, що приїжджав владика Сапеляк.
Р. В. : Владика поїхав, а приїхав на його місце брат Василь, який займався усіма будовами. Це був надзвичайно жертовний отець, який зранку до вечора був на цій будові, в подертій куртці. Він цілий час був на своїй побитій машині, але він постійно на ній їздив і щось діставав, що було потрібне для будови. Такий був енергійний і надзвичайно цікавий отець. Взагалі замовником мозаїки був владика Андрей Сапеляк, він вже здав свої повноваження в Аргентині і повернувся в Україну. Тут вони були разом з братом Василем. І владика звернувся до мене з ініціативою, щоб я розробив проект мозаїки. Це все тривало років п’ять. Бо ніяк не могли знайти коштів щоб придбати смальту. Після того як закупили смальту і робота вже йшла до завершення, почали хворіти Сапеляки. Але проект я зробив, він був затверджений. Ідея така була, що в святилищі як правило є Пресвята Богородиця. Оскільки церква Покрови Пресвятої Богородиці, то ми виконали для храму однойменну запрестольну ікону. До речі владика так захотів, щоб в іконі були відображені державні мужі, державотворці України, від Володимира Великого, козацької доби і до останніх часів. А з правої сторони щоб було відображено всіх діячів які спричинилися до формування нашої Київської Церкви. Від Хрещення до виходу Церкви з підпілля. Владика Андрей просив щоб Богородиця була з Дитятком і символами які характерні для Салезіянської Богородиці, а саме Богородиця з жезлом і в короні, Христос тримає кулю, символ влади. У 1996 р. вже був зроблений проект, а цю ікону, я намалював під двохтисячоліття Різдва Христового – 2000 рік, 10-ти річчя Незалежності України та Приїзд Папи Римського Івана Павла ІІ в 2001 році. Якраз я тоді завершив написання ікони. Навіть владика хотів завезти ікону, щоб її освятив Папа, але вона була занадто велика 300х120 см. Після зміни настоятеля храму ікону перенесли в каплицю.
Мозаїка вже виконувалась після цих подій, коли вже був хворий Микола Кристопчук. Але він нам дуже допоміг організувати той весь процес. Ми довго сумнівалися чи можна ставити на ту штуктурку смальту. Бо штукатурка стара, перетривала війну, ми не знали чи там могли утворитися пустоти. Треба було її простукати. Він взяв, простукав і каже що спокійно можна ставити, не треба сітки класти. І він нас переконав в тому що можна ставити на ту існуючу штукатурку смальту. Він нам дуже допоміг з тим як користуватися смальтою. Бо хлопці тоді ще молоді були. В технологічних процесах він був незамінимий. І то всі від нього взяли, зокрема Василь Сивак, бо він там в більшості клав мозаїку. Бо Микола Кристопчук, вже не міг класти мозаїки. Ним хитало на риштуванні як на палубі. Спочатку ми думали, що це дивно, бо він моряк. І він нам нічого не казав. Казав лиш що йому трохи погано. Але потім зрозуміли що це було пов’язано з запаленням мозку. Після того він зразу поїхав на операцію. Бо ми ще тоді хотіли щоб він знами поїхав подивився в Коломию, бо я зразу в Коломиї почав робити мозаїку на фасаді собору Преображення Господнього. Він поїхав, сказав що там потрібно поміняти. Але каже: «Я туди не полізу». Сказав що таке риштування не може бути. Він ще тоді посварився з владикою Павлом Василиком. Каже: «Гуцули собі по такому риштуванню можуть бігати, але для кладки мозаїки таке риштування не годиться, можна впасти». Одним словом, в тому відношенні він був дійсно спеціаліст. А він і мозаїку прекрасно клав, просто на той час він вже не міг це зробити.
Б. З. : А щодо вибору іконографії, Великий Архієрей, це була Ваша ініціатива?
Р. В. : Ідея виконання мозаїки в консі святилища обговорювалась на протязі майже десяти років. Ми погоджували це з владикою Андреєм Сапеляком. Він вирішив сам проспонсорувати вартість роботи і по узгодженню проекту, мною було запропоновано два варіанти. У першому варіанті мною було запропоновано більш традиційне вирішення. А саме в консі зображено Пресвяту Богородицю Покрову (поясну). У вікнах у вітражах тема Деісіс (автор Ігор Бадяк) і під вікнами на півкруглій стіні апсиди мало розміщуватись мозаїчне панно «Свята Євхаристія». Владикою був обраний варіант «Христос Великий Архієрей». Після вибору варіанту, який зараз існує, ще до виконання мозаїки, владика Андрей замовив запрестольну ікону Пресвятої Богородиці Покрови з історичними постатями нашої держави та духовними очільниками. Він каже: «Тут би треба було поставити Спасителя, Богородицю не будемо ставити бо там Богородиця вже є внизу на іконі». Так як не було де поставити Архиєрея бо куполу немає, то вирішили йти на такий компроміс. Христос благословить престіл, бо то якраз над престолом. Христос Благословляючий, як Великий Архієрей. Це дуже сподобалося владиці Андрею Сапеляку, і він то узгодив. Другий, де Христос Пантократор, класичний з Євангелієм і благословляючим жестом правої руки. Але владиці дуже сподобався проект Великого Архиєрея, і він дуже гарно підходить до того храмового середовища, є якраз тим зв’язуючим. І ми на тому зійшлися. Єдине що ще був варіант Благовіщення на стовпах тріумфальної арки. Але потім зійшлись на тому, що так як не буде апостольського ряду в іконостасі і Євхаристії в середині святилища, то вирішили дати в шести кругах 12 апостолів на тріумфальній арці. І вже внизу на стовпах дали святителів Василія Великого, оскільки о. Василій Сапеляк був настоятелем цієї церкви, та Івана Золотоустого відповідно. Творців східної Літургії. Оскільки салезіяни, акцентували увагу на тому що вони належать до східного обряду. Таким чином трошки зміщували акценти.
Б. З. : Ну і Етимасія там є вгорі.
Р. В. : Так, є там Етимасія, Престіл Уготований. Тому що це символізує як Євхаристію, перше Пришестя, так і друге, останнє Пришестя.
Б. З. : Добре. То я так розумію, що більшість усіх проектів, Ви погоджували з владикою Андреєм Сапеляком?
Р. В. : Першу частину проектів, до мозаїки, я погоджував з о. Василем Сапеляком, а другу частину, мозаїчну, з владикою.
Б. З. : Над виконанням мозаїки, окрім Василя Сивака, працювали: Володимир Яцків, Тарас Лесів, Тетяна Знак, і ще хто?
Р. В. : І навіть помагали студентки сестри-монахині Моніка Сиротюк та Назарія Михайлюк. Вони до речі робили одежі Отців Церкви. Бо хлопці робили всіх апостолів і зрештою і Спасителя. А от хрести на сакосі і орнамент, навіть трошки пробував робити Микола Кристопчук.
Б. З. : В якому році були завершені мозаїчні роботи?
Р. В. : У 2005-2006 рр. Під осінь вже були завершені роботи.
Б. З. : Дякую!
2 лютого 2021 р. кафедра сакрального мистецтва ЛНАМ
