Зовсім недавно гурт «Navigator», у співпраці з кліпмейкером Владом Разіховським випустив кліп на пісню «На Тебе».
Журналісту Фотографій старого Львова вділося зустрітися з фронтменом гурту Орестом Прусом і розпитати в нього про цю роботу і про творчі плани на майбутнє.
– Сьогодні з нами «Navigator». Це дуже крутий бенд, крута група, крута команда, як грає гарну, правильну, сучасну українську музику, що дуже важливо. Сьогодні ми поговоримо про новий кліп, який вони нещодавно «спекли» і усім показали. Отже, про кліп, про що пісня?
– Пісня про відносини. Це напевно дуже свіжо, дуже дивно, дуже ново, але про відносини між чоловіком і жінкою. Насправді, про те, що часом в почуттях сідають батарейки. Не вистачає ні сили, ні слів, ні терпіння і тоді десь потрібно брати резервне джерело енергії, і відновлювати, перезапускати, або вирішувати, що це точка неповернення і потрібно краще дати спокій один одному.
– Це кліп з власного досвіду?
– Якщо і з життєвого, то, напевно-що не з мого. Я не стараюся закинути в пісні біографію. Просто якось мені наспівалося, придумався мені приспів, роздув його до цілої пісні, далі воно «вділось» в аранжування, вийшла повноцінна пісня і тоді на неї ми зняли відео. Так все і сталось.
– Стосовно відео. Відеоряд, досить таки контраверсійний, навіть дещо брутальний в певних моментах. Що про це скажеш? Хто придумав цей відеоряд? Яка реакція фанів на цей кліп?
– Винуватець кліпу в плані сценарію, в плані ідеї, локацій – Влад Разіховський.Це відомий столичний кліпмейкер. Він запропонував ось таку історію. Ми її сприйняли, розвинули і результати, якщо не сказати, що перевершили наші очікування, то абсолютно їм відповідають. Найцікавіше, саме цей кліп дуже добре підійшов саме до цієї пісні. Вони як дві половинки знайшли один одного.
– А як фанам? «Зайшов» кліп?
– Судячи по переглядах – так. Зараз в нашій історії цей кліп має найбільше переглядів.
– Які далі ваші плани стосовно кліпу? Можливо тур його підтримку?
– Тур може бути в підтримку альбому. Але альбом ми плануємо випускати десь на весну. Край – на осінь. Тоді вже будемо думати про так звані тури. Наскільки вони можливі в сучасних умовах. А кліп ми порозсилали по усіх можливих каналах, закинули його в соцмережі і, в принципі, маємо досить хороші відгуки, кліп ротується на музичному каналі М2. Тобто, всі цілі, які були поставлені для цієї роботи, вони абсолютно досягнуті.
– Повертаючись до теми кліпу. Тут дуже цікавий сам момент зйомки. Я чув, що знімався він в екстремальних умовах, було дуже холодно, зйомки проходили важко. Розкажи про цей аспект.
– Холодно, вітер, зграї відьом на мітлах літали. Насправді це звичайні умови осінньої зйомки, коли щось падає, десь трошки підморожує, десь сумно, похмуро. Але ми того й хотіли, тому що той настрій, ота осінь, це тяжке небо, цей сумний ліс і дали оте забарвлення кліпу, який доповнив цілісну картину.
– Такої депресивної музики…
– Я б не сказав, що депресивної. Вона досить рівна, досить релаксова пісня. І в цій пісні, як ти правильно сказав, кожен побачив і почув те, що хотів.
– З ким би вам хотілося попрацювати над наступним вашим кліпом?
– Такі речі ми не загадуємо наперед. З Разіховським ми зняли вже другу відеороботу і абсолютно задоволені нашою співпрацею. Тому від добра – добра не шукають. У нас хороші, дружні стосунки. В нас абсолютне взаєморозуміння. Тому, щось зараз змінювати, про це думок не має. Але поки немає уявлення й про те,що би ми хотіли знімати наступне. Ще поки не вляглися відголоски цього кліпу. Зараз ми працюємо над записом, над продукцією нових пісень. Це у нас зараз дуже нагальне питання, бо репертуар потрібно поновляти. Це справа не швидка і досить не дешева. Тому над цим ми зараз працюємо, над цим ми стараємося і всі думки в той бік. А далі побачимо, яка пісня покаже, що вона заслуговує бути візуалізованою, про що в ній буде співатись і відповідно до цього будемо орієнтуватися стосовно режисера і відеороботи.
– Ви позиціонуєтеся як львівська група ?
– Так, звичайно.
– Які улюблені місця у Львові?
– Звичайно, що центральні місця Львова, вони досить вражають, навівають спогади і асоціації. Просто з часом Львів, а мою думку, стає менш затишним.. Можливо людині, яка приїхала на екскурсію, подивитися під наглядом екскурсовода старі будинки і місця, послухати історії, походити по підвалах, зайти в кнайпи, посидіти – це звичайно цікаво. Але мені, як львів’янину, більше хочеться бути поза межами міста, а тим більше його центральної частини. Бо від банальної парковки, до самого трафіку я не дуже розумію,що у Львові відбувається і де воно стає тим, що називається місто для людей , для мешканців.
– Де тобі найкраще твориться?
– Процес творення досить таки неочікуваний. Коли мова йде вже про кінцеву обробку продукту, кінцеву доводку, то, звичайно, на студії. Попередньо я дописую, допридумую партії , це вдома дописую тексти. А от сама ідея може виникнути будь-де. Є у нас пісня, яка називається «У горах бій», то її приспів «у горах бій, в стороні не стій», він в мене виник за кермом автомобіля Таврія, навіть там приходять в голову думки, які стають піснями. Ця пісня була написана вже давніше, вона чи не наша найперша. Вона була написана як одна з саундтрекових пісень до фільму Тараса Химича «Срібна земля». З того часу ми її співаємо і, напевно,не має жодного концерту, де б ми обійшли її стороною, тому що, яка б не була дата, чому б не була приурочена, ця пісня має актуальність постійно. Можливо тому, що для українці націоналізм не порожнє слово.
– Ти вважаєш себе націоналістом?
– Звичайно. Націоналіст – це звучить гордо. Я ж українець. А кого мені хвалити? Чи говорити, що я космополіт і мені всі нації однакові? Звичайно, я абсолютно лояльно і однаково ставлюся до всіх націй, але асоціюю я себе тільки з однією. Україна і українці мені найближчі. І в такому плані можете записувати мене в націоналісти. І це звучить гордо, бо тільки тоді коли ми самі будемо поважати себе і любити своє, тільки тоді ми можемо комусь показати себе з кращого боку. Тому що, коли ми самі собі не даємо ради навіть з тим, то кому ми потрібні?
– Повертаючись до музичної творчості. На концертах «на живо» чи «під плюс»?
– Ми намагаємось виступати постійно «на живо». Всюди, де є технічна можливість ми виступаємо виключно «на живо». Є в нас підкладка, де дописано додаткові партії, те що збагачує музику, робить цілісну картину, яку ми використовуємо постійно. Але є випадки, коли просто технічно організатор не може забезпечити райдер і тоді ми по максимуму, все що можемо включити , голос це завжди: вокал та бек вокал, гітара і, звичайно, плів бек вже є більш насичений, з більшою кількістю інструментів, які би могли гратись «на живо».
Виступи «під плюс» були, але це, мабуть, були якісь зйомки, телебачення, де взагалі звук іде в пульт і ти взагалі нічого не чуєш, ні моніторів, ніякого іншого обладнання немає, то в такому випадку краще повністю дати запис.
– Незабаром вся Україна буде зустрічати одне з найулюбленіших дитячих свят , свято Миколая. Приходив до тебе Миколай? Як це було?
– Завжди. Я навіть його кілька разів бачив. Він навіть казав: «Чого лазиш по ночі. Йди лягай спати». Я віри, що це Миколай.
Миколай – це щось чарівне, казкове. А я вважаю, що в житті кожної людини має мати місце казка, бо буденність вона досить сувора і вона не дає можливості розслабитись . Вона сувора, одноманітна, однотипна, а людська душа, все ж таки потребує чогось світлого і я вважаю, що це має бути казка. Кожна людина має чимось захоплюватись, цікавитись і у щось вірити. Том Миколай продовжив для мене цю казку максимально довго, навіть зараз я думаю, що цей добрий бородань цього року завітає і до мене. Уже всі сусіди на вікні прочитали мій лист до нього.
– Можеш його озвучити?
– Ні, кажуть не можна. Тоді може не принести Миколай. Це буде моя невеличка таємниця.
– Маєш кому дарувати подарунки від Миколая?
– Так, звичайно. Я люблю дарувати. Тому що, коли ти робиш добро і приємно, а ще й небайдужій тобі людині, а ще й коли та людина маленька і з такими величезними палаючими очима розгортає і отримує про що вона мріяла.
В мене є син, йму чотири роки і він дуже любить музику і все, що з нею пов’язано. Я всіляко намагаюся схилити його в бік, напевно гітари і якихось клавішів, але йому, попри все, подобаються барабани. Він барабанам поки що не подобається,бо вони живуть у нього максимум тиждень часу, далі вони розлітаються, з часом перетворюються в суцільний моток скотчу, тому що їх постійно треба переклеювати. Але йому це подобається і це одне з перших захоплень і я вважаю, що не найгірше. Краще ніж постійно сидіти комп’ютерних іграх чи телевізорі. І я думаю, що це початок розвитку.
Крім того, звичайно є й інші люди, яких я також не обійду увагою.
– Ще трошки і 2019 рік стане історією. Чим він тобі запам’ятався особисто?
– Починаючи з 2013 року політика стала для нас особистим. Скажемо відверто, до 2013 року ми не цікавилися активно політикою, політичними процесами і тим, що відбувалося. Звичайно, було постійне передвиборне перетягування. Постійно Захід опинявся в опозиції до всієї України, десь так і зараз сталося. Але коли в 2013 році вибухнули перші протестні зворушення, почалася Революція Гідності, коли почалася війна, кожен на собі відчув що це таке.Тому я не розумію людей, які кажуть: «я аполітичний, я не цікавлюсь політикою». Окей, ти можеш не цікавитися політикою, якщо ти живеш, наприклад, в Лондоні і тобі в принципі десь байдуже чи однаково, що там буде з брексітом. Можливо, бо ти маєш що їсти і тобі на голову не летять бомби. Але в той момент коли відбувається екзамен українців на те, лишимось ми нацією чи ні, чи буде у нас мовна само ідентифікація, я не вважаю, що тут хтось може сказати, що не цікавиться політикою. Кожного торкнулась ця війна, і в кожного родині є хтось, хто воював і кожен знає когось, хто загинув і тому це вже не політика,це вже абсолютно інший вимір.
Тому, 2019 рік мені запам’ятався його початком і апогеєм, який відбувся влітку, коли кожен день з острахом відкриваєш новини і очікуєш, що ж нового нас чекає і до чого готуватися. І, на жаль, 2019 рік мені саме цим і запам’ятався.
Але я вважаю,що це життя, це те що нас чекає, це історія і цього уникнути не можливо. Дуже часто кажуть, що музика поза політикою, спорт поза політикою – не може такого бути,бо переважно музиканти, спортсмени, вони є публічні люди, ті, хто формує суспільну думку, на кого дивлячись люди приймають ті чи інші рішення. Дуже просто навіть подивитися на будь яку передвиборчу кампанію. Музикантів використовують на всі передвиборчі агітації,адже люди на щось звертають увагу. Від чогось залежить їхнє рішення. Хоча насправді, найправильніше почитати самому, подивитися, розібратися і вникнути в того кандидата, що він пропонує і завдяки чому він буде робити те, що обіцяє. Але бачимо, що і в політичній рекламі і спортсмени часто беруть участь. Це все зав’язано, переплетено. Тут ніяк не виходить сказати, що я аполітичний.
На жаль такий 2019 рік мені запам’ятався. Але живемо, йдемо далі.
– Чого чекаєш наступного року?
– Я не задавався такими питаннями. Я, напевно, менше звик чекати. Я звик щось робити. В моїх планах розвивати далі те,що я роблю в напрямку музики. Тобто працювати, писати нові пісні, якщо вийде, знімати нові відео роботи, концертувати, рухатися далі.
Стосовно всього решта, в залежності від подій, в будь-якому випадку очікую бути не об’єктом, а суб’єктом того, що буде відбуватися в наступному році.
– Твоє побажання для фанатів, слухачів у Новому році?
– В Новому році всім хочу побажати здоров’я для вас і ваших оточуючи. Це перш за все. Хочу побажати правильних рішень, правильних кроків, зважених і вдалих. Перш за все – думайте, що робите і думайте для чого вам це потрібно. Йдіть вперед, не здавайтесь, шануйте себе, тому що здоров’я, оточуючі і те, що навколо вас – це дуже важливо. Адже відчуваєш цінність чогось тільки тоді, коли це втрачаєш.
Я хочу побажати, щоб всі, хто мене чує, бачить не мали втрат. Щоб всі щирі бажання виконались . І повірте, що це залежить найбільше тільки від всіх вас.
Розмовляв Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
