У липні цього року в Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбулося відкриття виставки “Глинянський килим: минуле чи майбутнє?”, де представлено більше 50 автентичних і сучасних зразків глинянського візерункового текстилю. На нашу думку, це чудове продовження виставкових традицій музею, адже майже сто років тому, у березні 1930 року у залах Промислового музею було відкрито виставку найкращих зразків українського килимарства та вишивки, а у травні 1936 – другу виставку з якою і хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова.
Про цю виставку опублікувала свою статтю у часописі “Нова хата” (№ 11-12 за 1936 р.) українська мистецтвознавиця Ірина Гургула. Текст публікації, традиційно, подаємо оригінальним.
ВИСТАВА КИЛИМІВ
В салях львівського Промислового Музею відбулася в травні друга вистава виробів мистецько-промислової спілки «Гуцульське Мистецтво» в Косові. На виставі виложено килими, ліжники, накривала на тапчани, самоділи на обиття меблів й одяг, пульвери, рукавиці плетені з ручно пряденої вовни й інші дрібні предмети. Показано теж сирівець – ріжні зразки вовни, що її вживає спілка до своїх виробів.
Одначе найважнішим і властивим виробом «Гуцульського Мистецтва» є килими. Вже на своїй першій виставі, в 1930 р., мист.-пром. спілка “Гуцульське Мистецтво” показала, що в виробництві килимів змагає до мистецьких осягів і навязує до світлих традицій українського килимкарства. Якість вовни, її рослинне крашення, ориґінальні композиції мистців – видвигали ці килимі на високий рівень.
На цьогорічній виставі показався значний поступ у праці над килимкарським виробництвом; застосовано гребінкову техніку. Коли візьмемо під увагу всю «непрактичність» ручного ткання на рямових кроснах, а рівнорядно з тим високу ціну такого виробництва – мусимо ще раз ствердити, що «Гуцульське Мистецтво» взяло за свою спеціяльність саме килимарство, експериментує в цій ділянці й добуває мистецькі осяги. Технічне видосконалення, рослинне крашення, стосування мистецьких композицій – це прикмети килимів виробу «Гуцульського Мистецтва».
Гребінкова техніка незвичайно оживила килим. Його рисунок набрав мягкости й свободи. Вартість гребінкової техніки для рисунку виступає найкраще при порівнанні килима станкової роботи з килимом витканим на кроснах. Систематичність і правильність рисунку станкового килима заступає тут несиметричність, нерівнорядність і свобода зарисів. При станковій техніці вражає перш за все форма рисунку, до подробиць обдуманий уклад ліній та площин, що намагається надати ріжноманітности. При гребінковій техніці виступає передовсім зміст рисунку. Свобідне, випадкове виведення мотивів нерівними, мягкими лініями та площинами – впроваджує в рисунок безпосереднє багацтво.
В рисунку килимів «Гуцульського Мистецтва» бачимо переважно композиції, оперті на зразках полтавського, київського, волинського та подільського килимарства. Взором для цих композицій послужили багаті збірки килимів у музеях. Деякі з них навіть повторюють у більше або менше докладній передачі музейні ориґінали. Цікаві й гарні є композиції мистців – Кричевського, Лісовського, Холодного, Бутовича, Гординського – що будьто схоплюють стиль давніх українських килимів, будьто дають новітні композиції, будьто спираються на зразках простонародніх ужиткових тканин.
Рослинне крашення вовни має тут дуже велике значіння. Мягкі переливи тонів органічного крашення дають багаті можливости ріжних кольористичних сполук. У багатьох випадках вони злагіднюють гостроту й одностайність рисунку та механізм станкової роботи. Стосування рослинного крашення на більшу скалю розвиває й нову галузь української промисловости – саме органічного закрашування волокон, знаного й практикованого в народній техніці.
Окрім килимів пильну увагу звертають виставлені самоділи, себто вовняні матерії з ручно пряденої вовни, виткані на примітивних гуцульських станках. Грубші пристосовані на обиття меблів, тончі на одяг – плащі й костюми. В останніх часах самоділи стали дуже модні й попитні. Головно стосують їх у новітній обстанові.
Плянова орґанізація виробництва самоділів витворює знов новий відділ української промисловости, спожитковує свій сирівець, пристосовує примітивну народню техніку та оживлює народній мистецький промисел.
Ірина ГУРГУЛА
