Продовжуємо знайомити читачів із статтею про пожежі у давньому Львові. Третя частина публікації була надрукована у часописі “Українські вісти” (№ 93 від 28.04.1937 р.). Першу частину можна прочитати тут, другу – тут
Правопис публікації залишаємо оригінальним
Пожежі в давному Львові
3 наведеного в горі опису, можемо набрати приблизного уявлення не так про хід трагічних випадків, як про цю невиносиму атмосферу, серед якої доводилось жити жидівським мешканцям старого Львова…
Жертвою осьмигодиніної пожежі впало тоді поверх 400 передміських домів, більшість костелів, церков і монастирів з юридикою св. Івана, передміська лазня, млин, фільварки та частина міських мурів, з яких, для безпеченства розкинуто криші та всі деревляні прибудови.
Розмірно поважна пожежа навістила середмістя в 1646 р., коли то погоріло сім мурованих камяниць, яких власників звільнив король від податків на протяг чотирьох літ.
Жертвою плянової пожежі, подиктованої стратеґічними вимогами впали оба львівські передмістя підчас облоги Львова Хмельницьким в 1648 р. Тоді то, як нотує це потягнення Юзефович «громадянам дбайливим про публичне добро, залежало найбільше на тому, щоби ворог не мав ніякого захисту під містом і тому вони вирішили, щоби оселі передміщан, хоч були вони дуже коштовні, але тепер могли статися шкідливими для міста, були чимскорше знищені.
Вислані ніччу люде підпалили, песамо місто, якби зливний дощ не по тушив тої «стратеґічної» пожежі.
Подібна доля зустріла львівські передмістя, які в одну мить знялися таким нагальним полумям, що хто зна чи не було б перекинулося на передмістя підчас другої облоги Хмельницького в 1655 р, а відтак 23 вересня 1672 р., коли то на підльвівських горбах зявилися «хрестами значені» полки гетьмана Дорошенка. Тоді то, по словам літописця: «усі сади й дворики, значним коштом побудовані й що тільки оборону міста утруднювало, погубне полумя, піхотинцями підкинуте, знищило»…
Після пожежі в 1682 р., якої жертвою, впали, поруч домів на краківському передмістю, костели Марії Сніжної й Бенедиктинок, занотували львівські акти чергову більшу катастрофу в 1704 р. коли то на львівські вали кинулися штурмовою атакою – шведи. Тоді то командант Львова «так небезпечну атаку на вали бачучи, здумав нарешті спалити сусідуючі з містом доми, щоби укриваючихся з них ворогів вистрашити.
На даний приказ підпалили залогові жовнярі багато приватних і публичних домів положених довкола міста, а викликана в той спосіб пожежа створила жахливу картину; полумя, що підіймалося до хмар оповіщувало довколичним селам про гостюючого у Львові ворога». Тоді то погорів костелик Чесного Хреста біля Галицької брами, великий двір Гюндорфа при єзуїтській фірті, разом зі шведами, що в ньому поховалися, а далі дім поправи, палати й двори, збудовані поблизу міста, що як звичайно, само найшлося в небезпеці.
Про неозначену блище пожежу згадують міські акти в 1712 р.
В 1769 р. занотувала історія Львова останню з пожеж передмість, викликану «стратегічними мотивами». Підчас наступу на Львів барських конфедератів, комендант міста з рамени, не так короля Станислава Августа, як московського ґенерала Кречетнікова Коритовський, велів підложити вогонь під доми біля єзуїтської фірти. Вогонь поширився блискавкою на галицьке передмістя, де між іншими знищив вежу костела Кармелітів «черевичкових», на місці нинішнього суду й тюрми при вул. Баторія.
З приходом до Львова австрійців (1772) багато дечого змінилося не тільки в політично-громадському устрою краю й міста, але і в умовах публичного та особистого безпеченства.
При системі австрійської «реґлєментаційної» політики навіть загроза пожеж втратила на своїй жахливости, щонайменше чергові вогні у Львові не мають уже характеру житлових катастроф.
«Газета Варшавська» з 1778 описує доволі широко пожежу, яка тоді навістила Вірменську вулицю й домініканський костел.
В 1782 р. появився характеристичний для йосифинського режіму «Універсал установляючий порядок гашення вогню для столичного міста Львова».
На жаль, цей дрібязково опрацьований універсал не перепинив огнів, що далі здіймалися на старій жидівській дільниці, чи то в самому місті, чи на краківському передмісті.
Так приміром дня 6 червня 1800 р. вигоріла велика скількість жидівських домів на краківському передмістю разом з церквою св. Миколи й костелом Івана.
В 1803 р. знялася пожежа в одному з жидівських домів при вул. Широкій й обняла собою чотири сусідні доми, в яких була змаґазинована горівка і вино.
В 1811 р. погоріли військові маґазини в забудуваннях бувшого монастиря Кармелітанок босих.
В 1833 р. погорів костел францісканів, а разом з ним цінні вівтарні мальовила українського маляря Берези.
Нарешті ніччу з 23 на 24 вересня 1838 р. занотували місцеві акти останню з великих пожеж жидівської дільниці. Тоді то погоріло до тла 11 камяниць при вул. Боїмів та Бляхарській, а в них згоріло живцем 11 жидів, а 50 віднесло рани й попарення.
Бомбардація Львова Гаммерштайном у 1848 р. замінила в купу згарищ – старий театр, ратуш, університет, редутові салі й кілька приватних домів.
В 1850 р. заложено у Львові пожарну сторожу, що в 1863 р. двічі була зайнята при огнях у жидівському місті а в 1884 р. даремне змагалася з великою пожежею на Краківському.
Але чимраз далі пожежі у Львові рідшають чимраз строгіше примінювані протипожежні, приписи та розпорядки, серед яких головну ролю грала заборона будування домів з легкопального матеріялу, а здобутки протипожежної техніки, роблять своє. Катастрофи в розмірах тої, яку пережив Львів у 1527 р. стають фізичною неможливістю.
А чейже ще так недавно, бо мало не до кінця ХІХ віку рідкістю на передмістях були бляшані криші, а траплялися й соломяні. Бо хоч ще в 1682 р. видало місто строгу заборону покривати передміські доми соломою, що як говорить тогочасний хроніст «нужда убогих тому розпорядкові перешкодила» …
