Сьогодні продовжуємо знайомити читачів з історією побудови церкви святого Андрія на Клепарові, другу частину якої було опубліковано у газеті “Діло” (№ 247 від 16 вересня 1934 р.). Текст публікації залишаємо оригінальним. Першу частину можна почитати тут.
Повчаюча історія. Як львівське передмістя Клепарів збудувало в себе церкву.
ІІ
Коли вже була своя церква і своя читальняна домівка, народня праця на Клепарові поплила широким руслом. При читальні і поруч неї основуються інші українські товариства: гімнастичне т-во «Сокіл» (1909), господарсько-кредитова спілка «Йордан» (1911), кружок «Рідної Школи» (1912), що від 1921, р. веде нар. школу, «Союз Українок» (1923), захоронка (тепер світлиця «Р. Ш.» – 1921), споживча спілка «Згода» (1931), Дільницева Нар. Орґанізація й ін. Всі вони розвивають свою працю по нинішній день.
В 1911 р. комітет будови церкви збудував муровану дзвіницю. Будову виконав будівничий бл. п. Стахій Маринець. Церква закупила 3 дзвони: Андрея, Маркіяна і Богдана. Дзвони ті в 1917 р. зареквірували на воєнний матеріял австрійські власти за відшкодуванням 664 к. здепонованим в «Руській Щадниці» у Перемишлі на книжечку ч. 14449. Та черев воєнні події того відшкодування не зреалізовано.
Від оснування комітету будови церкви незвичайно діяльним його головою та ревним душпастирем при клепарійській церковці був о. Іляріон Паньківський, який кожну вільну від занять у Духовній Семинарії хвилину присвячував щирій службі для добра клепарівської громади, доки воєнні події в 1914 р. не приневолили його покинути Львів, а з ним і клепарівську церковцю.
Воєнні події в 1914 – 1920 рр. перервали інтенсивну працю комітету будови церкви. Читальняна домівка була занята по черзі російськими, австрійськими та польськими військами.
В тих роках богослуження у клепарівській церковці відправляли упрошені зі Львова священики м. їн. пок. о. Іван Рудович, о. д-р Єрмі та о. Фацієвич. А в 1918 р., коли над Львовом лунали зриви гарматніх стрілен і кулеметні «серії» стрілів зі зловітщим свистом обшарпували гілля в тополевій ялеї клепарівської вулиці та стукали по дахах і стінах клепарівських хат, до клепарівської церкви приходив служити Службу Богові Преосв. Кир Іван Бучко, тодішній ректор Інституту св. Йосафата у Львові. Приходив у хвилинах воєнної грози й розвіяних великих надій, щоби кормити душі клепарівських старців жіноцтва й дітвори, розвівати зневіру, кріпити серця словом Божим. В тому памятному часі церковця була завсіди виповнена вщерть. Горнулись люди до неї, немов до матері, шукаючи в ній рятунку, помочи, потіхи.
В 1919 р. полягли клепарівські громадяни: Ставровецький, студент техніки і Яремкевич, хорунжий У. С. С. Згаданий вище, дуже діяльний член першого комітету будови церкви Клим Жмур, урядовець «Дністра», помер у заведенні божевільних на Кульпаркові з причини переживань у пивницях касарень на Личакові. Віддав Богові душу при копанні окопів слабосилий старець Паньків, батько пятеро дітей. Діяльний комітетовий Іван Лабінський, судовий функціонер, помер у вязниці в Тернополі, увязнений в часі повороту зпоза Збруча.
Щойно в листопаді 1920 р., по звільненні читальняної домівки від військової залоги, почалась дальша праця. До комітету будови церкви увійшли: о. Кіт, пп. Володимир Маєр, б. п. Мик. Ломаґа, Ів. Вертипорох, Ів. Олійник, Кость Личківський, бл. п. Іван Породно, Антонина Критова, Марія Курилова, бл. п. Болеслав Кушніренко, Катерина Ящишинова, Осип Вертипорох. В 1922 р. місце о. Кота заняв о. Зиновій Кузьмович, а до комітету увійшли ще пп: Володимир Гриневецький. бл. п. Михайло Процак, Антін Коцан, Анна Мазурова, 6л. п. Михайло Кобрин, Яремкевич, Стеф. Матіящук, Іван Войтків, бп. п. Ілля Цюприк, Йос. Тлустий, Андрій Мандзюк, Петро Кульчицький, Михайло Прима, Осип Струк, Максим Свистун.
Дня 28. 3. 1922 р. згаданий комітет рішив розпочати будову мурованої церкви, бо дотеперішня була рішуче замала. Загальними зборами ширшого комітету будови церкви в дні 26. 2. 1928 р., як і кількома дальшими сходинами, проводив Преосв. Бучко, якому справа клепарівської церкви завсіди лежала на серці, участь його у згаданих зборах рушила справу будови з місця. Рішено повести енерґійну збіркову акцію і зааґітувати, щоб усі громадяни Клепарова закупили по 1 тисячці цегли та негайно приступити до будови.
Рік 1923 замітний тим, що всі інтеліґенти, діячі в усіх клепарівських установах, сконсолідувалися для плянової дальшої праці. В березні 1923 р. закуплено за ціну 2,560.000 марок п. камінь на фундаменти церкви.
В липні 1924 р. розпочалось копання ровів під фундаменти церкви. Роботу цю довершило громадянство Клепарова власними силами, заощаджуючи в цей спосіб около 1.500 зол., які прийшлосяб заплатити наймленим робітникам. Великі заслуги при цьому ділі поклав п. Кость Личківський, студент університету, тодішній дуже діяльний секретар комітету, який церковну площу обсадив липками й акаціями, що сьогодні становлять правдиву прикрасу клепарівської церкви.
Дня 2 листопада 1924. р. по полевій Службі Божій довершив посвячення угольного каменя нової церкви бл. п. о. офіціял Андрій Білецький. Проповідь у часі того свята виголосив о. пралат Л. Куницький. Співав міш. хор «Львівського Бояна». В угольнім камені поміщено грамоту, на якій списав історію клепарівської української громади, її установ та її церкви п. Личківський. Будову фундаментів скінчено й заасфальтовано їх, для збереження від вогкости, в грудні 1924 р.
Від 1923 до лютого 1926 р. доходячим душпастирем при клепарівській церкві був старенький ювилят о. Олекса Наливайко, котрий, не зважаючи на поважний вік, кожної неділі і свята відправляв у Клепарові Службу Божу, приходячи зі Замарстинова, де має свою реальність. З днем 1 березня Митрополичий Ординаріят іменував о. Володимира Яценкова сотрудником парохії св. Пятниць, з обовязоком постійного виконування душпастирських чинностей у Клепарові. З того часу працює там о. Яценків по нинішній день.
Дня 7. ІІІ. 1926 на загальних зборах комітету будови церкви у Клепарові головою комітету вибрано о. В. Яценкова. До комітету будови церкви тоді війшли: пп: бл. п. Мик. Ломаґа, Василь Юрас, бл. п, Захарій Маринець, Михайло Ткачик, Павло Хемич, Болеслав Кушніренко, Василишин, Володимир Гриневецький, Максим Свистун, Кость Личківський, Осип Струк, Йосиф Тлустий, Іван Войтків, Стефан Ящищин, Стефан Гоцій, Петро Кульчицький, Емілія Кінаш, Володимир Полянський, бл. п. Михайло Процак і Стефан Матіящук. Нововибраний комітет, так само щиро, як і попередні, взявся до діла. За час 1921-1931 рр, здвигнено мури церкви, збудовано на ній дах і головну копулу покрито бляхою.
Мури церкви збудував Л. Дзєдзінський. Тесельські роботи довершив у 1931 р. Стефан Петрів з Трускавця. Залізні хрести і вікна виконав М. Стефанівський, золочені кулі під хрести П. Ґелемей зі Львова. Бляхою покрив церкву брат Гавриїл Кондратович Чина Св. Теодора Студита з Унева. (Елєктричну інсталяцію завів у 1934 р. І. Левицький, роботу великого паука виконав п. С. Фединський зі Львова).
Пляни церкви виготовив інж. Тимошенко з Великої України, надзір над їх виконанням вів інж. Евген Нагірний зі Львова.
Посвячення хрестів і дзвона «Володимира» довершив Преосв. Іван Бучко, що по посвяченні виголосив пориваючу проповідь. Участь у тім святі взяли визначні представники львівського громадянства, представники української преси та все громадянство Клепарова, складаючи при цій нагоді щедрі жертви на дальшу будову церкви.
В 1932 р. скінчено покривати дах церкви бляхою. В 1934 р. виправлено нутро церкви і копулу зізовні, вмуровано залізні вікна, вставлено двері. Фронтові двері церкви фундувало двох клепарівських громадян: п. Роман Мисак і п. Іван Войтків. З залишених з будови дощок положено в цілій церкві й на хорах підлогу. При кладенні підлоги працювали клепарівці безплатно.
Великий престіл фундували пп. Андрій і Каролина Мандзюки. Великий паук фундували пп. Ілля і Катерина Ковалики. Малі пауки фондували п. Матрона Коханьчук і п. Юрій Пастернак. Дві гарно вишивані хоругви до нової церкви фондувала п. Ева Яворська, ліхтарі на великий престіл п. Василь і Анна Юраси. Два образи на бічні престоли фондував п. Семен Хандерис.
Велику жертвенність на свою церкву виявляли всі громадяни Клепарова, жертвуючи з нагоди збірок, коляди, вистав, концертів та інших на цю ціль уряджуваних імпрез щедрі датки. Заслуговує на згадку в цьому місці м. ін. п. Антін Коцан, який в останніх роках будови церкви жертвував на неї понад тисячу золотих. Постійними щомісячними добровільними датками у висоті від 5 зол. до 50 ґрошів причинялось до будови ок. сто громадян.
Імена всіх жертводавців записані в «Золотій Пропамятній Книзі» клепарівської церкви і в касових книгах комітету будови церкви.
В ряді визначних добродіїв клепарівської церкви слід згадати Ігуменат Чина Св. Василія Великого в Лаврові, який в найтяжчий для комітету будови час, коли скінчені мури церкви вже два роки стояли на дощі й снігу, акредитував на її копули й дах 5 ваґонів добірного деревляного матеріялу. А акредитував його на таких умовинах, на яких добрий батько кредитує дітям.
На будову нової церкви зужито то 160 тисяч цегли, 37 тон вапна, 754 метри кв. каміння, 320 метрів піску, 130 бочок цементу, 7 ваґонів деревляного матеріялу, 2 ваґони шутру, 5 тон заліза і багато іншого матеріялу.
Вся будова, до сьогоднішнього її стану, коштувала понад 140 тисяч золотих. Страт через девалюацію церква не понесла ніяких, бо всю зібрану кожночасно готівку зуживано зараз на купно будівельного матеріялу та сплату зобовязань.
З початком травня 1934 р. розібрано стару, деревляну церковцю і перевезено її на Замарстинів, де вона, дещо побільшена, обслуговуватиме потреби тамошніх вірних, що мучаться в капличці, приміщеній у читальняній домівці. Ввесь час будови нової церкви стояла стара церковця вся внутрі мурів, доки не почалось їх виправлювання.
Дня 30 квітня 1934 р. відправилася остання в старій церкві Служба Божа за душу бл. п. інж. Івана Левинського, її фундатора. Дня 5 травня ц. р. відправилась перша Сл. Божа на поблагословленім тимчасовім престолі нової церкви в наміренні Митрополита Кир Андрея, великого добродія клепарівської церкви.
Дня 27 липня 1934 Митрополичий Ординаріят ерекційною грамотою ч. 8811/Р. П. виділив греко-католицьку громаду Клепарова зі звязи з парохією св. Пятниць у Львові та утворив із неї самостійну парохію другого ряду, з власними метрикальними книгами й парохіяльною печаткою. Грамотою з тоїж дати й під тим самим числом дотеперішній сотрудник св. Пятниць о. Володимир Яценків іменований завідателем парохії у Клепарові.
Посвячення новоздвигненої церкви у Клепарові, як наші читачі вже знають, відбудеться в неділю (16. IX.). Чину посвячення довершить Преосв. д-р Іван Бучко. Тої самої неділі вечором розпічнеться в тій церкві 12-денна місія під проводом оо. Редемптористів.
При кінці замітимо ще, що при клепарівській церкві працюють: нестатутове жіноче брацтво св. Ап. Андрея Первозванного (від 1913 р.), «Брацтво доброї смерти» (від 1927 р.) та «Апостольство Молитви» (осн. в 1934 р.), «Брацтво доброї смерти» (105 чл.) причинилось поважнішою позичкою зі своїх фондів до будови церкви.
***
Отсю коротку, але цікаву й повчаючу історію важких заходів і змагань клепарівських українців для збудування рідної церкви, що тягнулися поверх чверть століття, подаємо в науку й до наслідування всім українцям, де вони не жилиб. Особливо ж повинні її уважно прочитати й добре передумати українці тих львівських передмість, шо не мають своєї церкви (Янівське, Сиґнівка. Стрийське, смуга Львова в околиці вулиць Кохановського-Зеленої, околиця за Личаківським парком і т. д.). Наука з тої історії така: Не оглядатись на нікого, не ждати на нічию ласку, і братись енерґійно самим до праці! Бо тільки власною працею і жертвенністю зможемо побудувати рідні установи духовні і світські, чим доложимо також свою цеголку до будови храму Кращого Завтра цілого українського народу.
