27 листопада 2015 року, рівно о 18:00 в театральні родині Заньківчан відбудеться творчий вечір з нагоди 75-ліття народного артиста України, Лаурета Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Богдана Козака за поезіями Тараса Шевченка під назвою “Посланіє…”
Богдан Миколайович Козак – це непересічна людина, він особливий, цікавий, талановитий, той, хто не просто вміє слухати, а чує. Цьогоріч театр святкує 75-ліття з дня народження митця. Про Богдана Козака можна сказати багато, а написати ще більше. До вашої уваги роздуми про ювіляра та його «Посланіє…».
Коли Богдан Козак читав «Посланіє…» у Києві, від журналістів пролунало запитання: «Яким ви бачите Шевченка пане Богдане?» І раптом, всі почули несподівану відповідь від іншого Богдана (пр. авт. н. а. України Богдан Ступка художній керівник театр Національного театру ім. І. Франка (2001-2012), Київ): «Що ви таке питаєте…Невже ви не бачите, що це його Шевченко? Невже ви не чули, що це його слова? (пр. авт. мовчання) Тоді, що ви робили останню годину?..» Гадаю, що цим коротким але влучним текстом було сказано все і одразу.
«У нас є дуже багато роботи, щоб люди зрозуміли, що Шевченко нам казав. І ми дивуємося з того, адже усе, що він писав так чи інакше накладається на події нашої держави кожних двадцять років. Я дуже прошу вас, Богдане, щоб ви виступали і надалі, особливо перед дітьми і змінювали їх світогляд. Щоб наші діти краще зрозуміли що таке Україна. Дуже дякую Вам за те, що ви прославляєте Шевченка, нашу історію, дякую за те, що Ви є», – Катерина Ющенко.
«Він – мудрий, талановитий та неординарний. При спілкуванні з ним виникає бажання слухати та відчуття потужної харизми майстра, яка проявляється у всіх сферах його життя та творчості», – Віра Доленко автор і ведуча програми «За лаштунками» Національної радіокомпанії України (Київ).
«Богдан Козак – це частина життя, яка сама по собі зрозуміла для мене, без неї я не уявляю Львова. Ми робили усе разом, вчилися разом, грали разом – були таким собі одним цілим. Я знаю, що є Богдан у Львові, він ніколи не зупиняється, завжди у русі інтелектуальному та емоційному», – н. а. України Лариса Кадирова актриса Національного театру ім. І. Франка (Київ).
«Маю честь назвати Вас вчителем…» – з. д. м. України Юрій Чеков помічник Художнього керівника Національний театр ім. М. Заньковецької (Львів).
«Безперечно, щоб Бог поцілував його в чоло. І кожна його праця вона є геніальною, чи на сцені, чи в університеті. І мене дуже тішить, що ці молоді актори, які отримують дорогу в життя, дякуючи йому, нас так само тішать, які і його мистецтво. Я б хотів, щоб у нього було багато учнів і всі вони були його улюбленими, і щоб дякуючи Козаку, дякуючи нашій мистецькій школі, Львів мав славу міста театру, яким би пишалась вся Україна і захоплювався весь світ», – Андрій Садовий Міський голова Львова
«При всьому зовнішньому демократизмі Богдана Козака, ми страшно поважали і побоювались цієї людини. Коли він критикував, вимагав або дорікав – це було так боляче. Бувало, коли він йшов по коридору ми ховалися, адже гнів його був страшним. Незважаючи ні на що – він все розумів, допомагав, підтримував. Принцип Богдана Миколайовича стосовно роботи був таким: «Актор не виходить на сцену в двох випадках: або він помер, або завалилася сцена». Він багато пробачає людського, повсякденного, але, що стосується професійного відношення – це святе. Його підтримка під час студентських здач була цікавою, адже він казав: «Якщо ти прийшов – то дивуй! Роби!». Зрада професії для Богдана Козака – це зрада всього», – з. а. України Любов Боровська актриса Національного театру ім. М. Заньковецької (Львів).
«Я мріяв вчитися у Заньківчан, адже для мене це було світло в кінці тунелю. Богдан Миколайович Козак відіграв у моєму житті ключову роль, адже дав мені ту професію, якою я зараз володію. Якби його не було, не було б мене, моїх учнів і тих вистав. Він – унікальний. Я думаю, що він зробив все для своїх учнів. Він є людиною інтелектуальною, швидше раціо, а не емоції», – з. а. України Ростислав Держипільський Директор Івано-Франківського академічного театру ім. І. Франка (Івано-Франківськ).
«Я думаю, що він був для мене педагогом в минулому, є зараз і буде в майбутньому – до кінця життя. Він моя внутрішня підтримка, колега на якого хочеться тільки рівнятися, з яким хочеться грати на сцені. З перших днів навчання він нагадує мені мого тата, як зовні так і внутрішньо. Він став мені сім’єю, хресним батьком, адже завжди повторював татові слова: «Роби все так, щоб за тебе потім ніхто нічого не переробляв», – Олександра Люта артистка Національного театру ім. М. Заньковецької (Львів).
«Знаєте, про Богдана Козака всі говорять щось таке правильне і грамотне. А я, як його істинний учень і послідовник сажу те, що він – КЛЬОВИЙ! І це прекрасно!..» (пр. авт. Сміється) – Юрій Хвостенко артист Національного театру ім. М. Заньковецької (Львів).
Олеся ГАЛКАНОВА
фахівець із зв’язків з громадськістю та роботи з п’єсою НАУД театр ім. М. Заньковецької
