Однією із давніх будівель Львова, яку першою спостерігають туристи, приїжджаючи екскурсійним автобусом до Львова, є Порохова вежа. Зважаючи на назву споруди її традиційно сприймають за місце, де колись зберігали порох. В цій думці є доля рації, однак, виявляється львів’яни, а тим паче туристи, зовсім мало знають про цю нетипову будівлю. Спробуємо розглянути детальніше її історію.
Як відомо середньовічний Львів був оточений неприступним муром. Але слід розуміти, що насправді цей мур – це цілий комплекс оборонний мурів, валів та ровів, які до того ж були збудовані у різні часи та для різного призначення. Спочатку місто було обнесене, так званим Високим Муром, який хоч і робив Львів неприступним у 14 ст., однак з появою вогнепальної зброї став малоефективним. Тому довелося звести потужніший Низький мур, якому мала б бути не страшна потуга ядер гармат. Однак новозбудований мур теж не надавав місту почуття цілковитої безпеки, зокрема із зростанням активності турецьких та татарських нападів. Саме тому з 15 ст. починається спорудження Третьої лінії оборони Львова, що загалом налічувала 8 бастей, найбільшою з яких була Порохова вежа.
Споруджено порохову вежу у 1556 році. Хто добре вивчав історію Львова, то знає, що в цьому ж році завершено побудову Міського Арсеналу. Два будівництва справді велися паралельно та в залежності один від одного. Ще під час великої пожежі Львова 1527 року Старий Міський арсенал значно потерпів і його розібрали. Саме це розібране каміння і використали для спорудження Порохової вежі.
Оскільки вежа розташовувалася на східному боці Львова, що був найнебезпечнішим, то розташування поруч арсеналу з вогнепальною зброєю було життєво важливим для безпеки міста. Тому із зведенням порохової вежі та мурів коло неї розпочалось і зведення Нового Міського арсеналу.
Бойове призначення вежі було доволі широке. Звісно, що вона використовувалась як сховище пороху, однак, окрім цього ще й слугувала для контролю над Босяцькою хвірткою, яка була слабким місцем в оборонній системі міста. Також Порохова вежа ставала головним опорним пунктом у разі захоплення монастиря Кармелітів босих, який розташований на підвищенні і тому становив для міста небезпеку у разі його захоплення ворожими військами. Оскільки Львів, як і ціла Річ Посполита, не перебував в стані перманентної війни, то для такої масивної будівлі потрібне було й призначення і у мирний час, коли загроз облоги міста не існувало. І таке призначення у Порохової вежі справді було – вона використовувалась як сховище зерна.
З історії Львова збереглось кілька свідчень, коли порохова вежа справді відігравала вагому роль в бою. Перша відомість про її бойове використання сягає ще 1559 року, тобто третього року опісля її спорудження. Тоді буський староста Лукаш Горка обстрілював з вежі Домініканський монастир, домагаючись видачі Гальшки Острозької. Ці обстріли, а також перекриття постачання води до монастиря дали свій результат і нещасна Гальшка була видана монахами.
Під час облоги Львова Б.Хмельницьким у 1648 році Порохова вежа ледь не відіграла фатальну роль для самого гетьмана. Як відомо, війська Хмельницького зуміли захопити монастир Кармелітів, однак пострілом, що здійснив Ян Стефан Убальдіні, нащадок славнозвісного Урбано Убальдіні, Хмельницького ледь не було вбито.
Під час же турецької облоги Львова 1672 року в Пороховій вежі жив сам комендант Львова Еліаш Лонцький, щоб ні на момент не спускати з очей та уваги небезпечного місця. Тоді це справді вберегло місто, натомість недбалість з Босяцькою хвірткою під час шведської облоги Львова 1704 року посприяло тому, що саме через Порохову вежу, а далі крізь браму до міста увірвались війська Карла XII.
В період занепаду Львова у 18 ст. оборонні мури були занедбані і не могли б втримати нових наступів на Львів, яких щоправда в той час, як на диво, не було. Тому будівлі оборонної лінії починають здаватись в оренду, щоб хоч якось поповняти зубожілу міську казну. Дійшло до того, що в 1668 році була продана в приватні руки й Порохова вежа. Її володарем став Ян Кіцький. Щоправда швидко одумавшись, місто відібрало вежу назад у свою власність.
Коли, у 1772 році, Львів переходить під владу австрійців, то Порохова вежа дістається в розпорядження армії, яка влаштувала тут склад. Цікаво, що до кінця 18 ст. міські оборонні мури були майже повністю розібрані, але Порохова вежа залишилась непорушеною. Якогось стратегічного значення вона уже не мала, тому схоже на те, що австрійці вирішили просто зберегти унікальну оборонну споруду для нащадків. У 1821 році була проведена реставрація будівлі, в ході якої, на жаль, було втрачено скульптури, якими вежа була оздоблена ззовні, а її фасади були заштукатурені.
У 1895 році Порохова вежа була викуплена містом. Оскільки, після проведеної за рік до того Крайової виставки в міста було трохи коштів, то існували проекти щодо перебудови цієї будівлі для влаштування в ній музею-лапідарію та міського архіву. За ними вежа повинна була кардинально змінити свій вигляд. Але проекти так і не було реалізовано, а будівля і надалі використовувалась як склад.
У 1959 році була проведена нова реконструкція Порохової вежі, в ході якої будівлю було перебудовано зсередини, а також реконструйовано дах. Поруч до входу було поставлено двох кам’яних левів 19 ст., привезених з Відня як військовий трофей, а в самій споруді влаштовано Будинок архітектора. У 1973 році була проведена ще одна реконструкція, тоді з фасадів будівлі було знято штукатурку та відкрито бійниці, внаслідок чого вежа повернула свій первісний вигляд, який зберігає і до сьогодні.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Вікіпедія
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львову.
- polona.pl
- Ігор Качор, Любов Качор. Середньовічний Львів. Фортифікації. Львів. В-во «Апріорі», 2009
- Jaworski, Franciszek. Baszta prochowa i archiwum miejskie
