Перший фільм в історії кінематографа продемонстрували в паризькому Grand Cafe 28 грудня 1895 р. Майже відразу кінематограф перетворився не лише на окремий мистецький жанр і надприбуткове виробництво, а й на загальнодоступне джерело інформації, а відтак і зручний інструмент маніпуляції масовою свідомістю. Не випадково, мабуть, уряд напівголодної радянської Росії інвестував у «Совкіно» величезні кошти.
Але столицею світової фільмової індустрії стало містечко Голлівуд у США, а найпрестижнішою нагородою – «Оскар». Сьогодні йтиметься про львів’янина, якому вдалося номінуватися на цю нагороду шість разів і одну таки здобути.
Мешілем Меєр Вайсенфройнд з’явився на світ 22 вересня 1895 року у Львові в родині подружжя акторів Єврейського театру. 1902 р. родина Вайсенфройндів виїхала до Америки й осіла в Нью- Йорку. Його батьки виступали на театральній сцені, а Мешілем Меєр здійснив свій театральний дебют у дванадцятирічному віці, зігравши вісімнадцятирічного юнака. Невдовзі його запросили до Єврейського мистецького театру (Yiddish Art Theater), у якому він виступав під псевдонімом «Муні Вайсенфройнд». 1924 р. Муні вперше зіграв у англомовній п’єсі на Бродвеї. А 1925-го «Нью-Йорк Тайме» назвала його одним із найкращих акторів Єврейського мистецького театру.
1929 р. кіностудія «Фокс» уперше запросила Муні зіграти роль у стрічці «Герой» (The Valiant). Очевидно, що незвичне для вуха пересічного американця ім’я Вайсенфройнд довелося змінити – і так остаточно народилася зірка на ім’я Пол Муні. За цю картину львів’янин отримав свою першу номінацію на «Оскар».
Попри багатство пропозицій від провідних кінокомпаній, Пол Муні повернувся на театральну сцену Бродвею – напевно, звичніше для нього середовище. Та гроші зробили своє, і невдовзі він знову опинився в Голлівуді.
1932 р. Пол Муні зіграв у фільмах «Обличчя із шрамом» (Scarfасе) та «Утікач від мафії» (I Am a Fugitive from a Chain Gang). За «Утікача від мафії» він отримав другу номінацію на «Оскар» (1934), а невдовзі підписав довготерміновий контракт із менеджерами «Warner Brothers». Уже через два роки актор таки виграв золоту статуетку за роль у стрічці «Історія Луї Пастера», а 1937 р. здобув четверту номінацію за роль у фільмі «Життя Еміля Золя».
Ексцентричний львів’янин досконало володів мистецтвом перевтілення. У дитячому віці він чудово виконував ролі юнаків, у юнацькому – літніх чоловіків, а серця кіноманів завоював образами французьких інтелектуалів і американських гангстерів. Емоційний від природи, на знімальних майданчиках Пол Муні часто влаштовував скандали, а потім нерідко усамітнювався зі своєю скрипкою (з якою ніколи не розлучався). Утім таку інформацію публіка смакувала на різні лади, що, звісно, тільки збільшувало його популярність. Звичним гостем хроніки скандалів американської богеми тієї доби стала також його дружина Белла, яка тероризувала директорів фільмів у той спосіб, що змушувала їх переробляти фрагменти вже готових картин за участю її чоловіка доти, доки вони цілковито не задовольняли її смаки. Скарги на неї не допомагали: Муні підтримував дружину завжди.
Муні Вайсенфройнд знімався в кіно та виступав на театральній сцені до 1959 р. Щоправда, 1950-ті роки в його біографії позначені кількома кінематографічними провалами. Проте 1955 року він отримав Топу Award за роль у роботі «Успадкувати вітер» (Inherit the Wind). А 1960-го його вшосте номінували на Academy Award за роль у фільмі «Останній злий чоловік» (The Last Angry Man, 1959). На такій високій ноті видатний львів’янин вирішив піти зі сцени. Помер він 25 серпня 1967 року в Монтесіто (Каліфорнія).
Ористарх БАНДРУК
Джерела:
Зірка Голлівуду. Пол Муні // Чорновол І. 100 видатних львів’ян / Ігор Чорновол. – Львів : Тріада плюс, 2009. – С. 270-272.
