У Варшаві, 14 квітня 1637р «Владислав IV по смерті війта Миколая Лаща, надає солтиство щирецьке Себастьянові Чермінському».
Після спустошливих набігів татарської орди у 1626 році прибутки з села Хоросно–Старе зменшились, а значна частина господарки була знищена (64 %). Не зважаючи на ці обставини, шляхта не зменшує експлуатації селян. Така ситуація сприяла виникненню протестів і про це йдеться у документі за 1641 рік. Селяни з Попелян та Дмитре у відповідь на утиски від місцевого орендаря Станіслава Гжибовського затоптали худобою його луки та поля засіяні вівсом, що розташовувались у Хоросно.
Себастьян Чермінський у заяві, датованій 31.05.1649р., доповідає, що не зможе платити податок за села Хоросно і Семенівка, тому що вони: «знищені і майже з землею порівняні, а людей багато в неволі або вимерло. Що правда села Пустомити, Малечковичі та Милошовичі – заплатили у 1649–1650рр. повний податок. «Це неначе щасливі оази серед спалених і безлюдних околиць».
У цьому ж 1649 році хороснянські селяни Стець Білоган та Яремко Ткач заявили перед судом про неспроможність села платити податки тому, що воно восени 1648 року було знищене татарами і майже повністю зрівняне з землею. Але село відродилось, повстало з руїни і вже у 1676 році тут проживає 40 дорослих осіб.
У люстрації воєводства руського за 1661–65 рр. вказано, що село Хоросна разом з селами Семенівка та Острів (передмістя Щирця) належало до війтівства Щирецького. Ця приналежність була зазначена ще у 1627р. – село тоді розташовувалось на 4 ½ ланах, Посесором війтівства був королівський ротмістр Міхал Моршковський.
Під час люстрації був осаджений лише 1 лан. Раніше у селі було 12 осадників, але залишилось лише 4 котрі сидять на 1 лані. Сплачують чинш з чверті лану по 12 грошів. З чверті лану дають вівса 2 півмірки, що складає з лану 8 півмірків по 15 грошів. Дають троє курей звичайних з чверті лану, що складає загалом з лану 12 курей по 3 гроші. Яєць не дають. Десятина від пчіл впродовж давнього звичаю від вулика сплачувалась по 6 грошів. Загородників у селі було 2, що правда жодного чиншу вони не сплачували, але кожного тижня мали відробити повинність від полудня. Комірників, що на городах сидять було 2. Податки не сплачували, але відробляли один день на тиждень від полудня. Ці ж піддані на чверті лану зобов’язані впродовж 3 днів на тиждень відробити по полудні. Ходять відробляти у жнива , а також у косовицю та до громадження сіна. Форшпан до Львова відправляють своїм коштом. Сторожове мають платити 1 флорин.
В селі на цей час була корчма до якої належало півтори чверті лану та сіножать. Цю корчму утримував Стефан Буць. Двірського пива у ній не шинкує, лише впродовж давніх традицій платить чинш за землю – 12 флоринтів.
В селі є млин – на третій межі поставлений, котрий утримує мельник Василь. До нього належать чверть лану та лука з городом. Мельник повинен відробляти лише один – повний день на тиждень. Чинш з цього млина дає «не любо». Але враховуючи минулі роки кладе з нього по 6 флорентів.
В селі є вибранець в котрого є посесором учтивий чоловік Іван – гайдук; щороку відправляє до обозу пахолка.
Хоросна межує з Раківцем – містечком оо. Єзуїтів з одного боку, з Красовом з другого, з Добрянами з третього, з Поршною з четвертої сторони. Фільварок при цьому у селі пустує, на ньому не сіють жодного збіжжя, хоростом заріс. Піддані наймають [staj] 14. Від [staja] землі по 6 грошів дають, що складає загалом 2флор. 24 гроші. Загальна сума провіанту з цього села та фільварку 26 флор 18 грошів. Челядь фільваркова: уряднику salarium 16 флоринтів. Сума усіх доходів з сіл Семенівка та Хоросна з фільварком 367 флор. 27 грош.
У люстрації села Схнилів вказано, що це село має право вільного вирубу деревини у лісі Деревач званий держави щирецької.
5липня 1678р. у Львові, король Ян Собіський надає Іванові та Анастасії Лешковичам солтиство у селі [Foroszna]. Тут мабуть йдеться про шляхетного Івана–гайдука, котрий отримав вибранецтво разом з попівством у Хоросні на ½ лану, котре належало до щирецького війтівства і не мало жодного стосунку до осад на німецькому праві. Гайдучина у Хоросні розташовувалась – зправа перед Cандигурою.
«Вільності» – солтисів зводились до права випасу худоби на всіх пасовищах, лугових і лісових, вільного вирубу дерев у королівських лісах для власних потреб, права варити пиво і гнати горілку на власний ужиток та до звільнення від усіх повинностей і солдатських постоїв. Надання – солтиств здійснювалось у формі доживотних привілеїв, як правило, прямим спадкоємцям . Солтиси мали своїх десятників. Усі судові справи стосовно солтисів розглядались громадським урядом або замком, котрі також збирали з них лановий збір, викликали на службу. Роль збирачів виконували ротмістри. Солтисів залучали до різних службових обов’язків, фортифікаційних робіт, а в міру потреби полкова канцелярія могла зажадати рекрута-вибранця у повному споряджені. Проте рідко солтиси особисто відбували службу, а наймали за себе добровольців. Частина солтисів несла службу як «гайдуки», тобто виконували функції земської поліції.
Стосовно вибранців то це була вибранецька або ланова піхота , де служили селяни з королівщин, тобто з державних маєтностей. З 20 ланів землі село виставляло одного вояка-піхотинця, що звався вибранець. Його звільняли від усяких податків і повинностей, за них усі обовязки виконували інші селяни. Вибранець мав бути здатний до війська і що чверть року ставав до свого ротмистра на перегляд із добре наладженою рушницею, з шаблею й сокирою, в одягу такої барви, яка була для його відділу назначена. В XVII в. вибранці носили жупани й делії (опанчі) блакитної барви, з червоними петлицями й червоною підшивкою.
Мобілізація вибранців йшла повільно: на зібрання призначували їм два місяці, на прихід до табору — місяць. У війні використовували їх до служби в рядах, як саперів, при будові окопів, деколи при артилерії. Вибранецької піхоти з українських земель бувало небагато; Галичина давала до 200 вибранців. Вказано, що Іва -гайдук щороку відправляв до обозу пахолка. Пахолками були молоді хлопці, що служили у шляхтичів зброєносцями під час походів. На відміну від таборової челяді або звичайних прислужниників вони також брали участь у боях. Рота поділялася на почоти, по 10-20 чоловік. Старший над почотом звався товариш, рядовиків звали челяддю, пахолками, драбами.
Люстрація від 1661р вказує, що річний дохід з війтівства у Хоросні складав 1416 злот. 29 грош. Лише від спуску рибних ставів дохід становив 600 злот.
У Львівських судових книгах записана скарга селянина Павла Білогана з Хоросно, складена від імені громади, в якій йшлося про грабежі королівського війська під час постою в 1686 році. Жовніри забирали селянське сіно, ночами розбивали комори, крали зерно. Загальна сума завданої шкоди становила 66 золотих і їх ніхто не компенсував.
16 лютого 1693р. у Гродно, Ян Собеський дозволив Александрові та Терезі з Чекаржевич Потоцьким надати у державу села Хоросно та Семенівка, Анні з Іскринної , що у землі Саноцькій – підстольній Беській.
У Варшаві, 5 липня 1729р король Август 2 призначає комісарів для розмежування сіл Семенівка і Хоросно з Милошовичами. Комісари чомусь довго вибирались і прибули на місце за рік часу.
У Варшаві , 22 липня 1730р король Август 2 повідомив Йозефа і Людвіку Потоцьких – власників сіл Семенівка та Хоросно про вислання комісарів для розмежування їх від Милошович і Пустомит.
На сеймі 1733 року посли від шляхти львівської землі просили в короля дозволу для шляхтичів Венявських з Милошович для винагородження певних заслуг, збудувати міст біля Хоросно, щоб збирати на ньому мито. Для шляхти питання сплати податків було найбільш важливим і найбільш болісним, оскільки податки сприймалися нею як важкий тягар, до якого вона вдавалася вкрай неохоче і лише тоді, коли іншого виходу не було, а несплата податків загрожувала ще більшими матеріальними втратами. Дію цього закону мала можливість відчути на собі Софія зі Жмігрода Стадницька, вдова по Себастьяну Чермінському, котра була покарана з причини несплати кварти. 30 cерпня 1658р король Ян Казимир своїм указом відібрав у неї солтиство у Щирці і села Острів, Семенівка, Хоросно і надав цю власність Францішкові Левошинському, мечникові перемишльському – довічно.
Кварцяне військо утримувалося за рахунок 4-ї частини (кварти) прибутків від королівських маєтків (звідси і його назва). Складалося з піхоти й кавалерії. В 1632 р. у кварцяне військо було введено артилерію. Значна частина кварцяного війська (4-6 тис. солдат) була зосереджена в селах і містах України. Кварта сплачувалась у розмірі 792зол. 15гр. Цей податок називався ще «четвертий гріш» і належав він до постійних, ординарних прибутків скарбу, що йшли також на платню війську. Його використовували переважно для охорони державних кордонів і придушення народних повстань.
Документом датованим 24 грудня 1764 року, Щирецьке староство доводить про введення Пелагії Потоцької, вдови львівського кастеляна, щирецького старости Йосифа Потоцького у володіння Щирецьким староством разом з приналежним до цього староства селом Хрусно. Село у цей час належало до війтівства і річний дохід від господарки становив – 3 170 зол. Війтівство у Хоросні згадується до 1765 р
Андрій КНИШ
