В художній культурі кожної нації є яскраві неординарні митці, такі як зорі-комети, що з’являються зрідка, але здатні конденсувати в собі мистецький потенціал свого покоління, водночас поєднуючи з власними інструментами самовираження.
А є ті, хто наче космічні інженери запускають в космос ці яскраві зірки, завдяки ним є знання про «Всесвіт культури в найширшому значенні цього слова. Саме такі митці задають висоту, формують систему координат, яку згодом, за сукупністю певних параметрів, називають мистецька школа. Одним із таких мистецьких «космічних інженерів» львівської мистецької школи був скульптор, графік, медальєр, викладач Львівської національної академії мистецтв, навіть не викладач!!! а саме – мистецький педагог Юрій Володимирович Дворник!
Двері його помешкання завжди були відкриті, адже навіть після закінчення академії до Юрія Володимировича доволі часто приїздили його учні, вже відомі митці, вчені аби порозмовляти, порадитися із своїм Учителем з того чи іншого професійного питання. Бути вчителем – одне із найважливіших життєвих призначень Юрія Володимировича Дворника. Власне, це яскраво ілюструють спогади доньки художника, мистецтвознавці Олени Секержинської: «Він, направду, обожнював своїх студентів, і був для багатьох з них не просто викладачем рисунку, а чимось набагато більшим». Митець був свідомий своєї місії вчителя. Можливо, саме тому довкола нього гуртувалися його учні попри часову та географічну відстані.
Прикметно, що однією із найбільших пристрастей Юрія Дворника була його бібліотека. Як зазначали в родинні митця, художник почав збирати свою бібліотеку ще наприкінці 60-х рр. , і вона становила збірку літератури не лише з мистецтва, а й філософії, психології, етнографії, релігієзнавства, ще важливою складовою особистої бібліотеки художника була унікальна колекція словників та енциклопедій з найрізноманітніших ділянок знань. Відтак, така бібліотека налічувала декілька десятків тисяч книжок, і займала дуже значний простір: усе помешкання та частину майстерні. Але найцікавіше, за спогадами доньки митця, Олени Секержинської, що тато дуже вільно почувався в цьому королівстві книжок: міг точно сказати на якій полиці , в якому ряді знаходиться те чи інше видання.
Крім того, Юрій Дворник не просто читав, а в дуже неординарний автентичний спосіб комунікував із авторами своїх книжок: він полемізував з одним автором, а перед іншим «знімав капелюха» в захопленні, а з третім відкрито сварився, і завжди, на полях опрацьованих книжок залишав свої читацькі помітки, у спеціальні зошити нотував окремі цитати. До речі, як рисочка до творчого портрета: улюбленим філософом Юрія Дворника був не хто інший, як Фрідріх Ніцше.
З нашої точки зору, це засвідчує синкретичний світогляд цього митця, ґрунтовний підхід до знань, отриманої інформації, а в поєднанні з професійним інструментарієм, навичками і талантами ці факторами давали в результаті саме такий самобутній творчий доробок. Також на прикладі мистецької спадщини Юрія Дворника переконуємося, що соціокультурний дискурс «homo legens» – людини читаючої є важливою складовою у художній комунікації професійного самовираження митця.
Варто зазначити, що комунікація – як важливий фактор творчих професійних практик також знайшла своє відображення і в біографії Юрія Дворника. Адже у майстерні художника утворилося «богемне» середовище, де збиралися не лише «колеги по цеху»: живописці і скульптори, а й літератори, музиканти, фотографи, інколи навіть фізики і математики. Тут велися різні інтелектуальні дискусії, саме в такому середовищі, за спогадами доньки Олени Секержинської, митець почувався вільно, мав можливість продемонструвати свій інтелект, а у відповідь отримати схвалення свого оточення, натхнення до подальших творчих пошуків.
Та й загалом, мистецтво, і творчі практики для Юрія Дворника існували для нього лише в одному контексті – як мистецтво заради мистецтва. В цьому кредо були закладені усі сенси життя і творчості цього митця.
Сподіваємося, що в подальшому творчий доробок Юрія Дворника буде актуалізовуватися для сучасників, щоб познайомити із мистецькою спадщиною, в якій кожен зможе відшукати для себе свої сенси, в дискурсі свого часу.
Оксана ПАЛІЙ
