Спускаючись під землю я не знав що опинюсь Там. Мій план був пройти з вулиці Дорошенка до вул. Чупринки. Спочатку все було як завжди: відкрив люк, вода під ногами, закручений підземний хід. Та невдовзі вдалині затуманеного тунелю я почув дивні звуки. Це не був звичайний шум води. Вчувалося багато різних Голосів що говорили всі одночасно. Я ввімкнув ліхтар на повну потужність та все рівно не зміг роздивитися що ж там. Далі було прийнято складне рішення.
Я ходжу колекторами більше дванадцяти років. І ніколи нічого містичного не зустрічав. Я не вірю в духів, привидів та іншу потойбічну містику. Можу годинами лазити сам по місцях на які іншим навіть на відео дивитися страшно. І нічого. Тому першою моєю думкою було: «Оооо, дігери влаштували собі на Новий Рік підземний сабантуй». Але потім подумав: «Стоп, які дігери! А я хто? Чому мене там нема! В цей колектор ще взагалі ніхто не ходив!».
Дев’ятий колектор ми почали досліджувати ще рік тому. Стартували від готелю «Львів», пройшли вверх по вул. Городоцькій. Там звернули до Університету і далі до вулиці Дорошенка. На жаль, вверх по вул. Дорошенка піднятися не вдалося. Там дуже стрімкий схил та слизьке дно. Через рік дігери Ваня і Костя дослідили люки на вулиці Дорошенка. Ми надіялися обійти слизьке місце по поверхні.
Хлопці виявили вхід у широкий горизонтальний тунель яким можна було вільно пересуватися. Вхід розташовувався прямо на проїжджій частині через що їх мало не збила машина. В той вечір ми були повні рішучості продовжувати мандри. Але завершити справу завадила патрульна поліція.
Перше січня, хто ще спить, а хто ще тільки лягає. Вулиця Дорошенка пуста повністю. Я цим скористався та абсолютно безпечно заліз в той самий люк. Під землею переодягнувся та роздивився по сторонам.
Я знаходився під перехрестям вулиць Дорошенка – Бібліотечна – Шашкевича. Тут є злиття двох колекторів. Менший йде з вулиці Бандери. Більший примикає зліва зі сторони вулиці Брюллова. Далі це все разом тече по вулиці Дорошенка.
Нижче по течії колектор на вул. Дорошенка зменшується до 80-см яйця і різко пірнає вниз. Так він проходить перепад висоти рельєфу. То ж йти з центру вверх по течії немає змісту. Це мале яйце не пройдеш. Аналогічно як і йти з місця де я спустився в сторону вулиці Бандери.
То ж я вирушив великим колектором. Майже одразу він двічі різко повернув праворуч, повторюючи рельєф вулиці. Відносно невисоко над головою були люки. Через один з них я побачив кут будинку на вул. Степана Бандери 6.
На вулиці Брюллова тунель стає ще ширшим ніж був до того. До стелі руками не дістанеш. Це нетипово, бо йдемо ми проти течії тож колектор мав би зменшуватися. Напевно на цій вулиці малий кут нахилу колектора. Тому його зробили більшого діаметру бо вода тече повільніше. Власне в кінці цього великого тунелю я і почув Голоси що лунали в перемішку зі звуком води…
Маленько помалу, світячи ліхтариком в клуби пари я йшов на цей звук. Далеко в кінці тунелю було видно щось. Від цього щось і линув звук води. Але що це було я крізь туман не міг розгледіти. Йти було важко. Дно колектора стало забруднене та всіяне підводними каменюками. Приходилося це все акуратно переступати. З кожним кроком звук води приближався, а Голоси – ні. «Може це мене так плющить?» – подумав я. Та газоаналізатор показував що все з повітрям норм. Та й Новий Рік я майже не «справляв».
Зрештою прийшлося всю увагу зосередити на дні та на своїх ногах. Я старався не послизнутися та не впасти. А також не порвати бахіли. То ж, непомітно для себе, я наблизився до невеличкого Полтвопаду. Він був штучний. Кілька великих брил лежали на дні. Вони заважали воді текти. Утворилася загата і шум води йшов саме від неї. На жаль, звична ситуація у Львівському колекторі.
«І де ж ті Голоси?» – подумав я. А й справді, вони цілком зникли. Їх не було чути ані на пройденій ділянці, ані переді мною. Я виглянув у люк та побачив що знаходжуся зараз на вулиці Вербицького. Тобто колектор оминув площу Маркіяна Шашкевича і пішов акурат вздовж [url=http://www.lonckoho.lviv.ua/]тюрми на Лонцького[/url]. А це була ще та катівня! Прав людини в ній не дотримувалися то ж робили що хотіли. От тобі і маєш Голоси…
Після вулиці Вербицького колектор різко звузився та став прямокутним. Його профіль дуже нагадує старий польський колектор на вул.Липинського. В кількох місцях старий колектор перетинають сучасні труби. Це може бути газ чи вода. Що то що то є зле. Але хай це буде на совісті тих хто їх тут проклав. Зараз труби це своєрідні привиди Полтви в брудних рваних «простирадлах».
Цікаво що колектор далі йде прямісінько через подвір’я Укрсиббанку. І звідти по вул. Котляревського до вул. Київської. На вул.Котляревського є невеличкий перепад висоти який мав би заважати воді текти. Але його компенсували глибиною залягання колектора.
І тут мене осінило! Поруч же проходить славнозвісний колектор річки Вулька на перехресті Сахарова-Вітовського. Але поляки не кинули каналізацію туди. Хоча це було значно простіше зробити, бо рельєф сприяє. Ні, вони заморочилися і весь Новий світ вивели через горб на вулицю Дорошенка. Тому що вже на той час колектор на Сахарова-Вітовського не справлявся!Зрештою так і правильніше. Бо по Дорошенка це «коротка дорога» до очисних споруд. Стоки не мандруватимуть Львовом вулицями Вітовського, Франка, проспектом Шевченка на Свободи.
Я чув шо вул. Київська повністю прохідна, там нормальне чисте яйце. Хотілося б на це подивитися. Та, на жаль, мені завадив мул. Прямокутний колектор є замулений наполовину. Зрештою як і на вул. Липинського, та ж конструкція. По мулу йти важко, але це пів біди. З кожним кроком з нього виділяються бульки метану та інших газів. Це справді може бути небезпечно. Тому я вирішив не робити ЛьвівВодоканалу аж такий новорічний подарунок і повернув назад. Краще напишу звіт, а вони хай слідкують за своїм господарством.
Дорогою до виходу Голосів більше не було. Тільки но я відкрив люк щоб вилізти – як чиїсь дбайливі руки взялися його закривати назад. Я не розгубився. Висунув назовні свою оранжеву каску. Потім показалася моя замурзана моська. Далі я неквапливо поставив на дорогу оранжевий конус, аби машини об’їжджали, і вдавано грубим голосом спитав:
− Що за фі*я?
– Я перепрошую. Я не знав…. Думав люк хтось забув закрити і хотів поправити.
На вулиці Вербицького є три ресторани. Голоси цілком могли лунати звідти. Наприклад, проникнути через дощоприймачі, зливні труби в підлозі чи просто через незакриті двері туалету. А коли за гостями через маски в карантин приїхала поліція, то Голоси раптово пропали. Бо гулянки так раптово та швидко не закінчуються. В яку з цих версій вірити: тюрма на Лонцького чи сабантуй це вже на Ваш розсуд.
А для себе я зрозумів шо колектор на вулицях Брюллова і Котляревського прохідний та, на жаль, замулений. В сильний дощ він прийме лише половину води. Решта стікатиме природнім рельєфом на перехрестя Сахарова-Вітовського. 🙁
Андрій РИШТУН
www.Explorer.Lviv.Ua
