Із початком 1943 року о. Климентій пише два листи: до рідного брата Станіслава та до монахині Марії Кристи, зі змісту яких довідуємося про долю маєтків Шептицьких та можемо дійти висновків і про діяльність самого о. Климентія, який навіть у часи німецької окупації не припиняв своєї місії. 1943 року о. Климентій написав рідним цілу низку листів, які подаємо у хронологічному порядку та коментуємо окремі фрагменти.
Львів, 05.03.1943 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина
МИР
Мій Дорогий і Коханий Стасю!
Через Тебе найсердечніше Вам усім дякую за Вашу пам’ять і милі листи — це такі виблиски дитинства та молодості, коли іменини були найважливішим і радісним днем року, через який серце раділо вже тижнями раніше. Ми дякуємо за повідомлення й про Твоє здоров’я, і про цю біду болю, що, дякувати Господу, минулась, і про Казіка — вже до них до З.[аріччя] я написав. А тепер — повідомлення для Гані та Ізи, і нехай його передадуть їм до Хр.[обіжа] або ж до Варшави.
Із цими грошима за Зелену обер-шталмейстер уже майже два місяці безперервно баламутить, що не має часу, що від ранку до вечора військо, яке проходить через Львів, до нього за грошима приходить тощо, одним словом, крутить і досі не виплатив. Сьогодні телефоном я насварився на нього, і вже мені пообіцяв, що в найближчий четвер виплатить. Тоді, відтак, я здійсню доручення панянок і Зосі, але й це — аж після 14 березня, бо упродовж найближчого тижня, перший тиждень В. посту, маємо реколекції в нашому монастирі на Личакові. Сподіваюся, що ця людина обіцянки того разу дотримає та що вже виплатить.
Бідна п. Аніна Незабитовська. Якби їй був хтось передрік, що помре в Мозамбіку! Що це за людська доля — жовті листи, що їх восени вітер милями несе, перш аніж на землю впадуть і в гумус обернуться!
Чи Лабуні змінене в Liegenschaft? [маєток, яким управляла німецька адміністрація. Доходи надходили на потреби фашистської держави — І. М.] Із Тернополем нічого доброго не вдасться зробити: усе занадто непевне і люди бояться ризикувати — бо і в став, і в луки, і в млин потрібно багато інвестувати. Обидва будинки Яся і Зосі (мова про Шептицьких із Дев’ятник — І. М.) націоналізовані — можна вимагати їхнього повернення «zur Nutzung und Verwaltung» (для використання і управління. — І. М.), але в декларації потрібно зараз зобов’язатися всі необхідні інвестиції зробити, а наступний пункт зазначає, що майно може бути кожної хвилини відібране. Тому досі давні власники не з’являються, але в цьому випадку — чи Ви маєте таких добрих і надійних людей, яких би можна запропонувати на управління?
У Прилбичах господарює один дуже порядний старший чоловік др. Стажинський, десь із-під Тернополя. У Дев’ятниках повинна відбутись якась зміна в управлінні. Ліси в Прил. і в Дев. нищать. Моє втручання дуже мало може що зробити, тому короткий підсумок: «Потрібно чекати». Дуже сердечно всіх обнімаю й вітаю, Бог з Вами.
Ваш о. Климент
Львів, 5 березня 1943 р.
Мир
Велебна й дорога Мати Кристо!
Дуже сердчено дякую за Твій лист — і пам’ять перед Богом. Направду, смерть не дозволяє, щоби ми про неї забули — такі збирає рясні покоси. Яке це, однак, щастя, що для нас, християн, Господь Ісус своєю смертю на хресті перемінив нашу смерть із кари на сон відпочинку та переходу до правдивого життя.
У нас усе по-давньому: Отець Митрополит, дякуючи Богу, ще тримається та ще може, як давніше, інтенсивно працювати. Я чимраз більше відчуваю, що старість не щадить влади розуму: моя пам’ять так формально згасає, що одного гарного поранку не буду пам’ятати, як називаюсь і як маю підписатись. Час незадовго піти до «старих», до всіх своїх, яких там щораз більше, а тут щораз менше — а передовсім час і сум, щоби з бруду землі перенестися очима на Красу й Доброту Бога.
Ох, кохана Мати Кристо, якийсь невеселий мій лист — тільки про смерть говорю — але смерть не є сумною річчю. Повно сердечних вітань І у нас тут велика радість через Казика. Троє моїх отців ще у такій ситуації, в якій він був — і нічого не знаю, як їм допомогти, бо немає жодної вини.
Треба закінчувати — завтра їду до нашого одного монастиря у перший тиждень посту давати реколекції — прошу про молитву й обіцяю взаємно.
Ваш у Господеві Христі о. Климент
Казик, про якого згадує о. Климентій, це Ян Казимир Шептицький (1907–1994), син Олександра Шептицького, якого ув’язнили німці. У той час, як був написаний лист, Яна Казимира випустили з в’язниці, а були арештовані невинні три студити.
Монахиня Марія Криста у своїх спогадах додала цікавий коментар, схарактеризувавши листи о. Климентія, як такі, що «випливали з відданої Богу душі». Подаємо його увазі читача:
«Читаючи листи о. Климентія, мене не залишало враження, що це ніби короткі монологи, які випливали з його відданої Богу душі. У часі перших літ війни, коли нам у Сончі було дуже важко з огляду на брак харчів, приїжджали до нас два чи три рази Сестри, здається, Студитки — греко-католицького обряду, з околиці, казали мені, що о. Климентій є найвищим Ігуменом, що вислав кілька Студитів до Боснії і що їм наказав нам помагати, якщо би була потреба. Мали господарство й привозили нам трохи солонини, що в тих часах було дуже цінним».
[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies. Vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 167]
Львів, 24.06.1943 р.
Ганні та Єлизаветі Шептицьким
[дочки Леона Шептицького — І. М.] — Корчина
МИР
Кохані Ганно й Ізо!
Дякую Вам за Ваші листи. Тут, дякувати Господу, якось ми живемо, як і раніше, і ми маємо все необхідне до життя. Маємо надію, що й у Вас здоров’я тримається, а комора ще дихає, лишень молимося й просимо Бога, аби захищав від цих усіх extra небезпек, яких тепер усюди так багато. Я думаю, що «Агнець Божий», який захищає від буревіїв, блискавок і граду, — захищає також добре й від поганих людей. Тому щовечора та вранці раджу робити ним знак хреста з Півночі, Півдня, Сходу та Заходу.
Отримав від Вас цей виклик до нотаріуса в Тернополі. Такий самий надійшов безпосередньо до мене, але я тоді був в Уневі. Відтак туди зі Львова написано, щоб делегували львівському нотаріату цю функцію, бо це, мабуть, суто формальність, яка не має значення, бо млин належить до держави, став і луки також будуть комусь надані («у користування»). Отже, який же тут «інвентар» переписувати? Чиста комедія. Із Яворова сьогодні також від нотаріуса отримав виклик на це «переписування інвентаря», але той уже береться до справи практично й не викликає до Яворова, але каже «як завдаток» надіслати йому 2000 зл. У цій справі пораджуся з добрими правниками і, згідно з їхніми порадами, так і вчиню з цими викликами.
Із моїми очима не йде до кращого, мабуть, так як це природно бути мусить. Бачу щораз гірше, так що, очевидно, закінчиться все операцією, але вже її зроблю у Львові, бо це буде найлегше для покращення. Як здоров’я Стрийця й Тітки? Вітайте їх дуже сердечно від нас. Із цим слабким зором важко мені в дорогу пускатися, але завжди маю, однак, заплановано колись до Корчини заїхати й звідти — до Флоринки біля Грибова, де у нас є будиночок [Флоринка — село в Польщі, у ґміні Ґрибув Новосондецького повіту Малопольського воєводства. Тут знаходилася місійна станція студитів].
Дайте цей лист прочитати і Стриям — уже окремо до Стрийця не буду сьогодні писати, бо хочу вислати листа негайно. Митрополит, дякувати Господу, тримається непогано — за погоди їздить до саду. Кашляє трохи, як звичайно, але завжди занятий — диктує, приймає, читає.
Бідна Зоська [дружина Яна Шептицького, сина Леона, арештованого енкаведистами — І. М.] — бути самою з дітьми серед цих неспокоїв. Хотілося би її сюди запросити, але чи і в нас довго буде спокій — у селах щораз його менше. Щиросердечно обнімаємо й вітаємо, а також в опіку Н. M. Д. [Найсвятішій Діві Марії — І. М.] усіх Вас віддаємо.
о. Климент
Львів, 28.07.1943 р.
До Ганни Шептицької — Хробеж
МИР
Кохана Ганю!
Св. Анна минула, а я не заглядав до календаря; і так 25 липня минуло, а листа до Хробежа не надіслав. Але оскільки ми тут ще користуємось Юліанським календарем, то мій лист навіть учасно ще прийде. У кожному разі, принесе Тобі доказ, що ми про Тебе не забули, а побажання, що в листі посилаємо, склали для Тебе і до ніг Господа Ісуса. Хай Тобі Господь Бог, моя дорога, дасть життя, яке б хоч у труді, але постійно вело вгору і було щораз багатше на добрі справи, здійснювані на Божу славу й на користь ближнім. І нехай Тобі сумління дає завжди добре свідчення, що його Ти слухаєш вірно і віддаєш Йому волю і серце. Я радію, що Зося й діти тепер мають там Тебе.
Із Корчини жодних вістей нема — чи Стрийцьо, випадково, знову не хворий? Послав десь газету, в якій між жертвами в Катині був і «Шептицький» із нерозбірливим ім’ям, мав «кавалерійські відзнаки». Ймовірно, Єндрусь — тільки дивує мене, що не було на нім хрестика чи медальйона, які все були при ньому. Може, то якийсь інший? Твоїх 1000 злотих за шосте й сьоме за Зелену я послав на адресу Ізі до Корчини — там їх Ти забереш. Дуже сердечно Вас усіх вітаю — Бог із Вами. Чи в Твоїх краях трохи спокійніше?
Ваш старий Стрий о. Климент
Сьогодні йду до тутешнього професора-окуліста д-ра Мусяли — його хвалять, може, потрібно буде влітку вже зробити порядок із очима, бо щораз більше відмовляють служити.
[Як і пише о. Климентій, улітку 1943 року йому прооперували очі — І. М.]
Львів, 16.10.1943 р.
до Ганни Шептицької – Корчина
РAX
картка з малюнком, на якому зображено Чашу і Гостію IHS
Кохана Ганю!
Завжди мені видається профанацією та думка якоїсь набожної душі, щоби на картці, немовби наліпку, виставляти те, що на світі Найсвятіше, але я маю в течці ще, правда, не знаю, звідки, дві такі картки — отже, до Тебе на них я пишу. А насамперед дякую Тобі дуже за листи, а Стрийцьові за картку і за звістки про Вас усіх. Ми тут поховали д-ра Панчишина. Велика це втрата, бо найкращий лікар і такий в усіх відношеннях добрий був чоловік, а нам — Митрополитові й мені — дуже близький майже 20 років.
Ось уже такі часи настали, що добрих вістей нема — самі сумні, а на горизонті не прояснюється, тільки, принаймні, видається. Чимраз чорніші хмари збираються. Одна тільки утіха, і її на все вистачить — що всім, однак, Бог керує і що Провидінню Його ми можемо спокійно й себе, й своїх у Руки віддавати.
Чи з Варшави прислали якісь пояснення щодо речей, знайдених біля цього «поручника Шептицького»? Боюся, що те все там лишилося в Катині, де знову є большевики, і все пропаде. Вартувало би ще раз до цього комітету, якщо він у Варшаві, написати. Видається, що згори наказали мовчати у цій справі. Дуже сердечно Вас усіх вітаю й обнімаю. Митрополит, дякувати Господу, непогано тримається й завжди працює, приймає, всім цікавиться. Бог з нами.
Ваш о. Климент
Професор Мар’ян Панчишин, український лікар та громадський діяч, помер 9 жовтня 1943 року. Наступного дня панахиду за упокій душі в Соборі св. Юра відслужив о. Климентій. Похорон відбувся 13 жовтня о 2-і й годині пополудні. До відправи стало кілька десятків священиків із чотирма Владиками: Високопреосвященними Йосипом Сліпим, Йосафатом Коциловським, який приїхав на похорон із Перемишля, Никитою Будкою та Миколаєм Чарнецьким. У церкві були представники Військової Управи, колишньої Національної Ради, членом якої був Покійний, Об’єднання Праці Лікарів, лікарень, клініки Медичного Інституту, студентства та різних громадських установ. Співав студентський хор під управою проф. Миколи Колесси. Після відправи студенти медицини винесли вкриту чорним покривалом і червоною китайкою домовину з тілом Покійного. Похоронний похід рушив вулицями на Личаківський цвинтар.
[За: «Остання дорога проф. д-ра М. Панчишина» // Рідна Земля. — № 43. — 24 жовтня 1943 р. — С. 4]
Львів, 20.04.1944 р.
Ганні Шептицькій — Корчина
поштова картка
МИР
Кохана Ганю!
Повідомляю Вам, що за березень і квітень я вислав (via Краків) (бо звідси пошта не відправляє грошових переказів) по 1875 зл. до «Sparkasse» у Кросні. Вони мені ще не підтвердили отримання, так що впевніться, прошу, чи одержали. За березень було вислане близько 13 квітня, а за квітень буде вислане з Кракова близько 21 квітня. Що у Вас чути? Ми тут і на лат. Великдень, і на наш (третій день) мали концерт з ілюмінацією, а вчора — перша весняна велика буря з блискавками й громами. Здоров’я Митрополита непогане: щоби тільки Г. Бог дав мир на землю! А у Вас що чути, як здоров’я Стрийця і Вас всіх? Дуже сердечно Вас вітаємо й посилаємо обійми для Стрийків і Вам, мої дорогі! У квітні — річниці, про які ми в часі Святої Літургії не забували: 11 квітня — іменини Папи, а 17 квітня — 40 років від смерті бабусі Зосі. Як то час минає і як швидко кожній людині замінюється у вічність. Ще раз дай Вам, Боже, всілякого блага.
Ваш о. Климент
Львів, 28.04.1944 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина
поштова картка
МИР
Мої найдорожчі!
Що у Вас чути? Чи здоров’я в порядку і чи добре все йде, як це можливо в нинішніх часах? У нас — трохи біда. Здоров’я Митрополита залишає бажати кращого — значне ослаблення серця, при цьому пухлина хворих ніг, а ще й ці, такі неспокійні, дні — останньої ночі був наліт на Львів, а це не є найліпше лікування на ослаблене серце, але все — у руках Божих. Отже, і Ви, мої найдорожчі, моліться разом із нами, щоб усе добром закінчилось. Скажи, прошу, Гані й Ізі, що в квітні до цього банку в Кросні, через Краків, висилаю близько 1 875 зл. (за березень і квітень). Чи Кросно одержало їх і повідомило, бо до мене підтвердження щодо отримання ще не прийшло? Спізнена весна, тепла ще немає, але дерева вже починають зеленіти. Така ця земля була би прекрасна, якби лише взаємна ненависть людей до себе змінилася знов на християнську любов.
Дуже сердечні обійми та вітання, мої найдорожчі.
Львів, 25.05.1944 р.
Ганні Шептицькій — Корчина
поштова картка
МИР
Кохана Ганю!
Сердечно дякую за Твою картку. Здоров’я стрийця Mитрополита на добрій дорозі, небезпека минула, але ще ослаблене серце ійпотрібно дуже вважати. Усіх Вас дуже сердечно вітає. Добре, що Ольга є серед Вас, хоч і жаль, що перервалася та остання нить, що з’єднувала минуле прилбицького дому з майбутнім. Чи O. знає, де поїхав пробощ із Бр.[ухналя] [село коло Прилбич— І. М.]? Добре би було не забути про речі з Прилбич, які там були поскладані — передовсім — релікварій із молитвою Стрийця Mитрополита і чи не той триптих, мальований Макаревичем (святий Леон і свята Ядвіга), що був із паломниками в Єрусалимі та мав відповідний напис [Юліан Макаревич (1854–1936) — професор Краківської академії мистецтв, польський художник українського походження — І. М.]. Добре би було це забрати і щоб це у Вас було, бо інакше легко пропаде! Незабаром я пришлю Ваше за травень (орендна плата за Зелену). У нас поки що тиша, але чи не перед бурею? Картка від Стрийця Стася була, однак уже давненько. Як його здоров’я? Травень такий зимний, що легко можна застудитися. Посилаю Вам усім найсердечніше вітання. Молімося дуже до Г. Ісуса — Уособлення Милосердя й Любові, Нескінченної Доброти, аби зменшилися ці страшні часи й мир повернувся на цю бідну землю!
Бог з Вами, мої всі найдорожчі.
Щиро Ваш о. Климент
7 липня 1944 року о. Климентій асистував єпископові Миколаю Чарнецькому під час Святої Літургії в церкві Святої Софії — Премудрости Божої в Лаврі Святого Івана Хрестителя на Знесінні у Львові. Спокій, який був так притаманний о. Климентію, цього дня запанував під час цієї Літургії на львівських горах, про що дізнаємось з допису очевидця:
«У час загального напруження нервів та старої непевности про завтрашній день, участь у Богослужбі в чисто східному обряді у стильовій бойківській церковці на Чернечій горі, звідки розлягається гарний вид удалечінь, привернула багатьом рівновагу духа та вляла в їхні душі святий спокій».
[Львівські Вісті. — № 147. — 9/10 липня 1944 р. —С. 5]
Однак цей спокій і тиша, чи «затишшя перед бурею», як писав о. Климентій в останньому поданому нами листі, тривали недовго. Уже в кінці цього місяця над львівською ратушею замайорів червоний прапор, а вулиці патролювали солдати Червоної Армії. «Визволителі» були добре відомі братам Шептицьким ще з 1914 року. Свіжими залишалися події 1939–1941 років, зокрема масові вбивства політичних полонених у в’язницях. Цього літа починався новий етап в історії Галичини. Митрополит Шептицький його побачить із інших вимірів, позаяк кілька місяців потому помре. Дальшу земну дорогу о. Климентій долатиме сам.
