Великдень 1901 року припав на 7 квітня, і Казимир поїхав до матері у Ґріс із Відня святкувати Воскресіння Христове. Тут уже якийсь час також перебував брат Леон («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 373). Разом із Казимиром приїхав Северин Фредро, син Стефана Фредра (нар. 1847 р.) і внук Генрика Фредра, брата Александра Фредра. Северин був останнім графським нащадком Фредрів і оскільки залишився сиротою, то якийсь час ним опікувався Казимир. Жив він час від часу то в Дев’ятниках, то в Прилбичах.
Після свят Казимир повернувся у Відень до парламентської діяльності. На початку травня Софія Шептицька виїхала з Ґрісу через Відень до Львова. Попередньо отримавши телеграму про приїзд, Казимир чекав на маму та брата Леона, після чого допоміг їм продовжити подорож до Кракова та Львова («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 376). Сам натомість і далі продовжує працювати у парламенті, лобіюючи вирішення проблем свого округу.
23-го травня Казимир на засіданні «польського кола» просить підтримати його подання щодо будівництва залізниці з Ярослава до місцевості Прухнік (нині це Ярославський повіт у Польщі).
[Czas. — № 117. — 23 травня 1891 р. — С. 3]
Іншим разом Казимир бере активну участь у розгляді питання соціального страхового забезпечення чиновників у приватних маєтках, чим зрештою він займався на громадській ниві у другій половині 90-х рр. минулого століття.
[Czas. — № 129. — 8 червня 1891 р. — С. 1]
У серпні Казимир, разом із багатьма польськими політиками, висилає гроші для польської гімназії в Тішині (Cieszyn), щоби фінансово допомогти цьому освітньому закладу.
[Gwiazda Cieszyńska. — № 34. — 24 серпня 1901 р. — С. 418]
На початку липня Казимир із Митрополитом Андреєм вирушив у Вроцлав на прийом до лікаря Яна Антонія Мікуліча-Радецького (1850–1905), відомого хірурга. Відтоді, як Митрополит захворів на початку 90-х років у Добромилі, йому надокучали болі в нозі, які стають щораз нестерпнішими. Та лікар, який прийняв обох братів Шептицьких, ствердив, що не бачить нічого загрозливого в цій хворобі.
[Sister Maria Krysta Szembek and hermemoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 112]
Казимир повернувся в Галичину і якийсь час замешкав у Дев’ятниках. Тут у серпні до нього приїжджає мама Софія Шептицька.
У жовтні у Шептицьких в Прилбичах готувалися до урочистостей з нагоди 40-ліття шлюбу батьків. Зокрема, першого жовтня відбувся родинний з’їзд, на якому був присутній також і Казимир.
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 379]
У кінці жовтня, за завданням «польського кола», Казимир виголосив реферат на тему примусового страхування від вогню .
[Gazeta Narodowa. — № 296. — 25 жовтня 1901 р. — С. 1]
Місяць пізніше зустрічаємо Казимира графа Шептицького вже у Львові. Так, 8-го листопада 1901 року його було прийнято у члени Галицького лісового товариства. За кілька років перед вступом до монастиря, Казимир стане на його чолі, пройшовши шлях від рядовго члена до лідера галицьких середовищ, чия діяльність була пов’язана з лісами на наших теренах.
[XVII. Walne Zgromadzenie gal. Towarzystwa leśnego we Lwowie. Protokoł z pierwszego posiedzenia w dniu 8. listopada 1901. Ciąg dalszy: Posiedzenie w dniu 9. listopada 1902 // „Sylwan”. — 1902. — T. 20, nr 1. — C. 47–70; Галицьке лісове товариство (пол. Galicyjskie Towarzystwo Leśne) — організація, заснована 1882 року в Галичині з центром у м. Львові. Об’єднувала не тільки лісників, але і власників лісів, науковців тощо. Друкованим органом Товариства була газета «Сильван». Після відновлення Польщі, у 1925 році, змінило назву на Польське лісове товариство. Існує й донині]
У грудні австрійський парламент розглядав урядовий законопроект про рільничі профспілкові організації. Зокрема, 12 грудня Казимир граф Шептицький виступив під час розгляду законопроекту, а в його промові була відображена позиція всього польського кола у парламенті.
[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 7914–7916; Gazeta Narodowa. — № 346. — 14 грудня 1901 р. — С. 3]
Доповідач звернув увагу на кілька стратегічних фактів. Австро-угорська імперія настільки неоднорідна, заявляв Шептицький, що прийнятий закон буде тільки тоді дієвим, якщо він матиме норму, яка дозволятиме кожним окремим краям пристосовувати його до своїх потреб. Якщо ж законопроект міститиме норму, яка обмежить вплив Крайових Сеймів на засади формування професійних спілок, документ не матиме реального застосування. Інша засторога, яка пролунала з уст молодого політика й представника Галичини, це пункт про примусову організацію рільників у професійні спілки. Приклад з історії галицьких рільників, продовжував Казимир, свідчить, що краще апробувати справу через добровільне об’єднання землевласників. Натомість, після набуття необхідного досвіду, можна буде застосовувати імперативні норми для удосконалення цієї справи.
[Leopold Caro. Zawodowa organizacja rolników // Przegląd powszechny. — T. LXXIV. — квітень, травень, червень 1902 р. — С. 168–170]
Попри зауваги, озвучені Шептицьким, «польське коло» підтримало урядовий законопроект. Промова ж Казимира справила велике враження на слухачів. «Твереза, спокійна, стисло-предметна його мова, яка свідчить про глибоке вникнення у предмет дискусії, справила дуже добре враження й відразу поставило молодого промовця в один ряд із поважними парламентарями».
[Dodatek do Gazety Narodowej. — № 348. — 15 грудня 1901 р. — С. 1]
Виступ був зауважений не тільки у польській чи німецькій пресі, але також і в чеських газетах (Našinec. — № 147. — 15 грудня 1901 р. — С. 2).
Згаданий вже Володимир Козловський (1858–1917), присутній у парламенті під час промови, телеграмою негайно повідомив Яна Кантія Шептицького про успіх сина, зазначивши таке:
«Казьо мав прекрасну, усією Палатою підтриману оплесками промову про рільничі товариства. Від усього серця віншую Вам з нагоди Казевого успіху, який є гордістю та радістю [польського — І. М.] Кола».
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 384]
У кінці цього року вперше в листах Софії Шептицької з’явилась згадка про те, що вона вимолює в Бога Казимирові дружину. Очевидно, мама усвідомила, що життя цілковито втягує сина у всілякі перипетії, і світськість бере гору над прагненням віддати себе служінню Господу Богу. 24 жовтня у листі до Софії Попель Шептицька писала:
«Про дружини для Стася й Казя калатаю [переносно: наполегливо запобігати — І. М.] до Господа Бога, але даремно. Ах, моя дорога, коли вжитися в ту велику Любов, яка нас тулить до Себе, як Мама первородне дитя до грудей, — таке всіляке калатання про інше, ніж про вірність, власне, для тієї Любові здається безпосередньо річчю неделікатною, майже не дозволеною. Чи ж пригадати тих, яких кохається, Тому, який більше від нас їх любить? … Це теж, хоч прагну по-людськи, щоби Бог їх усіх поблагословив, даючи закласти гнізда, в яких Він був би Паном. Однак кожна молитва, як гірський потічок у великій річці — закінчується благанням: «Аби Твоїми були щораз досконаліше».
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 381] Слід зазначити, що політична діяльність Казимира цілковито поглинає його час. У листах того року нам не траплялися згадки про його участь у родинних справах, чим були переповнені листи за попередні роки. Тепер пастирські послання Митрополита Андрея перекладає польською Софія Шептицька, про що кілька разів йшлося в листах. Раніше цей обов’язок започаткував саме Казимир.
Різдвяні свята родина відсвяткувала у Прилбичах. Із Сім’янич приїхала сім’я Шембеків.
[Sister Maria Krysta Szembek and hermemoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 114.]
Одна з дочок Мімі з Фредрів Шембек, сестра Марія Криста, згадувала, як Митрополит приїхав на Різдво з греко-католицькими священиками та монахами. Після розмов і колядок Архієпископ Львівський ближче до півночі запропонував поїхати до Брухналя до костелу на різдвяну нічну Службу Божу — Пастерку. «Так давно на ній я не був», — сказав Митрополит Андрей. «Ми вирушили кількома парами саней. Бабці [йдеться про Софію Шептицьку — І. М. ] не позволили, ясна річ, їхати. Ми приклякнули вже на костельних лавках пресвітерію, як у дверях костелу появилися величаві постаті вуйка Яна з чотирма синами: Митрополитом, який був вищим за батька, Станіславом, Казимиром та Леоном. Увесь костел почав співати «Anioł pasterzom mówił».
Ці свята наповнилися забавами й веселощами. Брати згадували дитинство. Увечері ставили театральні сценки — і найсмішнішим у них був Казимир. «Вистачило йому показатися на сцені в образі Жида чи лікаря, як усі починали сміятись», — згадувала пізніше сестра Марія Криста (тут же).
Іван МАТКОВСЬКИЙ
