Як відомо, автором першого путівника Львовом, що з’явився друком 1871 р., був Антоній Юліан Шнайдер (1825-1880), історик-аматор, краєзнавець, колекціонер старожитностей, археолог, автор Енциклопедії краєзнавства Галичини, людина енциклопедичних знань, отриманих самотужки.
Народився дослідник 2 червня 1825 р. у с. Вільшаниці Золочівського повіту (тепер – с. Велика Вільшаниця Золочівського р-ну Львівської обл.). Батько – Леопольд Шнайдер, з походження баварський німець, мати – Тереза з Водницьких.
Дитячі роки хлопець провів у Жовкві. Згодом навчався у львівській гімназії, студії у якій не завершив у зв’язку зі смертю батька. Працював писарем військової канцелярії Жовкви. Юнак рано виявив зацікавлення місцевими пам’ятками архітектури та культури, зокрема замком графської родини Собеських. 1848 р. переїхав з родиною до Бродів. 1848-1849 рр. був учасником угорського національного повстання, після придушення якого відбув трирічне тюремне ув’язнення. 1858 р. перебрався до Львова, де спочатку працював урядовцем, а з 1862 р. – в редакції часопису „Dziennik Literacki”. Ретельно займався самоосвітою, багато читав, мандрував Галичиною, збираючи документи й матеріяли до історії міст та сіл краю. Створення Енциклопедії краєзнавства Галичини, два томи якої (819 гасел на літери А–Б) видрукувані у 1868-1874 рр. власним коштом, стало науковим проєктом усього його житт . А. Шнайдер – автор численних розвідок краєзнавчої тематики: „Міста і містечка в Галичині під історичним, статистичним і топографічним оглядом” (1864), „Статистика галицьких шкіл за 1860-1866 рр.” (1866), „Про глиняні вироби в Галичині” (1867), „Старожитності міста Жовкви” (1867), „Пам’ятки в катакомбах під костелом Божого Тіла оо. Домініканців у Львові” (1867), „Старе Село під Львовом” (1871), „Бабагора в Бескидах” (1872), „Монографія села Любін ” (1877), „Доісторичні пам’ятки в Любіні” (1877). З 1868 р. – член Галицького господарського товариства, з 1873 р. – співробітник Археологічної комісії Краківської академії наук, з 1876 р. – член виділу та бібліотекар Крайового археологічного товариства у Львові. Самостійно проводив археологічні розкопки під час будівництва кургану Люблінської унії, а також у с. Черепин піді Львовом. 1871 р. видав перший в історії Львова путівник. Багаторічна наукова конкуренція з відомим істориком-краєзнавцем С. Кунасевичем, яка набула характеру особистої неприязні, гостра критика ним путівника та Енциклопедії Шнайдера, що потягла за собою припинення державної фінансової допомоги, призвели до фатальної розв’язки, яка настала 25 лютого 1880 р. у Львові.
Передісторія випуску путівника тісно пов’язана з будівництвом земляного кургану („кіпця”) на честь 300-річчя Люблінської унії, що 1569 р. об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в єдину федерацію – Річ Посполиту. Земляні роботи зі зведення кіпця були розпочаті 1869 р., а саме будівництво завершено 1871 р. У зв’язку із відкриттям кіпця, Комітет з відзначення ювілею, який очолював польський політик Францішек Смолька, запланував урочистості з участю численних делегацій з різних теренів, заселених поляками – Великопольщі, Пруссії, Сілезії, Кракова. У Кракові подібний курган (кіпець Костюшка) зведено ще у 1820-1823 рр., що спонукало польську громаду Львова наслідувати приклад цього міста.
До цього заходу видавнича фірма Корнелі Піллера вирішила видати спеціяльний путівник містом, оголосивши конкурс, у якому взяли участь відомі історики та краєзнавці Станіслав Кунасевич та Антоній Шнайдер. Переможцем конкурсу став А. Шнайдер, випустивши 1871 р. свій „Przewodnik po mieście Lwowie”, щоправда, скорочену видавцями версію.
Путівник побудовано за маршрутним композиційним принципом: його відкриває короткий історичний огляд, за яким розміщено інформацію про маршрутну частину з докладним описом головних площ та вулиць (площа Ринок із розташованою на ній ратушею та сім вулиць-променів і площа, що виходять з неї, – Шевська, Краківська, Вірменська бічна, Домініканська, Руська, Бляхарська, Галицька та площа Катедральна), окремих дільниць міста (історичні Галицьке, Краківське, Жовківське, Стрийське, Зелене передмістя; Хорунщизна, Новий Світ, Байки, Богданівка, Підзамче, Пасіки), відомих будівель (ратуша, „Народний Дім”, королівський арсенал), костелів (римо-католицький катедральний собор, Єзуїтський костел, Домініканський собор, костел св. Магдалини, катедральний греко-католицький Собор св. Юра та ін.), монастирів, навчальних та культурних закладів, товариств, лікарень. Історичну цінність має інформація про Національний заклад ім. Оссолінських, заснований 1817 р. графом Юзефом Максиміліаном Оссолінським на території колишнього жіночого монастиря св. Агнеси ордену кармеліток взутих (черевичкових). 1871 р. колекція цього закладу налічувала 100 тис. томів книг, 1 872 рукописи, 6 733 гравюри, 515 карт та атласів, 464 художні полотна, 419 дипломів, 1 150 старожитностей, 2 552 автографи, понад 10 тисяч монет і медалей, 1 333 зразки мінералів.
Наприкінці путівника наведено статистичні дані кількости площ, вулиць, передмість, будинків, мешканців за національною ознакою та конфесійним складом. Зокрема, згідно з даними урядового перепису населення 1869 р., у Львові налічувалася 3 381 кам’яниц , у якій проживало 87 109 постійних мешканців. Серед них – 46 252 особи латинського обряду, 12 406 осіб греко-католицького віросповідання, 26 694 особи іудейського визнання та невелика кількість німців і вірмен. Завершує путівник стислий опис Високого замку із курганом Люблінської унії. Текст путівника написаний доступною для широкого загалу мовою. Авторство А. Шнайдера зазначено не на титульному аркуші, а на останній сторінці видання.
„Родзинкою” цього путівника стали чорно-білі ілюстрації, виконані друкарською фірмою Піллерів на основі літографій відомих львівських графіків чеського походження Йозефа Свободи (бл. 1810 – бл. 1885) та Карела Ауера (1818-1859), що репрезентували для огляду читача визначні архітектурні набутки Львова. Всього у путівнику вміщено вісім літографій: герб Львова, катедральний римо-католицький костел, львівська ратуша, Національний заклад імені Оссолінських (нині – головний корпус Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника), Театр графа Станіслава Скарбека (нині – Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької), палац латинських архиєпископів (нині – курія Львівської римо-католицької архидієцезії), ярмарок поблизу церкви св. Юра, вигляд Львова з Високого замку. На той час не було поширене ілюстрування книжок. Знана дослідниця культурного ландшафту Галичини першої половини XIX ст. Софія Малець справедливо назвала літографії Карела Ауера „своєрідною енциклопедією галицького побуту”.
Друге видання путівника А. Шнайдера, значно ширше за обсягом, доповнене планом міста і вийшло накладом книгарні „Губринович і Шмідт” коштом Товариства польських лікарів. Воно присвячене Другому з’їздові польських лікарів та природознавців, який відбувся 19-24 липня 1875 р. у Львові. A. Шнайдер був делегатом згаданого з’їзду, перше засідання якого відбулося 20 липня у великій залі засідань львівської ратуші; при вході до зали учасникам імпрези безкоштовно вручали „Przewodnik po Lwowie” Шнайдера.
Авторство А. Шнайдера, на відміну від попереднього видання, уже вказувалось на титульному аркуші. Видання розширено доповненням розділу „Найголовніші площі та вулиці” новим матеріялом, який автор структурував на п’ять розділів відповідно до тодішнього поділу міста за дільницями: „Середмістя”, „Галицьке передмістя”, „Краківське передмістя”, „Жовківське передмістя”, „Личаківське передмістя”. Також додано практичну інформацію із переліком культурних та фінансових установ, товариств, організацій; розклад руху поїздів та ціни на фіакри; нових назв вулиць Львова; список готелів, кав’ярень, цукерень; рекламного блоку у першому виданні не було.
Становлення путівника як окремого жанру довідково-краєзнавчої літератури на львівському ґрунті припадає на період перебування Галичини під юрисдикцією Австрійської монархії. Видання першого путівника Львовом А. Шнайдером, що започаткував маршрутний принцип його побудови, якого дотримуються й автори багатьох сучасних путівників, стало помітною подією на культурній мапі нашого міста кінця XIX ст. і початковою точкою відліку в історії львівських вадемекумів.
