Вже минуло більше 100 років відтоді, як встановили перший в Україні скульптурний пам’ятник Тарасові Шевченку. Сталася ця подія у містечку Винники поблизу Львова. Сторіччя тому там була помпа. Нині також.
Зауважмо, що до того як пам’ятник Тарасу встановили у Винниках, пам’ятне погруддя Шевченка вже було існувало в 1898–1901 роках: але не як публічний пам’ятник, бо було встановлене в саді приватної садиби Алчевських у Миронівському провулку в Харкові. Ще один пам’ятник з’явився у селищі Лисиничі (теж під Львовом) у 1911 році, але це був пам’ятний хрест на честь Шевченка, але аж ніяк не скульптурне втілення постаті поета (нинішнє погруддя там встановили в 1961 році). Отже, винниківська скульптура таки перша на всю Україну й напевне що й на увесь світ.
Нині пам’ятники Шевченкові стоять абсолютно в усіх обласних центрах України і в дуже багатьох інших містах та селах. Загалом Тарас Григорович в камені чи металі постав більш як 11 сотень разів. Пам’ятники Шевченкові встановлені далеко поза межами нашого краю і є навіть в Китаю та на Кубі, поминаючи вже Арґентину, Португалію, Італію та решту країн, де, як то кажуть,«нашого цвіту» повно. Вважається навіть, що якщо не враховувати тоталітарних вождів та невідомих вояків, то у Шевченка найбільша кількість, як для однієї особи пам’ятників у світі.
Але, щодо Винник. У 1913 році пам’ятник встановили там з ініціативи товариства «Просвіта». Проект робив відомий галицький архітектор Олександр Лушпинський. Скульптурну композицію виконали з білого каменю-пісковика: погруддя на високому постаменті, два бічні фестони обрамлені в півколі.
До сьогоднішніх днів цей пам’ятник не достояв, бо його поруйнували вже через 5 років після встановлення — у 1919 році.
Як розповів «Z» директор Історико-краєзнавчого музею у Винниках Ігор Тимець, щойно через шість років, а саме у 1925 році, громада Винник зуміла отримати дозвіл на встановлення ще одного пам’ятника Кобзареві. Нове погруддя виготовив скульптор Андрій Коверко.
Цікаво, що і перше і теперішнє погруддя практично ідентичні, але Шевченко, спроектований Лушпинським був у шапці, а нинішній — без.
От якраз до цього — простоволосого — Шевченка у Винниках нині прийшли з квітами й пишними промовами активні представники громади та владці.
Століття тому цей день у невеличких Винниках теж був днем помпезним. Тодішня газета «Діло» у числі, датованому 28 вересня 1913 року, написала таке:
Відслоненє памятника Т.Шевченка у Винниках.
Осібним поїздом, що вийшов зі Львова о год. 9 20, приїхало до Винник коло 500 львівських гостий. На двірци привитали їх місцеві українці та в супроводі музик з Лисинич і Лавів відвели на площу, на котрій здвигнено Шевченків памятник. Перед памятником, заслоненим сино жовтою наміткою, уставили ся представники львівських та винницьких товариств з вінцями і прапорами.
Як представники українських парляментарного і соймового клюбу були д-р Евген Олесницький, радн. Іван Кивелюк і проф. Роман Залозецький.
Точно о год. 10. 30 роздав ся гук моздїрових вистрілів звіщаючий початок незвичайного торжества. Селянська орхестра з Лисинич відограла серенаду Шуберта „Над морем”. Поправним виконанєм сего кусника збудила подив у всїх присутних. Відтак місцевий мішаний хор під умілою дириґентурою учителя п. Вислобоцького відспівав Шевченків “Заповіт”. Саме торжество заінавґурував голова памятникового комітету п. реєнт Володимир Левицький. В часі промови зняв з памятника відслону та віддав його в опіку та на власність загалу винницьких Українців, складаючи подяку усїм, котрі в який небудь спосіб причинили ся до його здвигнєня.
На конець промови привитав представників товариств та усїх прибулих гостий.
Другий в ряду промовив представник українського парляментарного клюбу та Народного комітету д-р Євген Олесницький. В краснорічивій промові вказав на те, що памятник нашого ґенїя приходить ся нам здвигнути у Винниках а не Києві або у Львові, де всі заходи зустрічають ся з варварським відпором репрезентаций тих міст. Від товариства „Просьвіта” промовив о. сов. Лежогубський, вказуючи у своїй промові на ті ідеали, які проповідав Тарас у своїх безсмертних творах та взивав, щоби памятник Шевченка став для Вінничан символом нашої народної ідеольоґії.
З черги промовив відомий проф. Богдан Лепкий. По промовах новооснована місцева орхестра відограла гимн „Ще не вмерла”. В часї, коли лисиницька музика грала вязанку народних пІсень, уставив ся похід, який перейшов головними улицями Винник.
На чолї походу їхала кінна бандерия місцевих міщан в козацьких одностроях в числї около 40 людий. За ними йшли чети місцевих Соколів та Сокілок в одностроях з прапором, а дальше віддїли клепарівського Сокола з вінцем, Сокола-Батька з прапором, Сокола ІІІ з прапором і вінцем, Січи повітової в одностроях, Січи ім. Петра Дорошенка, Сокола з Борщович, Сухоріча, Гаїв та Підберезець, відтак делєґациї читалень „Просьвіти” з Лисинич, Гаїв, Підберезець,Миклашова, читальні в Середмістю, Голоска, Сихова, Звенигорода з вінцями. За Соколами уставили ся чвірками учениці У. Т. П., ґімназия С. С. Василиянок, ученики українських ґімназий, львівські гості, винницькі Українці та народ сусїдних місцевостий.
Улиці, котрими переходив похід, були так прикрашені безлїчю хоругов, що Винники під ту хвилю робили вражінє виключно української місцевости.
Похід на конець передефілював перед памятником Шевченка а делеґациї зложили вінці. Від читалень промовляло двох бесідників п. Д. Вендиш з Лисинич і п. П. Вовк з Гаїв.
Ось так закінчила ся перша часть сьвята.
Пополудни о год. 2. відбув ся фестин на площі місцевої „Просьвіти” і серед веселих забав та танців надійшов скоро час відїзду до Львова.
Сам памятник з тесаного каміня, робить дуже миле вражінє. Виконаний він після планів арх. Лушпінського в робітни п. Яворського у Львові. По трох камінних степенях виходить ся на камінне підмурованє окружене зелїзною огорожею. На обох кінцях стоять камінні стовпи. Сам памятник складаєть ся з 5 верств тесаного чотирогранного каміня, на котрім спочиває погрудє Тараса. Красу памятника підносить те, що лежить при головній улици Винник, що носить також назву Шевченка.
Здвигненєм сєго памятника дали винницькі Українці доказ, що праця у них іде скорим ходом вперед. Від себе можемо лиш побажати, щоби і на дальше стали приміром для усїх громад свого округа та звернули тепер свою працю на здобутє полїтичної переваги у самих Винниках, чого початком винна бути українська школа і українська рада громадська.
Мирослава Іваник
Джерело: Zbruc
Не впевнений що винниківський пам”ятник був чи не найпершим у світі. Адже ще у 1877 році львівський скульптор Тадеуш Баронч, вірменин за походженням, зробив бюст Шевченка і подарував товариству імені Тараса Шевченка у Львові і дозволив робити з нього копії та репродукції для продажу з метою зібрати кошти на пам’ятник українському поетові. Можливо винниківський один з перших офіційно встановлених.
Для уточнення подаю мистецько-літературну аналогію. Меморіал – це як роман; пам’ятник як повість; оповідання як погруддя; горельєф як новела і т.д. Книга – це як скульптура. Не можна плутати скульптурі форми. Отже: перший у світі пам’ятник Т.Г.Шевченку відкрито у Ромнах на Сумщині 27 жовтня 1918 р. Скульптор – І.П.Кавалерідзе.