В історії Львова було багато славних та видатних особистостей. Навіть якщо взяти тільки релігійну сферу, їх буде настільки багато, що мало яке місто України зрівняється в цьому плані зі Львовом. Частина з цих імен відомі загалу і постійно на слуху: про них пишуть, знімають документальні фільми і увічнюють на вулицях міста у бронзі. Та є й такі, що не менш видатні, а їхній внесок у культурно-просвітницьку діяльність міста жодною мірою не скупіший, але до них прикуто значно менше уваги. Однією з особистостей, про яких варто було би говорити більше, є митрополит відновленої у 1807-1808 роках Галицької Митрополії, Антін (Ангелович).
Антін Ангелович народився у селі Гринів (зараз Пустомитівський район, Львівської області), в родині священика у 1756 році. Освіту майбутній митрополит здобув у Львівському єзуїтському колегіумі.
По тому, за рекомендацією єпископа Лева (Шептицького), відбуває на навчання у Відень, до нововідкритої духовної семінарії для греко-католиків “Барбареум. Заклад він закінчив 1781 року зі ступенем доктора теології. У 1783 році його було висвячено на священика.
Від того року Ангеловича обирають першим ректором новозаснованої Греко-католицької духовної семінарії у Львові (1783 – 1784 рр.). Тут варто зауважити, що після приходу австрійської влади, становище греко-католицьких священиків в Галичині суттєво покращилось. Внаслідок релігійної реформи Йосифа ІІ, священики стали державними службовцями і отримували постійну регулярну зарплатню. Окрім того, вони підтримувались владою, яка дивилась на них як на ланку, що мала стати посередником між владою і народною масою. Часто так і було, а духівники, особливо авторитетні, виконували роль своєрідних “втихомирювачів”. Аби мати такі кадри, їх спочатку варто було створити, тому у Львові й засновується Генеральна духовна семінарія для підготовки греко-католицького духовенства, ректором якої призначили саме Антіна Ангеловича.
По тому він очолював кафедру догматики у Львівському університеті (1784 – 1787) та знову семінарію (1787 – 1795). Паралельно з працею в університеті та семінарії, Антін Ангелович продовжував і душпастирську службу. Він був єпископом перемиським (від 1795), львівським (від 1798) і холмським (від 1804). З відновленням Галицької митрополії, у 1808 році стає її очільником. Що цікаво, саме Антін Ангелович, разом з Михайлом Гарасевичем і був головним ініціатором відновлення митрополії – вони розробили і надіслали відповідний документ цісарю. У 1806 році Франц І затвердив пропозиції про відновлення митрополії у складі Львівської архиєпархії та Перемиської й Хомської єпархій. Документи були передані Папі Пієві VII, який затвердив їх і спеціальною буллою під назвою “In universalis Ecclesiae regimine” відновив Галицьку митрополію. На момент відновлення митрополії Антін Ангелович був єдиним греко-католицьким єпископом на всю Галичину, оскільки холмський єпископ Порфирій (Важинський) та львівський Микола (Скородинський) померли.
Тому його було затверджено номінантом на посаду єпископа й визнано за ним усі права, якими користувались київські митрополити. 25 вересня 1808 року відбулося урочисте сходження Антіна (Ангеловича) на галицький митрополичий престіл.
Митрополит Ангелович був ініціатором заснування греко-католицьких парафій на Буковині – у Чернівцях, Сучаві та інших містах. Також він був ініціатором створення окремої тернопільської консисторії, яка мала би підпорядковуватись Львівській митрополії (проіснувала від 21 серпня 1810 до 21 жовтня 1811). Після її ліквідації синод РПЦ створив “Тернопільський уряд духовний”.
В часі Наполеонівських воєн видав два пастирські послання до вірних (“Хто є наступальною стороною: Австрія чи Франція” (1805), “Роздуми австрійського патріота з приводу деяких статей у закордонних газетах”(1809), де закликав залишатись вірними австрійській владі. Митрополит досить негативно ставився до польського визвольного руху. Під час франко-польського наступу 1807 – 1809 років та тимчасової окупації Львова у травні-червні 1809 року польськими військами генерала Олександра Рожнецького, що воював на боці Наполеона, митрополит Ангелович відмовився від присяги французькому імператору. У зв’язку з такою позицією, 1809 року, він покидає Львів. Щоби дізнатись де перебуває Ангелович, польська тимчасова адміністрація Галичини встановила грошову винагороду у розмірі 5000 золотих ринських. В околицях Стрия митрополита затримали і і відправили до стрийського польського окружного управління. Звільнено його було після відступу польських військ, наприкінці червня 1809 року. Після відновлення австрійської адміністрації Ангелович повернувся до Львова. Згодом його нагородили за вірність Австрії орденом Леопольда.
Митрополит мав досить велику особисту бібліотеку, яка нараховувала 8 тисяч томів, а також знав латинську, старогрецьку, польську, німецьку, французьку, італійську і румунську мови. Бібліотека згодом дісталась в дар митрополичій капітулі у Львові.
Помер митрополит Антін (Ангелович) 1814 року у Львові, похований на Городоцькому цвинтарі. По його смерті цісар видав матері призначену Ангеловичу річну пенсію у розмірі 400 флоринів. У середині 1860-х слід могили загубився. 1897 року могилу нібито віднайшли, але спроби ідентифікувати залишки Ангеловича були марними. З ліквідацією наприкінці XIX століття Городоцького цвинтаря місце поховання митрополита безслідно зникло.
У 2006 році в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника відкрили виставку з нагоди 250-річчя з Дня народження першого Митрополита відновленої Галицької митрополії – Антіна Ангеловича. До експозиції увійшли пастирські листи, стародруки, видані в роки життя митрополита та газетні некрологи.
На сьогодні, на честь митрополита Антіна (Ангеловича), названо одну з вулиць в Залізничному районі міста Львова.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 61; Паславський І. Минуло 250 років від дня народження митрополита Антонія Ангеловича, засновника духовної академії у Львові // Україна Молода, 2006. – №197.
