Рік 1920 був надзвичайно складний. Мирний процес почав налагоджуватися лише восени. До цього часу відбулися такі знакові події, як польсько-український союз, унаслідок чого була коротко встановлена в Києві українська влада, а також «чудо над Віслою», коли об’єднані польсько-українські війська зупинили більшовицьку кінноту, яка мала намір дійти до Атлантичного океану і на території всієї Європи запровадити владу комунізму. В обох випадках відзначився генерал Станіслав Шептицький, брат о. Климентія і Митрополита, якого за героїчні чини було ушановано найвищою військовою нагородою – орденом Virtuti Militari.
Бурхливі історичні події не вплинули на активність братів Шептицьких у їхньому чині поширення католицької східної традиції. 1920 року Митрополит Андрей і о. Климентій купують велику приватну колекцію образів у колекціонера Володимира Піщанського. Збірка була передана у «Студіон», щоби пізніше стати науковою базою для іконописної школи.
[Deluga W. Historia badań we Lwowie nad sztuką cerkiewną na przełomie XIX i XX wieku // Zamojsko-Wołyńskie Zeszyty Muzealne. — Zamość, 2006-2007. — Т. 4. — С. 15]
У своїх пошуках ми вперше натрапили на інформацію 1920 року, що греко-католицькі священики спрямовують зусилля на те, щоб о. Климентій став єпископом. Ще не раз тема єпископства буде згадана в його біографії. А ці свідчення знаходимо в листі Джованні Дженноккі (1860–1926), першого ватиканського посла в Україні з титулом Апостольського Візитатора, написаному 27 листопада до монсеньйора Бенедетті. Як бачимо зі змісту листа, о. Дженоккі не дуже ще відрізняє Митрополита Андрея від о. Климентія і плутається в іменах. Але однозначно мова йде про єпископство о. Климентія. Лист написаний до Енріко Бенадетті (1874–1941), мінутанта Конгрегації Східних Церков, який займався українськими справами. Ось текст листа:
«24-го я вислав дипломатичним кур’єром пакет до кардинала Маріні [мова про керівника Конгрегації Східних Церков Нікколо Маріні (1843–1923)]. Ідеться про прохання деяких руських священиків зі Львова, щоб отець Андрей Шептицький, студит (Климент!) став генеральним вікарієм і єпископом-помічником. Брат-митрополит боїться, що родинні зв’язки можуть позбавити його щирості думки або будуть засуджувати його за непотизм, тому не хоче втручатися. Отець Андрей (Климент), покірний монах, виступає проти цього. Я додав і інші інформації, хоча ця справа до мене не належить, бо йдеться про Галичину. Вчора монс. Оґно (що незабаром приїде до Риму після інсталяції монс. Маркетті) сказав мені, що справу трактовано інакше і щоб отець Андрей (Климент) став єпископом»
[Хома І., Апостольський Престіл і Україна 1919-1922. — Рим, 1987. — 87 C. Працю опубліковано як 60-й том у збірці: «Видання Укр. Кат. Університету св. Климента Папи»]
Згаданий монсеньйор Оґно є ватиканським дипломатом Джованні Батиста Оґно-Серра, а монсеньйор Маркетті — Франческо Маркетті Сельваджані (1871–1951), в ті часи — апостольський нунцій у Австрії.
В іншому листі від 21 січня 1921 року о. Дженоккі згадує про те, що до Відня незабаром має приїхати о. Климентій, який «мешкає близько кордону і чує гуркіт армат в Україні. Відвідували його більшовики, заявляючи, що хочуть виконати місію, якої не довершив Христос з вини священиків, тому закликають нарід вбивати всіх священиків».
[Апостольський Престіл і Україна…. — 88 C.]
Із кінця 1920 року маємо ще одне джерело інформації про о. Климентія. Це лист, написаний ним до родини,який є першим таким родинним документом, який зберігся з часу повернення о. Климентія із Інсбрука.
Унів, 09.12.1920 р.
Олександрові та Ізі Шептицьким
(імовірно до Варшави, вул. Вспульна, 52)
Мої Найдорожчі!
Минули іменини Ізи, учора іменини Марильки, за кілька днів іменини Олеся, а й Ваші свята вже близько — відтак бодай один «спільний» лист на ці всі урочистості, і минулі, і майбутні, щоби Вам послати побажання якнайкращих ласк Божих. «Господь Бог кого любить — того відвідуватиме» — відвідував Вас немало під час останніх років різними хрестами — тому і в ласках, що даватиме, щедрий буде і покаже Вам, що дуже Ви милі Йому. Під час цих подій, які наповнили останні роки, часто думкою та серцем до Вас я заглядав і мій неспокій про Вас Серцю Н. Г. Ісуса повіряв. Дай Вам, Боже, незабаром знайти знову своє і стале якесь home — але часи якісь такі непостійні, так якось усе, певно, тече до якоїсь Ніагари, що краще ще якийсь час тішитися певною тимчасовістю.
На Святвечір, може, матимете Стася — вітайте його від мене дуже сердечно; на цей біль у нозі, можливо, гарячі сірчані купелі йому б допомогли. Я мав тут, у домі, також дизентерію — потім один із хворих братів одержав такий комбінований ішіас і ревматизм, що лежав мов паралітик, — взяв із 30 сірчистих купелів — і вже ходить. На свята, якщо Бог дозволить, поїду на 3 дні до Прилбич.
Пані Марії складіть біля ніг вияв моєї дуже глибокої поваги. Здалека сердечно співчував через нинішню втрату, яку вони зазнали зі смертю кн. Адама [ймовірно, йдеться про Марію з ПотурлицькихСобанську (1847–1929), матір Ізабелли Шептицької; 1920 р. помер її брат Адам граф Потурлицький із Венцборка герба Гримала (нар. у 1849 р.) — І. М.]. Ось як: точка важкості щораз більше переноситься на другий берег, але це тільки в такому порядку, як серце нас самих випереджає. Ще раз, мої дорогі, дай Вам, Боже, якнаймиліших і найвільніших свят. Із Риму від Ромця ще не маю жодних вістей. Вітаю Вас всіх від душі й серця і в опіку Г. Богу віддаю.
Щиро Ваш Климент
Отець Климентій тут згадує про Ромця — Митрополита Андрея, який відбув у подорож Європою і Америкою: Північною і Південною. До Львова він повернеться тільки в кінці літа 1923 року.
[Для зацікавлених цими подіями рекомендуємо дослідження: Баб’як А. Подвиг Митрополита Андрея Шептицького як Апостольського Візитатора для українців (1920-1923) і його взаємини з урядом Польщі. — Тренто-Больцано, 2013. — 240 c., в якому детально описано подорож Митрополита Шептицького]
Зупинимось тут тільки на інформації, що, перебуваючи в Римі 1921 р., митрополит Андрей був запрошений виголосити доповідь у Східному Папському Інституті. Тема, яку запропонував Митрополит, звучала так: «Місія чернецтва в справі єдності Церков». Не важко здогадатися, що у доповіді йшлось про завдання, які Митрополит визначив монахам-студитам і які повинен був реалізувати о. Климентій. Щоправда, Митрополит не згадував безпосередньо про українських студитів, правдоподібно з огляду на скромність, однак це не змінює підтексту, який добре зрозумілий із позицій сьогодення.
[A. Szeptyckyj, La mission du monachisme dans la question de l’union des Eglises, “Stoudion” 1(1923). — № 1. — C. 10-12; № 2. — С. 33-40]
Підтвердження цій тезі знаходимо у звіті Митрополита Шептицького для о. Дженоккі про стан Львівської Архієпархії, написаному 12 лютого 1923 року в Римі, де він зазначає, що «отці студити стараються відновити початкове східне монашество. Багато років я працюю в цій фундації, для якої віддав себе мій брат о. Климентій.Я не можу хвалити цього, але можу сказати, що це головна справа мого життя».
[Шептицький Андрей. Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944. Церква і суспільне питання. Т. ІІ. Книга ІI. За редакцією Кравчука А. — Львів:«Місіонер», 1999. — C. 727–728].
Отець Климентій і надаліактивно працював над розвитком студитів. Згадана вже хроніка ієр. Теофана передає, що навесні 1921 року о. Климентій Шептицький «вислав із Унівського Монастиря до Вишнівчика коло Зарваниці, пов. Підгайці, отця настоятеля Никона, отця Никифора, братів Юстина, Ісаїю і Миколая в ціли основання нового Монастиря, наразі в Вишнівчику в самім містечку, де перед тим пані радникова Могильницька, вдова по судді Вишнівчика, вносила два рази подання до Впр. Отця Ігумена Климентія в Уневі, що дарує для Монастиря ОО. Студитів свій власний дім з городом у Вишнівчику й 6 моргів поля».
[Монастирської хроніка, писана ієромонахом Теофаном…— C. 281]
За ініціативи о. Климентія та під його безпосереднім керівництвом унівські монахи восени 1921 р. придбали земельну ділянку (200 моргів) у с. Зарваниця на Теребовлянщині з метою заснування дочірньої обителі Унівської лаври.
[Мицько І. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець ХІІІ ст. – кінець ХХ ст.) / Ігор Мицько. – Львів: Свічадо, 1998. – 328 с, с. 92]
Про Зарваницю о. Климентій згадує в листі з цього часу, написаному до брата Олександра. А незабаром, 1922 року, сюди вже приїдуть майстри з Олеська для побудови монастиря. Про це також згадує хроніка ієр. Теофана, зазначаючи, що о. Климентій постійно приїжджав на місце будови, а «у піст давав реколекції братам».Про ступінь його клопотів свідчить лист-відповідь на запрошення брата Олександра прибути на шлюб найстаршої доньки Марії Терези Софії графині Шептицької (1894–1976), яка 24 серпня 1921 р. у Лабунях вінчалася зі Станіславом Старовейським герба Біберштайн (1895–1941).
До слова, Старовейський загинув у німецькому концтаборі Дахау. У наші часи був визнаний блаженним католицької Церкви.
Мир,
Львів, 20.07.1921 р.
Олександрові Шептицькому до Лабунь
Мої найдорожчі!
Дуже шкодую, що ми не бачилися. Якраз у ці дні, коли Ти був у Прилб., я навіть не був в Уневі, а ще дальше на схід — у Зарваниці, де засновуємо наш осередок. Ян може їхати в Лабуні — вже написав до Романа (багаторічний управляючий у Дев’ятниках. — Я. К. Ш.), коли він буде їхати — краще, щоб їхали разом.
До Ізи я написав лист — чи дійшов? Сьогодні Р. сідає на корабель «Corsican» в Саутгемптоні до Америки. Чи мій лист про заручини М. до нього дійшов, не знаю.
Цілий жмуток труднощів роблять неможливим мій виїзд із дому в другій половині серпня. Із приводу відпусту на Вознесіння Діви Марії щоденно вже якісь 2 тижні стягуються сотні людей до сповіді (а для цього зі мною є тільки 2 священики — решта: частина в Зарваниці, частина у навколишніх парафіях — адмініструють), перед 27-м приїжджає єпископ Боцян, потім усе деканальне духівництво, і це перший раз, а брати невмілі в прийнятті тощо. Основна частина прийняття на моїй голові, а підготувати потрібно все, бо готового на прийняття нічого немає. Але добре би було, щоби не існувало цих труднощів, бо вважаю, що для ченця найкращим є брати участь у таких урочистостях у молитві, яка б наповнювала все серце.
Отже, мої дорогі, не гнівайтеся, будьте певні, що це — не байдужість, ані брак серця в тому, що на 24 серпня в Лабунях мене не буде. Думкою й серцем буду з Вами, а 24 серпня перед чудесним образом Б. M. [Божої Матері — І. М.] в Уневі відправлю Святу Літургію, просячи за молодих — це буде найкраща моя участь у Вашому сімейному святі. Найсердечніше вітання для всіх.
Ваш щиро Климент
(Моя примітка до цього листа: «Ян» — це Ян Флора, багатолітній управляючий нашої сім’ї: Дев’ятники — св. Юр у Львові — Лабуні, помер у 1951 р. в Щеціні, після того, як переїхав із Лабунь у 1946 р. зі сім’єю, де й оселився. «Роман» ………… — багаторічний управляючий у Дев’ятниках ще в моєї прабабусі Розалії з Косецьких, Петрової Шептицької — ще хлопцем, потім у стрия Казимира Шептицького і останнім часом у Яна Шептицького. Помер у Дев’ятниках близько 1938 р. — Ян Казимир Шептицький, племінний о. Климентія).
