Перші дисиденти у Львові, або Українська робітничо-селянська спілка

Короткий період «хрущовської відлиги»– невдалої спроби ревізії та «демонтажу» політики сталінського правління, здійсненої Першим секретарем ЦК Комуністичної партії Радянського Союзу М. Хрущовим – призвів до появи у Радянському Союзі нового дисидентського опозиційного руху, що відіграв помітну роль на початку 1990-х рр. у розпаді радянської тоталітарної системи та появі на її теренах нових незалежних суверенних держав.

Термін «дисиденти» був занесений із Заходу і вживався для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною ідеологією та політикою держави. На думку більшості сучасних дослідників дисидентський рух в Україні зародився у середині 1950-х рр. як протест окремих представників її суспільства проти національної бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації.

За підрахунками науковців, кількість людей, які протягом 60-70-х років ХХ ст. були заангажовані у різних формах дисидентської діяльності, сягала майже тисячі осіб. Серед них були представлені інженери лікарі, вчителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священнослужителі, селяни та інші, проте найбільш чисельною і домінуючою була група української інтелігенції.

Помітний вплив на формування інакодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах так званого соціалістичного табору, зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині, розпаду світової колоніальної системи на рубежі 50-60-х років, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні “Загальною декларацією прав людини”. (фото № 10)

Так, наприкінці 1950-х років у західних областях України виникло кілька таких нелегальних організацій. Найбільш відомою з них була Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), яка була створена у 1959 р. на Львівщині групою юристів на чолі з Левком Лук’яненком, і вперше у післявоєнній історії склала ґрунтовну політичну програму українського визвольного руху.

Усі її члени мали вищу освіту, більшість з них була юристами за фахом, тому в літературі справу Української робітничо-селянської спілки називають ще «справою юристів». Вони намагалися виборювати права людини і права нації на основі радянської Конституції та законів.

Сама організація протягом всього часу свого існування була доволі нечисельною. До 1961 р. група нараховувала всього біля десяти членів – жителів різних областей України, які в умовах суворої конспірації намагалися виробити програму своїх дій.

З самого початку члени Спілки ставили собі за мету створити альтернативну КПРС підпільну організацію, яка б мирними, ненасильницькими діями домоглася виходу України з СРСР та розробити її політичну програму.

Для здійснення цієї стратегічної задачі, члени УРСС на чолі з Л. Лук’яненком при розробці майбутньої програми вирішили скористатися неоднозначним тлумаченням статей 17 та 14 Конституції СРСР (1936) та Конституції УРСР (1937) щодо права виходу радянських республік зі складу Радянського Союзу. З одного боку згідно цих вимог Українська РСР, як союзна радянська республіка de jure мала право на вільний вихід з Союзу, проте de facto практичний механізм цього виходу не був детально прописаним у радянських законах.

Влітку-восени 1959 р. Левком Лук’яненком був складений текст програми майбутньої партії під назвою: «Розширений проект програми Української робітничо-селянської спілки (УРСС)» .

У програмі проголошувалась спадковість засад українського національно-визвольного руху, базування на ідеях засновника українського націоналізму Миколи Міхновського (1873-1924), Революційної української партії та «справжнього» марксизму, ідеї якого були дискредитовані соціальною політикою Комуністичної партії Радянського Союзу.

Л. Лук’яненко вважав, що в СРСР панувала диктатура однієї партії. Для усунення цієї диктатури від влади на першому етапі члени організації вважали за необхідне проведення широкої демократизації радянського суспільства, на другому – здобуття Україною державного суверенітету через проведення всенародного референдуму.
У випадку негативних результатів цього референдуму УРСС зобов’язувалась саморозпуститись.

20 січня 1961р. за доносом провокатора (колишнього слухача партшколи Львівського обкому КПУ М. Ващука) Українська робітничо-селянська спілка була викрита органами КДБ. 21 січня були заарештовані Л.Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, О. Лібович, пізніше – І. Кіпіш та Й. Боровницький.

Під час свого допиту на попередньому слідстві на звинувачення в антирадянській пропаганді та агітації Л. Лук’яненко зауважив, що «агітація за відокремлення УРСР від СРСР не складає жодного злочину, бо ст. 17 Конституції СРСР проголошує право виходу союзної республіки зі складу СРСР». Слідчий УКДБ капітан Денисов «відповів, піднявши Конституцію над головою: “Конституция существует для заграницы”.

Суд над членами Спілки відбувся у слідчій в’язниці КДБ м. Львова. 21 травня 1961 р. Львівський обласний суд на своєму закритому засіданні засудив Л. Лук’яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Л. Лук’яненка, як керівника підпільної організації, винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму».

Через 72 доби Верховний Суд СРСР замінив йому розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші члени організації отримали терміни від 10 до 15 років ув’язнення. Всі засуджені відбували покарання у концтаборах Мордовії.

Хоча ця організація діяла недовго (формально вона проіснувала всього 74 доби – із 7 листопада 1960 до 20 січня 1961 рр., коли всіх членів УРСС заарештували працівники КДБ) і небагато встигла зробити, Українську робітничо-селянську спілку можна вважати першою саме дисидентською організацією і за засобами боротьби, і за метою. Більше того, вона була дуже близькою до майбутнього українського правозахисного руху, до якого пізніше і приєдналися найактивніші її члени.

Марія Чайківська

Список використаної літератури:

1. Лук’яненко Л. Прощавай Сибір / Сповідь у камері смертників / (http://exlibris.org.ua/lukjanenko/r03.html).
2. Федько А., Каліберда Ю. Українська робітничо-селянська спілка у протиборстві з радянською тоталітарною системою / http://www.rusnauka.com/22_PNR_2012/Istoria/1_115204.doc.html
3. Захаров Б. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). – Харків: «Фоліо», 2003. – 144 с.
4. Ведмідь Л. Програмні положення Української робітничо-селянської
   спілки: історичний аналіз // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова. Серія 6: Історичні науки : Збірник. Вип. 1. До 170-річного ювілею / М-во освіти і науки України, НПУ ім. М.П. Драгоманова ; Редкол. В.П. Андрущенко (голова) та ін. – К.: НПУ, 2004. – С. 71-77.