Приватна жіноча гімназія сестер Василіянок у Львові була однією з найстаріших середніх шкіл міста. Це унікальна школа, яка виховала сотні українських дівчат, дала їм глибоку освіту і підготовку до вступу у вузи, заклала основи громадянського виховання, сукупність національних і громадських почувань та переконань. У багатьох збудила нахил до наукової праці, прищепила мистецькі уподобання та ідеї, а також вказала шлях до праці на літературному поприщі та жертовної праці для народу аж до самозречення.
Гімназія сестер Василіянок на Длугоша (тепер Львівська лінгвістична гімназія на вул. Кирила і Мефодія – ред.) у 1930-1938 роках мала найвищого рівня вихователів і патріотів серед професорського складу. Але магічною силою була для учениць незвичайна індивідуальність професора історії і географії Олени Степанів-Дашкевич. Олену Степанів гімназистки просто обожнювали за її стрілецьке минуле і особистий чар. Вона мала великий вплив на них. Сама її особа, овіяна славою, глибока релігійність, справедливість, розумна вимогливість, врешті, природна краса Олени Степанів неймовірно імпонували ученицям. Вони у всьому брали з неї приклад: у поведінці, наполегливості, навіть у характерній скромній зачісці вчительки. Проте вона не змогла довго працювати. Польські власті усунули її від виховної роботи.
У патріотичному вихованні велику роль відігравали тоді П.Мечник, Микола Мельник, В.Лев, пані Витанович, Струтинська, директор Щурат. У той час існувала і діяла нелегальна спілка юнацтва ОУН. До неї могли вступати дівчата зі сильним характером, організаторським хистом, твердими переконаннями.
У 20-ті роки директором гімназії сестер Василіянок був Василь Щурат, доктор філософії, науковець, вчений, дослідник історії української літератури й літературознавства, літературний критик, поет та один з кращих українських перекладачів з іноземної літератури.
Д-р Щурат недовго працював у гімназії. У 30-ті роки позбавлений учительської посади через те, що був одним із засновників українського Таємного Університету у Львові, його професором і першим ректором. В.Щурат – чудовий вихователь і наставник молоді.
Після І світової війни виступив з ініціативою заснування літературного гуртка. На своїх лекціях літератури пов’язував рідне письменство із західноєвропейським.
Велику виховну роботу проводили в гімназії сестри-монахині Василіянки. Молодь виховувалась у релігійному дусі, з повагою до родинних традицій.
Дуже цікаві заняття з ручної праці (вишивка, писанкарство, ткацтво) проводила етнограф Савина Йосипівна Сидорович. У 10-х роках вона закінчила цю гімназію, потім вона – багатолітній педагог, а згодом, після 1939 року, коли гімназію розв’язали (ліквідували), працювала науковим працівником Львівського державного музею етнографії та художнього промислу. Відомі її наукові роботи: “Історія українського мистецтва”, Київ, 1970, т.ІV; “Орнаментальні композиції українських народних тканин ХІХ і поч. ХХ століть” та ін.
Навчалася також у цій гімназії (у 20-х роках) науковий працівник Музею етнографії Любов Суха (праці з етнографії, художніх промислів, зокрема писанок).
Надрага-Туна вела співи у 1928-1939 роках. Готувала концертні виступи гімназисток, а згодом працювала в галузі медицини (після ліквідації гімназії 1935 року).
Отець Іван Туркевич вчив коротко, десь між роками в 1916-1920. Це добрий педагог, великий меломан. Іван Туркевич – представник відомої тоді галицької сім’ї, релігійний і суспільний діяч, член і голова культурно-освітніх установ, диригент хору “Львівський Боян”.
Неможливо не згадати Полєка Миколу (оскільки він був багаторічним (1916-1924 рр.) “господарем кляси”, коли навчалась мати автора цієї статті). Навчав він гімназисток латини і греки. Був зразковим педагогом, вимогливим, але справедливим; давав молоді грунтовні знання класичної культури; автор знаменитого шкільного підручника “Приватне життя греків і римлян”.
Історії в гімназії навчали Іван Крип’якевич (1920-1926 рр.),відомий історик, академік, а також Богдан Барвінський. Природознавство вів Богдан Вахнянин (у 30-ті роки), Дарія Вергановська-Винників – математику.
Один із засновників гімназії, доктор Остап Макарушка (1906-1914 рр.), навчав французької і української мов. Він – учений, дослідник української мови та літератури. Петро Мечник вів латину, а також філософію, оскільки був філологом і філософом, згодом – учитель німецької мови (у повоєнний період). Відомий науковець д-р Роман Цегельський викладав математику у 1921-1930 рр.
Д-р Ярослав Гординський проводив в гімназії уроки з української мови, у 1920-1924 рр. читав філософію у старших класах. Дослідник та історик української літератури і мови,професор гімназії Ваврик вела німецьку.
Цікаво те, що навчала рисунку Стефанія Гебус-Баранецька, педагог і художник водночас, а також гарний графік.
Учителі історії любили влаштовувати т. зв. “партії” – колоквіуми. Було це корисним для молоді, бо вона у такий спосіб виробляла свій погляд на безперервний розвиток і зв’язок подій та культурних відносин.
Перед І світовою війною в гімназії вивчали історію української літератури з підручників М.Пачовського та О.Барвінського. Велику увагу звертали на вивчення української мови та літератури, історії України. Користувалися в той час «Історією української літератури» Михайла Возняка та 5-томною історією українського письменства Михайла Грушевського, а також нарисами Миколи Зерова «Нове українське письменство» та «Від Куліша до Винниченка».
З 1-го гімназійного класу починалось вивчення таких дисциплін: релігії, української, польської та німецької мов, історії, географії, математики, природознавства, а також рисунку і каліграфії. У старших класах більшу увагу звертали на вивчення класичних мов: грецької і латинської, а також іноземних – німецької і французької. Філософію вивчали у 8-му, випускному класі.
Гімназистки повинні були вміти не тільки читати та перекладати твори Гомера, Софокла, Евріпіда, Арістофана а інших, але й складати власні твори: вірші, оди, привітання, промови найчастіше латинською мовою, Кращі твори виходили друком у видавництві «Просвіта».
Іспит зрілості після успішного закінчення 8-го класу складався з письмової та усної частини. Письмово складали українську, польську, латинську, грецьку мови, математику. Усні предмети – по одному на день. Це латинська мова, грецька, українська мова та література, математика, фізика.
На першій усній матурі, як і на всіх наступних до 1930 року, крім професорів, був присутній Митрополит Андрей Шептицький, фундатор цієї гімназії.
За Австрії в гімназії сестер Василіянок, як і в інших приватних школах, каталоги, шкільні щоденники, свідоцтва, кореспонденція з владою велися українською мовою. Під польською владою, наприкінці 20-х років, Кураторія запровадила ведення каталогів і свідоцтв двома мовами: українською і польською. Також вимагали вивчати історію Польщі, відзначати польські державні свята.
Багато з гімназисток були членами молодіжного товариства «Пласт», до плану якого входили не тільки захоплюючі походи під час вакацій (канікул) з “наплечниками” (рюкзаками) горами і долинами, але й участь у науковому та творчому житті. Усі вони займалися також просвітницькою та культурно-розважальною роботою. Так, на Великдень гімназистки влаштовували театральні вистави, на Різдво ходили з вертепом. Кожна гімназистка, членкиня «Пласту», мала право друкуватися у дитячих журналах «Дзвіночок», «Світ дитини» та інших.
Оригінальними були завдання з літератури, як української, так і польської, де найвищим балом оцінювалось творче, самостійне мислення, фантазія, а також правдивий, сповнений любові і тепла погляд на світ, життя людей, співчуття до бідних, бажання їм допомогти. На це націлювали, можливо, й теми: «Не час жаліти троянд, коли горять ліси» (про подвиг), «Що я вважаю справжнім щастям», «Якою повинна бути моя товаришка», «На шкільному уроці», «Що мені розповідала стара липа?» та багато інших.
Гарним і водночас строгим був одяг гімназисток: темно-синього кольору, зі стійкою, на якій нашивки з кількох полосок, залежно від кількості класів.
Оплата за навчання була не дуже високою: навчатись могли діти представників різних верств населення.
Тут формувалась нова українська інтелігенція, яка, у свою чергу, несла світло науки й культуру прийдешнім поколінням. Ось імена лише деяких випускниць, які проявили себе на поприщі науки, культури чи мистецтва: Галина Захаріясевич (Липа) – митець-маляр; Лідія Туркевич – творчий педагог, музикант, художниця, поетеса (згодом вивезена з дітьми і чоловіком, доктором філософії В.Метельським, у Сибір); Ольга Струмінська (Стефаник), Марія Кипріян, Марія Мисько, Іванна та Стефанія Оприск – діти відомого у 10-ті роки майстра-різьбяра Антона Оприска; Дарія Вергановська та багато інших.
Після складання матури (випускного іспиту) можна було записуватись до 2-річного ліцею, що був при гімназії: класичного, гуманітарного, математичного, природознавчого, або перейти до професійної школи, яка готувала до практичного фаху. Абсольвентки мали право вступати у вузи. Усім цим гімназистки завдячували не тільки невсипущій праці їхніх вихователів, але й неоціненній духовній і матеріальній опіці великого покровителя Кир Андрея Шептицького.
Лідія САДОВА
Джерело: Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові. Частина третя. “Основа”, Львів, 1995
