«Молода Муза» – не звичайне літературне угрупування однодумців, а неосяжний вир ідей, молодого запалу та осмислення європейських тенденцій у просторі української культури. Вони були добрими друзями, котрі збиралися у львівській каварні на Бернардинській, 7 та смакували таємничий напій «Чорна Індія», розповідає Діло.
У кінці ХІХ – поч. ХХ століття культурно-мистецьке життя Львова продовжувало активно розвиватися. Цьому сприяли різні фактори, найголовніші з яких – нові європейські тенденції та приїзд юної інтелігенції до міста, що почало стрімко розвиватися. Українська тогочасна література та мистецтво потребували оновлення та змін, які могли здійснити тільки особистості з новими поглядами.
Усе розпочалося із приятелювання декількох товаришів, що полюбляли ділитися своїми міркуваннями в одній з львівських каварень на Бернардинській площі (сьогодні Проспект Свободи). Творча атмосфера панувала навколо: у смачній випивці, теплих розмовах, незвичних поглядах на життя та інтелектуальних дискусіях. У 1906 році ще зовсім молоді письменники засновують журнал «Світ», де можуть публікуватися юні автори зі свободою власної творчості. А вже через рік створюють угрупування «Молода Муза», яке проіснувало до 1909 року. Один із молодомузівців, Остап Луцький, почерпнув назву для їхнього угрупування від новели одного з учасників – Михайла Яцкова «Доля молоденької музи». Хоча, «Молода Муза» була, радше, літературним клубом товаришів-літераторів без чіткої окресленої програми чи кількості учасників (а їх налічувалося чимало). Енергійні, натхненні та безтурботні письменники (багато з них поети-лірики), котрі підтримували ідеали справжньої краси як основи для літературної творчості. Вони першими намагаються залучити європейські тенденції модернізму у свої твори, на противагу реалістичним текстам, які масово друкувалися у відомих львівських часописах.
Кожні зустрічі молодомузівців ставали жвавими літературними дискусіями та обговореннями про українську та світову культури. Вони не прагнули сподобатися широким масам чи творити задля визнання. Основною метою був сам процес творчості та велика увага до розвитку власної письменницької майстерності, які не повинні відокремлюватися від повсякденного життя. Дехто з молодих митців сидів у каварні до пізнього вечора, не тільки підтримуючи богемний спосіб життя, а просто не маючи, де переночувати, приїхавши зі сіл чи містечок на навчання до Львова – не мали на що жити. Однак таке становище аж ніяк не пригнічувало молодий дух письменників, які були одержимі творчістю.
Незважаючи на постійну змінність учасників «Молодої Музи», були письменники, яких можна назвати головним осередком групи. Це ті митці слова – без котрих не відбувалося зібрання товариства. Нариси спогадів Михайла Рудницького «Що таке «Молода Муза» допоможуть познайомитись із ними ближче.
Вже згаданий, Остап Луцький, часто писав у журналі «Критика» про українські літературні новини. Він був надзвичайним майстром слова та мав вишукане вміння висловлювати думки. Інший молодумузівець, Михайло Яцків, жартував, що можна дати Луцькому прочитати звичайну афішу і він зможе створити з неї справжню поезію. Хоча й писав художні твори рідко, можливо, через зайнятість справами, які не стосувалися літератури.
Богдан Лепкий навідувався до каварні, коли приїжджав з Кракова. Він розповідав про події закордоном, про діяльність польських митців . Усім було цікаво слухати його новини, бо він завжди оповідав усе дуже детально, надзвичайно захопливо та добрими словами.
Петро Карманський теж тішив молодомузців розповідями з інших країн. Він привіз з Італії зовсім незнайомі імена італійських поетів, враження від мексиканських Кордильєрів та інші незвичні місця. Карманський марив екзотичними країнами та мріяв багато подорожувати.
Справжнім сальоним богемістом серед молодомузівців був Степан Чарнецький, котрий першим почав писати вірші про атмосферу в каварні. Він працював на посаді Виділу Краєвого та міг дозволити собі дороге далматське вино у товаристві молодомузівців. Чарнецький писав вірші українською та польською мовами. Коли мав видати свою збірку поезії, то збирав на розкиданих клаптиках паперу записані рядки, які намагався зліпити докупи. У свого видавця він часто просив одного – якісного паперу для книги.
Василь Пачовський був найоптимістичнішим з усіх. Він ніколи не журився, що буде завтра, а жив теперішнім днем. Проте у літературній творчості він виявив себе майстром жанру трагедії. Пачовський найбільше бажав вплинути на сучасників та майбутнє покоління, ожививши історичне минуле українців.
Володимир Бірчак був тим, кого називали «найтверезішим» у колі, бо мав гумор ясної розумом людини. Саме він часто вирішував практичні питання, які не були важливі юним мрійникам: грошові витрати, пошук видавців, помилки в рукописах – усі проблеми реального світу розв’язувалися Бірчаком. З нього вони часто сміялися через приземленість, а він з товаришів – за їхню надхмарность.
Проте був і той, хто поєднував у своїй натурі ці два світи, котрого найменували магом, злим духом «Молодої Музи» – це Михайло Яцків. Він багато читав іноземних авторів та цікавився українською народною творчістю, тримав на робочому столі свої улюблені книги. Навчив інших поетів носити в кишені нарізані листочки, щоб мати на чому записувати свої геніальні думки чи випадкові помисли, робити різні замітки, створювати свій «документ життя», бо вважав, що не варто все довіряти пам’яті. Саме Яцків вчив молодих пити таємничий напій товариства «Чорну Індію» – полинівку кольору смоли, що подавалася разом із чорною кавою. Митець мав власний афоризм: «Кожен має свій Дністер», який іронічно промовляв після робочого дня у банку.
На противагу Яцкові, Сидір Твердохліб був «ангелем-хранителем» молодомузівців. Його вважали всезнайком та нечуваним інтелектуалом. Він завжди думав про видання своїх віршів та шукав рецензентів, які б написали йому схвальні відгуки. Твердохліб часто перекладав поезію «Молодої Музи» на польську мову та задавав темп у просуванні їхніх творів.
Кожного вечора після роботи у НТШ, навідувався до молодомузівців добре відомий серед письменників – Іван Франко. Він не оминав зібрань «Молодої Музи», намагався дати настанови молодим митцям, хоча їхні погляди часто розходилися. Карманський згадував, що коли у каварню заходив Великий Каменяр із величезним стосом архівних рукописів усі одразу затихали і мовчали, а він починав багато говорити і його хотілося слухати. Іван Франко був мало не літературним батьком для молодомузців, цікавився їхньою творчістю, писав рецензії на збірки, часто їх критикував та дискутував. Він ніколи не залишався осторонь будь-якого літературного життя Львова.
Твори «Молодої Музи» не стали канонічними в українській літературі і є маловідомими для нас сьогодні. Хоча це не зменшує цінності мистецького явища, яке полягає у розвитку української літератури у новому світлі, що надзвичайно вплинуло на наступні покоління геніальних митців. Вони творили вир нових ідей, осмислювали різні літературні напрями, намагалися поєднати європейську традицію з українською. Молодомузівці були «митцями життя», насолоджувалися молодістю та багато спілкувалися. У щирій, натхненній, живій розмові виявився їхній великий талант – утверджувати ідеали краси та робити світ кращим за допомогою слова.
Ольга БОМКО
