Навесні 1940 р. у внутрішній в’язниці обласного управління НКВС у російському місті Калінін (тепер – Твер) розгорталась кривава картина. Чекісти, озброєні німецькими самозарядними пістолетами «Вальтер» (Walther PPK калібра 7, 65) пострілом у потилицю здійснювали розправу над полоненими польськими поліцейськими. За їхніми діями наглядав майор НКВС Васілій Блохін, якого спеціально направили сюди з Москви керувати «розстрільною» бригадою.
На світанку трупи вантажними авто вивозили в сусіднє село, де на них уже чекали викопані могили. Середи тих, хто тоді втратив життя в Твері був і Ян Казимир Шафранський – високопоставлений офіцер польської поліції, один з її керівників у Волинському воєводстві у 1930-х рр.
Масові вбивства польських громадян співробітниками НКВС відбувалися в кількох місцях. У квітні 1943 р. таємні поховання у Катинському лісі Смоленської області знайшли німці та навіть створили спеціальну комісію з розслідування цього злочину. Тут чекісти розстріляли понад 4 тис. поляків. СРСР усе заперечував до 1990 р. й невдало намагався перекласти провину на Третій Рейх.
Ці військові злочини увійшли в історію під загальним знаменником «Катинь» («Катинський злочин», «Катинський розстріл» та ін.). Загалом, вважається, що навесні 1940 р. життя втратили понад 20 тис. інтернованих польських громадян. Серед них були офіцери та рядові польського війська, охоронці тюрем, військовослужбовці Корпусу охорони прикордоння, поліцейські, цивільні особи, тощо.
«Катинською» жертвою став і герой нашої публікації, польський поліцейський високого рангу – Ян Шафранський. В міжвоєнний період життя двічі зводило його з Луцьком. Очевидно, в цьому місті восени 1939 р. він був арештований чекістами й життя почало зворотній відлік.
***
Ян Шафранський, син Едварда і Клементини, народився 29 січня 1886 р. в маленькому містечку Австро-Угорщини – Ясло, яке нині належить до Підкарпатського воєводства Польщі. В 1907 р. закінчив Самбірську гімназію, далі – вивчав право у Львівському університеті Яна Казимира, де отримав ступінь магістра. У роки Великої війни служив в австрійському війську, воював проти італійців і росіян. З квітня 1918 р. працював у старостському управлінні в Старому Самборі.
В період польсько-української війни за Східну Галичину Шафранський потрапив у полон. Однак зміг втекти й переховуватися до середини 1919 р. В грудні того ж року він розпочав кар’єру в поліції, яка для нього складалася дуже успішно. Це й не дивно, адже за плечами була добра освіта і військовий досвід. Для поліції краще й не придумаєш.
У 1919-1927 рр. він служив на різних керівних посадах в поліції Краківського воєводства – спочатку в адміністрації, а згодом – в слідчому управлінні. Роботи вистачало. Перші післявоєнні роки це час розквіту злочинності. Населення мало на руках багато зброї. Не усі бажали повертатися до мирного й «правового» життя. В цей час Шафранський організовує «мобільну бригаду», яка займалася найважливішими кримінальними справами, здійснювала облави на злочинців, протидіяла контрабанді товарів та валюти.
Непрості умови служби давали про себе знати й у другій половині 1920-х рр. в Шафранського почалися проблеми зі здоров’ям – лікарі діагностували неврастенію та проблеми з серцем. Вже у березні 1927 р. його переводять до столиці Польщі – Варшави, де він обійняв посаду заступника начальника слідчого управління. У кінці цього ж року Шафранський очолив слідчу службу Білостоцького воєводства. Такі кадрові «каруселі» були типовим явищем в житті чиновника високо рангу міжвоєнної Польщі.
У 1930 р. 44-річний римо-католик Шафранський одружився в Білостоці з молодшою за нього на десять років православною жінкою Серафимою. Шлюб був укладений у місцевій православній парафії Святого Миколая.
На початку лютого 1931 р. міністр внутрішніх справ Польщі Феліціян Славой Складковський терміново переводить Шафранського до Луцька на посаду тимчасового керівника слідчого управління. Це було пов’язано із загибеллю окружного секретаря волинських комуністів Степана Бойка та великим резонансом цієї події на усю Польщу. Про це писала преса, дискутували в сеймі й навіть голова МВС зауважив «нездорову атмосферу» в слідчій службі Волинського воєводства, створивши надзвичайну міністерську комісію з метою вивчення деталей цієї афери.
Після «гасіння пожежі» в Луцьку, у червні 1931 р. Шафранського скеровують на північний-схід Польщі – до спокійного Вільнюса, де він очолив воєводську слідчу службу, упродовж 1933-1937 рр. Шафранський служить в поліції Люблінського воєводства.
В листопаді 1937 р. Ян Шафранський знову повернувся до Луцька, де очолив адміністративний відділ Волинського воєводського управління державної поліції, яке розташовувалось на вулиці Тадеуша Костюшка, 100. Нині це сучасна вулиця Ковельська, 68. По суті він керував апаратом поліції усього воєводства.
Наприкінці 1930-х рр. в нашого героя погіршилося здоров’я й упродовж 6 тижнів літа 1939 р. він лікувався в санаторії відомого польського курорту в Криниці, що у Бескидах. Це місце користувалося популярністю серед тодішньої еліти. Там, зокрема, в свій час відпочивав маршал Юзеф Пілсудський та президент Польщі Ігнацій Мосціцький.
В другій половині липня 1939 р. Шафранський повернувся з відпустки. До війни залишалися лічені тижні. У це час в адміністративному відділі Волинського воєводського управління державної поліції разом із Шафранським служило 16 осіб, а саме: М. Якубішин, Т. Плонка, В. Креймер, Т. Гошчіняк, С. Буднік, С. Захоровський, Л. Рощук, В. Пікульський, М. Чурий, Ю. Скалецький, Е. Хуберт, Е. Піотровський, В. Маньковський, С. Савіцький та К. Маньсковський.
Передбачаючи невідворотну небезпеку з боку Третього Рейху, в серпні 1939 р. головний комендант поліції (керівник) генерал Ю. Кордіан-Заморський з власної ініціативи скасував усі відпустки для офіцерів та рядових службовців органів внутрішніх справ у багатьох воєводствах Другої Речі Посполитої. З цього приводу він писав: «Вважав необхідним, щоб поліція була мобілізована раніше, ніж військо. В найгіршому випадку одночасно, але не пізніше». Однак мобілізаційна акція у середовищі поліції зустрілась з певними труднощами. Остаточне урядове рішення щодо неї відкладалось.
Життя Яна Шафранського, як і всіх мешканців Польщі, змінилося 1 вересня 1939 р. коли Третій Рейх здійснив агресію проти цієї суверенної держави. Відповідно до службового табелю, працівники адміністративного відділу керованого Шафранським щонайменше працювали весь перший тиждень вересня 1939 р. Довгоочікуваний декрет про мобілізацію поліції тодішній прем’єр-міністр Феліціян Славой Складковський підписав надто пізно – лише 10 вересня.
Підготовка СРСР до бойових дій як проти Польщі, так і проти інших держав проводилась з різною інтенсивністю протягом 1920-1930-х років. Архівні документи Служби безпеки України свідчать, що розвідувальні відділи радянських спецслужб ще з 1925 р. укладали списки осіб, які служили у польській державній поліції й розвідці. Ці особи підлягали негайному арешту після захоплення частинами Червоної армії «території противника».
Кілька рядків про Луцьк на початку вересня 1939 р. у своїх спогадах записав відомий польський історик, учасник польсько-більшовицької війни Владислав Побуг-Маліновський: «…з Луцька залишилося враження спокою, чистоти, порядку, навіть тиші, особливо при в’їзді, першій зустрічі з містом. На Волині був перший раз. Прекрасний краєвид, чисті міста, добре утримані…cела, дороги зовсім не гірші, ніж в центральній Польщі. Пригадалися мені старі варшавські нарікання на наші занедбання на кресах. Звичайно – це не є захід Європи, але чи не за далеко у нас заходять в застереженнях і критиці?».
З приходом радянської влади у вересні 1939 р. Волинське воєводське управління державної поліції, як й інші органи влади та управління Другої Речі Посполитої, було ліквідоване. Водночас з успіхами радянських військ активізували свою діяльність НКВС і місцеві комуністи. Перші виконували завдання щодо ліквідації осіб, які становили загрозу для радянської влади відповідно до «проскрипційних списків». Натомість комуністи створювали спеціальні збройні формування, які стали надійною опорою Червоної армії.
Більшість арештованих поліцейських ув’язнили в таборі у місті Осташків Калінінської (нині – Тверської області) Росії. Поліцейських розмістили також у таборах Козельська та Старобєльська. Звіти НКВС за період з грудня 1939 по березень 1940 рр. містили категоричні твердження того, що офіцери, поліцейські та вищі державні службовці «є в абсолютній більшості активними контрреволюціонерами, прихильниками відродження Польщі». «Був поліцейським – цього вистачить щоб його розстріляти!» – сказав на одному із засідань голова калінінського відділення НКВС Дмітрій Токарєв, який пізніше, через багато років, 90-літнім дідусем давав слідчим органам свідчення у «Катинські справі».
Навесні 1940 р. радянське керівництво ухвалило рішення фізично ліквідувати цих полонених. Тобто – вбити. Вижити пощастило не багатьом. Ян Шафранський не належав до щасливчиків. Його життя зупинилося в підвалі Калінінського обласного управління НКВС, а тіло було поховане у братській могилі в сусідньому селі Мєдноє. Нині там споруджено польський військовий цвинтар, де в 25 колективних могилах спочиває більше 6 тис. осіб.
***
Будинок Волинського воєводського управління державної поліції, в якому працював Ян Шафранський, у перебудованому стані зберігся до наших днів і розташовується в Луцьку на вул. Ковельська, 68. Ще влітку 2012 р. його зовнішній вигляд все ще зберігав певні архітектурні елементи оригінальної будівлі, які, нажаль, практично повністю втрачені сьогодні.
Будинок, в якому страчували Яна Шафранського, теж зберігся. З 1954 р. тут розміщується Тверська державна медична академія.
***
Начальник Калінінського обласного управління НКВС Дмітрій Токарєв в званні генерал-майора був звільнений у запас в 1954 р. Він дожив до розпаду СРСР й помер у 1993 р.
Керівник «розстрільної» бригади, майор Васілій Блохін за п’ять років дослужився до звання генерал-майора. Його звільнили зі служби та позбавили звань одразу після смерті Йосипа Сталіна навесні 1953 р. Помер в 1955 р. Версії смерті різняться: самогубство або інфаркт міокарда.
Нез’ясованою залишається доля дружини Яна Шафранського – Серафими.
Олег РАЗИГРАЄВ
