Під час ІІ світової війни Львову та його мешканцям не раз довелося «переживати» зміну окупаційних режимів. 1939 року, внаслідок підписання радянсько-німецького пакту про ненапад Молотова та Ріббентропа, Львів вперше опинився під владою Москви. Через два роки радянська окупація змінилася німецькою, а 1944 року до міста прийшли радянські «визволителі». Львів знову потрапив під репресії «червоних».
Не цураючись нацистського спадку комуністична влада, в межах «львівського гетто», побудувала одну з найбільших ГУЛАГівських в’язниць – пересильну тюрму № 25. Розташували її на вулиці Полтв’яній (тепер проспект В. Чорновола) біля залізничного насипу.
Створена на вимогу СМЕРШу 1-го Українського фронту, «Пересилка» приймала в’язнів із Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини. Призначенням її було збір та етапування жертв у табори ГУЛАГу.
До складу в’язниці входили: 21 барак, технічні приміщення адміністрації та шпиталь. Територія тюрми була обнесена трьохметровим цегляним муром та охоронялась конвоїрами з собаками, а по периметру були розміщені сторожові вежі.
За непідтвердженою інформацією тут перебували полонені нацистські солдати, солдати РОА, дезертири червоної армії.
Після закінчення ІІ світової війни в’язниця перейшла у розпорядження Відділу виправно-трудових колоній (ВВТК) Управління НКВС УРСР, з березня 1946 р. – у підпорядкування МДБ Львівської області.
У бараках, розмір яких не перевищував 25-40 кв.м, одночасно могло утримуватись близько 60 в’язнів, туалети розміщувались прямо в камерах. Звісно, що харчуванню та іншим людським потребам ніхто не наддавав належної уваги.
У тюрмі був високий рівень смертності, адже поранених, замучених тортурами, літніх людей та вагітних жінок залишали тут на довше, чекаючи їхньої смерті. Інших в’язнів етапували на Далекий Схід і Північ.
З 1947 р. у в’язниці функціонували такі виробничі підрозділи: швейна, художня, взуттєва та годинникова майстерні, бригада з виготовлення товарів широкого вжитку, автомеханічний та картонний цех. У цьому ж році на території тюрми відкрилася обласна лікарня МВС.
Кількість загиблих у цих установах, складена на підставі актів особових справ та лікарняної книги померлих, складає 1268 осіб. Серед них 17 немовлят, 83 в’язні померли на етапах.
Проте точної кількісті людей, котрі загинули в муках від тортур у стінах цієї жахливої споруди досі не встановлено, адже архіви МВС залишаються закритими. Згідно з дослідженнями організації «Меморіал» у 1944-1954 р.р. жертвами стали 1716 людей, переважно українців. Встановлені їх прізвища.
За свідченнями відомо, що в перші роки діяльності тюрми померлих закопували на території вздовж залізничного насипу. Згодом в’язнів ховали на різних кладовищах – Янівському, Левандівському та Замарстинівському, по краях цвинтаря або між могилами. Самі поховання у цвинтарну книгу не вносили і з часом ці могили відводили під нові поховання. Від 1996 р. і до сьогодні на Замарстинівському цвинтарі проведено декілька ексгумацій.
Загалом через Пересильну тюрму № 25 пройшло близько 263 тисячі в’язнів. З них 15-17% мали пряме чи дотичне відношення до визвольних змагань. Інші в’язні були випадковими жертвами комуністичного терору.
Згідно з документами архіву МВС у 1947 р. до таборів ГУЛАГу з тюрми було відправлено 55 етапів. Кількість етапованих в’язнів могла складати від 60 до 1 200 осіб за етап.
Внаслідок нелюдських умов утримання та катування в’язнів у тюрмі виникали заворушення. Зокрема, 22 травня 1949 року тут відбулось повстання політичних в’язнів.
У час «відлиги» кількість в’язнів почала зменшуватись, а 4 червня 1955 року «пересилку» закрили. На місці тюрми розмістили обласну лікарню для інвалідів війни. Після розпаду СРСР територія лікарні була розпродана приватному бізнесу.
У 2010 р. Львівська міська рада розпочала роботи з створення музею «Територія Терору». По завершенні меморіальний комплекс складатиметься з чотирьох зон: «Аванзони», «Алеї тоталітаризму», «Пересильної тюрми № 25» та автостоянки для відвідувачів. Орієнтовна площа забудови – 805 кв. м.
У 2015 р. під час будівництва музею, під хідником на вулиці Чорновола, робітники виявили рештки 21 людини. Шестеро з них – це німецькі військовополонені, а решта цивільне населення. Всі вони були в’язнями сумнозвісної пересилки.
Дмитро ІЛЬЇН
Використані джерела :
http://territoryterror.org.ua , http://www.poshuk-lviv.org.ua/ua/index.htm, http://www.vox-populi.com.ua,
