Центр Львова спорожнів: по вулицях не вештаються допізна туристи, не працюють кафе, ресторани та нічні клуби, не відбуваються вуличні дійства… Не ходять патрулі поліції, бо ніби й навіщо?
Проте життя присмеркового міста повністю не завмерло, про що кожного ранку свідчать все нові графіті на стінах і дверях старовинних кам’яниць. Ще рік тому їх було дуже мало в центрі і їх постійно замальовували власники будинків, кав’ярень та комунальні служби. Тепер графіті в сутінках прокрадаються у найстарішу частину міста. Наразі на малопомітні вулички, але це тільки питання часу.
Графіті прийшли до нас не так вже й давно, але з часом стали дуже агресивними. Варто одразу зауважити, що з точки зору закону графіті можна поділити на дві категорії: одні – це прояв мистецтва, інші – звичайнісінький вандалізм. Про третю категорію – написи наркоділерів – не буду згадувати, оскільки цим має займатись поліція. Графіті – на відміну від муралів – це не масштабні твори, в основному, написи на прерізних не надто великих поверхнях. На жаль, деякі графіті є проявом повернення до печерного рівня – їхні автори керуються тільки одним гаслом: “Пуста стіна – дурна стіна”.
Таким «печерним графітістам» усе одно, що розмальовувати. Їх жертвами стають щойно помальовані стіни, відреставровані старовинні двері, поїзди, дорожні знаки та інше. Колись був розмальований один з вагонів дитячого потягу “Вітерець”.
Цікаво, що зовсім неподалік на вул. Ярославенка можна побачити інший потяг, талановито намальований на стіні гаражного кооперативу.
Жертвами графітістів стають ролокасети навіть на площі Ринок. Раніше вдень це не було помітно, але тепер більшість кнайп закрито, а ролокасети замкнено – тож “каракулі” кидаються у вічі.
Хоча і тут є винятки: STEPS-bar на вул. Я. Жижки запросив райтерів і вони створили дуже гарні малюнки.
Отож, дивлячись на примітивні графіті, що починають переповняти наше місто, не можна не погодитись з сентенцією, яка з’явилась на вул. Вірменській: “Вуличне мистецтво немає жодного сенсу”.
Проте є інші художники, творчість яких має сенс. Вони знаходять такі поверхні, що аж просяться, щоби їх розмалювали. Це стіни закинутих гаражів, напіврозвалених споруд, бетонні паркани, підпірні стіни тощо. Найчастіше художники домовляються з господарями або власниками об’єктів, тож не входять у конфлікт з законом.
Яскравим прикладом, як може змінитись нецікава будівля на арт-об’єкт є промисловий будинок на вул. П. Мирного, 24. В рамках графіті-фестивалю АЛЯРМ художники зробили цю будівлю геть невпізнаваною!
Мешканці вул. Замарстинівської пам’ятають сіру стіну на незрозумілій будівлі “без-вікон-без-дверей”, на якій вічно була велика мазутна пляма. Потім хтось дуже дотепно перетворив її у щура.
З 2015 року уся ця споруда стала Вуличною галереєю, яку можуть доповнювати власними творами як професійні художники, так і всі охочі. Треба тільки подати свій проект на конкурс.
Вулична галерея – це найбільш демонстративний приклад того, як можна прикрасити наш світ, перетворивши стіни будинку у мольберти.
На жаль, у «печерних графітістів» немає жодної поваги до графіті-художників – їхні “закарлючки” (т. зв. теги від англ. teg, мітка) можуть лягти прямо поверх гарного художнього твору. Одним з прикладів можуть послужити чудові малюнки під мостом на вул. Кульпарківській.
На жаль, через деякий час принаймні один з малюнків був зіпсутий примітивним тегом! Можна припустити, що цей “UC” просто не вміє малювати…
Деколи можна почути думку, що графіті переважно кричущо яскраві. Але якщо порівняти якусь обдерту стіну по принципу “Було-Стало”, то яскраві кольори напевно не зіпсули її! Для прикладу приведу один зі входів у Парк культури, де зліва облицювальні камені геть відвалились і відкрилась сіра бетонна стінка, а справа ще трохи їх лишилось, але вигляд це має такий собі… Тож, думаю, що ліва сторона красивіша!
Те саме можна сказати про підпірну стінку на вул. Виговського. Її вже давно ніхто не помічав, але тепер галерея графіті на цій стінці привертає увагу, люди підходять і фотографують те, що їм подобається. І багатьом явно подобається.
Марно сподіватись, що “печерні графітісти” залишать в спокої фасади будинків, але художники-графітісти напевно зроблять наше місто яскравішим, прикрашаючи сірі стіни промислових об’єктів своєю незвичною творчістю.
Автор: Zommersteinhof
Корисні посилання:
