Здавна Підзамче було промисловим районом Львова. Скільки тут знаходилось різних індустріальних об’єктів: так звана сьогодні фабрика повидла, міська бійня, фабрика горілок і лікерів Бачевського. Але якщо ці об’єкти давно змінили свій профіль, або ж взагалі перестали існувати, то одне підприємство і надалі працює за своєю спеціалізацією – млин фірми “Д. Аксельбрад і син”.
Паровий млин «Д.Аксельбрад і син» (D. Axelbrad i Syn), який знаходиться на вул. Б.Хмельницького,88 було засновано між 1880-1890 роками підприємцем єврейського походження Давидом Аксельбрадом. На території окрім млина були ще й склади та гуртівня борошна. Підприємство завжди підтримували у відмінному стані, про що говорить той факт, що вже у 1905 році на нього чекала реконструкція.
У 1920 році архітектор і будівельний конструктор Артур Шлеєн (Artur Schleyen) і дипломований інженер Йозеф Авін (Jòzef Awin) провели добудову і розбудову приміщень та території, про що свідчать документи, які збереглись до наших днів. Розмелення зерна відбувалося за допомогою жорен, і лише після реконструкції млин оснастили вальцевими станками. Обладнання працювало від трансмісій, які приводила в рух парова машина. У 30-і роки XX століття її замінили електродвигуном. У повоєнні роки завод систематично переоснащувався. Нове устаткування дозволило переробляти на обійне борошно пшеницю, жито, овес, ячмінь.
З приходом радянської влади завод стає підконтрольний державі, а підчас голокосту у роки Другої світової війни гине Аксельбрад Герман (Herman Axelbrad) – син Давида Аксельбрада, та його дружина Берта.
1 січня 1946 року на місці зруйнованого у роки Німецько-радянської війни млина (нинішній № 1) розпочалося будівництво нового млинзаводу з добовою потужністю 150 тонн, оскільки, реальна потреба у борошні хлібопекарських підприємств міста і області на той час не забезпечувалася потужностями старих млинів та елеватора місткістю 8 тис. тонн. У січні 1951 року його запускають у роботу. Млинкомбінат №1 стає найбільшим борошномельним комбінатом не лише на Львівщині, але й у всій Західній Україні.
З перших днів роботи перед колективом нового заводу постали складні проблеми, передусім, автоматизація і механізація його виробництва, адже затарювання висівок і зерновідходів здійснювалося за допомогою ручного зважування, робітники вручну зашивали шпагатом мішки з борошном, зважували їх на товарних вагах і вручну транспортували на тачках до складу готової продукції. Наразі за перші десять років роботи підприємства завдяки зусиллям працівників та спеціалістів добова продуктивність його зросла у 2 рази. За цей час в технологічній схемі відбулася заміна застарілого устаткування. У вибійному відділенні – встановлені ваговибійні апарати та зашивальні машини. Запроваджена безтарна передача висівок з млина, а для їх зберігання та відпуску – обладнані спеціальні бункери. Котельня і топка зерносушарки були переведені з вугілля на газове паливо. У 1970 році на млинзаводі № 1 введено в експлуатацію другу чергу елеватора місткістю 15, 3 тис. тонн зерна, а також збудовані металеві бункери для завантаження висівок у вагони через верхні люки. З’явився склад безтарного зберігання борошна на 1 100 тонн. У 1975 році введені в експлуатацію нова вагова з прохідною і караульним приміщенням та адміністративний корпус.
Нині головне підприємство Львівського комбінату хлібопродуктів – млинзавод № 1 – працює на пшеничному 3-х сортному помелі. Продукція комбінату має свою торгову марку “Щедрик”. На базі підприємства проходять практику студенти багатьох вищих та середньо-технічних навчальних закладів. Для забезпечення духовних проблем працівників на території підприємства споруджено і освячено капличку, де у святкові дні здійснюються молебні.
Костянтин БАРАНЮК
Джерела: uk.wikipedia.org, db.yadvashem.org, facebook.com, photo-lviv.in.ua.
