Вже до середини літа Львів отримає пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому, 150-ліття від дня народження якого святкуватимемо наступного року. Зведуть монумент на Святоюрській горі, і заради цього хочуть повністю перепланувати історичну площу, перенести дорогу, яка йде попри церковні мури, і частково вирубати столітній сквер. Пам’ятник митрополиту має стати не просто ще одним постаментом, а новою яскравою домінантою центральної частини Львова. Одним з авторів проекту є архітектор Михайло Федик, знаний як архітектор одного з найбільш суперечливих меморіалів сьогодення — пам’ятника Степанові Бандері у Львові. Як і у випадку з Бандерою, одностайної думки немає і щодо вигляду майбутнього пам’ятника митрополиту.
Після кількох років дискусій, минулої п’ятниці (12 грудня) виконком міської ради погодив спорудження пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому на площі св. Юра, на якому наполягала церква та громадський комітет спорудження пам’ятника. В основу майбутнього пам’ятника ляже концепція, яка перемогла на конкурсі ще у 2010 році. Йдеться про проект Михайла Федика та Ігоря Кузьмака. Відповідно до нього, скульптура митрополита, яку відомий скульптор Андрій Коверк виконав ще 1932 року, має стати центром площі перед собором святого Юра. А саму площу автори концепції пропонують зробити пішохідною. Щоб це реалізувати, доведеться не лише перенести чинну дорогу, яка йде попри церкву, а й вирубати чималу частину скверу, що його запроектував ще автор Стрийського парку Арнольд Рерінґ і який сьогодні є одним з найдавніших у Львові.
У стилі Бандери
Зі слів Михайла Федика, усе це заради того, щоб пам’ятник митрополиту підкреслив велич його постаті. Зробити це, на думку архітектора, можливо лише звівши великий пам’ятник.
«Львову сьогоднішньому бракує монументальних речей. Кожна епоха їх залишала, а ми — ні, – каже Михайло Федик. — Україні потрібне монументальне мистецтво. Це має бути пластичний та дуже виразний образ митрополита. Наша ідея в тому, щоб розглядати реконструкцію площі і встановлення там пам’ятника як формування головного підходу до гори та ансамблю собору святого Юра. Ми пропонуємо перенести дорогу ближче до Львівської політехніки й зробити урочисту площу. Митрополит був настільки значною постаттю, що його фіґура мусить бути композиційним ядром входу у Святоюрський комплекс».
Щоправда, якщо постать самого митрополита була примирною, то історія з увіченням його пам’яті радше розсварила громаду і поставила низку питань, що насправді потрібно місту. Ідею великого пам’ятника — а такі споруди притаманні радше тоталітарним режимам та минулим століттям — підтримують далеко не усі.
«Думаю, найкращий пам’ятник митрополит поставив собі сам. Це Національний музей, — переконана мистецтвознавець Наталка Космолінська. — І те, що корпус музею на вулиці Драгоманова, який подарував місту митрополит, вже довший час не можуть відреставрувати та відкрити — це, м’яко кажучи, дуже сумно. Це був би найкращий подарунок митрополиту. Подарунком також було би відновлення митрополичих садів, на які Шептицький дуже любив дивитись з тераси. На жаль, у нас таки залишається радянська традиція — лише ставити монументи, щось величне чи не дуже, що залежить від виконаців, але не живе. Тому маємо ситуацію, коли виграв конкурс проект, який передбачає велику площу, яка там була історично. Але її там немає вже давно. А нам бракує живих об’єктів, створених для людей. Оскільки зі скульпторами у нас проблемно, бо здебільшого маємо представників старої школи, які ще робили Ленінів і не можуть відповідати на сучасні виклики, вирішили зробити пам’ятник з моделі Андрія Коверка. Але це пам’ятник, зроблений ще до війни. Він монолітний, висотою три метри, і якщо його поставити ще на читириметровому цоколі, отримаємо своєрідний палець посеред площі, який здалеку буде одним монолітним штирем. А якщо поставити скульптуру на тлі собору, то люди, що виходитимуть з нього, бачитимуть, м’яко кажучи, тил Шептицького».
На думку колишнього головного архітектора міста й автора детального плану впорядкування Святоюрської гори Юрія Криворучка, вшанувати пам’ять митрополита можна було і без таких радикальних змін та протистоянь. Загалом ідей, де можна розмістити пам’ятник, було щонайменше сім. Кілька місць пропонували на самій горі, а кілька пропозицій стосувались до ідеї камерного пам’ятника у сквері або в митрополичих садах, що на схилі гори. Водночас Наталка Космолінська пропонує ще один варіант:
«До війни на вул. Драгоманова, 42 стояв пам’ятник Шептицькому роботи Литвиненка, де митрополит сидить. Це дуже хороший, модерний пам’ятник, який досі не застарів морально. У ньому відчувається образ лідера нації, яким був митрополит. На жаль, пам’ятник знищили за часів радянської влади. Переконана, можна було би постивити його копію на горі, де вулиця Листопадового чину повертає до площі, де починається сад. Там можна зробити гарну галявину, і за митрополитом височів би собор Юра, який би був розкішною рамою для нього».
Про те, де краще закарбувати пам’ять про Шептицького, дискутували від середини 1990-х. Однак після конкурсу 2010 року в дискусії відбулась певна підміна понять. Замість того, щоб обговорювати, яким може бути майбутній монумент, розмови звели до одного провокаційного питання: «Ви за митрополита чи проти?».
«Емоції у дискусії зашкалювали. Сторони не хотіли слухати інших арґументів, — пояснює Юрій Криворучко. — У цій ситуації певною мірою маємо і конфлікт поколінь. Для молоді постать митрополита дуже важлива. Але вони хочуть її пізнавати, читаючи книжки, відвідуючи сучасні інтерактивні музеї. Вони менше прив’язані до просторових рішень. А старше покоління прагне власне просторового вирішення: великої площі, імпозантності, величності тощо. Мабуть, треба було шукати компроміс. Дещо відкоригувавши проект, можна і поставити пам’ятник, і зберегти сквер та історичну дорогу. Думаю, немає потреби, щоб площа постійно була пішохідною. За потреби рух можна було би перекривати і на кілька днів. Але маємо колізію між просторовими та семантичними трансформаціями, які відбуваються в головах».
Емоції проти закону
Саме неготовість до діалогу, на думку Юрія Криворучка, призвела до того, що без належного обговорення пам’ятник встановлять з порушенням закону. Як зазначає директор департаменту містобудування Львівської міської ради Андрій Павлів, ухваливши політичне рішення про пам’ятник, депутати не цілком врахували усі норми українського законодавства.
«Треба, щоб все відповідало закону і червоним лініям. Тому тепер нам треба змінити червоні лінії, затвердивши детальний план території, який обґрунтує перенесення дороги та встановлення пам’ятника, а це не так просто. Через рішення депутатів міської ради, які погодили встановлення пам’ятника, маємо певну юридичну колізію. У нас є дуже добре виконаний детальний план, який не передбачав таких перетворень площі. Але політичне рішення фактично задало нові вимоги, і проектувальник мусить дослухатись. Адже рішення сесії є обов’язковим до виконання виконавчими органами влади. Зараз автор детального плану думає, як це зробити», — каже Андрій Павлів.
У тому, що не просто допасувати рішення депутатів до законодавчих реалій, зізнається і Юрій Криворучко.
«З правової позиції не все так просто. Йдеться передусім про сквер, який заклав 1897 року Арнольд Рерінґ, творець Стрийського парку. Це — авторська річ, яка донині добре збереглася: 50 видів дерев та чагарників, двохсотлітній дуб. Маємо відразу кілька законодавчих перешкод. Перше: мораторій на зміну цільового призначення зелених насаджень. Його можна подолати лише постановою Кабміну. Рік тому я говорив, що якщо хочемо змінювати сквер, то треба ініціювати таку постанову. Друге: сквер — це охоронна зона пам’ятки світового значення ЮНЕСКО (до списку внесено центральну частину Львова + комплекс Святоюрського собору. — Ред.), тому його зміни суттєві і з позиції історико-архітектурних змін. До того ж, як показують дослідження, нинішнє розташування вулиць абсолютно повторює історичне, і підстав їх змінювати немає. Ми багато говоримо про збереження історичної спадщини та зелених насаджень. Я добре навчений за час перебування на посаді головного архітектора. Але в цій ситуації усе це нехтують».
Добре це чи погано, але сталося те, чого так довго домагались львів’яни: влада почула громаду. Суттєвим арґументом у дискусії стала не лише позиція Церкви та громадського конкурсного комітету, але також минулотижневе звернення громадських діячів Львова та новообраних народних депутатів, зокрема Андрія Парубія, Марії Матіос, Оксани Юринець та інших, на підтримку початку будівництва пам’ятника. Очевидно, підігріли ситуацію і постійні апеляції особисто до міського голови Львова, а тепер і політика, Андрія Садового та закиди в тому, що він особисто гальмує процес встановлення пам’ятника.
Нині, після рішення виконкому, усі причетні — на низькому старті. Адже щоб встигнути до круглої дати, залишається не так багато часу, а роботи чимало.
«Це складний транспортний вузол. Там сходяться шість важливих напрямків. І власне дорога по Озаркевича, яку збираються перенести, відіграє важливу роль, бо це фраґмент одного з транспортних кілець Львова. Тому ліквідовувати її не так просто», — каже Юрій Криворучко.
Ще одне питання — фінансове. Якщо пам’ятник Церква зобов’язалась виконати власним коштом,то перепланування площі мають зробити за рахунок міського бюджету. Зі слів Андрія Павліва, за попередніми розрахунками авторів перебудови площі такий проект мав би коштувати 30 млн. грн. Якою буде сума після цьогорічної інфляції, наразі не рахували.
«Проект дуже затратний. Це великі кошти, які би мала дати громада. При усій повазі до митрополита Андрея Шептицького, якого я дуже шаную, зараз ми і так маємо на що скидатись…», — наголошує Наталка Космолінська.
Мирослава Іваник
Джерело: Zbruc
Треба оголосити збір коштів з допомогою єдиного номера мобільних операторів, як на армію.
Тільки ж не “Коверк”, а “Коверко”!