Чимало львів’ян щодня проїжджають повз пам’ятник, який причаївся на підвищенні серед рослинності Личаківського лісопарку і помітний далеко не з першого погляду. Проте навіть ті хто його помічають, дуже рідко замислюються, що вони все таки бачать. Це пам’ятник простому селянину, який завдяки власній мужності став польським національним героєм. Парадокс у тому, що до Львова, за свого життя, він не мав жодного стосунку. Чому ж йому тоді встановили пам’ятник, який досі «спостерігає» за львів’янами зі своєї височини?
Життя селянина Войцеха Бартоша з Жендовіц могло б пройти спокійно і нудно, проте склалось так, що країна у якій він народився та прожив більш як 40 років, почала зникати. Внутрішні негаразди та «добрі» сусіди в особі Російської імперії, Пруссії та Австрії, вирішили долю Речі Посполитої. Не всі з цим мирились і навесні 1794 року Тадеуш Костюшко очолив повстання проти поневолювачів. Була створена військова комісія, яка почала набір чоловіків до повстанського війська і простому кріпаку Бартошу випала доля туди потрапити. У якості зброї, такі як і він селяни, брали з собою косу, тому їх називали косинерами. Через те що у них не було іншої зброї, з них формували окремі частини і не сприймали їх надто серйозно.
4 квітня 1794 року відбулася подія, яка увіковічнила Войцеха у століттях. Біля села Рацлавіце Малопольського воєводства, повстанці наштовхнулись на російську армію Олександра Тормасова. У той час як російські війська зосередились на основних силах повстанців, косинери обійшли російський загін і під особистим керівництвом Костюшка пішли в атаку. Вони захопили всі російські гармати і змусили Тормасова відступити. Нечуваний успіх! Наш герой був одним з перших, хто кинувся на ворога і захопив гармату. За таку доблесть, йому присвоїли звання хорунжого, надали прізвище Ґловацький і звільнили з кріпацтва надавши додатково ще й ділянку землі. Проте нею він так і не зміг скористатись, оскільки уже влітку був поранений в одній з битв і помер від ран.
Постать Ґловацького протягом ХІХ століття стала культовою і напівлегендарною. Проте, як уважний читач міг помітити, Львів у його біографії жодним чином не фігурує. Чому ж його таки вирішили увічнити саме у цьому місті? Справа в тому, що Львів у ХІХ столітті стає центром польського національного руху і вважалось, що ця постать повинна бути вшанована, з огляду на його заслуги перед поляками. Те, чи мав він відношення до міста, було у даному випадку другорядним.
Пам’ятник був завершений у 1906 р. скульптором Григорієм Кузневичем за проектом іншого визначного скульптора Юліана Марковського, який передчасно помер. У 1905 р., краківський тижневик Nowości Illustrowanе зробив репортаж про створення пам’ятника. Єдину заувагу викликало у журналістів місце, де планувалось його встановити, його описали як «вкрай невідповідне», і як альтернативу висунули «більш мальовничу» територію, де проходили тренування польського «Сокула», і де Ґловацький «з радістю спостерігав би» за польськими патріотами.
Відкриття пам’ятника пройшло урочисто. Вже згаданий тижневик Nowości Illustrowanе зробив репортаж про подію. Після богослужіння у Катедральному соборі, всі вирушили до Личаківського парку святковою ходою. На чолі колони були кінні та піші загони “Сокула”, за ними розташувались делегації учнів та делегації різноманітних організацій, від пожежних товариств, до товариства учасників повстання 1863-64. Секретар комітету будівництва пам’ятника Фердинанд Огли, передаючи монумент місту сказав, що він символізує братання усіх станів давньої Речі Посполитої. Оркестр заграв “Бартошу, Бартошу”, а президент міста Міхальський запевнив, що пам’ятник отримає опіку і виголосив патріотичну промову, де міста, такі як Львів, були змальовані твердинями польського духу крізь віки. Цікаво, що на відкриття прибули навіть мешканці Рацлавіц, які також виголосили промову і привезли землю з поля битви, яку помістили під плитою з спеціальним написом. Виступали також посли до крайового сему та представники різноманітних організацій. Ґловацький на монументі був зображений з косою біля захопленої ним гармати, а плита на постаменті містить напис “Бартошу Ґловацькому, герою з-під Рацлавіц, від міщан і ремісників Львова. 1905”.
Австрійський та польський періоди пам’ятник пережив спокійно, проте як йому вдалося вистояти у СРСР? Бартош був кріпаком і через це, його відносно легко було зображувати представником знедоленого люду. Постать і без того міфологізованого селянина тепер отримала черговий міф. 1939 року, коли Ванда Василевська написала п’єсу присвячену Ґловацькому, сумнозвісний Ярослав Галан написав про неї статтю де були такі слова: «І помандрував Бартош довгим, страдницьким шляхом до своєї батьківщини — батьківщини таких, як він, трудящих. Ванда Васілєвська оживила постать нещасного кріпака, показала його на весь зріст, правдивого і нефальшованого брехливою шляхетською легендою». Після такого, доля пам’ятника була у безпеці і він, малопомітний зі сторони дороги, отримав спокій у радянський час та своє примарне забуте існування у наші дні.
Отож коли в черговий раз будете проїжджати по вулиці Личаківській, відволічіться на хвилину, і погляньте на пам’ятник тому, хто став символом для свого народу, і хто, хоч і не був пов’язаний зі Львовом, отримав тут один зі своїх найкращих монументів.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Сулима Камінський А. Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505— 1795. Громадяни, їхня держава, суспільство, культура. К., 2011
- Пам’ятник Бартошу Гловацькому (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1886)
- Вид на пам’ятник Бартошу Гловацькому (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1884)
- Галан Я. П’єса про Бартоша // Вільна Україна за 02. 07. 1940 (Режим доступу: http://zbruc.eu/node/38515)
- Nowości Illustrowane. 1905, nr. 39, Krakow, 1905. – S. 17.
- Nowości Illustrowane. 1906, nr. 28. Krakow, 1906. – S. 2-3.
