Білокриниця – мальовниче село у Кременецькому районі Тернопільської області. Зараз тут мешкає трохи більше 2 тисяч осіб і зберігається чудовий палац, один із тих, якими багатий південь історичної Волині.
Факти про появу Білокриниці губляться у темряві віків. Вперше згадується у 1438 році у грамоті великого князя литовського Свидригайла. Невдовзі Білокриниця стає власністю Збаразьких. Саме вони збудували тут замок.
1603 року татари його знищили. Містечко згодом належало Вишневецьким. Коли в 1705 році у Білокриниці хрестили Уршулю-Франциску Вишневецьку, то її хресним батьком став Іван Мазепа. Впродовж XVIII століття тут господарювали Радзивілли. Вони отримали містечко як посаг Уршулі-Франциски.
Замок перебував у стані руїни, за ним не дуже доглядали. Коли в 1806 році Радзівіли продали Білокриницю з околицями шляхтичу Чосновському, той вирішив відновити давній замок. Проте згодом його знову понищила пожежа. Як це виглядало станом на середину ХІХ століття, можемо бачити на літографії Рудольфа Альта з малюнку Антонія Ланґа, виконаному до 1842 року. А також на ще одному малюнку невідомого автора з майже ідентичним ракурсом.
Завдяки авторові першої історичної монографії про Луцьк Тадеушові Стецькому, який скоріше всього, виконав обміри споруди в Білокриниці, знаємо про її розміри. 35 сажнів у довжину, 9 у ширину, 5 – висоту. Сажень – давня міра довжини, яка дорівнює 2,13 м. Руїни замку мали 40 кімнат.
Як пише польський історик Роман Афтанази, у 1850 році Олександр Чосновський вирішив побудувати у Білокриниці палац. Вийшла неоготична споруда, зведена частково на руїнах замку. Лише частина давніх замкових мурів була використана як стіни нового палацу, рештки – розібрано на будівельний матеріал для нової споруди.
Найяскравішим елементом нового палацу стала триповерхова вежа з чотирма шпилями, які ніби виростають з ребер баштових кутів. А також головний вхід, який виступав з основної площини фасаду й мав округлені кути, які увінчувалися незвичним бійницеподібним завершенням. Вигляд палацу на той час (1870-ті) зафіксував Наполеон Орда.
Чосновський не мав достатньо коштів, щоб завершити весь архітектурний задум палацу. Після його смерті маєток купив на аукціон граф Олександр Воронін. Він не тільки добудував, а й розширив споруду. У 1890 році він помер і заповів 80 000 рублів на влаштування у приміщенні палацу школи для хлопців для вивчення рільництва і ремесел.
Школу діяла з 1895 року до Другоїсвітової. В міжвоєнний час це був відділ Кременецького ліцею. Після війни і до нашого часу тут Кременецький лісотехнічний коледж.
Можливо, парк навколо палацу влаштовував Діонісій МакКлер, але про білокриницький парк майже нічого невідомо.
Білокриницький палац – виключний випадок збережності. Жодна війна чи пожежа його не зруйнувала. Мабуть, немає іншого палацу на Волині, який би дійшов до нас в усьому автентичному вигляді. Якби так сталося, Волинь сьогодні славилася б як край шляхетських палаців, а не озер і лісів.
Олександр КОТИС
Джерело: Хроніки Любарта
