Поблизу Сокаля, на Львівщині розташоване невелике село Тартаків. Його назва походить від пристроїв для нарізки дерева «тартаків» (лісопилень), які побудували люди, котрі оселилися у цій місцевості. Але відоме воно, насамперед, розкішним палацом Лянцкоронських, побудованим у ХІХ ст. на місці замку, а точніше його обгорілими руїнами, що височать серед старого здичавілого парку.
Перша згадка в архівних документах про Тартаків датується 1426 роком. Село знаходилося у приватній власності. У другій половині XVI ст. ним володіла родина Тжцінських гербу Равіч. В середині XVII ст. поміщиком тут був Чермінський, а згодом воно перейшло до Потоцьких, яким поселення завдячує своїм розквітом.
У 1685 р. село отримало привілей на закладення міста, а, отже, право мати ратушу. Ратуша в Тартакові мала вісім (за іншими даними, п’ять) в’їзних брам та барокові торгові ряди по периметру, заповнені крамницями та складами. Стояла вона аж до 1950-х років, до того часу коли голова місцевого колгоспу віддав наказ розібрати цю унікальну пам’ятку архітектури. З каміння вежі вимостили сільську дорогу, решта пішла на корівник.
Замок у Тартакові був збудований Потоцькими, мабуть, у другій половині XVII ст. та зберігався у цілості майже до кінця XIX ст. Проте, яким він був — докладно невідомо. Лише те, що у 1648 р., під час козацького походу, селяни навколишніх сіл, штурмували садибу пана Чермінського, спаливши при цьому дерев’яну огорожу. Інформація з 1847 р. подає нам лаконічну згадку, що замок в Тартакові був достатньо великим і оборонним, про що могли свідчити збережені на той період “сліди давніх мурів і глибоких ровів”. А ще те, що стіни замку були прикрашені фресками.
Ще один опис замку містить видання Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich” ХІІ том 1892 року: “На північ від ринку лежить замок. Сліди давніх мурів та ровів свідчать про те, що мав він бути добре укріплений. Замок добре збережений до сьогодні ”
Споруда була справжньою окрасою Тартакова. В XVII ст. – це головна резиденція магната Щенсного Казиміра Потоцького. Особливо прославився замок після 1768 року, коли Сокальським старостою став онук Щенсного Казиміра Потоцького — Франц Салезій Потоцький, один із найбагатших магнатів Польщі.
У замок Тартакова він збирав вельмож із різних місцевостей і країн на відпочинок і бали. Сюди часто навідувалася італійська опера. Тут була рідкісна книгозбірня, дзеркальна зала, працювало чимало визначних художників. При замку також діяла фабрика суконних виробів.
Після смерті Франца Салезія Потоцького всі володіння перейшли у спадок його синові Станіславу Щенсному Потоцькому, який 8 березня 1781 р. продав тартаківський маєток князю Адаму Понінському. Але князь швидко набрався боргів і Тартаків узяв під своє крило спочатку австрійський уряд, а потім Феліціан Росновський. Як посаг його доньки Рози Тартаків переходить у кінці ХІХ ст. в руки панів Лянцкоронських.
Донька Теодора Лянцкоронського Стефанія, вийшовши заміж за Яна Урбанського гербу Нечуя залишила Тартаків у спадок своїй доньці Марії, яка володіла маєтком до 1939 р.
З невідомих причин у 1898 р. тартаківський замок був у значній мірі розібраний Збігнєвом Лянцкоронським.
На його місці, з включенням збереженого фрагменту, власник збудував новий двоповерховий палац у стилі французького необароко. Садиба з високою квадратною вежею знаходилася на північ від ринку і була оточена кількагектарним парком з численними зразками рідкісних видів дерев і чагарників, серед яких були, зокрема, магнолії та азалії, які в цьому кліматі зустрічаються рідко.
Якщо у збереженому крилі старого замку, вздовж коридору, було влаштовано гостинні склепінчаті покої, то новий палац був призначений тільки для репрезентаційних та житлових цілей власників.
Збудований палац на зразок “Casino de Paris” в Монако. Центральна частина головного фасаду акцентована ризалітом з балконом та ліпниною. Перший поверх оброблено під руст, другий має відкриту цегляну кладку, кути обрамлені пілястрами. На відкритій цегляній кладці виразно виділяється ліпнина декору та завершальний фриз. З правого крила піднімається башта з годинником. Одночасно з палацом було збудовано Г-подібний господарський корпус, що приєднаний до нього з півдня.
Під час Першої світової війни палац було пограбовано та частково зруйновано. Постраждав також і розкішний старий парк. У міжвоєнний період будівлю було реконструйовано, однак після 1939 року від реконструкції залишилися мізерні залишки.
За радянської влади у палаці діяла школа, завдяки чому будівля була збережена. Зберігся навіть родовий герб Потоцьких на фронтоні палацу. На жаль, в середині 90-х років у будинку виникла пожежа: згорів дах, перекриття між поверхами, місцями обвалилися стіни.
У лютому 2010 р. головою Львівської ОДА було підписано угоду про передачу в концесію пам’ятки архітектури національного значення – палацу ХІХ століття у Тартакові Сокальського району. Угоду укладено на 49 років із приватним інвестором з Волині .Інвестор зобов’язувався вивести з аварійного стану і ввести в експлуатацію палац в якості туристично-відпочинкового центру.
Оскільки нічого з обіцяного не було зроблено угоду про концесію було анульовано влітку 2013 року.
Під час відвідин палацу у вересні 2015 р., на превелике здивування, побачила, як із споруди вивозять сміття. На запитання: “Хто і чому?”, отримала лише одну відповідь: “Будемо відновлювати”…
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела:
Володимир Пшик “Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст.” Дизайн-студія “Гердан Графіка”, Львів, 2008 р.;
Иллюстрированный справочник-каталог “Памятников градостроительства и архитектуры Украинской ССР”, Том 3, . стр. 206;
http://www.castles.com.ua/; http://bondi.com.pl/ ; http://myplanet.com.ua/; http://mapire.eu/en/map/mkf_gal/?zoom=14&lat=50.46174&lon=24.38706
При поїздці з Радехова до Сокаля у 1952 році вразили руїни центру колись містечка Тартаків та в жалюгідному стані палац. Не знав його історії, то ж сьогодні – через 63 роки – з радістю довідався завдяки публікації Вченого Секретаря Софії Легін.
Пам’ятаю коли на території палацу знаходилась Тартаківська середня школа. Шикарні класи, чудові стелі та стіни, прекрасні коридори, надзвичайні сходи… Все було як у казці. Мало кому доводилось навчатись у палаці, але тоді про це ніхто не думав і, звичайно, не цінив. Красивішої “школи” ніколи не бачила та й, напевно, не побачу. Потім довго приміщення пустувало, стало притулком для місцевих п’яниць… і одним днем все скінчолось, згоріло те, що необхідно було зберігти для нащадків, те що своєю красою заворожувало, те що тішило око і викликало захоплення. На сьогодні палац Потоцьких нікому не потрібний, коштів на реконструкцію немає і руїни, які сьогодні залишились на місці палацу, скоро зрівняються із землею. Залишиться лише красивий парк для прогулянок та святкувань і приємні згадки…
В цьому прекрасному палаці, який в повоєнні роки був школою, вчилася моя мама. Вона вперше і показала мені палац та своє фото на шкільній дошці. Радянське виховання забороняло говорити щодо красоти палацу. Авжеж, головне, що найкраще – дітям. А хто і коли його збудував – про те старалися замовчувати, тим більше, що, то не совєтська влада його будувала…
А який прекрасний парк біля палацу! Лише сьогодні усвідомлюю, що пацаном гуляв в одному із кращих парків Європи!
Осінню 2016 побував у Ланьцуті, Підкарпатське воєводство. Біля Ланцутського замку стояли екскурсійні автобуси, екскурсіїї, гіди…. А я почував себе як у Тартакові, адже замки дуже схожі, будувались вони так, як їх хотіли бачити власники Потоцькі.
Хочу вірити, що і до Тартакова будуть приїжджати, щоб помилуватися парком та палацом, а місцеві мешканці тішитимуться цією красою щоденно.
Дякую і до зустрічі, Тартаків!!!
Досі дивуюсь ,як наші історики перекваліфіковуються на письменників-фантастів. Біля половини з написаного, як зрештою і в практично всіх книгах і виданнях про Сокальщину, вигадки сповнені романтизму. Банальні джерела. Чому не використовуєте архіви Польщі, хоча б гешер галіція, архіви і спомини емігрантів у США. Правильно-бо легше вигадати вдома патріотчну казку, яка всім сподобається. Чому не пишете ,що МІСТО Тартаків належало більше 150 років еврейскій громаді і 80% населення його були евреї, які і мали гуральні, тартаки і цегольні і млин в Тартакові,синагогу. Чому не пишите за массові розстріли(вам буде цікаво ким)у 1941-42 поблизу Тaртакова ,Горбкова і Сокаля і чому це- для всіх страшна таємниця ,про яку стараютьcя або забути або брехати. На фото -не ратуша ,а зерносховище австро-угорської побудови І ніякі італійці до Тартакова з оперою Верді не приїжджали(маячня).Це вигадка навіяна тим фактом ,що у Кристинополі за Потоцьких був створений театр із МІСЦЕВИХ, але фантазія і проведені асоціації гарно. Історія України вже настільки спотворена ,що вже вивести правду практично нереально, бо так звані кандидати і т.п. 90-х постарались поховати своїми брехнями і фантазіями все ,що було ,заради історіі яка б гарно продавалась і яка була б вигідна і зручна .Але спорити-диспутувати без сенсу, бо результату все одно не буде. Сумно, бо хто не знає своєї, хоч яка б не була, історії-той буде переживати її знову і знову, що і маємо.