Не багато львів’ян знають, що на площі Галицькій 10 розташований єдиний вцілілий палац міського типу у Львові. Можливо тому, що розмістився він у глибині ділянки, за садом, відділеним від площі Галицької кам’яною огорожею, а біля в’їзної брами до резиденції осіли продавці квітів.
Колишній палац Більських, або Бєсядецьких за більш звичною назвою — єдина, збережена на сьогодні у Львові, магнатська резиденція ХVІІІ ст. садибного типу.
Назва “Більських” – одна з численних, яка закріпилася за палацом, адже за час свого існування він неодноразово змінював власників, а отже, й свою назву: Ґарані, Більських, Потоцьких, Коморовських, Улєнецьких, Бєсядецьких.
Фундатором та будівником палацу був доктор медицини, радник львівського магістрату Кароль Ґарані. Коли він прибув до Львова не відомо, але тут він одружився з дочкою львівського райці і війта Джованні Меконі — Аґнесою.
Скупивши від різних осіб достатньо грунтів Ґарані, приблизно у 1737 р., вимурував собі навпроти Галицької брами палац.Після завершення будівництва доктор Ґарані придбав ще кілька земельних ділянок, які лежали за Галицькою брамою та використав їх для широкого подвір’я курдонеру і саду за палацом.
Більш конкретною згадкою про будівлю є заява Кароля Ґарані про пожежу, що сталася у 1745 р.та призвела до серйозного пошкодження збудованого ним палацу. Відбудував резиденцію після пожежі відомий архітектор Бернард Меретин – автор катедри св. Юра у Львові (1744–1759)
Після смерті Кароля Ґарані палац перейшов у спадок його вдові Аґнесі, яка згодом відступила його своїм сестрам Катерині Зенткевич і Розалії Чечевич. У 1758 р. Катерина та Розалія продали палац надвірному коронному ловчому Антонові з Ольбрахчиць на Зборові Більському та його дружині Теклі з Калиновських.
Після купівлі новий власник вирішив перебудувати палац і задля цього винайняв архітектора француза капітана П’єра Ріко де Тіргея (автора проектів резиденції для Франциска Салезія Потоцького у Кристинополі (1757 р.) та палацу для Щасного Чацького на Краківському передмісті за Єзуїтською фірткою у Львові).
У 1780 р. Антон Більський знову проводить реставрацію будівлі, але уже за проектом П’єра Діонісія Гібо, а згодом продає резиденцію Гавриїлові Винницькому. Останній, у 1784 р. відступає палац, разом з сусіднім двором та кам’яницею хорунжому Адаму Мнішеку.
Родина Мнішеків володіла нерухомістю до 1800 р. потому палац було продано таємному радникові його імператорської величности графу Теодору Потоцькому, який у 1803 р. дарує його своїй дружині Кордулі з Коморовських. Одне з приміщень в офіцині жінка здавала в оренду греко-орієнтальній православній громаді Львова під богослужбову каплицю, оскільки та ще не мала постійного місця для церкви.
Кордуля володіла палацом до свої смерті у 1837 р., опісля він перейшов у власність її рідного брата — графа Юзефа Коморовського. Певний час частина палацу належала родині Уленецьких . У 1840 р. нерухомість було виставлено на аукціон.
В австрійські часи палац використовувався для різних соціальних потреб. Тут розміщувалося окружне і поштове управління, у 1839 р. сюди перенесено львівські контракти, які раніше відбувались у редутовій залі при колишньому Францисканському костелі. Використовували палац також під виставкову залу.
У 1849 р. нерухомість набув Тадеуш Вишньовецький, а за деякий час її забирає за борги Леон Солецький. У 1884 р. палац знову виставляють на аукціон, де його придбав радник намісництва Альфред Бєсядецький, який став останнім власником пам’ятки. Від радника нерухомість перейшла у власність міста.
З кінця ХІХ ст. до поч. ХХ ст. тут розташовувалася торгово-промислова палата і постійно діюча виставка виробів крайового промислу. З тильного боку палацу, на місці, де колись був сад 1892 р. коштом міста збудовано торговий базар.
За радянських часів у будівлі містилася Обласна бібліотека, а з 2003 р. приміщення належить Львівському національному університету ім. Івана Франка.
Сьогоднішній стан палацу, зокрема його головного фасаду, не відповідає виглядові, який зображено на рисунку П.Ріко оскільки пам’ятку з кінця ХVІІІ і до ХХ ст. неодноразово реставрували. У 1895 р. відбулася найгрунтовніша перебудова за проектом Яна Шульца. Тоді було змінено класицистичні фасадні декорації на псевдобарокові, що повністю змінило зовнішній вигляд палацу.
Наступна реставрація відбулася уже на початку ХХ ст. На той час палац перебував у загрозливому стані, через що, у 1928 р. було вирішено скликати комісію для технічного обстеження будівлі та визначення переліку робіт, які необхідно здійснити для його відновлення. Комісією було вирішено звільнити будинок від мешканців, провести капітальний ремонт та довести до первісного вигляду велику залу, сходову клітку, дах та верхні вікна. Однак, у зв’язку з бюрократичною тяганиною, проект реконструкції палацу Бєсядецьких було затверджено лише у 1932 р. Його виконав Вітольд Раськи, а проект реконструкції фасаду у 1933 р. – інженер-архітектор Ян Баґенський.
У 1935 р. було знову скликано комісію, яка встановила, що виконані роботи бажаної мети не досягли і не забезпечили будинок від подальших тріщин та вологості. Найімовірніше така ситуація склалася через старі фундаменти на яких стоїть будівля.
Сучасний вигляд головного фасаду і форма даху повністю відповідають проектові Яна Баґенського. Проте, незважаючи на перебудови, будівля зберегла свою первісну основу.
На сьогодні стан пам’ятки національного значення вкрай критичний. Територія, на якій розташований палац, занедбана та поросла чагарниками. Резиденція уже декілька років потребує повної та належної реставрації.
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела:
Володимир Вуйцик. Leopolitana /за ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів: ВТНЛ-Класика, 2013 р.
Архітектура Львова: Час і стилі, ХІІІ-ХХІ ст./ уп. і наук. Редактор Ю.Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008 р.
Сором Львову. В самому центрі королівська перлина і довести до такого. Жах