Палац дідичів Буська (1810)

Пам’ятка архітектури місцевого значення, дідична резиденція власників Буська із графських династій Мієрів та Бадені. Першу згадку про палац датовано початком ХVІІ ст. 6 червня 1616 року Сигізмунд ІІІ видав привілей, яким підтверджував колишні права та свободи для міщан Буська, та надав місту для потреб оборони та на підтримку війтівства палац у Новому Місті над фосою під назвою Перекоп (нині лівий берег Західного Бугу на площі 900-річчя Буська). Палац був дерев’яним і жодних описів його не збереглося.

Після початку відбудови спаленого козацько-московськими військами середмістя Буська палац наново відбудували в Середньому Місті кошт буських старост Яблоновських. За даними інвентарного опису Буського староства з 1698 року, до палацового комплексу входила низка господарських і технічних споруд, що оточували дідинець (внутрішнє обгороджене подвір’я) та забезпечували функціонування і оборону палацу. В’їзд був із південного боку та увінчувався дерев’яною гонтованою палацовою брамою з двома парами воріт на гаках і завісах та двома спіжовими (мідними) гарматами на стінах. Лівий бік суцільної рядної забудови дідинця формували дерев’яна стайня для коней, тинькована глиною і побілена кухня під гонтовим дахом, спіжарня з відділами для муки і легумінів, пекарня з великою мурованою піччю та маленькі покої з трьома кімнатами і кахельними печами. Правий ряд формували дерев’яна замчиста шопа з пивницею, друга спіжарня, тиньковане глиною і побілене служне помешкання з кімнатами і столовою , де розміщувалася канцелярія  буського ґродського регента, і лазенка.

З обох боків забудови стояв міцний дерев’яний паркан під готовим дахом. Від лазенки і малих покоїв до палацу ішов штахетник з двома хвіртками. Дерев’яна будівля палацу розміщувалась у північній частині дідинця навпроти брами. Перед фасадом розташовувалась галерея на шести різьблених дерев’яних колонах столярної роботи з балясинами, дощаною підлогою і двома сосновими лавками. З галереї вели двері до сіней. Ліворуч від сіней була велика столова кімната з фугованими дверима, 9 вікнами, двома кахельними печами та мурованим каміном між ними.

Зі столової двері вели до кімнатки з кахельною піччю і каміном. У кімнаті був прохід до задніх сіней, з яких через сточисті (похилі) двері можна було вийти до італійського саду і до задньої галереї з колонами. З сіней двері вели до великого покою (зали) з фронтоном столярської роботи. У залі були 2 кахельні печі та камін, 3 нижніх вікна і 2 верхніх у фронтоні. Праворуч був ще один покій з кахельною піччю і каміном, який вів до сіней з великим розкладним столом. З сіней вели сходи до літньої кімнати на другому поверсі, яка мала 4 вікна, кахельну піч та двері на горище. Двоє інших дверей вели до двох кабінетів, один з яких виходив вікнами на дідинець, а інший – на італійський сад (парк). Кожен кабінет мав по 5 вікон  і камін для освітлення й обігріву.

Серед інвентаря палацу були 2 великих столи, 7 столів менших, 5 столиків малих, 6 лавок довгих, 40 стільців з поруччям, 97 стільців без поручнів, 1 округлий стіл великий, 7 кахельних печей та 5 камінів. З метою оборони в палаці була одна трифунтова залізна гармата з кованим ложем і дві мідні гарматки на брамі, гарматних куль та ядер різного розміру 295.

В кінці ХVІІІ ст. палац розібрали. Прототипом сучасного палацового комплексу стала одноповерхова садиба, зведена коштом буського дідича Войцеха Мієра у 1810 р., що виконувала функції дідичної резиденції Мієрів до 1819 р., коли через фінансові проблеми та загрозу банкрутства Войцех Мієр змушений був закласти Буське дідицтво та переїхати до Лежайська.

Упродовж ХІХ-ХХ ст. палац зазнав декількох капітальних перебудов і перепланувань. У 1833 році права на буські маєтки, конфісковані австрійським урядом з причини величезних боргів Войцеха Мієра перед цісарсько-королівською казною, придбав його кузен Фелікс Мієр, який після сплати усіх боргів перед кредиторами у 1835 р. посів дідицтво міста Буська з передмістями і прилеглими територіями. В інвентарному описі буського фільварку за 1832 р. колишня садиба Войцеха Мієра, оцінена у 200 злотих, проходить як «дім житловий, званий фабрика». За даними люстрації, тоді це була мурована одноповерхова будівля під гонтовим дахом з металевими ринвами по периметру і трьома  цегляними коминами Всередині були великі сіни 4 житлові кімнати з великими двійними вікнами на 16 чверткових тафель і залізними пічками для обігріву, кухнею, залом, покоєм креденсовим, спіжарнею, ганком і двома склеповими мурованими пивницями. Над ганком був окремий покій на два вікна, а під ним – літня альтанка з дубових дошок.

В 1833 р. заборговане буське майно разом із будівлею палацу викупив на громадській ліцитації-аукціоні кузен Войцеха Мієра граф Фелікс Мієр. Один з його синів, Генріх Мієр (1829-1879), постійно мешкав у Буську і залишив палац у спадок своїй дружині, колишній львівській акторці Анні з Вієрерів (Wierer). У 1880 р. вона віддала весь спадок чоловіка його племінникам Казимиру і Станіславу Бадені, синам Цецилії Мієр. Власником палацу з цього моменту стає Казимир Фелікс Бадені. У 1912 році палац успадковує його син, дипломат Людвіг Бадені, а по його смерті у 1916 р. – син Людвіга, Казимир Станіслав, який проживав тут разом з матір’ю Аліцією до 1920 року.

У часі українсько-польської війни (1918-20) палац розграбовано, в окремих його приміщеннях дислокувались підрозділи української армії. З 1920-го до 1939-й р. палац був літньою Аліції БАдені та її другого чоловіка Кароля Ольбрахта Габсбурга, котрі постійно проживали у Живці (Польща) і порядкували буським дідицтвом з огляду на малолітність Казимира Станіслава. В 1932 році в палаці проведено часткову реконструкцію і реставрацію.

В 1939 році радянські окупанти скасували інститут дідицтва, а палац конфіскували у народну власність. Під час німецької окупації (1941-43) тут квартирували підрозділи вермахту.

У післявоєнні роки в палаці розмістився райком компартії. Рішенням виконкому Львівської облради від 6 березня 1953 року будівлі та приміщення палацу разом з прилеглою земельною ділянкою передано в тимчасове користування Прикарпатському військовому округу. В 1953 -2009 рр. тут дислокувалась військова частина спецзв’язку та розвідки збройних сил СРСР. У припалацовому парку площею 8 гектарів були господарські споруди: млин, склади, сушарні хмелю. У радянські часи їх переобладнали під потреби військової частини, а також добудували комплекс гаражних приміщень, а згодом – України (з 1991).

У 2009 році військову частину офіційно розформували, а Міністерство оборони України з метою реалізації державної програми Україна – ЄС про реадмісію осіб та створення пунктів тимчасового перебування іноземних громадян та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, тередало територію та майно військових містечок № 11 (колишні медичні склади) та № 12 (територія палацу) у власність і підпорядкування Міністерству внутрішніх справ. 31 жовтня 2010 року у Буську провели місцевий референдум, на якому 82% опитаних висловились проти створення на території палацу пункту тимчасового утримування нелегалів.

У 2010 році Міністерство внутрішніх справ повідомило міську раду Буська, що не заперечує проти передачі в комунальну власність міста майнового комплексу військового містечка № 12 – за умови виділення в межах Буська рівноцінної земельної ділянки для потреб ГУ МВС. У листі від 24 травня 2012 Львівська ОДА підтримала передачу палацу у власність територіальної громади Буська. Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури у листі від 11 червня 2012 року також підтримав ініціативу створення на базі військових містечок філії Львівської галереї мистецтв та історико-краєзнавчого музею Буська (за умови, якщо така ініціатива виходитиме від власника комплексу). 19 червня 2013 року міська рада отримала лист від МВС з пропозицією виділення земельної ділянки в межах міста для спорудження житлових приміщень для працівників правоохоронних структур в обмін на передачу в комунальну власність громади Буська майнового комплексу військового містечка № 12. Згідно з угодою, місто не заперечувало проти зведення на території військового містечка № 11 на вул. Львівській комплексу багатоквартирних будинків для забезпечення житлових потреб працівників міліції Львівської області, що було відображено у письмовому звернення відомства від 21 вересня 2012 року.

21 листопада 2012 року за участі представників влади та громадськості проведено обстеження технічного стану палацу, яке засвідчило незадовільний стан споруди (протікання даху, замокання і вилущування цегляного муру, ушкодження і розкрадання предметів інтер’єру, руйнування штукатурки стін і стелі). Навесні 2014 року у зв’язку із політичною ситуацією в палаці планували розмістити батальйон Національної гвардії, але через відсутність фінансування на ремонт і переоблаштування приміщень від цієї ідеї відмовилися.

2 вересня 2015 року Буська міська рада звернулася до Кабінету Міністрів України з проханням про передачу військових містечок № 11 і 12 у власність громади міста під облаштування об’єктів соціально-культурного призначення.

У 2014-2015 рр. у занедбаній споруді палацу двічі спалахували пожежі.

25 травня 2016 р. постановою Кабінету Міністрів України палац передано у власність громади м. Буськ.

Іван ЦІХОЦЬКИЙ

Джерело: Наша спадщина. № 3 (11). – 2017 р.