18 червня о 18:00 у Театрі Лесі Українки відбудеться унікальний благодійний показ історичного фільму «Лемик. Постріл в обороні мільйонів». Стрічка розповідає історію молодого українця, який у 1933 році наважився на героїчний вчинок, щоб світ дізнався про Голодомор.
В основу фільму “Лемик” покладено реальну історію, що сталася у Львові у 1933 році. Головний герой – 18-річний юнак Микола Лемик, уродженець Перемишлянщини, студент Львівського університету, один із найкращих бійців ОУН. Микола виділявся приємною зовнішністю, був вправним стрільцем, хоч і шульга, але наполегливість і вправність робили його винятковим агентом під керівництвом самого референта Крайової екзекутиви ОУН – Романа Шухевича.
Кадр з фільму “Лемик. Постріл в обороні мільйонів”. На фото Назар Бонящук
Саме на долю Лемика випала одна з найгучніших акцій ОУН. У червні 1933 року керівництво Організації українських націоналістів прийняло рішення привернути увагу світової спільноти до трагедії голодомору, що вирувала у цей час в Україні, здійснивши атентат (умисне політичне вбивство) на радянського дипломатичного представника у Львові.
Кадр з фільму “Лемик. Постріл в обороні мільйонів”
Автор ідеї та режисер фільму військовий капелан о. Михайло Греділь, також відомий за стрічкою “Незламні” розповідає, що в основі історичної драми «Лемик» не просто реальна подія, а і великий акт самопожертви заради порятунку мільйонів людей. У фільмі присутнє відображення внутрішньої боротьби молодої людини:
«Фільм продовжуватиме тематику української визвольної боротьби. Та ми плануємо відобразити внутрішні переживання бійця ОУН, бо взятись за таку справу, провести атентат і здатись під трибунал, виступити на суді – потребувало значних моральних зусиль. У сюжеті прослідковується боротьба ідеї та сподівань, котрі покладає на хлопця його родина. Він студент університету, для його сім’ї це велике досягнення, на ньому лежать великі надії рідних. Але Лемик обирає боротьбу за Україну і ризикує усім».
Автором сценарію є видатний український сценарист Тарас Антипович, що працював над фільмом «Чорний ворон» та серіалом «І будуть люди».
Усі виручені кошти з показу фільму будуть скеровані на збір на наземний роботизований комплекс для дивізіону артилерійської розвідки ОАБр, в/ч 3101, де служить Роман Кривдик, актор фільму “Лемик” та близький друг театру Лесі.
Показ фільму “Лемик” відбудеться на великій сцені Театру Лесі (вул. Городоцька, 36).
LEGO Technic — це популярна лінійка конструкторів, яка приваблює можливістю створювати реалістичні моделі, здатні функціонувати, як справжні. Набори Лего Технік призначені для старших дітей і дорослих, які цікавляться механікою, інженерною справою, технологіями. З такого конструктора можна побудувати модель автомобіля або іншої техніки з рухомими функціональними механізмами — двигунами, підйомним механізмом, системою управління та іншими.
Кому підходять конструктори із серії ЛЕГО Технік?
Набори конструкторів Лего Технік сподобаються таким категоріям збирачів:
дітям віком від восьми років;
підліткам, а також дорослим, які захоплюються технологіями;
любителям збирати реалістичні моделі автомобілів;
збирачам, які прагнуть удосконалити свої навички конструювання;
колекціонерам моделей різної техніки;
дітям, які люблять технічні розвивальні іграшки.
Особливо корисні конструктори цієї серії для дітей шкільного віку. Збираючи, налаштовуючи і модифікуючи моделі, юні збирачі розвивають інженерне і творче мислення, отримують реальний будівельний досвід і вчаться реалізовувати свої задуми.
LEGO Technic
Якими бувають набори Лего Технік?
Можна виділити такі популярні категорії конструкторів LEGO Technic:
Автомобілі. Набори конструкторів для складання автомобілів представлені широким асортиментом — від класичних до гоночних. Багато моделей мають пневматичні функції, а їхні капоти і двері можуть відкриватися. Ідеальний варіант для дитини, підлітка або дорослого, який захоплюється автомобілями! Варто зазначити, що набори цієї серії чудово поєднуються з іншими конструкторами. Наприклад, ви можете впровадити реальну автомобільну техніку у фантастичні світи Лего Майнкрафт.
Для дорослих від 18 років. Найскладніші набори з численними деталями, електричними моторами, пневматичними функціями та іншими технологічними елементами. Для дітей такі конструктори занадто складні, а для захоплених дорослих — якраз!
Транспортні засоби. Велика категорія, яка включає автомобільний транспорт (наприклад, позашляховики або вантажівки), будівельну техніку (екскаватори, трактори, підйомні крани), різні види мотоциклів та інший транспорт. Готові моделі мають багато функцій справжніх транспортних засобів: робочі мотори, рульове управління, дверцята, що відчиняються, можливість пересуватися нерівною поверхнею тощо.
Предмети декору. Розкішні моделі транспортних засобів, які мають не тільки функціональність, але ще й декоративну цінність. Насамперед, це мініатюрні копії легендарних автомобілів і байків, а також ретро-транспорт — красивий, реалістичний і деталізований. Вони не тільки подарують задоволення від процесу складання, а й матимуть стильний вигляд на полиці або в шафі. Такий виріб стане гордістю колекціонера і справжньою окрасою інтер’єру!
Сьогодні пропонуємо вам зазирнути в минуле — до світлин храму Львівщини, який був тут 110 років тому.
Деревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рік
На фото показуємо церкву в селі Роснівка, що в Яворівському районі Львівської області. На фотографії 1912 року зображено дерев’яну церкву, збудовану у 1806 році на місці давнішого храму, який тоді був перенесений до села Вільшаниця. Це був цікавий приклад галицької церковної архітектури: споруда складалася з ширшої квадратної нави, вужчого прямокутного бабинця та прямокутного вівтаря такої ж ширини. Над навою височіла велика шоломоподібна баня з ліхтарем і маківкою, розташована на низькому світловому восьмерику. Вівтар мав трисхилий дах, тоді як бабинець — нижчий за основну частину храму — був вкритий двосхилим причілковим дахом, схили якого плавно переходили у широке піддашшя, що оточувало всю будівлю. Піддашшя спиралося на декоративно вистругані кінці зрубів.
Деревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рікДеревʼяна церква в селі Роснівка, 1912 рік
Церкву було розібрано у 1913 році через початок будівництва нового, мурованого храму. На фото можемо також побачити іконостас в храмі.
20 червня у Львові у Будинку офіцерів покажуть виставу, яку важко назвати просто театральним дійством. «Покоління пепсі» — це жива, чесна, місцями болісна і до краю ностальгійна розповідь про 90-ті. Про дітей того часу, які виросли у дворах з жуйками, вареними джинсами та мріями про магнітофони і свободу. А також про те, ким вони стали — дорослими у світі, що вже ніколи не буде таким, як тоді. Подія розпочнеться о 19:00, зазначають організатори VINIL concert agency.
«Покоління пепсі» — це сценічний колаж за мотивами творів Сергія Жадана. Поетичне й емоційне плетиво історій про те, як швидко минула епоха змін: із надією, болем, музикою на касетах і внутрішньою свободою, яку тоді тільки починали відчувати. У виставі звучать вірші самого Жадана — з його впізнаваним ритмом, правдою і болючою ніжністю. Це голос тих, хто виріс у маленьких містах із великими мріями.
На сцені — потужний акторський склад: Григорій Бакланов, Руслан Сокольник, Ігор Портянко, Дмитро Усов, Григорій Наумов, Поліна Снісаренко.
Ця вистава — для тих, хто пам’ятає 90-ті й хоче згадати, як це було, читає і любить Жадана, цінує театр, що говорить із серцем.
«Це не просто історії з минулого. Це — наше сьогодення, яке виросло з тієї епохи. І ми хочемо, щоби кожен, хто побачить цю виставу, відчув: 90-ті — це не лише стиль, це ще й травми, вибори і свобода, яку ми всі шукали. Тож не пропустіть — це буде не просто вечір у театрі. Це буде вечір із собою», – запевняють організатори VINIL concert agency.
В суботу, 21 червня 2025 року, місто Золочів готується до грандіозної спортивної події: на стадіоні «Сокіл імені Героя Романа Сороки» вперше пройде благодійний вечір професійного боксу. Захід, організований з метою збору коштів на підтримку Збройних Сил України, обіцяє стати справжнім святом спорту та патріотизму.
Початок події запланований на 17:00. Вхід на стадіон буде здійснюватися за донат, що підкреслює благодійну місію заходу. Усі зібрані кошти будуть спрямовані на нагальні потреби українських захисників, які щодня відстоюють свободу та незалежність нашої країни.
На рингу “Сокола” зустрінуться вісім талановитих українських боксерів, готових продемонструвати свою майстерність та волю до перемоги. Серед учасників – Михайло Скрипка, Станіслав Забродський, Микола Халус, Олександр Рябоконь, Володимир Савайда, Тарас Головащенко, Євген Розлуцький та Максим Дроботенко. Глядачі матимуть нагоду насолодитися видовищними поєдинками, які обіцяють бути сповненими яскравих емоцій та спортивного азарту.
Окрім боксерських боїв, програма вечора включатиме благодійний аукціон. Хоча деталі лотів наразі не розголошуються, можна очікувати на цікаві пропозиції, які допоможуть збільшити суму зібраних коштів для української армії. Такі аукціони традиційно стають важливою складовою подібних благодійних подій, дозволяючи учасникам не лише зробити внесок, а й отримати унікальні предмети.
Організаторами цього знакового заходу виступають благодійний фонд “Кава” та промоутерська компанія “K.O Promotion”. Їхні спільні зусилля спрямовані на створення події високого рівня, яка приверне увагу громадськості та допоможе зібрати якомога більше коштів для ЗСУ.
Інформаційну підтримку благодійного вечора надають провідні місцеві медіа: “Золочів ФМ”, “Буське Радіо” та Телерадіокомпанія “Броди”. Завдяки їхній роботі, інформація про подію поширюється серед мешканців регіону, заохочуючи їх долучитися до цієї важливої ініціативи.
Організатори запрошують усіх мешканців району відвідати цей грандіозний захід, адже кожен донат – це крок до Перемоги.
Після ранкової кави ви зазвичай викидаєте гущу? Даремно! Цей, на перший погляд, непотрібний залишок може стати справжнім скарбом для вашого саду та городу. Кава Старого Львова як найкраще використати цей скарб. Кавова гуща — це цінне органічне добриво, здатне значно покращити ріст рослин та якість ґрунту. Однак, щоб досягти максимального ефекту і не нашкодити, її потрібно використовувати обдумано.
Чим корисна кавова гуща для рослин?
Кавова гуща — це справжній коктейль поживних речовин. Вона багата на азот, який є ключовим елементом для активного зеленого росту рослин. Окрім азоту, у її складі є калій, фосфор, антиоксиданти та органічні кислоти, що комплексно покращують родючість ґрунту.
Цей органічний засіб також робить землю більш пухкою, поліпшує її структуру, сприяє збереженню вологи та поступово вивільняє необхідні поживні речовини. Крім того, кавова гуща має додаткову перевагу: вона допомагає відлякувати деяких шкідників, таких як слимаки, мурахи та личинки.
Кавова гуща
Як правильно застосовувати кавову гущу в саду?
Перед використанням кавову гущу обов’язково висушіть — це допоможе знизити її кислотність. Після цього існує безліч варіантів застосування:
У компості: Додавайте гущу до органічних відходів у пропорції до 10% від загального обсягу.
Для дренажу: Насипте невелику кількість гущі на шар керамзиту в горщиках для покращення відведення води.
У рідкому вигляді: Розведіть 3 столові ложки гущі в 10 літрах води. Цей розчин ідеально підходить для поливу кімнатних та садових квітів.
Для овочів: Змішайте кавову гущу з попелом (у співвідношенні 5:7) та додайте під корінь рослин.
Від шкідників: Розсипте гущу навколо рослин або по грядках, щоб відлякати небажаних гостей.
Важливо: після будь-якого застосування кавової гущі не забувайте про полив, щоб поживні речовини краще засвоїлися рослинами.
Кавова гуща – майже універсальне добриво (фото: Pexels.com)
Які рослини “люблять” кавову гущу?
Кавова гуща ідеально підходить для культур, які віддають перевагу слабокислим ґрунтам. До них належать:
Особливо ефективним є використання кавової гущі при посадці насіння: її можна змішати з насінням моркви або редьки для покращення проростання та підвищення врожайності.
Кому кавова гуща не підходить?
Існують культури, для яких кавова гуща є небажаною через її підвищену кислотність. Вона може пригнічувати ріст:
Зелені: шпинат, салат, рукола.
Бобових: горох, квасоля.
Капусти: усі види капустяних культур.
Також не рекомендується використовувати гущу для герані та пеларгонії, оскільки ці квіти погано реагують на зміни кислотності ґрунту.
Кавова гуща
Поради для максимального ефекту
Щоб отримати найкращі результати, дотримуйтесь цих рекомендацій:
Використовуйте кавову гущу з середини весни до кінця липня — саме в цей період рослини найактивніше засвоюють азот.
Не перевищуйте рекомендовані дози та завжди пам’ятайте про регулярний полив.
Збирайте та сушіть залишки гущі взимку. Зберігайте їх у герметичній ємності до весни.
Не використовуйте гущу щодня. Краще чергувати її з іншими видами підживлення для збалансованого живлення рослин.
Використання кавової гущі — це простий, екологічний та ефективний спосіб зробити ваш сад і город ще більш продуктивними. Спробуйте, і ви побачите різницю!
21 червня у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбудеться благодійний концерт знаної Львівської національної чоловічої хорової капели «Дударик». Початок події о 16:30, зазначають організатори.
Програма під назвою «5 століть духовної музики України» охопить широкий історичний спектр: від давніх монодій та творів композиторів барокової доби — Дилецького, Березовського, Бортнянського — до сучасної духовної музики.
Цей концерт стане своєрідним духовним прологом до гастрольного туру капели до Італії.
Водночас подія має благодійну мету: усі зібрані під час заходу пожертви будуть передані на потреби 219-го окремого батальйону 125-ої окремої львівської бригади Збройних сил України.
«Духовна музика — це молитва, яка звучить крізь століття. Ми хочемо, щоб цей концерт був не тільки мистецькою подією, а й живим проявом підтримки й вдячності нашим захисникам. Тож запрошуємо львів’ян і гостей міста долучитися до вечора духовної музики й підтримати захисників України!», — зазначають у капелі «Дударик».
Вхід на подію вільний, тож відвідати її зможе кожен охочий.
12 червня на Львівщині урочисто відкрили сучасний навчальний центр для операторів дронів, що стане ключовим елементом у підготовці військовослужбовців з усієї України. Цей амбітний проєкт став можливим завдяки співпраці Львівського ІТ Кластера, компанії EveryMatrix та Львівської обласної військової адміністрації.
У заході взяли участь голова Львівської ОВА Максим Козицький, представники Львівського ІТ Кластера та повітряного командування «Захід». На створення центру, що включає сучасне обладнання та підготовку приміщень, залучили понад 7,3 млн грн. Тут військовослужбовці опановуватимуть використання розвідувальних, FPV та модифікованих дронів, зокрема й тих, що здатні ефективно знищувати повітряні цілі типу “Shahed”.
Максим Козицький наголосив на важливості центру: «Тут є сучасні симулятори та інше обладнання, за допомогою якого навчатимуть оборонців зі всієї держави. Оснащення повністю профінансували Львівський ІТ Кластер та компанія EveryMatrix. Цьогоріч на потреби ПвК «Захід» в обласному бюджеті передбачили 1,5 мільйона гривень. Я також на постійному контакті з партнерами на всіх рівнях, щоб і надалі оперативно закривати кожен запит наших Захисників та Захисниць. Дякуємо нашим воїнам за те, що маємо державу».
Відкриття центру є черговим кроком у підтримці Збройних Сил України з боку Львівського ІТ Кластера. Раніше були успішно реалізовані ініціативи SKY та Guardian, спрямовані на забезпечення систем протиповітряної оборони та прикордонних підрозділів.
Варто зазначити, що в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році на потреби повітряного командування «Захід» з обласного бюджету вже спрямовано 1,5 млн грн. Ці кошти підуть на закупівлю обладнання для мобільних вогневих груп, зокрема прожекторів, тепловізорів, планшетів, лазерних указок та інших необхідних засобів.
Чимало шанувальників мистецтва у Львові донедавна ще пам’ятали жваву постать Юзефи Кратохвилі-Відимської (1879–1965), її доброзичливе, завжди усміхнене обличчя. В 1940–1960-х роках вона була однією з найбільш знаних і шанованих львівських графіків старшого покоління.
Сучасників прихиляла до себе не тільки своїм мистецьким талантом, а й щирою життєрадісною вдачею. Усе своє життя берегла в серці молодечий запал до творчості, майже дитячу свіжість вражень та рідкісне уміння відчувати подих часу. Риси ці, зрештою, яскраво втілились у задушевній поезії її графічних та малярських творів.
Юзефа Кратохвиля-Відимська
У мистецьке життя Львова Ю. Кратохвиля-Відимська увійшла ще в 1920–1930-х рр. Саме тоді в середовищі львівських художників зросло зацікавлення графічним мистецтвом. На той час тут ще свіжими були враження від творчого дебюту О. Кульчицької на виставці 1909 року, що так захопив львів’ян новизною і свіжістю графічної мови, можливостями розмаїтих графічних технік. Але естампи Кульчицької були тільки першою ластівкою на полі модерної естампної графіки. В Галичині 1930-х рр. цей вид мистецтва набув небувалого розквіту у творчості великого загону яскравих талантів з кола Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), зокрема таких, як Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Святослав Гординський, Леопольд Левицький, Ярослава Музика та ін. До них згодом приєдналася й Кратохвиля-Відимська.
Зауважмо, що творча індивідуальність цієї художниці формувалася на перехресті культурних традицій кількох народів. Чешка за національністю, вона була зв’язана в довоєнний період переважно з польськими мистецькими колами. Водночас неодноразово засвідчувала свої симпатії до творчості українських миcтців та української культури. По суті, феномен її творчості був породжений складною суспільною і культурною ситуацією, котра склалася на західноукраїнських землях у першій третині ХХ століття. Зокрема у Львові строкато сплелося пагіння національних культур різних народів – українського, польського, чеського, єврейського; сюди поряд із впливами Західної Європи проникали творчі ідеї та мистецькі традиції із Наддніпрянської України. Вразлива мистецька натура Ю. Кратохвилі-Відимської чуйно увібрала в себе пагінці кожної з цих культур та переплавила їх в образи поетичні та глибоко людяні. Її творчість увійшла в мистецький доробок кількох народів і в кожному з них стала виразником загальнолюдських, гуманістичних цінностей. Саме такою вписалась Ю. Кратохвиля-Відимська в українську образотворчу класику.
Кращі сторінки її життя і творчості пов’язані зі Львовом. Тут вона народилася в 1879 р. і провела дитинство, тут упершe пізнала світ краси і розраду в мистецтві. Батько Юзефи, залізничний службовець, був людиною, закоханою у малярство і музику, радо підтримував контакти з мистцями. Найближчими друзями їхнього дому були відомі у Львові польські живописці Алоїзій, Станіслав та Юзеф Рейхани. Юзефа виростала в атмосфері пієтету до мистецтва, рано навчилася бачити красу архітектури, відчувати своєрідний затишок старовинних куточків Львова. Ці образи назавжди закарбувалися в її дитячому серці.
Коли Юзефі сповнилось 12 років, батьки її переїхали в гірську частину Австрії – Каринтію. Так почався довгий, майже 30-річний період розлуки художниці з рідним містом. Спочатку було навчання у Віденській вищій художньо-промисловій школі (1898–1903 рр.), перші успіхи малярських творів на виставках у Відні, поїздки на узбережжя Середземного моря в Італійську Рів’єру, потім – напружена довголітня праця над собою під час перебування у Відні та Сілезії. До Львова художниця повернулася щойно в 1919 році, збагачена здобутками європейської мистецької культури. Її вразливе око художника, що бачило багато міст Європи, тепер з особливою гостротою відчуло своєрідний колорит і чар міста свого дитинства. З того часу образ Львова став улюбленим мотивом творчості художниці, йому вона присвятила вищі злети свого мистецького натхнення.
У Львові пройшов зрілий період творчості Ю. Кратохвилі-Відимської. Перші десять років після повернення вона працювала лише як живописець. Малярство – олійне, акварельне, пастельне – давалось їй легко: була обдарована яскравим живописним темпераментом і рідкісним колористичним чуттям. Малювала все, в чому бачила вияв краси і поезії життя, – вулички рідного міста, краєвиди підльвівських околиць, портрети людей, натюрморти – завжди сповнені трепетного подиху життя – барвисті, свіжі й життєрадісні. Її малярські твори мали великий успіх на виставках у Львові, Кракові, Парижі, Марселі, Копенгагені, Флоренції. Однак успіхи не заспокоювали художницю. Вона весь час наполегливо вдосконалювала свою малярську техніку, три роки вчилася на курсах живопису у львівського художника К. Сихульського.
Зрілий малярський почерк Ю. Кратохвилі-Відимської бачимо в одному з її кращих олійних творів – “Натюрморт зі скрипкою” (1931 р.). У ньому вражає не тільки смілива побудова композиції, широкий енергійний мазок, що впевнено ліпить форму, але й передусім властивий усім її творам настрій – розглядаючи її полотна, ніби чуєш звуки тихої задушевної мелодії. Шкода, що у фондах львівських музеїв збереглося дуже мало малярських творів Ю. Кратохвилі-Відимської, і сучасний глядач позбавлений можливості ознайомитися з цим чарівним її мистецтвом.
Наприкінці 1920-х років Ю. Кратохвиля-Відимська поступово відходить від малярства, її творчі інтереси дедалі більше звертаються до графічного мистецтва. Графіці художниця присвятить останні 30 років свого життя, тут найповніше розкриється її самобутній талант.
У 1928 р. відомий львівський графік і педагог Людвіг Тирович (1901–1958) організував у Львові при Музеї художнього промислу курси для вивчення графічних технік. Кратохвиля-Відимська відразу стала його старанною ученицею. Творчі можливості графіки так захопили художницю, що за короткий час наполегливої праці вона опанувала гравюру на дереві та лінолеумі, літографію, монотипію, а також такі складні видозміни офорту, як акватинта, меццо-тинта, суха голка і свою найулюбленішу техніку – м’який лак. Широким діапазоном графічних технік Ю. Кратохвиля-Відимська сягала хіба що рівня своєї видатної сучасниці Олени Кульчицької. Перші ще учнівські графічні твори Ю. Кратохвилі-Відимської початку 1930-х років – це маленькі краєвиди, виконані в розмаїтих графічних техніках за мотивами недавніх подорожей художниці по Західній Європі – архітектурні пам’ятки Парижа, Страсбурга, Зальцбурга, Далмації. Серед них виділяється лінорит “Місто над річкою” (1932 р.), в якому поєднанням скупих чорних і білих плям мисткиня створює враження простору, світла, настроєності міста.
Найвищим досягненням творчості Ю. Кратохвилі-Відимської є її великі графічні серії – “Старий Львів” та “Старі львівські крами”. Саме вони ввійшли в класичний спадок української графіки і завоювали загальноєвропейське визнання. У цих творах художниця залишила нам сповнені задушевної поезії образи давнього Львова, його скромних поетичних закутків, старих подвір’їв та вуличок. Властива Ю. Кратохвилi-Відимській своєрідна поетична інтерпретація образу Львова особливо виразно виступає при порівнянні з творами О. Кульчицької, яка також працювала над цією темою, присвятивши їй велику кількість своїх акварелей та естампів. На них О. Кульчицька зображає переважно величаві архітектурні пам’ятки Львова, трактує їх узагальнено, епічно, як кам’яний літопис міста, свідків вікової культури українського народу. Творчий підхід Ю. Кратохвилі-Відимської до львівських мотивів цілком відмінний. Вона не шукає репрезентативної парадності в архітектурі міста. Її око ваблять скромні робітничі квартали, мальовничі куточки Львова, його старі брами, потріскані мури кам’яниць, вузенькі провулки із строкатими вивісками та характерними газовими ліхтарями. Саме тут художниця знаходить неповторний чар старовинного Львова, образи якого запали їй у серце ще в дитячі роки. Вона не просто фіксує той чи інший мотив міста, а завжди намагається передати живий трепетний нерв його життя, своєрідну поетичну атмосферу вулиці. На першому плані в неї завжди глибоко особисте ставлення до міста. Навіть зображаючи загальновідомі архітектурні мотиви Львова – чи то Королівський арсенал, чи мури Бернардинського монастиря, чи будинок старого університету, – вона завжди вміє знайти особливий поетичний нюанс мотиву, вирішує його як задушевну ліричну тему, що дихає чистотою і щирістю емоційного ладу. Її образи Львова завжди побачені очима тонкого художника-гуманіста: ось під аркою брами Вірменського провулку грає на скрипці убогий вуличний музикант. В його музику заслухана самотня, занурена у вечірні сутінки жінка (“Вірменський провулок”,1930 р.). В іншому творі – мальовнича перспектива вулички Кривої, де кремезний юнак-матрос, спершись до стіни будинку, байдуже спостерігає нехитре життя свого кварталу (“Вулиця Крива у Львові”, 1930 р.), або Домініканський провулок, де в пасмах тіней від старезних мурів йде самотня людина, стомлена, заглиблена у свої думки (“Домініканський завулок”, 1933 р.), – образи ці пройняті характерним для Ю. Кратохвилі-Відимської тихим меланхолійним настроєм. Художниця завжди бачить місто як органічне середовище життя простих людей. В її творах тонко підмічена істотна особливість львівської архітектури, а саме співрозмірність її з людиною та її щоденними клопотами. Тому вулиці міста у творах художниці сприймаються як затишні інтер’єри, що несуть на собі печать життя багатьох поколінь.
Особлива глибина думки закладена у серії естампів Ю. Кратохвилі-Відимської “Старі львівські крами” (1934–1936 рр.). Одинадцять графічних творів цього циклу становлять перлину графічної творчості художниці. Вони наче продовжують задум серії “Старий Львів”. У графічних аркушах цього циклy постають овіяні аурою поетичної ностальгії образи старовинного міста. Вулиці зі старими перекошеними будинками ремісників, затишними крамничками, де живуть скромні малопомітні люди праці – літній вугляр, швець чи бляхар (“Швець”, 1936 р., “Бляхар”, 1936 р.). Їхні дрібні постаті художниця часто вводить у свої міські пейзажі, зображаючи їх то підчас праці, то у хвилини відпочинку чи сумовитої задуми. Перед глядачем у творах цієї серії розгортається неповторна краса і настрій убогих львівських завулків, де лунає нехитра, але щира музика старого лірника і замріяно сидять коло свого дрібного краму молоді міщанки (“Стара львівська брама”, “Ріг вулиці Сербської”, 1934 р.). У буднях простої людини око художниці вміє виявити своєрідну красу і чисту поезію. У цій серії особливо виразно прочитується властивий художниці демократизм переконань, щире співчуття до простої людини. Мотиви для своїх творів вона шукала серед нижчих верств суспільства – робочого люду, міської бідноти, ремісників.
Графічні серії Ю. Кратохвилі-Відимської, присвячені старому Львову, відзначаються досконалістю не тільки образного, а й технічного вирішення. Працює художниця переважно в техніці класичного офорта або м’якого лаку, в характерній для себе живописній манері. Естампи її завжди відтиснені на добротному папері кольору слонової кістки, часто злегка забарвлені аквареллю. Не випадково вони отримували загальне визнання на виставках не тільки у довоєнному Львові, Кракові та Варшаві, а й на мистецьких вернісажах у Франції, Італії, Австрії, Сполучених Штатах Америки. На паризькій виставці 1938 р. вони удостоєні бронзової медалі. В 1932 р. Паризька академія мистецтв надала їй звання академічного офіцера та нагородила орденом «Академічної пальми».
Сьогодні, розглядаючи львівські мотиви у творах Ю. Кратохвилі-Відимської, ми сприймаємо їх ніби глибоке минуле рідного міста, настільки наш час залишив далеко позаду цю епоху старих вузеньких вулиць та убогих кварталів, де протікало життя міської бідноти. Стаємо очевидцями нового образу Львова, що на очах росте й омолоджується, перетворюється в одне з найгарніших міст в Україні.
І ще одне: у скарбницю української графіки Ю. Кратохвиля-Відимська ввійшла також своїми естампами на тему Гуцульщини. Вперше вона познайомилася з цим краєм в 1930 р. і, зачарована його яскравим етнографічним колоритом, щорічно виїжджала у Карпати, подовгу жила у Ворохті, Косові, Космачі, Яремчі. Враження від гірського чару цього краю, самобутніх характерів тутешніх людей, їхнього одягу, звичаїв та обрядів вона втілила у великій серії творів під назвою “Гуцульські мотиви”. Змалювала в них природу Карпат, пам’ятки народної архітектури, гуцульські народні типи та сценки з їхнього побуту. Розмаїті за техніками, жанром та часом виконання вони разом творять єдине ціле – сповненy радості життя барвисту картину українського народного побуту. Якщо аналогічні теми у творах, наприклад, О. Кульчицької, трактовані узагальнено, лаконічно, з відтінком епічного звучання, то Ю. Кратохвиля-Відимська – художниця більш емоційного світосприймання – трактує їх насамперед у ліричному ключі. Особливо виразно це відчувається в її чарівних кольорових монотипіях, сповнених світлого мажорного настрою. Теми, котрі для О. Кульчицької були предметами роздумів, у творах Ю. Кратохвилі-Відимської набирали виразу спонтанно відчутої краси навколишнього світу. Її жанрові сцени закомпоновані дуже безпосередньо, ніби випадково вихоплені з мерехтливого потоку життя. Образи її селян – це завжди цілісні здорові натури, що проводять своє життя у щоденній безнастанній праці. Художниця з любов’ю підкреслює почуття власної гідності в їхній поведінці, енергію та життєрадісність.
Після Другої світової війни Ю. Кратохвилі-Відимській довелося працювати в нелегких суспільних обставинах тоталітарного режиму. Як визнаний майстер естампної графіки, вона залишалась в числі авторитетних львівських мистців старшого покоління. Працювала певний час (1944–1945 рр.) художником у Львівському історичному музеї, була прийнята у члени Спілки радянських художників. Твори її з великим успіхом експонувались на радянських виставках у Львові, Києві, Москві та за кордоном. За «ласкаво» допущену з боку тоталітарного режиму популярність змушена була розплачуватись своєрідним конформізмом: у творах її того часу з’явились нові герої й образи, що декларували “щасливу радянську дійсність та загальнообов’язкове тоді імперське “благополуччя” (“Танкіст”, 1945 р., “Могили радянських воїнів у Львові”), низка монотипій (“Ланкова”, 1950 р., “Свинарка”, 1950 р. та інші). Водночас художниця не переставала творити “для себе”, шукала тем, в яких могла б щиро висловитись як мистець: створила тоді безліч чудових натюрмортів, галерею графічних портретів (“Пушкін і Міцкевич”, 1947 р., “Портрет М. Гоголя”, 1952 р., “Портрет Т. Шевченка”, 1961 р.). Захопившись генієм І. Франка, вона впродовж багатьох років працювала над франківською тематикою, вивчала його творчість, подорожувала по місцях його життя. Так народився великий цикл монотипій та офортів (“Село Лолин”, 1950 р., “Дрогобич часів І. Франка”, “Музей Івана Франка у Львові” – всі 1930–1950-ті рр., три варіанти портрета Ольги Рошкевич та інші). Нового звучання набула в той час і тема рідного міста художниці. На зміну мотивам давнього Львова з’явились образи його новобудов, ритми життя, що перемагають руїну війни і соціальні катаклізми.
Художниця відійшла у вічність 21 грудня 1965 р. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
Сьогодні, підсумовуючи творчий доробок Ю. Кратохвилі-Відимської, мусимо визнати, що в українське мистецтво вона увійшла передусім як мистецький біограф Львова, незвичайно людяний і щирий співець його неповторного старовинного шарму.
2. Л. Волошин. Л. Кратохвиля-Відимська – мистець світлого життєствердження // Жовтень (Львів). – 1979. – Ч. 2. – С. 152–158; іл.
3. Кравченко Я.О. Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І.М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Т. 15. – С. 263.
16 червня 2025 року о 19:00 у Львівській національній філармонії ім. Мирослава Скорика (вул. Чайковського, 7) відбудеться яскрава подія — концерт «Музика при свічках | Вівальді & Маккартні». Це буде вечір, де перетнуться століття, а музика двох геніїв — барокового композитора Антоніо Вівальді та легендарного Пола Маккартні — “оживе” у світлі сотень свічок
У програмі прозвучать відомі «Пори року» Вівальді та ніжні, меланхолійні композиції одного з найвпливовіших музикантів ХХ століття — Пола Маккартні — в елегантній оркестровій інтерпретації.
На сцені — камерний академічний оркестр «Віртуози Львова» під керівництвом диригента Тараса Вергуна. Живе виконання у стінах історичної філармонії, атмосфера свічкового сяйва, келих ігристого вина та солодкий подарунок кожному гостю — усе це створить справжню музичну подію, яка залишиться у серці надовго.
«Цей концерт — це діалог епох: Вівальді і Маккартні ніколи не зустрічались у часі, але їхня музика говорить про вічне — про красу, любов і гармонію. Ми створюємо подію, де кожна нота зазвучить не лише у просторі, а й у душі глядача», — зазначають організатори проєкту «Музика при свічках».
Організатори також зазначають, чому варто бути на цьому концерті:
унікальний формат — музика у світлі свічок
емоційне поєднання класики та сучасної музики
подарунок кожному гостю — ігристе та солодощі
камерна атмосфера у філармонії, що перетвориться на місце музичного натхнення
Цей вечір є частиною виставкового проєкту “Митці української діаспори: чотири історії успіху”, що реалізується у співпраці з Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької у Львові. Захід приурочений до 135-річчя від дня народження співака, яке відзначалося 2 січня цього року.
Михайло Голинський був не лише видатним співаком, а й великим патріотом України. Його артистична кар’єра охоплювала сцени Львова, Варшави, Берліна, Одеси, Києва, Харкова, Оттави, Торонто, де його завжди вітали як короля. Проте, найбільшою мрією артиста було виступати українською мовою для свого рідного народу.
Дослідники та сучасники ставили Голинського в один ряд з такими корифеями української оперної сцени, як Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька та Модест Менцинський. Його голос, що відзначався надзвичайною силою та емоційною глибиною, залишив значний слід в історії українського музичного мистецтва.
Життя Михайла Голинського було сповнене подій та зустрічей, які він талановито описав у своїх “Спогадах”. Рукопис цих цінних мемуарів зберігається у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, дозволяючи нащадкам поринути у життєві стежки співака та краще зрозуміти його епоху.
Спікеркою вечора стане Данута Білавич, завідувачка наукового відділу Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Вона представить аудиторії маловідомі факти з біографії Голинського, його творчого доробку та внеску у популяризацію української культури за кордоном.
Захід обіцяє бути цікавим для всіх шанувальників українського мистецтва, історії опери та тим, хто прагне глибше пізнати постать Михайла Голинського – співака, чий голос продовжує лунати крізь роки.
У понеділок, 16 червня 2025 року, в межах великого туру Україною та країнами Європи популярний український співак SHUMEI (Олег Шумей) виступить із сольним концертом у Львівській національній опері. Початок – о 19:00.
TOUR–2025 SHUMEI триває. Позаду – десятки міст. Найближча зупинка у гастролях співака – його рідний Львів. 16 червня один із найяскравіших талантів сучасної української сцени заспіває у Львівській опері. У його творчості органічно переплітаються емоції та мелодії, які об’єднують серця слухачів.
Олег Шумей завоював популярність завдяки своїм глибоким, потужним композиціям, які передавали переживання українців на початку великої війни. Пісні SHUMEI “Тривога” і “Біля тополі” стали символами незламності українського духу.
Згодом співак презентував кілька успішних дуетів із найвідомішими співачками України – Тіною Кароль (“Стерва” і “Дзвони”) та ZLATA OGNEVICH ( “Буревіями”), а також із новою зіркою DOMIY (“Не пройде”). До речі, DOMIYстане спеціальною гостею львівського концерту Шумея 16 червня. Особливою стала й спільна робота з “Океаном Ельзи”, KOLA, Jerry Heil та YAKTAK – “Той день”.
У SHUMEI є чимало нагород. Першу премію YUNA співак отримав у номінації «Пісня незламної України» за переспів пісні польського гурту Enej «Біля тополі». У 2024-му здобув YUNА в номінації «Найкращий дует/колаборація» за пісню «Буревіями» у співпраці зі ZLATA OGNEVICH.
За час великої війни Олег Шумей провів сотні концертів по всій Україні, завдяки яким вдалося зібрати значну допомогу для Збройних Сил України.
Образ театральної завіси Народного дому в Стрию — не лише декоративний елемент сцени, а й потужний носій символіки доби, у якій перетиналися культурні, національні й мистецькі сенси Галичини початку ХХ століття. Саме ця куртина, сповнена алегорій і локального пейзажу, залишила глибокий слід у пам’яті юного героя твору Юліана Стрийковського. Що ж насправді було зображено на завісі, хто був її автором, і за яких обставин вона постала — ці питання стали основою для дослідження, яке відкриває нові грані локального культурного коду.
Jeszcze przed ósmą zamknięto bramę
ruskiego «Domu Narodnego», gdzie mieścił się
kinoteatr «Edison». Seanse filmowe zostały
odwołane i na miejsce białego płótna opuszczono zasłonę ręcznie malowaną. Była to olbrzymia
kurtyna z grupą ruskich chłopek w czerwono-
zielonych zapaskach i fałdzistych spódnicach,
ruchem ręki zapraszających do «Narodnego
Domu». Inne pokazywały na obraz, gdzie
namalowana płynęła rzeka, rosły drzewa i
wznosiły się wieże kościoła i cerkwi. Od razu
można było poznać własne miasto.
Локальний колорит відомого твору Юліана Стрийковського (1905-1996) серед іншого відображений описом куртини, що прикрашала сцену Народного дому, урочисто відкритого в січні 1901 р. В пам’яті уродженця Стрия, юного Песаха Старка, закарбувалися яскраві образи. Їх дещо спотворив російський переклад твору, де, дивним чином, з’явилися «крестьяне в белых вышитых рубахах и лаптях».[2] Що ж насправді було зображено на стрийській куртині, хто її автор (чи автори) та які обставини створення – все це стало предметом цього дослідження.
Популярний у Галичині термін «куртина» походить від латинського сortina – в просторіччі покривало чи завіса. Основне його значення притаманне, головним чином, фортифікаційним спорудам. Це частина оборонного муру між двома вежами.
Куртини Генріка Семирадського (1843-1902) для театру у Кракові (1894)
Завіси успішно використовували в театрах ще в давньому Римі під назвами aulaeum і siparium. З розвитком сценографії, для адаптації простору під театральні дійства, окремими елементами лаштунків сцени стали завіси-куртини кількох різновидів, котрі різнилися функціональним призначенням. На їх виготовленні спеціалізувалися певна група художників-декораторів.[3] З часом куртини стали обов’язковими атрибутами для театрів. Вони відрізнялися тематикою, але найчастіше зображали багатофігурні сцени на міфологічні чи алегоричні сюжети, або ж відтворювали фрагменти творів відомих авторів.
Куртини Генріка Семирадського (1843-1902) для театру у Львові («Парнас», 1901)
На момент відкриття Народного дому найкращими зразками театральних куртин у Галичині були роботи Генріка Семирадського (1843-1902) для театрів у Кракові (1894) та Львові («Парнас», 1901). У цій галузі успішно працювали Міхал Адам Созанський (1853-1923), Вітольд Крицинський (1852-1929), Зигмунт Бальк (1873-1941) та інші.
Сюжет куртини в Стрию
Щодо тривалості традицій, то з 1864 р. в українському професійному театрі «Руська бесіда» декоратором працював Фрідріх Людвіг Польман. Йому довелося пристосовувати простори львівського Народного дому для театральних потреб. Впродовж 1877-1900 рр. у якості сценографів себе спробували Кирило Устиянович, Ян Дюлль, Владислав Плошевський, Станіслав Ясенський.[4]
Сюжет куртини в Стрию
Ініціатор і головний натхненник спорудження Народного дому в Стрию, пристрасний театрал Євген Олесницький (1860-1917), подорожуючи Європою, мав можливість споглядати головну завісу Національного театру в Празі. Витвір Войтеха Гінайса (1854-1925) представляв збір коштів на відбудову театру після пожежі, що перегукувалося з трагічною сторінкою в історії Стрия (Велика пожежа 1886 р.). Зрозуміло, що Олесницький особисто добирав виконавця куртини і, ймовірно, попередньо узгоджував сюжет.
Сюжет куртини в Стрию
На горизонті ми бачимо обриси міста, де виділяється католицький костел Народження Діви Марії й церква Благовіщення на Ланах. Контури головного храму Успіння Пресвятої Богородиці дещо розмиті. Майже непомітний шпиль кірхи. В жертовнику, на уквітчаній тумбі з «галицьким левом», горить вогонь. На нього вказує жіноча постать у світлому хітоні, голову якої прикрашає вінок. Вірогідно, це уособлення Гестії – покровительки домашнього вогнища, тепла рідного дому. Жебрак з палицею вдивляється в бік костелу. Поруч жінка з глечиком тримає за руку сивочолого лірника, що втілює українську історію. Між ними можна розгледіти сидячу постать в кожусі та смушковій шапці – так традиційно зображали Тараса Шевченка. Далі символічна фігура щасливого материнства й добробуту. Завершує композицію пара в гуцульському вбранні. Завіса обрамлена українським орнаментом і зображенням традиційних музичних інструментів. Цікаво, що поєднання гуцульської пари та лірника дуже схоже на роботу Міхала Адама Созанського, яку використали для обкладинки видання Промислового музею у Львові «Wzory przemysłu domowego włościan na Rusi» (серія Х за 1889 р.). Типовий краєвид відображений на кількох стрийських поштівках.
Робота Міхала Адама Созанського, яку використали для обкладинки видання Промислового музею у Львові «Wzory przemysłu domowego włościan na Rusi» (серія Х за 1889 р.)
Хто ж був автором завіси в Народному домі Стрия? Поява фундаментального історично-мемуарного збірника «Стрийщина»[5] не додала ясності. На його сторінках зустрічаємо різночитання. Так, Лев Шанковський вважав автором куртини «маляра Івана Труша» (т.1, с.134). У підписах до ілюстрацій фігурують ще два прізвища – Балько (т.2, с.286) та Костирко (т.1, с.337). Тут ідеться про вже згаданого сценографа Зигмунта Балька та стрийського художника Карла Костирка (1888-?).
Знаний аматор старовини Юрій Бородавка, вперше описуючи історію Народного дому, відстоював авторство Карла Костирка.[6] Цю точку зору підтримали Василь Ониськів,[7] Галина Верес.[8] З огляду на вік, очевидно, тоді ще 12-річний хлопець не міг виконати таку роботу на момент відкриття установи.
Тож свого часу, проглядаючи періодику, Михайло Мандрик висловив здогад, що куртину для Народного дому в Стрию виготовив Зигмунт Бальк.[9] Тогочасна газета так описує сцену:
Ще гарнъйше якъ зъ надвору представляє ся сей домъ въ серединъ. Єго саля — се не лишь найбольша саля въ Стрыю, але мабуть найбольша изъ всъхъ саль провінціональныхъ. Она не уступає величиною сали Народного Дому у Львовъ; а коли зовсъмъ выкончнть ся, буде красою о много перевысшати львовску.Въ сали мъстить ся стала сцена, зъ гарными декораціями пензля п. Балька.[10]
Справді, натуралістична правдивість образів побіжно вказує на стиль митця. Варта уваги участь художника у розписах інтер’єрів низки львівських будівель.
Виходець із заможної єврейської родини Бальків рано виявив хист до живопису. Першим наставником Зигмунта став знаний майстер сценографії Ян Дюлль. Після навчання в Промисловій школі юнак їде до Відня, де проходить стажування в декоратора столичного оперного театру Германа Бурхардта. До Львова Зигмунт Бальк повернувся багатогранним і цікавим художником, який працює в різних жанрах. Його запрошують євреї, поляки та українці.[11] Саме контакти з українським театральним середовищем, швидше за все, посприяли вибору Олесницького.
Зигмунт Бальк
Здавалося б, можна завершувати пошук. Та не все так однозначно. Аналіз збережених фотографічних матеріалів свідчить про реставрацію та часткове перелицювання куртини Народного дому на початку 1930-х рр.
Зрозуміло, що театральні завіси зношувались. Завіса львівського театру роботи Семирадського опинилася під загрозою знищення через сім років. Показова історія з куртиною в будівлі товариства «Сокіл» у Стрию (1906 року побудови). Вже у 1929 році Фелікс Майєр виготовив нову завісу, що була копією роботи Генріка Семирадського для театру в Кракові.[12]
В Народному домі основні зміни торкнулися жіночої постаті в хітоні. Домальовано елементи традиційного українського одягу й вінок. Підправлено гуцульську пару. Стало більше квітів. Дещо раніше вже було змінено декоративні візерунки обрамлення.
Карло Костирко
Поза всяким сумнівом, це робота місцевого художника Карла Костирка. Учень школи Станіслава Батовського-Качора й вихованець Краківської академії мистецтв, де навчався в 1906‑1909 рр., з 1922 р. викладав малювання в місцевих приватних жіночих гімназіях. Був учасником виставок 1920-х рр. поряд з Ю. Магалевським, А. Монастирським, Р. Лісовським, П. Ковжуном, М. Бутовичем, Л. Гецом, О. Кульчицькою, В. Крижанівським, Л. Перфецьким і П. Холодним. Входив до Гуртка діячів українського мистецтва. Принагідно, працював декоратором Українського народного театру ім. Старицького в Стрию.[13]
Куртина не збереглася до наших днів. Вірогідно, її знищила пожежа восени 1940 р.[14] Щоправда, існує також припущення про зумисне спалення завіси.
Куртина Народного дому у 1930-ті
Хоча куртина не збереглася — ймовірно, загинула у вогні 1940 року чи стала жертвою цілеспрямованого знищення — її художній образ і символічне навантаження продовжують жити в історичній пам’яті. Аналіз архівних джерел та мистецьких паралелей дозволяє припустити авторство Зигмунта Балька, а реставраційні зміни 1930-х років пов’язати з ім’ям Карла Костирка — обох вагомих представників галицького мистецького середовища. Реконструкція цього втраченого твору допомагає відчути, яким був ідеалізований візуальний наратив про Стрий і Україну в уявленні тогочасної інтелігенції. У ньому — і поетика міста, і спроба зафіксувати на сцені культурну ідентичність, що проростала з місцевого ґрунту в загальнонаціональний контекст.
Микола ЗАКУСОВ
Джерела:
[1] «Ще перед восьмою зачинено браму українського Народного дому, де містився кінотеатр «Едісон». Сеанси відмінено, а замість білого полотна спущено мальовану завісу ручної роботи. Це була величезна куртина з групою українських селян у червоно-зелених запасках і спідницях з фалдами, що помахом руки запрошували до Народного дому. Інші вказували на картину, де намальована плила ріка, росли дерева й височіли вежі костелу та церкви. Відразу можна було впізнати власне місто». Юліан Стрийковський «Аустерія».
[2] Стрыйковский Ю. Аустерия. Пер. с пол. Ксении Старосельской. М.: Книжники, Текст. 2010. 282 с.(Серия: Проза еврейской жизни).
[3] Kuczyńska A. Historia kurtyny teatralnej. Roczniki Humanistyczne, Tom LV, zeszyt 4. 2007. S.121-150.
[4] Климко З., Проскуряков В. Виявлення тенденцій і особливих відмінностей в творчій біографії Є. М. Лисика в порівнянні із досягненнями інших майстрів сценографії. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Архітектура. 2014. № 793. С. 189-201. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2014_793_36.
У неділю, 15 червня, з нагоди Дня батька у центрі Львова, на площі Ангелів (біля Гарнізонного храму святих апостолів Петра й Павла), відбудеться захід пам’яті «Рідний ангел». Подію присвячено дітям, які втратили батька через війну. Початок – о 14:00.
Захід пам’яті «Рідний ангел» покликаний подарувати дітям можливість символічного зв’язку із татом, який став їхнім небесним ангелом, а також створити інститут пам’яті та допомогти у реабілітації дітей після втрати. Ініціаторами події виступили ГО «Жіноча опора» та ГО «Перший жіночий ветеранський простір “Рехаб”. За підтримки ГО “Спілка жінок Львівщини” та ГО “Спілка жінок України”. Інформаційні партнери – ТРК “Перший Західний” та Радіо Перше.
“Наша акція має на меті підтримати дітей, які залишилися без тата, створивши для них безпечний, теплий простір для прояву почуттів та збереження пам’яті, – каже одна з організаторок заходу пам’яті «Рідний ангел» Ольга Дрозд. – Ми хочемо дати голос тим дітям, чия втрата часто замовчується. Це не лише подія памʼяті, а й спосіб формування нової традиції вшанування полеглих захисників — через серце їхніх дітей”.
Розпочнеться «Рідний ангел» із читання новели – її читатимуть діти загиблих воїнів. Цю новелу спеціально до пам’ятного заходу написала Зоя Журавка – лауреатка п’ятого міжконтинентального радіофестивалю «Співай рідною».
Потім діти спільно створять листівку на спеціальному банері для своїх Рідних ангелів. Після завершення малювання діти зберуться навколо імпровізованої листівки, щоб підняти полотно та вшанувати пам’ять своїх батьків – щоб кожен янгол з небес побачив, що про нього пам’ятають.
На закінчення, у символічний момент, діти випустять в небо білі кульки, на яких напишуть звернення до своїх батьків, – як знак любові, яка не має меж, та символу нерозривного зв’язку, світлих спогадів і надії.
Львівщина активно працює над створенням регіональної Стратегії політики національної пам’яті. 12 червня відбулося друге засідання робочої групи при Львівській обласній військовій адміністрації, де обговорили ключові етапи формування стратегії та визначили пріоритетні завдання. Участь у засіданні взяли депутати Львівської обласної ради Святослав Шеремета та Захар Миляник.
Одним із головних завдань є напрацювання оновленого переліку пам’ятних місць, меморіалів, пам’ятників та військових поховань, що пов’язані з боротьбою за незалежність України. Цей перелік охоплюватиме період від УСС, УГА, УВО, ОУН і УПА до сучасної російсько-української війни. Після створення реєстру та розподілу відповідальності, планується впорядкувати всі ці об’єкти.
Як повідомив перший заступник начальника Львівської ОВА Андрій Годик, начальник Львівської ОВА Максим Козицький вже скерував відповідне доручення громадам та районним адміністраціям. Повну інвентаризацію пам’ятних об’єктів планують завершити до 30 червня.
«Ми напрацювали план щодо створення стратегії та приділили багато уваги питанню впорядкування пам’ятних місць в області, — зазначив Святослав Шеремета, учасник робочої групи та голова постійної комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради. — Для збору інформації про історично важливі місця, особистості та події в кожній громаді Львівщини, а також для виявлення шкідливих історичних міфів та “білих плям”, нам вкрай потрібна допомога істориків, місцевих краєзнавців та громадських організацій. Тому я наголосив на важливості обласного конкурсу історичних досліджень, який ми проводили і, сподіваюся, відновимо в межах обласної програми. Всі його учасники є потенційними однодумцями у справі збереження історичної пам’яті, і їхня допомога знадобиться при розробці стратегії».
Під час зустрічі учасники також погодили алгоритм розробки Стратегії, який представив діючий військовослужбовець, співзасновник ГО “Декомунізація Львівщини” Антон Петрівський. Були обговорені проблеми, що виникають під час збору інформації, та окремо домовилися про систематизацію пропозицій щодо встановлення нових меморіальних та інформаційних таблиць.
Редакторка Українського Радіо Львів, відома журналістка Лідія Пужак (Станіцька), перебуває у важкому стані після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася на Львівщині 11 червня. Внаслідок ДТП пані Лідія отримала серйозні травми та після низки операцій потребує термінового переливання крові.
Родина та колеги Лідії Пужак звернулися до всіх небайдужих із закликом про допомогу. Для порятунку журналістки необхідні донори з III групою крові, резус-негативною (3-).
Як стати донором:
Здати кров для Лідії Пужак можна у Центрі служби крові за адресою: місто Львів, вулиця Івана Миколайчука, 9Б. Під час здачі крові обов’язково вкажіть: «Для Лідії Пужак».
Важливі рекомендації для донорів:
Перед процедурою здачі крові медики рекомендують дотримуватися певних правил, щоб забезпечити її якість та безпеку для реципієнта, а також для власного здоров’я:
Утримайтеся від куріння, вживання алкоголю та енергетичних напоїв.
Виключіть з раціону копчену, гостру, пряну та смажену їжу, а також снеки.
Не вживайте лікарські засоби, які впливають на згортання крові (наприклад, аспірин) за кілька днів до здачі.
Відпочиньте перед процедурою.
Протипоказання до донорства:
Існують тимчасові та абсолютні протипоказання до здачі крові, які визначені Міністерством охорони здоров’я України:
Тимчасові протипоказання: недавні інфекційні захворювання (ГРВІ, коронавірус, грип, бруцельоз, туберкульоз, малярія, специфічні лихоманки тощо), вагітність (обмеження 6 місяців після пологів або переривання вагітності), нещодавні щеплення живою вакциною (4 тижні).
Абсолютні протипоказання: хронічні захворювання серцево-судинної системи, онкологічні захворювання, гепатити В та С, ВІЛ/СНІД, лікування інсуліном, перенесена ампутація чи трансплантація органа, а також інші серйозні системні захворювання.
Фінансова підтримка:
Окрім донорства крові, родина Лідії Пужак потребує фінансової підтримки для покриття витрат на лікування та реабілітацію. Допомогти можна, перерахувавши кошти за наступними реквізитами:
Ольга Вітинська (братова дружина) 4576369999533511
Колектив Українського Радіо Львів та вся журналістська спільнота висловлюють підтримку Лідії Пужак та її родині, сподіваючись на швидке одужання.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій старого Львова з циклом публікацій про історію Знесіння.
Цикл статей “З минулого Знесіння”, авторства український історика, професора Українського вільного університету, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка Миколи Андрусяка було надруковано у часописі Діло в 1932 році. Друга частина побачила світ на сторінках газети 11 червня 1932 р. (№ 127). Почитати першу частину можна тут
Знесіння, 1920-ті рр.
Господарські відносини на Знесінні в XV—XVIII ст.
Село Знесіння було королівщиною – як де виказують уже перші історичні вістки про нього: як у позві з 20 жовтня 1469 р. виступає Василь «homo regalis» (королівський чоловік) зі Знесіння, так і в 1500 р. маємо жалобу з 10 січня робітника Сенька «hominis regalis de Vnyeszyenye». Королівщини були головним джерелом доходів для королів, які надавали також ці маєтности добре заслуженій для держави шляхті. Селянам у королівщинах жилося дещо краще, ніж панським підданим. Королівські селяни відроблювали небагато панщини та служили у т. зв. лановім війську й через те одержували деякі полекші в роботах і податках.
Перші докладніші дані про господарські відносини на Знесінні подають нам люстрації королівщин у львівській землі з 1564—5 рр. Доживотнім арендарем Знесіння був тоді (від 1555 р.) Микола Сенявський, руський воєвода. У селі було тільки 13 селян, що сиділи на ріллі й звалися кметями. Кожний а них платив річного комірного по 5 ґр. та «колядок і ральця» 4, себто дарунків арендареві на Різдво й Великдень по 2 ґр.; всі разом платили до двора 3 зол. 1 ґр. (Золотий в тім часі = 30 ґр.). Імена й призвища знесінських кметів того часу ось такі: Трус (?) Степанович, Ісько Кривчицький, Лесько Гричович, Яцко Шанаяйкович, Сень Клебанович, Каленник Гуссак. Карпо Занкович, Данило Сенькович, Грицько Сопушко, Стецько Ріпа (Ржепа), Мисько Динисович, Андрушко Занкович та Сень Риболов.
Щодо робіт тих кметів для двора то були вони зобовязані до тих самих повинностей, що раніше виконували для потреб замку; возили пісок, цеглу, глину і т. п., орали й пололи городи та косили сіножать звану Черачовичі, з якої був 1 стіг сіна на 10 копиць.
Крім кметів були на Знесінні в тім часі також загородники, себто селяни осаджені на менших ґрунтах або й на самих обістях, загородах, без орної землі; загородники були обложені панщиною пішою та давали панові тільки комірне і ручну працю. Таких селян було на Знесінні в тім часі трьох: Олесько, Васько пекар та Яцко Дибка, й вони платили річне комірне по 5 ґр., отже разом 15 ґр. Була ще четверта загорода «Іваськівська», одначе вона стояла пусткою. Там же була сіножать, з якої 1 великий стіг сіна був вартости 8 золотих. «Руський піп» платив також за наєм «з ріллі і з церкви» 30 ґр. (1 зол. ) та 4 ґр. «колядки й ральця». Вільний від плати за наєм був тільки сільський десятник з огляду на свою службу. Сума всіх приходів зі Знесіння – як подає ця люстрація – рівна була 12 зол. та 20 ґр. Дрова брали знесінчани з львівських лісів – як про це говорить розпорядок кор. Жигмонта Августа з 27 квітня 1558 р.
Ще в 1536 р. дарував львівський каштелян і староста Станіслав Одровонж зі Спрови св. николаївському парохові Степанові ліс між селами Знесіння і Кривчичами; тут викорчував собі парох церкви св. Николая у Львові кусень простору на город, одначе опісля знесінський наємець руський воєвода не допускав його вживати нього ґрунту Зновуж колишні повинности знесінчан супроти львівських замків виконувало в тім часі вже населення львівського передмістя, званого Підзамче: «На тім передмісті люди здавна на роботі засіли й повинні замітати й випрячувати замок, полоти, громадити сіно на сіножаті напроти Знесіння, чистити рови, котрими вода від млинів пливе, прати в замку і що лише треба робити пішо на обох замках».
Кривчиці на мапі Великого Львова 1939 року.
При люстрації (перегляді) Знесіння з 1570 р. бачимо деякі зміни за пять літ. Посесором сета є далі «пан камінецький Сєнявський». Осілих на нивках кметів є знов тільки 13, що платять як передше комірного по 5 ґр., «ральця» по 1 ґр. та «коляди» по 1 ґр. Тивун (сільський урядовець) не платить нічого.
Священик платить 2 зол. річного комірного. Підсусідків (загородників) є 4 і кожний з них дає по 2 ½ ґр., разом 10 ґр. Там також була 1 стирта сіна вартости 8 зол., одначе від часу коли Знесіння відділили від замку, цю сіножать прилучили до Прус. Сума прибутку з села впала до 5 зол. та 11 ґр.
Як уже вище згадано, селяни в королівищнах служили в т зв. лановім війську. Печатки цього ланового війська датуються від короля Стефана Баторія. При поборі королівських селян до війська принято ось такі засади, одобрені пізніше постановою варшавського сойму в 1590 р.: кожний двацятий лан у королівщині мав виставити в часі війни оруженого вибранця з рушницею, шаблею, сокирою; зате його батько або брат був вільний від усякого комірного, платні, робіт і служби супроти старости або арендаря, а те все виконували за рідню вибранця 19 кметів з королівщини. Тому таких 20 ланів у королівщинах називано вибраницькими ланами або вибраництвами.
У поданих вище люстраціях бачимо, що на Знесінні не було 20 ланів; тому знесінчани давали до війська вибранця спільно з селянами Гряди. У часі польсько-московської війни визначився під Псковом в 1581 р. між іншими й вибранець «Сенько з Гряди і Знесіння». За ці заслуги для держави дістали (10. VI. 1582) вибранці з підльвівських сіл звільнення від усяких робіт, комірного і податків для короля і арендаря крім належних Річипосполитій поборів. При тім могли свобідно уживати своїх маєтностей, домів і ґрунтів, ловити рибу в озерах та рубати дерево в королівських лісах, з тим, щоб їх не пустошити, варити пиво та палити горівку на власну домашню потребу.
Арендарі Знесіння дуже часто змінялися; на переломі XVI—XVII. ст. є тут Микола Куропатва. За нього в 1598-99 рр. львівський каштелян Станислав Жолкевський перевів межу між Знесінням і Кривчичами. 3 цієї нагоди згадується ось таких Знесінчан: Сенько Капіонів, Лях, Сень старий, війт, Сенько Прушович, Іванко Юзькович, Кузьма Леськів, Лесь, Мартин Пюро, Іван Ящурка, Іван Мазур, Маляр, Андрій Лесько та Станислав Гайдук. До цього розмежування спонукало без сумніву те, що в XV—XVII ст. було чимало спорів щодо деяких земельних посілостей між тимчасовими власниками Знесіння і львовянами.
Одначе спорів тим не полагоджено; трапляються вони й пізніше. У 1637 р. маємо спір львівського свято-николаївського брацтва з тодішнім арендарем Знесіння Жигмонтом Убишем за пасіку.
Казімєж Анджей Нєдбалович. Облога Львова козаками і татарами у 1648 році
Сумний для знесіння був памятний в історії України рік 1648. З дослідів д-ра Степана Томашівського довідуємося, що в часі походу Богдана Хмельницького на Львів підльвівські села були страшно спустошені, подекуди навіть зметені з лиця землі. Були це наслідки того, що в товаристві Хмельницького були татари, а розуміється інакше виглядав татарський похід, інакше козацький. Козаки здержувалися від нищення сіл; навпаки татари під тим оглядом не мали ніяких скрупулів. Того самого дня, коли станули під Львовом, спалили Бруховичу, село недалеко Львова, чоловіків вирубали, жінок забрали в полон так, що мало хто втік.
Подібна доля стрінула й Знесіння. Церкву й село спалено, багато людей вимерло або пішло до неволі. Його арендар Жигмонт Убиш заявляє дня 26 травня 1649 р., що не може заплатити кварти (себто четвертини своїх доходів до держ скарбу) з 1649 р. за с. Знесіння; через його спустошення зібрано з села тільки 4 зол. податку.
Очевидно на війну проти козаків брали також вибранців українців. Знесінський солтис Гриць Попович служив як вибранець у польськім війську і був під Збаражем і Жванцем; зате звільнив його король Ян Казимир (28. IV. 1656) від усяких робіт і тягарів та позволив йому уживати третину вибранецького лану.
З люстрації львівської землі в 1661-62 рр. довідуємося, що з давніх 13 дворищ тільки 9 є заселених, а 4 стоїть пусткою. Перед війною було в селі 20 підданих; після війни залишилося тільки 6-ьох селян на дворищах, зобовязаних до панщини возом та шістьох зобовязаних до ручної праці. З дворища плачено тоді комірне по 18 ґр., разом 5 зол. 12 ґр. Також давали осілі на дворищах селяни по каплунові, якого вартість оцінювано тоді на 8 ґр., разом 2 зол. 12 гр. Вівса, звичайних курей та яєць знесінські селяни до двора не давали.
У п’ятницю, 13 червня 2025 року, до Міжнародного дня донора «Народна самооборона Львівщини» запрошує всіх охочих долучитися до мобільної донації крові біля Ратуші (м. Львів, площа Ринок, 1).
Збір крові проводитиметься у спеціально обладнаному мобільному центрі – автобусі, де створені всі умови для швидкої, зручної та безпечної процедури.
Для участі необхідно попередньо зареєструватися за посиланням: https://t.me/donation_13_06_rynok або за QR-кодом на афіші. Мобільний центр працюватиме з 9:00 до 12:00.
Організаторами заходу є ГО «Народна самооборона Львівщини» спільно з Першим медичним об’єднанням Львова, волонтерами «Ветеран медіа», ГО «Агенти крові», медичною лабораторією «Ескулаб» та Львівською міською радою в межах проєкту «Твоя кров. Моє життя. Наша перемога». Донорів пригощатиме «Кава Мілітарі».
Важливі умови для донорів:
Вік: 18-60 років
Вага: від 50 кг
Об’єм кроводачі: 450 мл
Перерва між донаціями: 60 днів
Максимальна кількість донацій: 6 разів на рік
«Мобільний центр крові» – один з ключових медичних проєктів «Народної самооборони Львівщини», спрямований на забезпечення лікарень та військових шпиталів необхідними запасами крові.
Пропонуємо вам унікальні знімки Львова початку ХХ століття. Їх автор – Ян Булгак, відомий фотограф і мистецький теоретик.
Ян Булгак гак був не лише фотографом,...
