Ланцюжок з білого золота вважається базовою прикрасою, яка може стати гармонійним елементом кожного персонального стилю. Лаконічна прикраса в ексклюзивному дизайні: https://stolychnashop.com.ua/ua/yuvelirnye-ukrasheniya/zolotye-tsepochki/tsvet-metalla-beliy/ виглядає вишукано та розкішно, даруючи холодне металеве сяйво. Але при цьому універсальні золоті ланцюжки чудово вписуються у будь-які образи, зокрема повсякденні.
Знайомимося з класичними плетіннями ланцюжків
Класичні ланцюжки часто використовуються як основа для підвісок та кулонів, але й як самостійний ювелірний виріб вони виглядають стильно та самодостатньо. Елегантну красу прикраси підкреслює благородний блиск білого золота 585-ї проби.
Основі варіанти класичного плетіння:
якірне – одне з міцних та практичних плетінь з ланками овальної чи круглої форми, що з’єднуються перпендикулярно, нагадуючи якірний ланцюг. Зовнішній вигляд прикраси залежить від розміру та особливостей елементів;
панцирне – плетіння, що виготовляється з розташованих в одній площині плоских ланок із злегка заокругленими краями;
«Бісмарк» – масивне та складне плетіння, що складається з подвійних округлих ланок, створюючи елегантний візерунок. Завдяки об’ємній формі його частіше обирають чоловіки.
Багато моделей ланцюжків представлено у різноманітних варіаціях цих трьох основних плетінь. Різниця може полягати у формах та розмірах ланок, а також способах їх з’єднання (наприклад, подвійне чи потрійне).
Особливості фантазійного плетіння
На відміну від класичних фантазійні ланцюжки мають більш складний та оригінальний дизайн. Вони можуть включати ланки нестандартних форм, декоративні елементи, вставки з інших матеріалів або комбінацію різних видів плетіння. Фантазійні ланцюжки, як правило, є самостійними прикрасами, які не потребують доповнення підвісками, оскільки є яскравими акцентами в образі.
Як впливають на зовнішній вигляд довжина та товщина ланцюжків
Характеристики ланцюжка відіграють важливу роль у створенні бажаного візуального ефекту. Наприклад, короткі моделі (40-45 см) елегантно підкреслюють зону ключиць та добре поєднуються з вирізами різної форми. Середня довжина ланцюжка (50-55 см) робить його надзвичайно практичним, оскільки він гармонійно виглядатиме як з відкритим декольте, так і поверх коміра. Довгі прикраси (від 60 см) візуально подовжують шию та витягують силует, а також можуть бути цікавим акцентом у багатошарових образах.
Тонкі ланцюжки (до 2 мм) виглядають ніжно та витончено, тому ідеально підходять для невеликих підвісок або для створення мінімалістичних образів. Це традиційно жіночі моделі, які надають образам ніжності та витонченості. Ланцюжки середньої товщини (2-4 мм) є універсальним варіантом, який добре виглядає як самостійно, так і з підвісками середнього розміру. Їх можуть обирати і чоловіки, і жінки. Товсті ланцюжки (від 4 мм) є помітним та стильним елементом образу, який варто носити без додаткових ювелірних виробів. Такі моделі частіше обирають чоловіки чи жінки, що хочуть додати розкішний акцентний елемент.
Де придбати золотий ланцюжок від виробника
Вибір ланцюжка із білого золота – це індивідуальний процес, який залежить від ваших особистих уподобань, стилю та призначення прикраси. У каталозі Столичної Ювелірної Фабрики ви знайдете широкий асортимент класичних та фантазійних моделей, здатних задовольнити смак найвибагливіших клієнтів.
В асортименті українського виробника представлені моделі з білого золота у таких плетіннях, як:
«Сінгапур»;
«Барлі»;
«Гольф»;
«Колосок» («Спіга»);
«Снейк»;
«Бісмарк»;
венеціанське;
якірне та панцирне.
Ви також знайдете унікальні фантазійні моделі за вигідними цінами. Коштовності доставляються по Україні у відділення пошти та мережеві магазини компанії. Для вашої зручності діють різні способи оплати: готівкою, частинами, банківською карткою, послугою ювелірного обміну. Переходьте у каталог Столичної Ювелірної Фабрики та обирайте доступну розкіш!
Гора Маківка, 8 березня 1915 року. Хорунжий Зенон Носковський, підхорунжа Олена Степанів, хорунжий Іван Чмола, хорунжий Осип Яримович, кадет-аспірант Софія Галечко. Австрійська поштівка.
Під час Першої світової війни між підрозділами австро-угорської 55-ої піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російськоімперськими військами відбулися бої за стратегічну висоту гору Маківка.
В результаті героїчної оборони повністю зірвались плани російських-окупаційних військ. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня. Зазнавши шалених втрат, близького 3 тис. солдат, російські війська не змогли продовжити наступ. А згодом відступили перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою мужністю під час оборони гори Маківка відзначились підрозділи Українських січових стрільців.
Засіки УСС на Маківці.
Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком у «Захарі Беркуті» Тухлі, між Сколе і Славськом. Якщо долину річки Опір, уздовж якої йшла залізниця, австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була зручним і незахищеним міцем для прориву російської імператорської армії. Та армія вже понад півроку тримала в окупації Галичину. І тепер розраховувала прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо на Відень. Битва на Маківці мала б стати основною на цьому фронті й від неї великою мірою залежало майбутнє війни.
Оборонні споруди УСС на Маківці.
Для росіян Маківка була стратегічним об’єктом. Утримуючи цю гору, вони забезпечували собі безпроблемний прорив на Угорщину. Спочатку росіянам вдалося захопити частину гори. Однак у результаті контрнаступу Першого та Другого куренів Січових стрільців українці відбили втрачені позиції. Подальші спроби росіян «підкорити» Маківку не мали успіху саме через героїчну оборону стрільців. В останню добу Січові стрільці тричі штурмували позиції російського війська й таки знову захопили гору. Коли в 1936 році в Галичині вийшла окремою книгою «Історія українського війська» з розділом про Маківку, то там згадали цей момент: «За третім ударом стрільці з радісним окликом переможця багнетами промостили собі дорогу на верх. Московська маса розскочилась від удару на всі боки і в паніці злетіла в долину. Нагорі залишилася сила–силенна тих, що згинули за «царя і отєчєство» і сірою плахтою вкрили ціле побоєвище. Чимало ворога попало і в полон…». Бої завершилися 3 травня, коли австро–угорські частини, на боці яких і воювали січові стрільці, взяли під контроль Маківку.
Австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело Легіон Січових стрільців до складу війська лише у березні 1915 року, за місяць до цих важливих подій. Легіон на той час складався з двох куренів, у кожному з яких було по чотири сотні. Саме вони й були направлені в район гори Маківка, де й очікувалися найбільші бої. Українська бойова управа, яка здійснювала політичне керівництво стрілецьким рухом, у своєму привітанні з нагоди перемоги на Маківці відзначала: «З костей і крови, з ран і терпіння стрілецького виростає нова Україна — Україна діла і боротьби! Своїми воєнними подвигами ви воскресили славну минувшину української зброї, ви стали засновниками нової доби історії України, в якій Україна повертає на давній шлях збройної боротьби за свою самостійність»… Однією з центральних постатей УСС став майбутній засновник і провідник ОУН Євген Коновалець, який під час бою на Маківці потрапив у російський полон, а згодом як командир УСС дослужився до звання полковника армії УНР.
Оборонні споруди УСС на Маківці.
В результаті героїчної оборони Маківки, повністю зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планувалось на 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед надійшовшими австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам’яті.
Могили вояків легіону УСС на Маківці.
У 1920-х члени УВО, а згодом ОУН започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х українська молодь розпочала масові паломництва на «горбочок» на Маківці.
У 1998–1999 цвинтар Січових Стрільців було відбудовано: встановили 50 хрестів на могилах січовиків та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалось.
Меморіал – некрополь на Маківці. 2018 рік. Фото Олег Максимишин.
На Пантеоні поховані:
Онуфрій Федорчак.
Дмитро Формусяк — 22 роки.
Юліан Шевчук — 19 років.
Микола Юзьвяк — 18 років.
Дмитро Цвілинюк — 19 років.
Федь Ткачук — 21 рік.
Борис Ткачук — 23 роки.
Пилип Тимчишин — 26 років.
Сумарук.
Іван Тимчишин — 21 рік.
Омелян Стратійчук — 17 років.
Михайло Стратійчук.
Михайло Стефанський.
Гриць Стефурак.
Дмитро Снітович — 18 років.
Дмитро Савчук — 19 років.
Юра Пітиляк — 20 років.
Кость Попенюк — 26 років.
Іван Ребеньчук — 20 років.
Федір Пик — 20 років.
Дмитро Петрів — 20 років.
Василь Палійчук — 20 років.
Микола Мицканюк −21 рік.
Михайло Мицканюк — 23 роки.
Дмитро Мицканюк — 22 роки.
Микола Михайлюк.
Осип Матковський — 22 роки.
Ілько Матійчук.
Федь Матійчук.
Микола Максимюк — 18 років.
Іван Лаврук — 19 років.
Іван Кішка — 19 років.
Осип Конюшевський — 25 років.
Олекса Курендаш — 19 років.
Федір Карпин — 22 роки.
Василь Іличук — 18 років.
Михайло Дячук.
Василь Вітенюк — 20 років.
Танас Дупрейчук — 21 рік.
Петро Данищук.
Ілько Грицюк — 20 років.
Василь Геник — 21 рік.
Ілько Ганущак — 19 років.
Іван Гільтайчук.
Олекса Григорчук — 18 років.
Юрко Григорчук — 20 років.
Степан Гаврилюк — 20 років.
Михайло Білячук — 18 років.
Ілько Бехметюк — 22 роки.
Федір Бельмега — 17 років.
Там на горі, на Маківці, Там ся били січовії стрільці. Хлопці, підемо, боротися за славу, За Україну, за вільнії права й державу. Хлопці, підемо, боротися будемо За Україну, за вільнії права.
Наші хлопці добре б’ються, Йдуть до бою, ще й сміються.
Наша сотня вже готова, Від’їжджає до Кийова.
Є в Києві Злота Брама, На тій брамі — синьо-жовта фана.
Є у Львові усусуси — Україна бути мусить.
А ми хлопці, як ті перла, Заспіваєм: «Ще не вмерла…»
Виставка сформована і організована з ініціативи наших корейських друзів Kwak Poung-young, Art & Culture Korea Assotiation (Корея) та є результатом співпраці з Музеєм фотографії в Рівному і Фундації Музею фотографії в Янов Любельський (Польща).
Куратор проєкту Kwak Poung-young зазначив: «Фотографія означає малювання світлом, а світло є важливим елементом у фотографії. Світло проходить через середовище та проходить процеси поглинання та відображення, надаючи візуальну інформацію про джерело світла та середовище. Фотограф не просто фотографує, але й контролює непередбачуваний рух світла та додає світлу життя, окрім тривимірного ефекту.
На роботах фотовиставки тіні ніби пасивно рухаються залежно від світла, але вони контролюють світло з будь-якого напрямку. 21 фотограф з 6 країн, що бере участь, демонструє можливість того, що їх життя може змінюватися та рухатися відповідно до їхнього вибору, і вони контролюють своє внутрішнє я через моменти світла та виконують свою роботу різними способами. «Я роблю це», — сказав він.
Учасники виставки: Alex Kharvat (Ukraine), Ga Ok-gwan, Kang Eun-hee, Kwon Eun-kyung, Kwak Poung-young, Kim Kyung-soo, Park Jong-hoon, Park Seong-min, Yang Seong-ho, Lee Kyung-hwa, Choi Sin-man, Kim Ok-ja, Choi Ok-hee, Choo Yeon-ah (Korea), Eray Özkan (Turkye), Pestarino Roberto (Italy), Luis José Vigil-Escalera (Spain), Kamila. Sammler, Mirosław Radomski, Ryszard Karczmarski, Sergiusz Sachno (Poland).
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Музею фотографії в Рівному та Львівського палацу мистецтв.
4 травня о 19:00 львів’яни та гості міста зможуть поринути у справжню музичну казку — у Музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відбудуться унікальний концерт «Музика кіно» у форматі «Вечори при свічках», що поєднує саундтреки з улюблених фільмів, атмосферу камерного простору та приємні сюрпризи для глядачів.
У програмі — саундтреки з найвідоміших кінофільмів: «Титанік», «Інтерстеллар», «Привид опери», «Амелі», «Гра престолів», «Пірати Карибського моря», «Ангели та демони» та інші. Музика прозвучить у живому виконанні органа, фортепіано, флейти Пана та вокалу.
Концерт пройде у супроводі світла свічок, що створює особливу атмосферу затишку та чарівності. Кожному гостю — келих ігристого вина та солодкий подарунок.
Організатори обіцяють, що це буде вечір, які залишаться у пам’яті надовго.
Які критерії допоможуть вибрати кращого постачальника косметики? Читайте про сертифікацію, асортимент, ціни та способи перевірки надійності партнера для бізнесу.
Як вибрати кращих постачальників косметики для вашого бізнесу?
Індустрія краси продовжує розвиватися стрімкими темпами, попри економічну невизначеність та наслідки світової пандемії. У 2024 році засоби догляду за шкірою зайняли майже 40% частки ринку, а продукти б’юті-ринку загалом до 2030 року мають принести дохід близько $140 млрд. (Statista, 2025). Отже, торгівля косметикою стає надзвичайно вигідною як в Україні, так і за її межами. Але якщо ви не виробляєте власну косметику, як обрати та де знайти постачальника косметики, якому можна довіряти?
Вибір довіреного постачальника критично важливий для косметичного бізнесу, адже продаючи неякісну косметику ви ризикуєте не лише грошима, здоров’ям клієнтів, а й власною репутацією. У такому разі варто звернутися до перевіреної часом та клієнтами компанії. Sparcos – надійний постачальник косметики, який давно працює на українському ринку та має дружні контакти з провідними корейськими виробниками косметики. Онлайн-маркет Sparcos пропонує лише оригінальну продукцію оптом за доступними цінами, що має усі необхідні сертифікати.
Основні критерії вибору постачальника косметики
Якість продукції та сертифікація: Перше, що має пред’явити офіційний постачальник косметики – це сертифікат якості продукції. Оптова косметика для салонів краси повинна мати чітко вказаний склад, опис, оцінку безпеки та ефективності товару й інші дані, що підтверджують безпечність продукції та відповідність стандартам країни збуту.
Асортимент і спеціалізація: Важливо, щоб косметика оптом для бізнесу постачальника відповідала концепції вашого бізнесу. Дистриб’ютори можуть запропонувати продукцію певного напряму, який не збігатиметься з вашою нішею: доглядова косметика, декоративна, професійна чи органічна.
Ціноутворення та знижки для B2B: Прямі постачальники косметики мають надавати вигідні умови для оптових закупівель, такі як знижки постійним клієнтам та спеціальні пропозиції, наприклад, зниження вартості опта на замовлення від певної суми (10 000+).
Наявність складу в Україні або ЄС: Постачальники косметики для магазинів зазвичай мають власний склад або в Україні, або на території ЄС. Чим ближче склад — тим швидше доставка і менше витрат на логістику, а значить нижча ціна замовлення.
Підтримка і сервіс: Кращі постачальники косметики 2025 надають гарантії якості, а також проводять консультації щодо продуктів, які пропонують та допомогають з сертифікацією — усе це важливо при довгостроковій співпраці.
ТОП-джерела для пошуку постачальників косметики
Знайти якісних постачальників косметики можна:
в онлайн-каталогах B2B (Alibaba, BeautySourcing, Europages);
на професійних виставках (Cosmoprof, InterCharm);
у нішевих дистриб’юторів в Україні (Lotana, Sparcos);
на прямих сайтах брендів із формами для оптових заявок;
на платформах дропшипінгу (Shopify, BigBuy, AppScenic).
Ще один зі способів як знайти постачальника косметики без посередників – слідкувати за впливовими людьми, б’юті-блогерами та косметичними брендами у соціальних мережах – вони часто співпрацюють з постачальниками.
Як перевірити надійність постачальника?
Щоб зрозуміти, як перевірити постачальника косметики, варто:
запросити документи та знайти компанію у реєстрі зареєстрованих фірм;
продивитися відгуки та кейси інших покупців, пов’язаних з цією компанією;
перевірити наявність активного сайту, соцмереж та публікацій у ЗМІ;
зробити тестове замовлення та зрозуміти, як працює доставка, відбувається пакування та порівняти замовлення на відповідність заявці;
уважно прочитати договір та умови співпраці: дізнатися, чи є у компанії офіційні гарантії, чи сертифікована косметика для бізнесу.
Поради щодо довгострокової співпраці з постачальниками
Будуйте партнерські відносини, а не лише статус «купівля-продаж» – цікавтеся, які бренди косметики краще для продажу, які умови доставки по Україні тощо.
Регулярно аналізуйте якість, актуальність та оборот продукції коли зв’язуєтеся з дистриб’юторами, чітко визначайте тип і кількість продуктів, які вас цікавлять.
Домовляйтесь про ексклюзив або спецумови для свого регіону – це може бути оптова косметика зі складу за 1 день або інші умови, на які можуть розраховувати постійні партнери
Вчасно оплачуйте та дотримуйтесь домовленостей — це зміцнює довіру. Постачальник органічної косметики теж має певні домовленості з виробником, тож чим прозоріше буде ваша співпраця – тим надійніше та швидше відбудеться викуп товарів.
Отже, якщо вас цікавить як обрати постачальника косметики – намагайтеся зібрати якомога більше інформації та відгуків про діяльність компанії та вимагайте офіційних документів, що підтверджують якість косметичної продукції.
Шукаєте надійного постачальника косметики для салону? Дізнайтеся, хто входить до топ-5 дистриб’юторів косметики в Україні: Lotana, Sparcos, TOTIS Pharma, Starlit та Allpresan. Порівняння переваг, брендів і умов співпраці.
Топ 5 найбільших дистриб’юторів косметики в Україні
У світі б’юті-індустрії надійний дистриб’ютор — це не просто посередник. Це партнер, який впливає на якість сервісу, довіру клієнтів та навіть прибутковість бізнесу. Не лише сама косметика для професіоналів хвилює власників салонів та клінік. Дедалі частіше вони задаються питанням про те, у кого її краще купити. Адже вибір правильного постачальника — це гарантія оригінальної продукції, своєчасної доставки та адекватної ціни. Кращі дистриб’ютори косметики для салонів краси не лише пропонують широкий асортимент брендів, а й забезпечують зручні умови закупівлі оптом, надають консультації, допомагають з вибором і навіть навчають. Саме тому варто знати, з ким у цій сфері справді вигідно співпрацювати.
Ми підготували добірку з п’яти лідерів ринку — компаній, з якими замовлення буде не лише простим, а й приємним та вигідним досвідом. І почнемо з одного з найвідоміших імен — Lotana, дистриб’ютор косметики, який задає темп у професійній сфері вже багато років.
Lotana — лідер ринку професійної косметики
Lotana — один із найбільших дистриб’юторів професійної косметики в Україні, що спеціалізується на засобах для догляду шкірою обличчя та тіла. Це надійний вибір для тих, хто цінує якість, стабільність і сучасний підхід до б’юті-бізнесу.
Чому варто вибирати Lotana:
широкий асортимент преміум косметики для салонів краси;
надійність і стабільність постачань;
зручні умови для оптових закупок, постійні акції та знижки.
Lotana постачає продукцію брендів, яким довіряють професіонали б’юті-індустрії. До їхнього портфоліо входить Allies of Skin з універсальними доглядовими засобами, Bella Aura, що поєднує науку та природні інгредієнти, а також Fler, HoliFrog, Phyto-C, PSA, RejudiCare і TiZO. Особливої уваги заслуговує американський бренд Photozyme MD, який створює інноваційну косметику, здатну працювати на клітинному рівні, зокрема впливаючи на ДНК шкіри.
Продукція бренду Phyto-C
Компанія спеціалізується на постачанні косметики для обличчя та тіла для салонів краси, спа-центрів та косметологічних клінік. Постачальники косметики для професіоналів завжди на перше місце у своїй роботі ставлять якість та надійність, як це робить і Lotana. Косметика цього дистриб’ютора займає чільне місце на полицях провідних клінік країни.
Sparcos — інноваційний підхід до постачання косметики
Sparcos займає провідні позиції серед дистриб’юторів корейської косметики для салонів краси та європейських брендів в Україні. Компанія орієнтована на постачання високоякісних засобів для догляду, які відповідають сучасним стандартам індустрії краси. Їх обирають ті, хто працює з вибагливими клієнтами та хоче завжди бути на крок попереду.
Переваги співпраці з Sparcos:
продукція від відомих брендів за доступними цінами;
спеціалізація на інноваційних рішеннях та новітніх технологіях у косметичній індустрії;
зручна доставка по всій Україні.
Компанія пропонує десятки найменувань, які добре знайомі професіоналам б’юті-сфери. Серед них — Cosrx, Dr.Jart+, Medi-Peel, SKIN1004, Beauty of Joseon, Axis-Y, Anua, Tocobo, Numbuzin — ці бренди відомі своїми ефективними формулами для чутливої, проблемної та вікової шкіри. Для тих, кого цікавить професійна косметика для волосся, Sparcos має в асортименті La’dor, Masil і Daeng Gi Meo Ri — вони спеціалізуються на лікувальних шампунях, ампулах та інтенсивних масках для салонних процедур.
Продукція бренду Dr.Jart+
Sparcos косметика — це вибір тих, хто цінує ефективність, інновації й турботу про результат. Компанія орієнтована на професіоналів у сфері косметології, візажу та перукарського мистецтва. Саме тому оптові постачальники косметики для салонів часто включають Sparcos у свій шортлист надійних партнерів.
TOTIS Pharma — експертний дистриб’ютор у сфері естетичної косметології
TOTIS Pharma — провідний дистриб’ютор косметики для спа-салонів та естетичних клінік в Україні. Компанія спеціалізується на постачанні інноваційних препаратів для ін’єкційної, апаратної та доглядової косметології, а також на професійному навчанні фахівців галузі.
Переваги співпраці з TOTIS Pharma:
офіційне представництво європейських та світових професійних брендів косметики;
широкий асортимент продукції для комплексного догляду та естетичних процедур;
проведення навчальних семінарів та авторських програм підвищення кваліфікації.
TOTIS Pharma пропонує продукцію таких відомих брендів, як Dr. Spiller, Maria Galland Paris, Alissa Beaute, Croma, Saypha, Simildiet, Innoaesthetics, Biocyte, GlyMed Plus, Mesoram, Trawenmoor, Revok50, Aileene та інших. Ці професійні бренди косметики відомі своєю ефективністю та інноваційними підходами до догляду за шкірою.
TOTIS Pharma орієнтована на професіоналів у сфері естетичної медицини та косметології, забезпечуючи їх високоякісними продуктами та навчальними програмами. Як постачальник косметики для косметологів, компанія підтримує розвиток індустрії краси в Україні.
Starlit — стратегічний партнер у сфері професійної косметики
Starlit — один із провідних постачальників преміум косметики та косметологічного обладнання в Україні. Компанія не лише забезпечує салони краси та спа-центри високоякісною продукцією, а й виступає ментором для б’юті-бізнесу, адже допомагає партнерам розвивати та масштабувати свою справу.
Переваги співпраці зі Starlit:
ексклюзивне представництво понад 14 світових брендів;
навчальний центр Starlit Pro з понад 115 програмами щороку;
інноваційний B2B-портал для зручного оформлення замовлень та планування закупівель.
У портфоліо Starlit представлені такі відомі професійні бренди косметики, як Medik8, RevitaLash, Perricone MD, Cosmetics27, Lovaskin, MedSkin Solutions, Apeer, Neofollics та інші. Ці бренди відомі своїми інноваційними підходами до догляду за шкірою та волоссям, що робить їх ідеальними для використання в косметиці для спа-салонів. Starlit орієнтований на професіоналів у сфері естетичної медицини та косметології.
Allpresan — німецька якість у догляді за шкірою стоп
Allpresan — дистриб’ютор однойменного німецького бренду, що спеціалізується на виробництві медичної та професійної косметики для догляду за шкірою стоп, нігтів, рук і тіла. Компанія пропонує рішення для людей з діабетом, алергіями та іншими шкірними проблемами. Продукція Allpresan відома своєю ефективністю та безпечністю.
Переваги співпраці з Allpresan:
високоякісна продукція, розроблена на основі наукових досліджень;
широкий асортимент засобів для різних типів шкіри та проблем;
офіційне представництво в Україні, що гарантує оригінальність продукції.
Allpresan пропонує широкий вибір засобів для догляду за шкірою стоп, включаючи креми-піни, спреї та мазі. Ці засоби забезпечують інтенсивне зволоження, живлення та захист шкіри, сприяючи її відновленню та здоровому вигляду. Allpresan орієнтований на професіоналів у сфері краси та медицини, надаючи їм високоякісну косметику для манікюру та педикюру.
Як вибрати дистриб’ютора для вашого салону краси?
Правильний дистриб’ютор — це запорука якості послуг, задоволених клієнтів і стабільного прибутку. Щоб не помилитись з вибором, зверніть увагу на кілька важливих критеріїв:
асортимент. Якісна, перевірена продукція з різними напрямами — для волосся, шкіри, манікюру тощо;
спеціалізація. Обирайте постачальника, який розуміється саме на вашому напрямі;
репутація. Вивчіть відгуки, дізнайтесь про підтримку та бренди.
Перед оформленням замовлення завжди перевіряйте якість продукції та умови співпраці. Lotana — дистриб’ютор косметики, який давно зарекомендував себе як партнера, що розуміє потреби салонів і пропонує рішення під конкретні запити.
Постачальник — це не просто продавець, а партнер, який впливає на ваш успіх. Обирайте уважно, запитуйте, порівнюйте і працюйте лише з тими, хто вам підходить на всі 100%.
Для деяких кмітливих злочинців міжвоєнного часу шахрайствo було своєрідним мистецтвом. Вони підходили до цього свого гобі з розмахом, зі смаком і гумором. Недарма описи їхніх подвигів у пресі часто викликали симпатію.
Відомий український письменник Юрій Винничук на сторінках видання ZBRUC.eu пише про те, чому шахрайствo міжвоєнного часу було своєрідним мистецтвом …
Польський письменник Антоній Слонімський, пишучи репортаж про легендарного Альфонса Циньяна, не приховував свого захвату. Цей дотепний шахрай обрав за свою спеціальність торгувати об’єктами або речами, які не продаються і ніколи до нього не продавалися.
Найзнаменитішою його акцією був продаж Колони Сигизмунда у Варшаві приїжджому з провінції поміщику, який придбав її за 45 золотих на шлюбний подарунок для доньки.
А один француз найняв у Циньяна Головний двірець, щоб улаштувати в нім бенкет.
Ще аферист зумів продати варшавський трамвай, попередньо попровадивши «клієнта» по транспортному засобу.
Шахраю вдалося навіть продати цілу колію на відрізку Варшавa – Млоціни. Попався він під час розбирання колії, коли дозволяв місцевим забирати дерев’яні шпали на дрова. Сам тим часом вантажив на воза рейки, які продавав як брухт. Шахрая заарештували і засудили на 3 роки в’язниці.
Антоній Слонімський писав: «Цей чудовий пан викликав у мене почуття, межуюче між захватом і ніжністю. Кажу це щиро й поважно. Тішуся, що є в нас люди з буйною винахідливістю, сміливою концепцією, з творчим розмахом, дотепністю і привабливістю».
Можна тільки пожалкувати, що Львів не мав шахраїв аж такого високого лету, як згаданий Циньян або матримоніальний пройдисвіт і злодій Єжи Калібабка, про якого навіть знято було серіал «Туліпан». Коли Калібабка у 2019 році помер, маючи 63 роки, про цю знаменну подію написали всі польські газети.
У Львові все було скромніше. Тут з успіхом торгували «машинками для друкування грошей». Шахраї пропонували довірливому покупцеві таку машинку за дуже високу плату, попередньо демонструючи її можливості. І люди платили, переконавшись, яка це чудова річ. Бо були переконані, що володіючи такою машинкою, стануть справжніми крезами. Мрії про люксусове життя однак лускали як мильна бульбашка, коли шахраї зникали з очей, залишаючи свою жертву з непридатним механізмом, а часто навіть бутафорією, повною обрізками газет.
Така машинка складалася з двох валків, що тісно прилягали до себе й оберталися на осях, які були вправлені у дві дощинки.
Батяр брав чистий білий папір завбільшки з доларову банкноту і вкладав поміж валки. Один оберт корбою – і валки, вхопивши папірець, просовували його між собою, а з протилежного боку виповзав новісінький долар.
Машинка для друкування грошей
Вся штука полягала на оптичній омані очей. Як машинка працювала, маємо такий опис:
«Дві малі дощечки з’єднані таким чином, що між ним обертаються дві осі. Одна з тих осей має корбу. Штукар бере звій паперу довжини кількадесяти ярдів а ширини трошечки меньшої, як довгі єсть оси. Оден кінець того паперу прикріплює сильно до одної з осий і навиває його доти, доки не навине половини довжини паперу. Другий кінець паперу прикріплює до другої оси і так само навиває його, але вже в противний бік. Коли все було старанно вимірено, оба звої, як весь папір навинеться, зійдуться і будуть виглядати неначе два окремі вальці, і ніхто не спостереже, що се є одна стяжка паперу, звинена раз в той, то знова в противний бік на двох осях».
Перед тим, як пропонувати таку машинку, батяр заздалегідь намотував на один валок кілька нових доларів. А коли її демонстрував, то вставляв білий папір і крутив корбою. Папір ховався в один звій, а водночас з другого розвивалася банкнота. Глядачеві ж здавалося, що то таки на його очах папірець перетворювався на долар.
Адже папір настільки тонкий, що неможливо побачити, що це не валки, і що в міру того, як крутиться корба, один валок тоншає, а другий грубшає.
Та все це квіточки в порівнянні з продажем Колони Сигизмунда і колії. Бо врешті-решт Львів таки не підвів. Був і у нас аферист з неабияким розмахом.
Едмунд Онишків
Ця голосна афера була пов’язана з елегантним приміщенням банку на Академічній 4. Уже своїми лаштунками банк будив довіру. Дві велетенські броньовані каси, штаб чиновників і агентів, вишукано упорядкований кабінет головного директора, швейцар в лівреї – все це довіру тільки підсилювало.
Банк розростався і процвітав.
У шикарному фотелі, оббитому шкірою, сидів директор Едмунд Онишків. Феноменальний був чоловік. Син органіста з Болехова самотужки вибився в люди. Природа щедро його наділила вродою й інтелігентністю. Він швидко дерся вгору.
Посада службовця Кооперативного банку в Кракові йому не відповідала. Прагнув бути самостійним. Надто, що в повітрі висіло одруження… з донькою дідича з Познанського воєводства, який не мав великого бажання вводити до сім’ї скромного банківського службовця.
Тоді Онишків приїжджає до Львова і тут відкриває банк, головна мета якого – посередництво в розпродажу цінних паперів.
У пресі з’явилися оголошення: «300 золотих місячно може заробити кожен. Не потрібно науки. Заробіток можна трактувати як побічне заняття. Шукаємо пенсіонерів та презентабельних пань. Зарібок з комісійних і сталої оплати. Прошу зголошуватися».
300 золотих – то була поважна сума. Робітники заробляли в місяць 100–120.
І справді, зголосилося чимало охочих, які після короткого навчання розлізлися по країні як мурахи, навантажені пачкою гарно видрукуваних облігацій.
На першу пропозицію купити «долярівку» (доларову облігацію) люди відмахувалися і казали, що не мають грошей.
– А грошей і не потрібно, – чули вони. – Наша система продажу така чудова, що майже нічого не платячи, маєте можливість здобути колосальні статки.
Тут уже на обличчі клієнта з’являлося зацікавлення.
– Агенти, які приходили до вас давніше, офірували «долярівку» на виплат. Ми даємо щось більше. Протягом сімнадцяти місяців будете платити по 11 золотих, опісля отримаєте 4% державну інвестиційну позику, так звану «преміювку» (преміювальна облігація) номінальної вартості 100 золотих.
– Як то? – обурювався клієнт. – Я повинен платити 17 місяців по 11 золотих, тобто 187, а за те я отримаю облігацію, вартість якої тільки 100 золотих?
– Ах, ви забули, що ми не продаємо одну «преміювку». Вже коли заплатите другий внесок, маєте право брати участь у жеребкуванні 25 «преміювок» і 5 «долярівок». Може статися, що по сплаті 22 золотих виграєте, скажімо, 40 тисяч доларів, як то написане в плані гри.
І клієнт здавався. Бо шанси були великі. На кожну облігацію може впасти виграш, а якщо є їх 30, то можливість виграшу в тридцять разів більша.
Завербований клієнт підписував замовлення, платив регулярно внески і чекав на виграш. Але марно, бо банк не повідомляв йому номерів облігацій, які брали участь у грі. Отже, коли навіть випадав виграш, ніхто про нього не дізнавався, окрім… дирекції.
Агенти працювали з самопожертвою. Забезпечені посвідченнями працівників банку і залізничними квитками, об’їжджали цілу Польщу. З усіх кінців країни впливали на рахунок банку на Академічній внески і відсотки.
Мар’ян Вільгельм Гандель
У червні 1930 р. ще одним членом правління Народного кооперативного банку фігурує вже 23-річний Мар’ян Вільгельм Гандель з Дрогобича. Перед тим він встиг одружитися з донькою власника кількох варшавських кінотеатрів.
Гандель розвинув енергійну діяльність. Державної території йому не вистачало. Відправив посланців банку до Парижу, які на місці організували продаж лотерей серед польської еміграції.
Задум цей був доволі потворним, бо польський робітник у Франції, обманутий на купівлі цінного паперу, не міг відрізнити шкоди, завданої йому приватною установою, від польських державних облігацій.
Поки клієнти платили внески, все було добре. Але минуло 17 місяців. Пора було достарчати автентичні облігації і виконати свої зобов’язання. .
Онишків впадає на новий «задум». Закуплені облігації здає в найповажніші банківські установи, купує авто і виїжджає до Бельгії, забираючи з собою близько 500 тисяч золотих, отриманих з тих цінних паперів. У Бельгії Онишків відкриває такий самий банк, як у Львові, на прізвище дружини купує маєток під Парижем.
Після його втечі у Львові відкрили кримінальну справу і зажадали видати Онишкова. Угода про взаємну видачу злочинців між Польщею і Бельгією ще не була остаточно підписана. Врешті Бельгія згодилася видати Онишкова, і він опинився у в’язниці.
Арештували і Ганделя, який теж був утік до Бельгії, але потім повернувся до Польщі і переховувався. Природа, однак, взяла своє: Гандель організував «Біржу праці» і у зв’язку з цим новим шахрайським заходом був у Кракові заарештований.
Онишкова засудили на два роки, Ганделя – на три.
Під час війни Гандель не пропав – співпрацював з німцями, служив гестапо і навіть став інспектором єврейської поліції у Варшавському гетто. Перед ліквідацію гетта зумів утекти, по війні його впізнали євреї в Каракасі. Місцеві євреї розпочали проти нього процес, тоді він утік, залишивши дружину і сина…
3 травня у самому серці Львова — в камерній атмосфері Музею історії релігії (вул. Музейна, 1) — відбудеться вечір музики та мистецтва. Початок концерту о 19:30, зазначають організатори.
Під мерехтіння свічок гості зможуть насолодитися всесвітньо відомим циклом Антоніо Вівальді «Пори року» — шедевром епохи бароко, що через музику передає красу природи, зміну настроїв і глибокі людські переживання. Також у програмі вечора звучатиме «Токата і фуга ре мінор» Йоганна Себастьяна Баха — одна з найпотужніших і найвеличніших органних композицій всіх часів.
У концерті візьмуть участь талановиті та відомі у Львові музиканти та митці:
Олена Мацелюх — орган
Лілія Цура — скрипка
Ольга Стрілецька — клавесин
Ольга Куц — живопис
Катерина Назар — ведуча
“Окрім музичної насолоди та улюбленої класики, на усіх гостей чекає келих ігристого вина та солодкий подарунок, що підкреслять атмосферу тепла, гармонії та натхнення” – розповідають організатори.
Живий звук, мистецтво та неповторна камерна атмосфера обіцяють зробити цей вечір справді особливим і незабутнім.
Львівські митники завадили вивезенню за кордон стародавніх перснів XII-XIV ст.
Львівські митники виявили у поштовому відправленні стародавні прикраси. Експертиза показала, що це фібула І-II ст. та персні XII -XIV ст. Про це 28 квітня повідомили на сторінці Львівської митниці.
У пресслужбі Львівської митниці зазначили, що виявили прикраси 11 квітня під час огляду одного з поштових відправлень на митному посту “Львів – поштовий”. У пакунку було чотири персні XII -XIV ст. та одна фібула (застібка) І-II ст. нашої ери. Усі предмети було вилучено та відправлено на експертизу.
Львівські митники завадили вивезенню за кордон стародавніх перснів XII-XIV ст.
“Після детального дослідження металевих виробів, експертиза встановила, що ці прикраси становлять культурну цінність та можуть бути занесені до Державного Реєстру Національного культурного надбання”, — йдеться у повідомленні.
Львівські митники завадили вивезенню за кордон стародавніх перснів XII-XIV ст.
Повідомлення про контрабанду культурних цінностей та зброї скерували в правоохоронні органи. Згодом за рішенням Міністерства культури, коштовності можуть передати до одного з музеїв.
У цифровій бібліотеці вдалося знайти унікальні фотографії Замарстинова, які датуються 1920–1930-ми роками. Це справжня історична знахідка, адже Замарстинів — одна з найдавніших місцевостей Львова. У минулому це було «міське село», яке з XIV до XVIII століття підпорядковувалося львівському магістрату.
Територія Замарстинова мала чіткі межі: із заходу її обмежувала річка Полтва, з півдня — її притока Замарстинівка. Зі сходу межа проходила поблизу сучасних вулиць Промислової та Миколайчука, а з півночі — аж до Замарстинівського лісопарку. Від сусіднього Голоска Замарстинів відділяли теперішні вулиці Топольна і частина Варшавської.
Центральною артерією цієї місцевості є вулиця Замарстинівська. У минулому річка Полтва ділила село на дві частини — Старий і Новий Замарстинів, приблизно по теперішній вулиці Липинського. Сьогодні обидві частини входять до складу Шевченківського району Львова. Новий Замарстинів, що лежить північніше, має переважно сучасну забудову, а головною його вулицею є Гетьмана Мазепи.
На фотографіях можна побачити мешканців Замарстинова тих часів, характерну забудову, вуличну рекламу та вивіски крамниць, що передають атмосферу епохи.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею Львівського палацу мистецтв.
На початку 2025 р. вийшла друком книга «Символи українофобії: матеріали до довідника», яка містить 16 тематичних статей і додатки. Метою цього видання є дослідження антиукраїнських символів. До таких передусім належать знаки агресивних і відверто ворожих до нашої державності сил, вживання та популяризація яких заборонені чинним українським законодавством.
Крім того, до них слід віднести й символи різних сепаратистських організацій та угрупувань, а також знаки зарубіжних політичних партій і структур, які висловлюють антиукраїнські заяви, висувають територіальні претензії та зазіхають на державний суверенітет і цілісність України.
Розглядаються й окремі українські символи, які безпідставно стали об’єктами спекуляцій і нападок з боку різноманітних українофобів; роз’яснюється, в чому саме полягають спроби їхнього активного шельмування та дискредитації.
Символи українофобії: матеріали до довідника / Авт. статей: К. Галушко, А. Гречило, М. Чмир. Наук. ред. А. Гречило. Керівн. проєкту Г. Боряк. Національна академія наук України, Інститут історії України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Українське геральдичне товариство; Громадський проєкт “LIKБЕЗ. Історичний фронт”. Київ: ТОВ “Юрка Любченка”, 2025. 264 с.; іл.
У квітні Державний архів Львівської області оцифрував та опублікував значну кількість документів. Про це повідомили на сторінці Державного архіву Львівської області.
Серед оцифрованих та опублікованих справ:
210 кримінальних справ 1939-1950 рр. слідчого відділу НКВС у Львівській області.
392 особові та пенсійні справи професорсько-викладацького складу і службовців Львівської політехніки.
79 справ Центрального відділу ДРАЦС Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України У Львові.
До того ж на ресурсі з’явилися 10 нових описів. Серед них:
Львівське воєводське управління, Львів
Магістрат королівського столичного міста Львова
Львівське повітове староство
Управління в справах евакуації українського, польського, чеського та словацького населення при Раді Міністрів УРСР
Центральний відділ ДРАЦС Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
«За кожною справою, за кожним описом — долі, події, рішення, що формували наше минуле. Оцифровуючи документи, ми не просто перетворюємо папір на цифровий формат — ми створюємо міст між минулим і сучасністю, робимо його відкритим, зрозумілим і ближчим для кожного. Державний архів Львівської області — це не про тишу стелажів, а про живий діалог із минулим. І ми прагнемо, щоб цей діалог був доступним для всіх, хто шукає відповіді, пам’ятає або хоче пізнати більше», — зазначила директорка Державного архіву Львівської області Ірина Мартенс.
Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу про найцікавіші кавові традиції нашого міста.
Львів і кава – це як бруківка й трамвай: одне без іншого не уявити. У XVII столітті, коли Юрій Кульчицький привіз кавові зерна до міста, Львів почав творити свою ароматну історію. У 2025 році, попри воєнний стан, львів’яни бережуть ці традиції, а запах кави досі витає над Площею Ринок. Але які ритуали робили львівську каву легендою століття тому? Ось 10 історичних кавових традицій, що не прив’язані до сучасних кав’ярень, але живуть у серці міста Лева. Хапайте уявну філіжанку – і гайда в минуле!
1. Кава Кульчицького: від турки до Відня
У 1683 році львівський козак Юрій Кульчицький, рятуючи Відень від турків, привіз кавові зерна до Європи, а згодом – до Львова. Його традиція варити каву в турці на піску, додаючи мед і молоко, стала першим львівським кавовим ритуалом. Цей напій, відомий як «Віденська кава», пили в галицьких домах XVII століття.
Пам’ятник Юрію Кульчицькому у Львові. Фото з https://uk.wikipedia.org
2. Кавові посиденьки в шинках
У XVIII столітті львівські шинки – попередники кав’ярень – були осередком кавових ритуалів. Галичани збиралися за дерев’яними столами, пили міцну каву з меленого ячменю (через дорожнечу зерен) і дискутували про політику. Ця традиція, описана Зубрицьким (2002), супроводжувалася грою в шахи й читанням газет, а глиняні горнятка додавали затишку.
3. Кава з цитриною на галицький манір
У XIX столітті галицькі господині подавали каву з часточкою цитрини й ложкою меду – напій, що зігрівав у холодні вечори. Цей рецепт, відомий як «кава по-львівськи», смакували маленькими ковтками, часто після церковних служб. Лимонні нотки й срібні ложечки створювали елегантний образ.
Кава з цитриною
4. Кавові дарунки як знак гостинності
У XVIII–XIX століттях львів’яни дарували кавові зерна як символ поваги. Заможні родини купували арабіку в крамницях на Ринку, пакуючи її в полотняні мішечки з вишитими візерунками. Ця традиція, згадана Мельником (2008), була жестом гостинності для гостей із Відня чи Кракова.
5. Кава з перцем у козацькому стилі
У XVII столітті козаки, що бували у Львові, додавали до кави дрібку чорного перцю, щоб «підбадьорити дух». Цей рецепт, описаний на «Фотографіях старого Львова», пили перед походами, а пряний аромат вважався лікувальним. Грубі глиняні горнятка й дим від вогнища робили цей ритуал фотогенічним, ніби кадр з історичного фільму.
Серце на кавовій гущі
6. Кавові ворожіння в жіночих салонах
У XIX столітті львівські пані влаштовували кавові ворожіння, роздивляючись візерунки на гущі після випитої кави. Ця традиція, запозичена з Османської імперії, була популярною в домах на Валовій чи Галицькій. Жінки пили міцну каву без цукру, а химерні візерунки в філіжанках розповідали їм майбутнє.
7. Кава з ромашкою для здоров’я
Галицькі аптекарі XIX століття радили пити каву з сушеною ромашкою для заспокоєння нервів. Цей ритуал, описаний у «Фотографіях старого Львова», був популярним серед львівської інтелігенції. Напій готували в мідних джезвах, додаючи ромашку й мед, а ніжний аромат робив його улюбленим у жіночих товариствах.
8. Кавові вечори в літературних гуртках
У XVIII–XIX століттях львівські літератори, як-от Францішек Карпінський, збиралися на кавові вечори, де читали вірші й дискутували. Кава, зварена з ячменю чи цикорію, подавалася в порцелянових чашках, а свічки створювали богемну атмосферу. Ця традиція, згадана Зубрицьким (2002), впливала на культурне життя Львова.
Кардамон
9. Кава з кардамоном у вірменській громаді
Вірменська громада Львова в XVIII столітті варила каву з кардамоном, що надавало напою пряного аромату. Цей ритуал, описаний Мельником (2008), виконували в домашніх умовах, використовуючи мідні турки. Кава з кардамоном була знаком гостинності, а її приготування – майже церемонією.
10. Кавові ярмарки на Ринку
У XIX столітті на Площі Ринок влаштовували кавові ярмарки, де торгували зернами з Туреччини та Ефіопії. Львів’яни куштували напої, приготовані на вогні, і купували зерна для дому. Ця традиція, описана на Lviv.Travel, була святом для всіх верств – від магнатів до ремісників.
Львівська кава – це не просто напій, а століття традицій, від козацького перцю до літературних вечорів. Ці ритуали, народжені в шинках, салонах і на ярмарках, зробили Львів кавовою столицею. У 2025 році, попри війну, вони живуть у пам’яті міста, нагадуючи, що кава – це про затишок і дух. Яку традицію ти б відродив? Приїжджай до Львова – і відчуй цей аромат сам!
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Бібліографія
Зубрицький, Д. Хроніка міста Львова / Д. Зубрицький; пер. з пол. І. Сварник. – Львів: Центр Європи, 2002. – 496 с.
Мельник, І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини / І. Мельник. – Львів: Апріорі, 2008. – 384 с.
Кав’ярні Львова. Перелік популярних та атмосферних закладів [Електронний ресурс] // Lviv.Travel. – 2023. – Режим доступу: https://lviv.travel/kav-iarni-l-vova/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.04.2025.
Вікіпедія. Кава [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – 2025. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кава. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.04.2025.
Вуйцик, В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові / В. С. Вуйцик. – Львів: Каменяр, 1991. – 175 с.
Чоловський, О. Історія міста Львова в документах і матеріалах / О. Чоловський. – Львів: Літопис, 2000. – 412 с.
Lviv Coffee Festival: історія та традиції [Електронний ресурс] // Lviv Coffee Festival. – 2024. – Режим доступу: https://coffeefest.lviv.ua/history. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.04.2025.
На відео, яке миттєво розлетілося соцмережами, можна побачити, як Тарас Шевченко злегка нахиляється вперед і крокує з підмостків, оживляючи легендарний монументальний образ. Інтерактивна анімація зберігає глибину постаті Кобзаря та серйозність задуму.
Львів’яни та гості міста з захопленням сприйняли незвичний формат презентації пам’ятника, а в соцмережах вже пропонують “оживити” й інші знакові фігури української історії.
Як це працює
Щоб “оживити” пам’ятник Тараса Шевченка, використали технології штучного інтелекту (ШІ) та обробки зображень. Для цього потрібно взяти якісне фото пам’ятника. Далі застосовують алгоритми анімації: штучний інтелект “розуміє”, де знаходяться “суглоби” фігури (плечі, руки, голова, ноги) і моделює рухи. Щоб анімація виглядала природно, додають світло, тіні, корекцію кольору, синхронізують рухи з реальним фоном.
Наприкінці квітня та в травні активізуються змії, тож кожному варто бути обережним. Від початку року у Львівській області трапилися вже два випадки укусів – 9-річну мешканку Самбірщини вкусила гадюка поблизу дому, а 23-річного киянина змія вкусила на Яворівщині.
Суспільне дізнавалось, які змії водяться на території Львівської області, чи всі вони є отруйними і потребують протиотрути, а також як поводитись при зустрічі із зміями.
Із теплом активізуються і змії
З приходом тепла активними стають холоднокровні тварини, зокрема плазуни. Так з початку цього року, як повідомили в департаменті з питань цивільного захисту Львівської ОВА, на території Львівщини трапилося вже два випадки укусів змій.
Зокрема, як уточнив директор департаменту Ігор Туз, 21 квітня, близько 17:20 год., до Центру дитячої медицини лікарні “Охматдит” з діагнозом укус змії поступила дитина 2016 року народження, жителька с. Нижня Яблунька, що у Самбірському районі. А вже 22 квітня, близько 14:50 год., до Новояворівської центральної районної лікарні поступив військовослужбовець 2002 року народження, мешканець Києва, якого в с. Вербляни Яворівського району вкусила змія.
Загалом за минулий рік, за словами Ігоря Туза, зафіксували 30 випадків укусів змій, серед яких четверо постраждалих – діти. Перший випадок трапився 28 квітня в Яворівському районі, а останній за минулий рік – 21 жовтня.
Чи всі змії отруйні
Як зазначив голова Львівського відділення і віцепрезидент Українського герпетологічного товариства Тарас Гринчишин, на території Львівської області трапляються чотири види змій: вуж звичайний, мідянка, полоз лісовий і гадюка звичайна. Перші три види неотруйні, крім того полоз і мідянка занесені до Червоної книги України і за вбивство цих тварин передбачене чимале покарання. Крім того, часто трапляється безнога ящірка веретільниця, яку зазвичай помилково називають мідянкою.
Отруйною з них усіх є тільки гадюка звичайна (інші її назви, як-от гадюка карпатська – помилкові).
“Гадюка може бути різної масті: сірої, коричневої, бурої – у кожному з цих випадків на спині є більш-менш чіткий і помітний темніший малюнок – зиґзаґ. Також бувають цілковито чорні гадюки – меланісти. І це не гадюка Нікольського, оскільки цей підвид звичайної гадюки трапляється у центральних і східних областях України”, – пояснює герпетолог.
За даними медичних закладів і ДСНС, загалом у рік на Львівщині фіксується від 20 до 50 укусів гадюками. Ще частина потерпілих, ймовірно, стільки ж, зі слів Тараса Гринчишина, не звертаються за медичною допомогою. Таким чином, у Львівській області стається до 100 укусів на рік, а в Україні – до тисячі.
Водночас, і гадюка звичайна, і гадюка степова (інший вид, що трапляється на півдні України) не вважаються смертельно отруйними.
Летальні випадки внаслідок укусів насправді трапляються, але вони вкрай рідкісні – у масштабі України це може бути один випадок на рік. Зокрема, у Львівській області за понад 20 років відомо лише про три-чотири летальних випадки, двоє з яких – малі діти.
Саме зараз, наприкінці квітня й у травні, гадюки помітно активізуються. Самці цього виду, як наголосив Тарас Гринчишин, менші, але яскравіші й помітніші – активно мігрують у пошуках самиць, малообережні й часто потрапляють людям на очі.
“Незабаром почнуться зміїні “весілля”, гадюки більше будуть купчитись, за ними цікаво спостерігати, але варто бути обережними. Згодом, у спекотні дні, самці траплятимуться лише зрідка, зате більші й тьмяніші за них самиці регулярно виповзатимуть погрітися, переважно у тих самих місцях. Слід мати на увазі, що гадюки менш рухливі за інші види наших змій і, скажімо, “стрибати” чи “ганятися за людиною” взагалі не здатні”, – додав чоловік.
Небезпека від укусів
За словами лікаря-анестезіолога Центру дитячої медицини (Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру) Максима Ковальова, типовою реакцією на укуси змій є поширення та мігрування набряків по тілу. Так було і у випадку з 9-річною дівчинкою.
“Стан дитини з позитивною динамікою. Ділянка укусу досі набрякла, є почервоніння і набряк, які поширюються та мігрують по ходу судин вверх. Це типова реакція, лякатись цьому не варто. У випадку з дівчинкою буквально за три дні набряк у неї мігрував з коліна до верхньої частини стегна, зони сідничної складки. Загрози для життя такі набряки не несуть”, – пояснив анестезіолог.
Скільки часу виникатимуть набряки після укусу змії і мігруватимусь синці по тілу, залежить від віку змії (чим старша, тим більше в ній отрути), а також віку та ваги людини. Тобто, якщо змія вкусила дворічну дитину вагою 15 кг, то складність буде більшою, ніж коли вкусить здорового 80-ти кілограмового чоловіка. Дозу отрути вони може і отримають однакову, але з перерахунку на масу тіла в дитини її буде більше. Відтак, зі слів лікаря, набряк, синець і стан буде гірший.
Лікування після укусу змії полягає у протизапальних та протинабрякових (протиалергічних) препаратах, які перешкоджають надмірному тромбуванню судин.
Що стосується протиотрути, то її вводити не потрібно. Лише в окремих випадках, коли укус викликає анафілактичний шок. В інших випадках введення протиотрути має бути зважене і обґрунтоване, з чіткими показами.
“У 99% випадках укусів змій протиотрути вводити не потрібно. Більше того, вона також може нашкодити. Найкраще – це підтримуюча терапія”, – каже Максим Ковальов.
Проте укус змії може нести в собі ризик інфікування правцем, тому лікар додає:
“Якщо від укусу змії людина не помре, то від правця летальність майже 100%. Тому треба проводити екстрену профілактику правця. Йдеться про вакцинацію та/або введення протиправцевого імуноглобуліну в залежності від вакцинального статусу. Її склад також має визначати виключно лікар, який буде займатись пацієнтом”.
Що можна, а чого точно не варто робити після укусу
Якщо все ж змія вкусила, насамперед, зі слів медиків, варто негайно звернутись за медичною допомогою. Анестезіолог Максим Ковальов наголосив, що розрізати місце укусу, накладати джгути, вичавлювати з рани отруту чи відсмоктувати її самому не варто. Місце укусу найкраще обробити антисептиком, помити милом чи звичайною водою. Кінцівку варто знерухомити, щоб отрута не всмоктувалась в інші ділянки тіла, а з рук чи ніг зняти прикраси.
Якщо людині стає погано, є утруднене ковтання, паморочиться в голові, втрачає свідомість, варто поспішити.
“Якщо не знаєте, що робити при укусі змії, то краще нічого самому не робити, аби не нашкодити. Негайно викликайте швидку”, – каже лікар.
Як можна вберегтися
Якщо людина побачила гадюку чи іншу змію десь на природі, зі слів Тараса Гринчишина, варто просто розійтися з нею і у жодному разі не вбивати її.
Якщо це трапилося поруч із житлом людини, потрібно відразу зателефонувати в ДСНС і повідомити про випадок. Якщо змію помітили на рівній поверхні, до прибуття фахівців її можна обережно накрити тазиком чи відром.
У кожному разі вартує попередньо сфотографувати плазуна – переслане фото допоможе ідентифікувати вид, оцінити ступінь небезпеки й вжити адекватних заходів. Також можна надіслати світлину у спеціалізовану Фейсбук-групу “Жаби, ящірки та змії”, зазначивши дату і місце спостереження – надавши йому й наукової вартості.
Також, як наголосили у департаменті з питань цивільного захисту Львівської ОВА, не варто ігнорувати загальні рекомендації:
Йдучи на прогулянку, одягати штани з цупкої тканини, високі черевики, в які можна заправити штани.
Перед тим, як присісти на пеньок, дерево, камінь чи просто на траву, потрібно оглянути навколо, постукати палицею. Стукіт відлякає змій. Щоправда, у спекотні дні їхня поведінка може змінюватися.
Змії часто ховаються в старих пнях, копицях сіна, під камінням або стовбурами дерев. Саме тому цих предметів краще не торкатися руками, а користуватися палицею.
Якщо зустрілися з плазуном, не тікайте, не робіть різких рухів. Зазвичай змія просто не побачить нерухомий об’єкт. Краще завмерти і чекати, доки гадюка відповзе, або тихенько без різких рухів відійти в сторону.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Якщо існують європейські міста, які колись переживали свій «золотий вік», то «золотий вік» Львова можна датувати кінцем XVI – початком XVII століття. Власне у цей період італійці, німці, англійці, шотландці, греки, як стверджував бургомістр і хроніст Львова Бартоломей Зиморович, «неначе на золотій вудці через вогонь, скелі й море» прагнуть до богоспасенного міста Львова і вважають за велику честь стати його громадянами. Надавши документи про те, що вони є дітьми «чесних і шляхетних батьків», європейці за порукою двох шановних патриціїв Львова чемно й смиренно очікують надання львівського громадянства.
Бартоломей Зиморович
Натомість львівські юнаки, які їдуть на науку до університетів Рима, Падуї, Парижа, пробувши чотири-п’ять років у Європі, як стверджував історик Владислав Лозинський, всі як один повертаються до рідного Львова «без жодної туги за принадами чужоземного світу». Чим же Львів був таким надзвичайно привабливим і для самих львів’ян, і для європейців з-поза його меж? Якщо шукати найкоротшу відповідь на це запитання, то це буде – торгівля. Торгівля дає містові багатство, а з цього багатства випливає розвиток архітектури, науки, освіти, благочинності, зрештою моди і всіх тогочасних європейських трендів і віянь. У такому місті хотілося оселитися назавжди, працювати і насолоджуватися життям.
Схильність львів’ян до розкоші, пишного вбрання, найрізноманітніших прикрас зросла у другій половині XVI століття і досягла свого піку під кінець століття. Це був час небувалого напливу капіталу до Львова як центру торгівлі усієї Східної Європи. Львів, непомірно збагатившись на торгівлі, розростався великими й гарними кам’яницями і храмами, решта ж грошей, як твердили львівські лихварі, витрачалася на закупівлю заморських – і східних, і західних – предметів розкоші й комфорту. Усе старосвітське життя міста, як польське, так і українське, опанувала європейська мода.
Панорама Львова.
І взагалі Львів упродовж майже усієї своєї історії був великим торгівельним центром і певний час найвідомішим у Європі східноєвропейським містом. На французькій географічній мапі 1492 року з усієї Східної Європи позначено лише одне місто – Leopolis. Своїй винятковій торгівельній місії Львів завдячує географічному розташуванню як найоптимальнішого пункту перетину шляхів зі Сходу на Захід і у зворотному напрямкові. З найдавніших часів серед львів’ян плекалися неабиякі купецькі таланти. Майже кожен містянин Львова був уродженим геніальним купцем.
Однак наприкінці XV століття талан відвернувся від львівських купців. Турецька імперія посилила свою експансію на Захід, підкоривши Крим і Балкани. 1453 року пав Константинополь. Торгівельні шляхи перервалися. Цілі покоління купців Львова зазнали катастрофи. Львівський архієпископ у листі до короля фактично оплакував тогочасне становище міста: «Містяни з багатіїв зробилися жебраками. Люди, ще вчора заможні, навіть патриції, сьогодні простягають долоню за хлібом або чекають на смерть у шпиталях». Довершила удар долі найстрашніша пожежа Львова 1527 року. Вона знищила практично усе місто.
Але львів’яни не з тих, хто занепадає духом. У нових умовах Львів поступово знову повертає собі купецьку славу. До турецької експансії наші купці через генуезькі та венеційські колонії над Чорним і Азовським морями постачали всю Європу червоною, чорною ікрою та рідкісною лососевою рибою. Втративши ці джерела прибутку, львів’яни почали самотужки у власних річках та ставках вирощувати рибу, яка (хто би міг подумати!) стає одним з основних предметів львівського експорту до Європи. Був навіть створений окремий рибальський цех. Риба – свіжа, солена, сушена – стала маркою Львова. До кінця XVI століття Львів не лише повертає собі свою колишню торгівельну могутність, а й переживає епоху свого чи не найбільшого розквіту, який сміливо можна назвати «золотим віком».
Панорама Львова. Рисунок початку ХІХ ст.
Уже в процесі написання цього тексту вирішив подати тут два уривки з моєї художньої книжки «Львів – місто кохання», які, сконцентровано вміщуючи описи Львова різними європейськими та азійськими мандрівниками, здається, якнайкраще змальовують торгівельну могутність нашого міста власне в часи його «золотого віку».
***
Лист Мартина Ґрюневеґа зі Львова до свого друга Паоло Мікеліні у Флоренцію
Милий друже Паоло. Воля Господа занесла мене до тієї загадкової країни, про яку ми з тобою часто бесідували під час нашого навчання. Те, що я побачив у Південній, чи як ще її називають, Червоній Русі, перевершило всі мої сподівання. Головне місто цього краю Львів лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю, а щойно переступивши браму міста, натрапиш на стільки дивовижних речей, що деінде треба було б подорожувати сто миль, щоб таке побачити. Тут широкі поля, гори й долини, пагорби й верхи, чагарники й ліс. Відразу за міською брамою все це не тільки можна оглядати, а й сягнути рукою.
Мартин Груневег. Високий замок
Не знаю міста у всьому королівстві, яке було б багатше на садки. Тут ростуть горіхи і сливи завбільшки з куряче яйце. Їх пакують у великі діжки і вивозять аж до Москви. Виноград із тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, а й роблять вино до погребів по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки умінню й пильності виноробів їхнє вино міцніє рік у рік, так що деякі вина приймають за привезені, а не місцеві. Кипариси і розмарин тут побачиш не лише у вазонах, а й на ділянках. Гарні каштани, дині, артишоки та деякі інші іноземні рослини тут не дивина. І вони не лише квітують, а й дають плоди. Запашні нагідки, найкращі фіалки та інші свіжі квіти можна знайти тут у будь-який час цілий рік. І городи тутешні мешканці мають не тільки для пожитку, а й для забави – у садах є гарні альтанки, ставки, навіть майданчики для кеглів.
Уся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. А тутешніх щупаків їдять навіть у Відні, хоч там під сімома мостами протікає багатий на рибу Дунай. Ти знаєш, що я об’їхав пів Європи, побував у найславетніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, який тут щодня приносять на ринок, і майже кожен чужинець знайде таке печиво, як і у своїй країні: хліб, струцлі, тістечка, чи як ще їх назвати. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, а й привезеного. А вино їм постачають також із Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити у стосах більше тисячі бочок вина – там його склад, найбільший в усій Європі!
У цьому місті, як і у Венеції, є звичним зустріти на ринку людей з усіх країн світу в своєму вбранні: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одязі, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене на понад сто миль від моря, утім коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії вирує натовп критян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається неначе порт тут одразу за брамою міста. Львів має три торгівельні дні – щосереди, щоп’ятниці і щонеділі. Але насправді торг тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдавії і Волощини. Отже щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна собі уявити.
Панорама Львова, 1775
Загалом Львів – гарно муроване місто, на усіх вулицях багато кам’яниць, прикрашених різьбою і малюванням. Навколо Ринку перед будинками є хідник, гладко викладений тесаними каменями. Він такий широкий, що чотири особи можуть іти разом або дві пари назустріч одна одній. Тротуар на декілька сходинок піднято, що не допускає туди возів і коней.
Я ще міг би багато чого тобі розповідати, але хочу завершити, як на мене, поціновувача жіночої краси, лише одним реченням із книжки турецького мандрівника Евлії Челебі, яку я тут придбав у книжковій крамниці: «У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що, побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову». Якщо доля тебе занесе у це богоспасенне місто, то завітай до мене, я мешкаю неподалік Домініканського монастиря на вулиці Вірменській у кам’яниці Петра Грегоровича.
Турецький мандрівник Евлія Челебі. Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Евлія_Челебі
І на цьому завершую, нехай Господь оберігає тебе.
Твій вірний друг Мартин Ґрюневеґ.
Писано Року Божого 1593, дня 29 березня у Львові
***
Лист Антоніо Пандульфі зі Львова до свого друга Паоло Мікеліні у Флоренцію
Милий друже мого дитинства, Паоло. Як і обіцяв, одразу ознайомлю тебе зі станом торгівлі у Львові. Комусь іншому, може б і не відкрив цих премудрощів, але від тебе в мене немає секретів, бо для такого друга, як ти, мені насправді дуже приємно зробити щось корисне. Отож, торгівля вином у Львові нині надзвичайно прибутковий бізнес. Мій напарник, грек із Криту Костянтин Корнякт, на цьому заробив такий маєток, що збудував розкішний палац на площі Ринок і вежу Успенської церкви на вулиці Руській – найкращі і найбагатші споруди у Львові, які, я певен, простоять століття та дивуватимуть багато поколінь наших нащадків.
Костянтин Корнякт
Ганебний і нікчемний метал золото робить справжнісінькі дива, завдяки йому постають шедеври в усіх галузях мистецтва і архітектури. Щойно у Львові з’явилися гроші, зароблені на торгівлі, як сюди одразу ринули архітектори-заробітчани з нашої славетної батьківщини. Щоправда, більшість наших земляків флорентійців ще раніше осіли у столиці Речі Посполитої Кракові, а до Львова рушили комаски – вихідці з Північної Італії та Південної Швейцарії. Дещо пізніше до міста Лева почали навідуватися знані архітектори Паоло деї Домінічі Романус із Рима, П’єтро ді Барбона з Падуї, Петрус Італюс з Лугано, Франциск Фурлан із Венеції, Перегрінус з Болоньї, Мартіно з Парми. Наші земляки захопилися духом слов’янсько-візантійського Сходу, творчо порозумілися з місцевими майстрами і почали вибудовувати такі шедеври, що аж дух забиває…
Але я, здається, забалакався, отож до головного. Зараз вино прибуває до Львова з багатьох куточків Землі: з Італії, Іспанії, Болгарії, Греції, Єгипту і навіть із Канарських островів, але грецьке вино – товар номер один. Навантажені грецьким вином купецькі галеони везуть товар із Криту на північ до Константинополя, центру усієї східної морської торгівлі, а відтак кораблі прямують до портів на Дунаї: Кілії, Ізмаїла чи Рені. Тут товар затримується на десять днів, перевіряється якість вина, ведуться розрахунки, йдуть перемовини про транспорт. Звідти вже суходолом товар переправляється через Молдавію від Сучави до Хотина, а далі до Кам’янця-Подільського, Галича, Глинян і нарешті до місця призначення – Львова.
Уяви собі, нині у Львові успішно торгують грецькою малмазією понад двісті купців! А з італійців першим почав торгувати грецьким вином у Львові Баптиста де Альборі з передмістя Стамбула Галати, куди турки переселили наших співвітчизників після загарбання Кафи у Криму. Останніми роками успішні торгівельні операції вели італійці з острова Хіос – Томас де Альберті та його племінник Адріан Ґарґа, а також Ґалуаґо де Кампіс. Але, здається, останнім часом, після Корнякта, найбільше фортуна посміхається євреєві Юсефу Насі: він щороку закуповує на Криті не менше тисячі куф вина і успішно їх продає.
І гуртова ціна малмазії зростає: лише рік тому одна куфа тут коштувала 85 золотих, а нині вже 115 золотих. Проте місцеві купці не нарікають, бо мають добрі прибутки: один гарнець мускателю тут продають за 24 гроші, а одна кварта коштує 10 грошів. Хочу тебе повідомити, що Львів має такі купецькі привілеї, яких не має, напевно, жодне місто Європи. Вже років із двісті місто користується так званим правом загального складу. Це означає, що іноземні купці, які привозять із Греції мускатні вина й малмазію, впродовж чотирьох тижнів не мають права знімати ці вина з возів, а за цей час кожен львів’янин може їх купувати на Площі Ринок. Щойно за чотири тижні їх можна опускати в пивниці, опечатавши раєцькою печаткою. Це правило також поширюється і на інші товари, що їх місцеві купці купують за цінами, які фактично самі ж і диктують. Те, що ти не допродав, можна везти далі, але це вже стає невигідним, і всі намагаються позбутися товару у Львові за будь-якими цінами. Обійти Львів іншою дорогою жодним чином не можна, тому приїжджі купці віддаються на поталу місцевим.
Львівські купці, здебільшого вірмени й поляки, везуть перекуплене вино далі на Захід через Ярослав і Краків до Сілезії, Чехії, Моравії, Словаччини і аж до німецьких міст, а українці – на Схід до Поділля й Києва. Ти, Паоло, знаєш мене як педанта, тому не можу не поінформувати тебе про інші вигідні види торгівлі у Львові. Віск – це золотий товар міста, його представницька марка у Європі. Львів’яни настільки цінують престиж цього товару, що за його фальшування тут навіть можуть засудити до страти. Львівський віск везуть в усі закутки Європи, його добре знають навіть в Іспанії та Англії. Нещодавно наш земляк із Падуї Джуліо Аттаванті уклав оборудку з місцевим купцем вірменином Бернатом Бернатовичем, закупивши три з половиною тисячі каменів воску на суму шістдесят вісім тисяч золотих!
Торгівля в давнину. Фото з http://degdar.kz/?p=3572
Дуже прибутковою є у Львові і торгівля хутром. Представник венеційського купця Арґера Антоніо Пероні вивозить звідси величезну кількість російського хутра до Константинополя та Італії. Минулоріч львівський купець Ярош Ведельський вивіз зі Львова лише білячих шкірок понад тридцять тисяч. Соболине хутро переправляється через місто величезними партіями, та навіть місцеве хутро вовка, рисі й лисиці продають у Європі досить дорого.
Та особисто я порадив би тобі зайнятися торгівлею малмазією, бо за всіма ознаками – це, безперечно, найвигідніший бізнес на найближчі роки. Грецька малмазія впевнено витісняє з ринку навіть італійські та іспанські вина, не кажучи вже про угорські, молдавські чи німецькі. На цьому закінчую, маю надію незабаром обійняти тебе, мій старий друже Паоло, і бажаю тобі усіх гараздів у твоїй справі.
Щиро твій Антоніо Пандульфі
Писано Року Божого 1593, дня 14 квітня у Львові
***
Утім історія, як ми всі добре знаємо, доволі примхлива пані, і за часами добрими ідуть часи геть не добрі. Наприкінці XVII століття і особливо на початку XVIII Львів знову занепадає. Облоги, війни, розвал польської держави і вимоги нової історичної епохи надовго ставлять Львів у розряд міст незначних і маловпливових. Однак прекрасні й величні архітектурні пам’ятки міста постійно нагадували львів’янам про торгівельну і економічну могутність міста, тому Львів ще не раз у своїй історії підносився як визначне місто України і Східної Європи.
У вівторок, 29 квітня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) запрошуємо на презентацію нового видання “Ерос, жінка-митець і трохи екзотики”, яке упорядкував письменник і літературознавець Василь Ґабор. Модераторка – Оксана Середа.
Якщо Ви хоче почути цікаві історії про жінок у житті Юлія Цезаря, Казанови, Франца Йосифа, Ґете, Тараса Шевченка, Івана Франка та інших видатних особистостей, про жінок у творчості українських письменників та художників, зокрема Олекси Новаківського, Олександара Мурашка, Петра Холодного, Архипенка та ін., захопливі історії про світ українських письменниць, про жіночу мужніть у публікації Євгена Маланюка і жіночу ніжність у статті Софії Парфанович; про українську жінку в епічному нарисі Юрія Липи; про життя жінок у середньовічному Львові та любовні листи великих і малих людей, і звичайно – про екзотику, яка захоплювала львів’ян у 20–30-х рр. ХХ ст., – то саме про це й вестимуть мову Василь Ґабор і Оксана Середа.
Ерос, жінка-митець і трохи екзотики. Така собі читанка для дорослих із галицької преси 20–30-х рр. ХХ ст. Серйозно і жартома / Упорядкув., передм., літ. ред. і прим. Василя Ґабора. Львів: ЛА «Піраміда», 2024. 532 с.
Лейтмотивом видання можуть слугувати слова «Раю без Єви не буває», бо в ньому вміщені ориґінальні публікації із галицької міжвоєнної преси про ерос, жінок у житті видатних людей, про світ жінки-митця та популярну в той час східну екзотику. Тож читач зможе поринути в атмосферу любовних історій і бурхливого мистецького життя Львова, в іронічно-романтичний світ емансипаток і неомазепинства, проникнутися жіночою мужністю та жіночою ніжністю, збагнути роль жінки в козацьку добу, довідатися про фурор, який робили західноукраїнські письменниці, розповідаючи про чар Марокка, загадковий Китай і «химерне серце» українок.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею Львівського палацу мистецтв.
4 травня у Львівському Театрі Лесі Українки (вул. Городоцька, 36) відбудеться ексклюзивний показ вистави «Баба Пріся» за п’єсою Павла Ар’є у режисурі Олексія Кравчука до 10 річниці з дня премʼєри!
“Баба Пріся” — це вистава-легенда, яка за десять років показів змогла завоювати серця сотень глядачів своєю щирістю та глибиною. Як у професійних театральних колах, так і серед широкої аудиторії, ця вистава стала справжнім “must watch” для всіх, хто шукає справді якісного та вражаючого дійства.
Історія вистави базується на побуті відлюдькуватої сім’ї, що залишилась жити у зоні відчуження неподалік села Прип’ять після Чорнобильської катастрофи 1986 року. Головує у цій сім’ї чуднувата та водночас мудра баба Пріся, яка ділить свою хату серед лісових хащ з донькою Славою та виховує онука Вовчика.
Попри всю радіаційну небезпеку, повну відсутність зв’язку із соціумом та обмеженість у ресурсах для банального виживання, вони залишаються жити у своїй домівці, де їх навідують лише новини, що лунають із радіо та Дільничний, який всіма способами намагається вижити сім’ю із зони відчуження.
Спроби членів родини сконтактуватись з людьми “з-зовні” отримують натомість лише звіряче та жорстоке відношення у відповідь. Проте за розповідями баби Прісі їх рідний ліс набагато кращий за світ людей і в ньому повно привітних русалок, лісових духів, чарівних трав та грибів. Але як їх побачити знає лише баба Пріся.
“Для мене ця вистава — це символ України, яка крізь випробування боронить рідний край. Актуальність і важливість в тому, аби ми мужньо вистояли, витримали все, що судилось нам пройти, як це робить сама Баба Пріся”, — підкреслює режисер вистави, Заслужений діяч мистецтв України та Лауреат премії імені Володимира Блавацького Олексій Кравчук.
Благодійна місія цього показу полягає у тому, що абсолютно усі кошти виручені з продажу квитків підуть на потреби 28-мої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, в якій з 2022 року служить звукорежисер Театру Лесі.
Спец-показ вистави “Баба Пріся” — це особлива можливість побачити наживо одну з найвідоміших вистав міста Львова, яка попри свою 10-тирічну історію існування, набуває все більше нових шанувальників та промовляє до глядачів актуальними темами сьогодення.
Автор п’єси — Павло Ар`є Режисер — заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук Художник — Олексій Хорошко
Тривалість: 2 год (без антракту)
Ролі виконують:
Баба Пріся — лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, заслужений артист України Олег Стефан
Вовчик, Батько — Ярослав Федорчук
Слава — Зоряна Дибовська
Дільничий — Сергій Литвиненко
Русалки-радіо-Свобода — Софія Лешишак, Оксана Цимбаліст
Історична пам'ятка місцевого значення – Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» на Львівщині – остаточно залишиться у комунальній власності громади. Львівська обласна...
