Коли читаєш його біографію, складається враження, що тримаєш в руках один з творів Ремарка: переховування, таємні служби, нелегальний перетин кордону та людське життя, яке нічого не варте і вимірюється лише наявністю / відсутністю папірця-паспорта. Але, як не дивно, в його житті було значно більше позитиву, світла та тепла, у порівнянні з персонажами Ремарка. Він автор композиції, яку знає весь світ, а ще його музику можна почути в фільмах, що стоять біля витоків сучасного кінематографу. Едіт Піаф називала його “мій Ноно” і підписувала йому листи “твоя Фіфа”. Представляємо історію не львів’янина, але галичанина (за місцем народження) який змусив говорити про себе весь світ.
12 жовтня 1910 року, в Рогатині, у родині дрібного торговця Шмуеля Ґлянцберґа, народився син Натан. Рогатин, на той момент, входив до складу Королівства Галіції і Лодомерії, що в монархії Габсбургів. Попри таку розкішну назву, адміністративна одиниця не могла похвалитись високим рівнем життя та забезпеченості громадян і була одним з найбідніших регіонів держави. Імовірно, саме народження сина і вимусило сімейство Ґлянцберґів залишити Галичину та шукати кращої долі. Так, у 1911 році, родина опинилась у м. Вюрцбурзі, що в Баварії. Саме там Натан Ґлянцберґ і став Норбертом (Норбером) Ґлянцберґом.
1914 рік є одним з найбільш трагічних в історії людства – тоді почалась світова війна, але для Норберта Ґлянцберґа він мав і нотки позитиву. Саме тоді йому купили перше піаніно, на якому він міг реалізовувати та розвивати свої таланти, які, за свідченнями наближених до родини осіб, проявлялись ще в ранньому дитинстві. За легендою, вже в трирічному віці він запитував у мами, чому музика і сміється, і плаче водночас. Після цього, його почали називати трирічним Моцартом.
До консерваторії Норберт пішов відносно пізно. Йому тоді було 14 років. Навчався він у Германа Цільхера, який був засновником одного з перших у Європі фестивалів на честь Моцарта. Остаточне рішення сина пов’язати свою долю з музикою, не зовсім радо сприймав батько, який хотів аби Норберт вчився на лікаря, або юриста. В сприйнятті Шмуеля Ґлянцберґа, музикант асоціювався з другорядною професією і єдине застосування мав на весіллях та інших тому подібних заходах.
Норберту Ґлянцберґу досить рано довелося починати працювати. Вже 1927 року він розпочав підробляти концертмейстером у театрі. Значного заробітку це не приносило, тому довелося шукати інших шляхів. Відтак, у 1929 році, просто в розпал Великої депресії, він переїжджає до Аахена, колишньої столиці імперії Карла Великого. Там Ґлянцберґ диригує, пише та виконує пісні. Нічого багатообіцяючого така робота не гарантувала, хоч на той момент можна було вдовольнитись і таким.
Поворотним моментом в житті Норберта Ґлянцберґа була вистава “Королева Чардашу” Імре Кальмана. Він виконував там функції піаніста, з чим справився настільки блискуче, що по закінченні до нього підійшов сам Кальман. Він поцікавився у Ґлянцберґа де той працює і скільки заробляє. Той відповів, що в Аахені і має 150 марок в місяць. Кальман тоді запропонував йому роботу в Берліні за 350 марок в місяць. Молодий піаніст пізніше ще дивувався, адже в Берліні стільки талановитих музикантів, але Кальман обрав саме його.
Берлін став для Ґлянцберґа зовсім іншою країною. На новому місці роботи, крім своїх безпосередніх обов’язків, пов’язаних з театром і музичним супроводом різного роду заходів, Ґлянцберґ розпочав співпрацю з представниками кіноіндустрії. Враховуючи популярність у той час театру та кіно, як він сам згадував, кожного дня доводилось знайомитись з кимось новим. До прикладу, у 1925 році німецькі кінотеатри прийняли 44 мільйони відвідувачів, кількість вражаюча.
Саме в той час на кіностудії УВА було знято перший німецький звуковий фільм, де одну з головних ролей грала Марлен Дітріх. Майже одразу після цього продукту кіностудія, в особі режисера Біллі Вайлдера, приступила до роботи над наступний – “Фальшивий чоловік”. Ґлянцберґу доручили написати музику до цього фільму. Він настільки успішно справився з завданням, що газети наступні кілька днів майоріли повідомленнями в дусі: “Новачка звати Норбертом Ґлянцберґом. Його ритми спокусливі, а композиції захоплюють, він пише легко і невимушено, буквально однією лівою”.
Після цього Ґлянцберґ працював над музикою до ще кількох фільмів і казка життя тягнулась до моменту, коли він став заважати нацистам. У 1932 році в журналі “Німецький фільм” з’явилась стаття, де зазначалося, що штат працівників УВА суцільно єврейський, а творити німецьку культуру повинні люди, які відчувають по-німецьки. Ґлянцберґ удостоївся ще більшої честі – про нього особисто згадав майбутній головний пропагандист Гітлера, а на той момент гауляйтер Берліна, Йозеф Геббельс: “Цей маленький галицький єврей Ґлянцберґа злизує у молодих світловолосих композиторів масло з хліба”.
Закінчилось все тим, що одного дня знайомий порадив композитору не повертатись додому, бо його будуть чекати “гості” із гестапо. Так Ґлянцберґу довелося приміряти личину нелегального емігранта і поповнити лави тисяч перебіжчиків, які в той час тинялись від однієї країни до іншої, у пошуках пристанища. Для Ґлянцберґа тимчасово тихою гаванню став Париж. Там він зустрів Біллі Вайлдера, який пропонував йому виїхати за океан, але Ґлянцберґ відмовив. Очевидно, боявся стати “тінню в раю”, як характеризував буття емігрантів у Америці Ремарк.
Це коштувало йому перебування на самому соціальному дні. Задля можливості виживати, Ґлянцберґу доводилось займатись в столиці Франції дрібною торгівлею. Це йому взагалі не вдавалось. Тоді він дістав старий акордеон і почав грати на ньому в емігрантських їдальнях та невеликих забігайлівках за їжу. Під час одного з виступів, йому довелося акомпонувати для Едіт Піаф, якої тоді ще ніхто не знав. В такому стані його застав початок Другої світової війни, коли Ґлянцберґа мобілізували в польську армію, адже його зареєстрували як жителя Рогатина, який тоді входив до Польщі.
Ґлянцберґ зовсім не дихав з польськими солдатами одним повітрям, не горів одними й тими ж ідеями, а тому дезертирував і, подолавши 200 кілометрів, дістався до Марселя. Там знайшов притулок в центрі для біженців, який мав дуже символічну назву: “Ласкаво просимо!”. В Марселі він знайшов багато колишніх знайомих, серед яких і Едіт Піаф, яку тоді вже знала вся Франція. Вона саме шукала піаніста для гастрольного туру і вирішила взяти Ґлянцберґа. Тоді й розпочалась історія “Ноно” та “Фіфи”, що згодом і дало змогу Едіт Піаф сказати, що Ґлянцберґ володіє ключем від таємниці музики.
Професійну магію, якою Ґлянцберґ зачарував Едіт Піаф, розвіяли політичні події. До влади в Франції прийшов уряд маршала Петена, який орієнтувався на німців. Таким чином, переслідування, які “кольнули” Ґлянцберґа в Німеччині, дістали його і в Франції. На допомогу знову прийшла Едіт Піаф. Вона переховувала його і знаходила для нього один притулок за іншим, коли в попередньому йому загрожувала небезпека. Попри все, його таки викрили в одному з готелів та ще й з фальшивим паспортом. Але й цього разу, з залученням впливових знайомих, друзі прийшли на допомогу Ґлянцберґу і його було звільнено.
http://https://www.youtube.com/watch?v=XvvGLg93DxY
Десь на початку тих самих 40-х років Ґлянцберґ і написав мелодію, з якої згодом народилась пісня “Padam, Padam”. У 1951 році її було записано на платівку і вже зовсім згодом матір Ґлянцберґа писала йому, що слухає цю пісню по американському радіо. Ще пізніше, у 1966 році, далеко після закінчення війни, тодішній президент Франції, Шарль де Голль, саме під цю мелодію заходи до Кремля під час відвідин Радянського Союзу. Через багато років після цього, пісня лунала вже на площі перед рейхстагом. Це був 1989 рік. У той день Німеччина об’єднувалась, а Берлінський мур падав. Тобто за певного збігу обставин, ця композиція могла и навіть бути символом цього об’єднання. Але так не сталось і “її” місце у хроніках про падіння Берлінського муру зайняв славнозвісний трек “Wind of change” гурту Scorpions.
Віддзеркаленням складного життєвого шляху стало і особисте життя Норберта Ґлянцберґа. Говорили про більш ніж дружні відносини між ним і Едіт Піаф. Привід для цього давали повідомлення Піаф зразка 1942 року: “Мені нудно до нестями. Повертайся якнайскоріше. I love you”. Але в офіційну площину це так і не перейшло. Ґлянцберґ одружися з полькою Маришкою Мазурик. У них був син Серж, який в 20 років покинув родину і поїхав до Англії опановувати технології звукозапису, вважаючи, що у Франції навчитись цьому неможливо. Крім того, Серж фанатів від Rolling Stones та Хендрікса і не розлучався з електрогітарою, яку батько навіть за музичний інструмент не вважав.
Таким, в загальних рисах, був життєвий і творчий шлях вихідця з Королівства Галіції і Лодомерії, Натана Ґлянцберґа.До кінця життя він написав ще кілька пісень та мелодії до ряду фільмів. З цього і жив. У 2010 році, в Парижі, Норберта Ґлянцберґа не стало.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Кон Р. “Padam, padam, padam” (о Натане Гланцберге из Рогатина) / Асоціація європейських журналістів [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://aej.org.ua/History/875.html
- Петросеняк Г. Всесвітньовідомі хіти Едіт Піаф написав композитор родом з Рогатина // Music review Ukraine [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://m-r.co.ua/mr/mr.nsf/0/2ACD0B8D6F5FC2A8C2257F93004FB18F?OpenDocument
- Томашевская В. Бессмертный шансон Едит Пиаф Падам Падам Пад // Проза. Ру [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.proza.ru/2011/08/16/632
