Бомбардування Львова під час революційних подій 1848 р. лягло трагічною сторінкою в історію найстарішого львівського вузу. Національна гвардія формувалась, здебільшого, зі студентської молоді, і тому будинок на Театральній став головним осередком революції. Саме в його бік австрійці спрямували гармати з Високого замку і Домініканської площі, і 2 листопада розпочали нищівний обстріл центральної частини міста. Запалали Ратуша і будинок університету, порівняно недавно оновлений (1825 р. – 28 р.).
Пожежу неможливо було стримати. Викладачі і студенти почали рятувати університетські музеї, бібліотеку. 13 тис. книжок загинуло у вогні, проте решту (37 тис.) вдалося зберегти.
20 листопада завалились стіни споруди, що майже три тижні стояла серед згарища, а згодом осінні львівські дощі довершили руйнацію. Про виклади вже не було мови, у півріччі 1848/49 рр. вони офіційно відмінені. Студентів також було мало багато з них у революційному запалі подалися за Карпати – на допомогу угорській революції.
У травні 1849 р. Міністерство затвердило здачу екзаменів приватно, причому для викладачів приймання іспитів було справою доброчинною – гроші за це вони не отримували.
У січні 1850 р. університет одержав 13 кімнат у західному крилі пошкодженої пожежею ратуші. На тому ж, третьому поверсі, розмістились 14 приміщень Технічної академії і реальної школи. Чотири університетські кімнати зайняв відділ права, дві належали філософському факультету, по одному приміщенню мали кабінети фізики, природознавства і сільського господарства. Канцелярія займала три кімнати. Книжковий фонд переховувався тоді у Домініканському костьолі, за що отці-домініканці отримували чималі кошти.
У березні, коли уряд дарував ділянку з руїнами університету «Руській Народній Раді», про повернення закладу на старе місце вже не йшлося. Згодом тут спорудили «Народний дім», і поруч, на мурах колишнього костьолу, а пізніше університетської бібліотеки, повстала наприкінці століття Преображенська церква.
Знову, як і колись у давнину, до історії учбового закладу стали причетні єзуїти. Орден був скасований у 1773 р., але вже у 1836 р. отці-єзуїти повернулись до Львова. У 1837 р. ними був закуплений монастир тринітаріїв і ділянка землі, де планувалось звести великий будинок конвікту (інтернату) разом зі школою. Тоді ж були складені кошториси і плани. Однак урядовий рексрипт 1839 р. про зменшення кількості вихованців паралізував подальше будівництво. Тільки у 1842 р. споруджується південне крило; а у 1844 р. завершено будівництво в цілому.
Проект цього суворого триповерхового будинку без будь-яких декоративних прикрас, що повстав на пагорбі при вул. Св. Миколая (тепер М.Грушевського), належав архітектору Ф. Штадлеру. Однак орден тут довго не втримався. На гребні революції єзуїтів знову почали трактувати виключно як реакційну силу і 12 травня 1848 р. вони були вигнані з Австрії. Разом з ними у немилість впали редемптористи і лігоріани.
1 липня будинок конвікту перейшов до уряду, який не знайшов для нього кращого пристосування, як влаштував армійські казарми, щоправда, тут же знаходився і військовий шпиталь: з угорського фронту прибувало чимраз більше поранених.
Після придушення угорської революції будинок частково спорожнів. І тоді. 2 січня 1851 р. уряд прийняв рішення віддати дім осиротілому університету. У тому ж році корпус переобладнали: з’явились широкі аудиторії і актовий зал, але урочистості з нагоди нового навчального року відбулись тільки наступного 1852 року.
Цікаво проглянути програму викладів тодішнього університету. Серед лекцій теологічного факультету є, крім історії церкви, біблійна археологія, ознайомлення зі східними мовами: арабською, халдейською, сірійською, викладались догматика і пасторальна теологія, причому і польською і галицько-руською (тогочасною українською) мовами. На факультеті права викладали європейське, римське і церковне право, теорію статистики, криміналістики тощо.
Особливою оригінальністю викладів, як на наш час, відрізнявся філософський факультет, де поруч з початками філософії та історією Австрії викладались математика, фізика, грецька філологія, галицько-руська мова і література, а також окремі лекції з арамейської, самаритянської, давньо-єврейської, вірменської мов, у 1851 р. дві години відводилися алтайським (фінсько-татарським) діалектам. На цьому ж факультеті викладали ботаніку, теорію поезії, метеорологію, , читались лекції з теорії вібрації і оптики, про життя душі тварин і про похід князя Ігоря. Останній цикл читав Яків Головацький, він же викладав курс галицько-руської мови і історію галицько-руської літератури. Пізніше, у 1857 і 1859 рр. він обіймав посаду декана філософського факультету, а у 1860 р. стає ректором університету.
Ігор СЬОМОЧКІН
Джерело: Галицька брама. № 1, вересень 1994 р.
