Якщо писати історію Львова в легендах, там точно мала би бути оповідь про Ядвіґу Лушковську. Магія, інтриги, кохання, розлука та позашлюбні діти – це далеко не повний перелік того, що могло би бути обігране в сюжеті цієї оповіді. Коли дві бідні і самотні жінки ледве зводять кінці з кінцями, а потім купують кам’яницю на площі Ринок, питань мабуть виникає багато. Або навпаки – не виникає жодних, адже і так всі все знають. Ця історія про те, чому дівчатам варто частіше посміхатись, визираючи у вікно, адже в цьому безпрограшний варіант, за якого вони у будь-якому випадку знайдуть свого принца. Принца, а може навіть і короля. Як це було у Ядвіґи Лушковської.
У львівського купця Яна Лушковського та його дружини Анни близько 1616 року народилась донечка. Назвали її Ядвіґою. В той час складно було прогнозувати, що в неї на руках через кілька десятків років помиратиме король Речі Посполитої Владислав IV Ваза, а вона сама буде матір’ю його єдиного сина. Але доля – це штука непередбачувана. Перечити їй не варто (так, принаймні, вважали давні греки).
Ядвізі Лушковській аби вплутати себе у великі неприємності, або навпаки зробити своє життя забезпеченим і щасливим, вистачило просто дивитись у вікно однієї з кам’яниць на площі Ринок і посміхатись. Такою її вперше побачив король Владислав і одразу до нестями покохав. Так говорить легенда. Хочеться вірити, що таким чином наша героїня поводила себе лише інколи, а не постійно, оскільки якби вона кожного дня сиділа у вікні і невпинно посміхалась, то це викликало би у перехожих зовсім не таке враження, як у Владислава IV. Тим не менше, король закохався.
Це сталося орієнтовно біля 1634 року. На той момент Ян Лушковський вже відійшов до кращого світу і життя панночок Лушковських складно було назвати забезпеченим і щасливим. Жили вони біднувато і на самоті. Але тут сталося диво. Мало того, що після казкового знайомства Ядвіґи з чарівним принцом на білому коні (перепрошую, у королівській короні), мати виплатила борг у 2000 злотих, так пізніше сімейство Лушковських взагалі викупило для себе частину кам’яниці. Далі дивопад продовжувався – двох самотніх жінок звільнили від виплат окремих податків, а також, за дивним збігом обставин, вони мали привілейоване право на заготівлю деревини.
Біля 1635 року померла і Анна Лушковська. Король Владислав забрав Ядвіґу до себе в Королівський замок у Варшаві. Там вона ніби навіть мала у своєму розпорядженні окремі приміщення. Також цього року у них народився син – Владислав Константин, єдиний син Владислава. У 1636 році Владислав разом з Ядвіґою їздив до Ґданська. Ця інформація, перш за все, цікава тим, що тоді було зроблено один з записів, який стосувався львівської володарки серця короля. Шарль Огєр у своїх щоденниках подорожі по Польщі зробив наступний запис: “Після сніданку мав змогу бачити…обраницю короля…дуже гарна вона, повна чарівності…темні очі і волосся…але не має свободи…бо біля неї…охорона з чоловіків і жінок ”. Так король оберігав свою львівську обраницю.
Але, як це часто відбувається у фільмах, у той момент мусить прийти інша. Або, якщо точніше, від хорошого короля погані “дядіньки” і “тьотіньки” починають вимагати щось нехороше, що руйнує ідилію та казку відносин багатого героя і простої провінціалки. Такими “дядіньками” став Сенат, який вимагав від короля одруження і припинення “публічної розпусти”, а тією іншою стала Цецилія Австрійська, з якою Владислав одружився у 1637 році.
Ядвіґу Лушковську король тоді перевіз до Уяздовського замку. Нібито через те, що під час урочистостей дуже голосно сміялась на боях диких тварин. Цим самим вона звернула на себе увагу королеви, яка і попросила Владислава вивезти Ядвіґу геть. Пізніше її видали за хорунжого Яна Виписького. На той момент Ядвіґа була вагітна вдруге і згодом народила королю донечку. Навіть після другого одруження з Марією Ґонзаґою, Владислав не забував про Ядвіґу і часто їздив до неї до Мерича. Офіційно він їздив на полювання, але фактично до неї. На її руках, за легендою, у розпал Хмельниччини, він і помер 20 травня 1648 року. У одного з хроністів, Йоахима Єрлича, навіть зафіксовано версію смерті короля, хоч вона, м’яко кажучи, видається сумнівною. Нібито на полюванні король біг за оленем і його з лука поцілив хтось зі слуг. Чому саме король мав бігти, а слуга стріляти, невідомо. Невідомо також чому саме олень. Тому історія мабуть вигадана. Офіційно Владислав помер від проблем з жовчним міхуром.
Ядвіґа Лушковська пережила свого коханого, але коли саме померла, достовірно невідомо. Після смерті короля її слід зникає. За те, наскільки вона узалежнила від себе короля і як прив’язала його до себе, їй приписували магічні дії та багато інших інфернальних й ірраціональних практик.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Latopisiec, albo kroniczka Joachima Jerlicza, z rekopismu wydal ks. Wl. Wojcicki. – Warszawa, 1853. – t. I. – 61 – 62.
- Lubosz B. Opowieści o sławnych kochankach. – Katowice: KAW, 1987.
- Ogier C. Dziennik podróźy do Polski 1635 – 1636 / prz. Zenon Gołaszewski. – Gdańsk: Maszoperia Literacka, 2010
- Węgłowski A. Królewskie nasienie // Historiafocus. Pl [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://historia.focus.pl/swiat/krolewskie-nasienie-946
