Новий Світ – дільниця на південний захід від центру Львова – творилась протягом півтора сторіччя. Вперше назва з’являється на планах міста першої половини XIX ст. В ті часи назва Новий Світ на декілька десятиріч закріпилась за шляхом, що зв’язував Сокільницьку дорогу (або дорогу до Наварії) від костелу Св. Лазаря з рогаткою на Городоцькій дорозі. Пропонуємо читачам опис Нового світу з путівника укладеного істориком, краєзнавцем Антонієм Шнайдером.
Йдучи вгору вулицею Широкою (сучасна Коперника – ред.), бачимо з правого боку обширний будинок, обнесений в квадрат високим муром. Був це колись монастир Сестер Домініканок з невеликим костелом при ньому. Нині це є Греко-католицька семінарія з церквою.
Зараз поруч – палац із садом крайового маршалка князя Леона Сапіги з домашньою каплицею. В західній частині мешкає син маршалка князь Адам Сапіга.
Далі зліва на горі стоїть Дім убогих, що перебуває під опікою міста і Товариства Св. Вінцента Пауло, в якому щорічно 150 вбогих чоловіків і до 200 жінок знаходять притулок і утримання.
За цим закладом, що складається з трьох окремих будівель, знаходиться шпиталь Св. Лазаря, про який вже згадувалось. Перед тим шпиталем знаходиться внизу криничка, оздоблена двома левами, які тримають гербові щити давніх львівських райців, – залишками по старій ратуші, яка завалилась.
Звідси вправо провадить дорога на передмістя “Новий Світ”, і через нього далі до двірців залізниць Карла Людвіга та Чернівецької. Йдучи на Новий світ, бачимо справа фабричний заклад – дистилярню нафти Петра Мйончинського. Давніше стояв тут славний палац князів Чарториських, званий «На Скельці», оточений віковими липами та іншими деревами, поміж якими стояли раніше різні камінні божества. Кожне дерево було присвячене іншому божеству. Частина цього палацу, вірніше саду, переділена нині вулицею Сикстуською. Частину, в якій містились князівські стайні, придбали графи Баворовські і переробили на двоповерховий палац, в якому знаходиться бібліотека графа Віктора Баворовського, складена зі збірок Помяновського з Варшави, Батовського, графа Олександра Стадницького, Дениса Зубрицького та ін. Бібліотека ця призначена для публічного використання.
Навпроти цього палацу є інша велична будівля. Нею є костел Св. Марії Магдалини. При ньому влаштовано дім покарань для жінок, за яким з 1857 р. наглядають сс. Милосердя. Давніше тут був другий монастир оо. Домініканців, скасований у 1784 р. А раніше був тут палац Сикста, міського райця, від якого взяла свою назву Сикстуська (сучасна Дорошенка – ред.) вулиця у Львові. Крім карного закладу є тут ще помешкання пароха і міська народна школа.
За цими будівлями є ще дві вілли, переділені малою доріжкою, що веде до площі Св. Юра, у яких, однак, крім тінистих дерев, немає нічого вартого уваги.
При вулиці Липовій (тепер вул. Устияновича і Бібліотечна – ред.) з одного боку стоїть вілла Скшиньських, а з другої сторони на місці вілли Фредрів, нині знесеної, будується зараз обширна споруда для Технічної академії і хімічної лабораторії. Повертаючись до міста, переходимо з вул. Липової на вул. Кляйна (сучасна Технічна – ред.), біля новозбудованої вілли проф. Захаревича, до Міського городу.*
Від площі перед костелом Св. Марії Магдалини переходимо широкою дорогою на вул. Новий Світ. А далі за ним – на так звані «Байки», де знову, як і на Зеленому чи Стрийському передмістях, бачимо серед малих будиночків і обійсть, розпорошених на плоскогір’ї і в долинках, ніби сільське життя. Через це плоскогір’я, що тягнеться від оболонь на Янівському передмісті, далі до Винник, Золочева і Підгірців, переходить Європейський вододіл.(Обширні і болотисті луки, що спочивають на покладах гіпсу та піскового вапняку, поки їх не осушено і заселено, входили до складу великого озера, з якого води частково Полтвою і Бугом текли на північ до Вісли і Балтійського моря, натомість частково Зуброю і її притоками спливали на південь до Дністра і Чорного моря. В розкопаних пісковиках знаходять часто янтар та інші скам’янілості).**
Частина передмістя Байки з пасмом узгір’я Білогорщі, що простягається зі сходу на захід, творить найвищу точку Європейського вододілу. Це пасмо посідає, між іншими складовими частинами, поклади гіпсу, що постачають сировину для існуючої на Байках гіпсової фабрики Г. Франца.*
Широким гостинцем, влаштованим в останні роки, що веде до залізничного двірця, проїжджаємо біля Домініканського фільварку і городу, що лежать з лівого боку, а трохи далі перед новозбудовані споруди закладу Св. Терези або конвікту сс. Провидіння, що виник у Львові у 1856 р., в якому, крім костелу і помешкань монахинь, міститься також заклад сиріт і виправний дім для дівчат під керівництвом тих монахинь.
Від цієї забудови, що залишається справа, переїжджаємо біля колишнього соляного складу, тепер військового магазину, на Городоцький гостинець і з нього на залізничний двірець. Вліво, поміж садибами, веде дорога (Цвинтарна) (тепер вул. Шептицьких та Федьковича – ред.) на Городоцький цвинтар, на якому, серед інших, спочивають останки З архієпископів (митрополитів) греко-католицького обряду, а саме о. Антонія Ангеловича (ї 1817), о. Григорія Яхимовича (і 1863) і о. Спиридона Литвиновича (ї 1869). Стоїть тут і колона на пам’ять про кронацію чудотворного образу Матері Божої з костелу оо. Домініканців, яка відбулась на цьому місці 2 липня 1751 р.
Звідси, повертаючись до міста кількома вузькими вуличками, стаємо на площі Св. Юра перед архікатедральним собором Львівської греко-католицької митрополії, палацом митрополита і обширними будівлями, в яких розміщаються греко-католицька капітула, канцелярія консисторії та її архів, бібліотека капітули і бібліотека о. каноніка Петрушевича, реколекційний дім для греко-католицького духовенства і дім для емеритів. Звідси відкривається неперевершений вид на місто, а собор Св. Юра домінує над цілим Львовом.
З площі Св. Юра виходять з його 4 кутів вулички: в південну сторону – Карпінського, на західну – вул. Цвинтарна і Св. Терези (з яких перехід до вул. Новий Світ) (тепер вул. Митрополита Андрея – ред.), до сходу – вул. Липова.*
На цій же площі є також монастир Серцянок (монахинь чину Єзуїтів, закладений за урядування архікнязя Фердинанда) із збудованим у 1869 р. костелом та конвіктом для дівчат.
Antoni Schneider. Przewodnik po mieście Lwowie. – L.1871. – S.33-36
* Фрагменти додані в другому виданні путівника (в 1875 р.)
**У другому виданні про це міфічне озеро вже не згадується.
Джерело: “Галицька брама”, 2007, березень-квітень, № 3-4 (147-148).
