Вона звичайний Герой України. І Герой не за нагородами, а за своєю суттю. Завдяки золотим рукам, та професіоналізму і самопожертві старшої операційної сестри Оксани Тицької чимало матерів не плачуть на могилах своїх дітей, дружини дочекались чоловіків… У важкому 2015 році, коли наші війська стримували російську навалу на українське місто Дебальцево по кілька діб не виходила з операційної. Вона знає і бачила цю тонку межу між життям і смертю. Вона фізично знає ціну кожній краплині крові наших захисників.
Сьогодні Оксана Тицька успішний юрист – адвокат, невгамовний політичний та громадський діяч. І чесно вважає, що свій «Орден за Мужність» вона отримала випадково. Але це далеко не так, бо мужність не вимірюється кількістю пройдених обстрілів, чи отриманих поранень. Мужність – це здатність у важкий час розставити пріоритети і захистити те, що має цінність для тебе. Навіть коли інші просто сховались у свої маленькі затишні нори. Цей матеріал знято 2015 році. Оксана дає інтерв’ю після третьої безсонної ночі в операційній. Отож рекомендуємо послухати і подивитись свідчення учасника тих важких для України днів, від початку і до кінця.
Пройшов майже рік війни. І за весь цей час особисто я, ніяк не можу звикнути до того, що вільно чи невільно у таку брудну та важку справу, як збройний конфлікт часто втягнуті жінки, діти, літні люди. Якось логічним є те, що воювати мають чоловіки. Однак, зустрічаючи на передовій дівчат не можу зняти з себе якогось відчуття вини за те, що вони тут. Та наші Україночки в лиху, для всієї держави, годину демонструють просто еталони можності, героїзму та самовідданості.
От наприклад операційна медична сестра Оксана Тицька. Вона служить в одному з військових госпіталів, що зараз знаходиться на передовій. Маючи дві освіти юридичну і медичну, вона цілком могла знайти шляхи, щоб уникнути мобілізації. Та отримавши повістку, ця мужня дівчина відразу пішла до військового комісаріату. І от зараз триває її вже друге відрядження в зону проведення АТО. Перший раз вона була на Мариупільському напрямку. Якраз в той час, коли адепти «новоросії» по звірячому почали обстрілювати як позиції наших військ, так і жилі квартали. За словами нашої героїні дуже важко було звикнути до каліцтв як воїнів, так і цивільних людей від залпів артилерії та систем залпового вогню колишнього братського народу. Так само не легко було перелаштуватись на зовсім інший тип операцій з видалення уламків російських снарядів та ракет, що потрапили в тіла українців. Однак всі військові медики Збройних Сил України виконували свою роботу.
– Найстрашніше в роботі військового медика – це не надати вчасну допомогу пораненому, – знається Оксана. – Страшно коли на твоїх очах вмирають люди, які могли б ще жити і жити. Тому всі наші лікарі викладаються повністю, аби зберегти життя і врятувати наших бійців, що зазнали поранень.
Зараз Оксану командири подали на заохочення орденом «Княгині Ольги». Сподіваємось, щ документи не загубляться в кабінетах тих, хто знає про війну лише з стрічок та повідомлень новин.
– Я не можу бути дома, коли іде війна за цілісність нашої держави, – підсумувала Оксана. – Адже зберегти країну для нащадків справа кожного з нас. А ще, користуючись нагодою, хочу звернутись до всіх лікарів, які підпадають під мобілізацію. Хочу попросити людей в білих халатах зрозуміти, що їх знання та уміння дуже потрібні хлопцям тут на передовій. І тому прошу всіх лікарів, які отримали повістки не ховатись і не тікати від служби, адже саме від нас залежить доля поранених солдат. Просто подумайте про це… а потім ідіть у військовий комісаріат.
Тарас ГРЕНЬ
Передова інформаційна група МОУ
