Олена Кульчицька. Життя через призму фотооб’єктива

Архів визначних осіб є цінним джерелом відомостей не тільки про їхню біографію, але й про епоху, у яку вони жили і творили, та про оточення, що вплинуло на формування їх особистостей.

Архів Олени Кульчицької — знаної української художниці, яка працювала у галузі графіки, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, педагога, громадської діячки- містить великий обсяг різних за характером матеріалів. Він налічує понад 4000 од.зб. і зберігається у Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької (відділі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького).

Вагому частину архіву становлять фотографії. На жаль, авторство багатьох світлин не встановлено. Однак низка фотографій, автори яких відомі, відкриває перед нами цікаві сторінки біографії Олени Кульчицької.

Зауважимо, що мешкаючи у 1909-1938рр. у Перемишлі, а згодом у Львові (1939-1967), Олена Кульчицька підтримувала приязні стосунки із широким колами української інтелігенції, спілкувалася та листувалася із відомими митцями, громадськими та культурними діячами. Художниця мала дружні взаємини із знаними галицькими фотомайстрами, ініціатори створення Українського фотографічного товариства та його активними членами – Степаном Дмоховським, Юліаном Дорошем, Данилом Фіголем, Ярославом Ковалем. У різний час вони виконали фотопортрети Олени Кульчицької, які після смерті художниці разом із її архівом перейшли у власність НМЛ імені Андрея Шептицького.

Однак не менш цікавими є і аматорські фото, виконані батьком Олени Кульчицької. Вони і відкривають галерею фотопортретів О.Кульчицької. Лев Кульчицький (1843-1909) був поціновувачем фотомистецтва, автором численних настроєвих фотографій карпатських краєвидів. Працюючи спочатку радником суду на державній службі, а згодом- адвокатом, він провадив активну громадську діяльність, був членом багатьох товариств, одним із фундаторів та першим директором «Народної каси» у Косові. Змолоду Лев Кульчицький любив фотографувати і у фотографії реалізовував свій мистецький хист (свого часу йому не вдалося здобути фах архітектора). Батько завжди був для Олени Кульчицької близьким другом та порадником. Зауваживши ще у дитинстві здібності молодшої доньки до малювання, він підтримав її прагнення стати професійною художницею, фінансував навчання у Віденській художньо-промисловій школі (1903-1907).

Лев Кульчицький залюбки фотографував членів родини, зокрема і доньку Олену. Один із її найраніших портретів – це фото 1890-х років, де бачимо майбутню художницю у підлітковому віці, вбрану у народний стрій, із розкішним намистом на шиї. На одній із фотографій 1900-х років зображено Олену Кульчицьку за працею біля мольберта. Також цікавим є погрудний портрет О.Кульчицької у зимовому вбранні з хутряним коміром та елегантному капелюшку.

Новий етап у житті та творчості Олени Кульчицької розпочався із переїздом до Перемишля у 1909 році, де вона за рішенням Кураторії львівського шкільного округу отримала посаду викладачки рисунку в ІІ Державному вчительському семінарі. Незабаром помешкання сестер Кульчицьких на площі Ринок, 28 стало місцем зустрічей української інтелігенції, тут бували визначні культурні та громадські діячі, письменники, художники: Богдан Лепкий, Володимир Гнатюк, Мілена Рудницька, Іван Труш, Павло Ковжун, Уляна Кравченко, Микола Голубець, Святослав Гординський та ін. Серед них і Степан Дмоховський- відомий галицький фотограф-аматор, один із засновників УФОТО (1930р). Степана Дмоховського зараховують до покоління найстарших українських фотографів Галичини. Він народився у Перемишлі, за освітою був лікарем-стоматологом, навчався за фахом у Кракові та Берліні. Згодом відкрив у Перемишлі приватний стоматологічний кабінет, ставши першим дантистом-українцем на теренах Галичини. С.Дмоховський багато зусиль докладав до організації культурного життя рідного Перемишля, був активним членом різноманітних товариств (спортивний клуб «Сян», «Пласт», «Сокіл», «Просвіта» та ін.). Також займався видавничою справою, сприяв організації кооперативів та банків. У 1929р. переїхав з родиною до Львова. Із початком Другої світової війни митець емігрував до Європи, а згодом, у 1950 році, переїхав до США.

У творчості Степан Дмоховського визначальним вектором стала популяризація народного мистецтва та національної культури. Такі пріорітети були співзвучними із життєвим та творчим кредо Олени Кульчицької. Мешкаючи в Перемишлі, С.Дмоховський та його дружина Теодора Сас-Підлуська часто бували у гостинному домі сестер Кульчицьких, який був осередком української громади міста. Тоді фотограф виконав низку світлин помешкання та майстерні художниці. На одній із фотографій 1913р. бачимо Олену Кульчицьку та її сестру Ольгу в оточенні знайомих – представників культурної інтелігенції Перемишля.

Навесні 1939 року Олена Кульчицька переїхала до Львова, де розпочався новий етап її життя та творчості. Художниця оселилася поблизу Святоюрскої гори, у затишному помешканні за адресою вул. Міцкевича, 7 (тепер-вул.Листопадового Чину). Зі Львовом вона пов’язувала великі плани та надії, але саме тут спіткали її болючі втрати- смерть матері і сестри Ольги. Трагічні події особистого життя, початок Другої світової війни, а потім прихід радянських військ і німецька окупація стали для художниці важким випробуванням. Порятунком від глибокої депресії стала робота. До 1940р. О.Кульчицька працювала на посаді рисівника у Музеї НТШ, а потім- у відділі народного мистецтва Львівського музею етнографії та художнього промислу. Беручи активну участь у мистецькому житті Львова, художниця підтримувала взаємини із багатьма львівськими митцями, серед них із Марією Водзіцькою- українською художницею польського походження. Отримавши мистецьку освіту в Парижі, Марія Водзіцька протягом 1913-1917рр. навчалася у Мистецькій школі Олекси Новаківського, а згодом, на початку 1920-х років- у Дрездені та Відні. Її подальша творча біографія була пов’язана із Львовом, де мисткиня теж оселилася неподалік собору Cв.Юра, на вул. Земялковського,8 (тепер-вул. Новаківського). Художниця залишила цікавий фотопортрет Олени Кульчицької, виконаний у 1950-х рр. Тут О.Кульчицька зображена у чорному костюмі, сидячи у кріслі на тлі килима (імовірно, у власному помешканні). Аристократичний образ художниці підкреслює розкішне хутро, що лежить поруч на бильці крісла.

У повоєнний час доля звела Олену Кульчицьку із кількома відомими фотомитцями – Данилом Фіголем, Романом Бараном, Юліаном Дорошем. Зокрема, Данило Фіголь був її багатолітнім колегою по праці у Львівському музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР, де обіймав посаду завідувача відділу експозиції та культурно-освітньої роботи, а згодом- головного охоронця. Правник за фахом, він був одним із виконавців заповіту художниці, яким вона передала усю свою мистецьку спадщину в дар українському народу в особі Львівського музею українського мистецтва (тепер- Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького).

Цікавою є історія знайомства Олени Кульчицької з одним із найвідоміших українських фотомайстрів другої половини ХХст.- Романом Бараном. Народившись у сім’ї художника у Снятині на Івано-Франківщині, він здобув освіту у Краківській академії мистецтв і згодом пройшов непростий шлях становлення як професійний фотомитець. У 1970-х-1980-х роках Роман Баран вважався одним із чільних майстрів української художньої фотографії, уславившись передовсім як фотограф-портретист. Він написав автобіографію «Фотографія впоперек життя», де залишив цікаві спогади про численних героїв своїх світлин- відомих діячів культури та мистецтва. Зокрема, Р.Баран яскраво описав своє знайомство із Оленою Кульчицькою у 1955році, коли він був на початку свого мистецького шляху: «Через два тижні відкрилася в Коломиї в музею (тоді Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини, а нині- Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського- авт.) виставка Олени Кульчицької і я осмілився попросити оглянути мої твори, які експонувалися на другому поверсі. Пані професор, чудова і мудра жінка, оглянувши мої світлини, винесла вердикт: Ти не пейзажист (Карпати твої чудові, але вся їх краса в очах твоїх гуцулів). Ти портретист, Романе! Тобі це від Бога! Так, ідемо в твою студію, будеш мене, «стару бабу», портретувати… Мені тремтіли руки, коли я працював над нею. Породистий профіль, вольові губи, прищурені очі, і та колосальна сила творчої енергії, яку вона випромінювала на все, чого торкалася її рука…До речі, за руки, які я включив у композицію портрета, пані Олена мене сварила: Я «стара», але я жінка й це головне. Руки старіють першими й не нагадуй мені про старість…». Зі спогадів Романа Барана дізнаємося, що з його світлини Олени Кульчицької у профіль відомий скульптор Емануїл Мисько виконав портретний барельєф для меморіальної дошки. Вона розміщена на фасаді будинку по вул. Листопадового Чину, 7, де у 1939-1967 рр. мешкала видатна  художниця, а тепер знаходиться художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької.

Олена Кульчицька була особисто знайома із корифеєм українського фотомистецтва- Юліаном Дорошем. Майбутній фотограф народився на Львівщині в родині службовця Омеляна Дороша та Іванни Крушельницької, сестри відомого письменника та видавця Антона Крушельницького. Свого часу Олена Кульчицька, перебуваючи на еміграції у Відні 1915 року, познайомилася із Антоном Крушельницьким, який невдовзі залучив її до ілюстрування дитячих книжечок із серії «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини». Тож Ю.Дорош, без сумніву, з дитинства був знайомий із творчістю художниці. Здібний юнак почав займатися фотографією, вступивши до організації «Пласт», там він заприятелював із ще одним фотомайстром Ярославом Ковалем. Навчаючись у Станіславській гімназії, Юліан Дорош потоваришував із вже згадуваним Данилом Фіголем. Згодом усі вони стали співзасновниками Українського фотографічного товариства. Ю.Дорош також уклав і видав перший у Західній Україні підручник з фотосправи українською мовою, був автором першого повнометражного українського фільму «До добра і краси», ілюстрував своїми світлинами численні етнографічні та історичні видання. Переїхавши з родиною до Львова у 1944р., Ю.Дорош працював фотографом у різних наукових установах, брав участь у етнографічних та археологічних експедиціях, фіксуючи народні типи, вбрання, історичні та архітектурні пам’ятки. Одним із його улюблених жанрів була портретна фотографія. У 1960р. відбулася персональна виставка Ю.Дороша у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, до організації якої долучився і співробітник музею Данило Фіголь.

На жаль, Юліан Дорош не створив прижиттєвих портретів Олени Кульчицької, проте зробив фотографії, на яких зафіксовано похорон художниці, що померла 8 березня 1967року. В архіві ХММ О.Кульчицької зберігається альбом із 23 світлинами, на яких зображено фрагменти траурної процесії та відомих осіб, які прийшли віддати останню шану Олені Кульчицькій. На одній із них бачимо велелюдну процесію із катафалком, що спускається по вул. Драгоманова від будівлі Львівського державного музею українського мистецтва (тепер- історичний комплекс НМЛ імені Андрея Шептицького по вул. Драгоманова,42). На іншій фотографії – співробітниці ЛДМУМ Софія Чехович, Віра Свенціцька (донька першого директора музею Іларіона Свенціцького, мистецтвознавець, дослідниця українського іконопису) та співробітниця Етнографічного музею Ірина Гургула. Усі вони особисто знали Олену Кульчицьку, а особливо теплі взаємини художниця підтримувала з Іриною Гургулою, з якою багато років пропрацювала пліч-о-пліч в Етнографічному музеї. Саме І.Гургула на прохання О.Кульчицької уклала наукові анотації до її альбому «Народний одяг західних областей УРСР»- фундаментальної праці, яка вийшла друком у видавництві АН УРСР у Києві 1959року. Ці фотографії, зроблені Юліаном Дорошем, стали його даниною пам’яті Олени Кульчицької і одночасно цінним джерелом для дослідників її життєпису.

Наша коротка розповідь мала на меті висвітлити окремі цікаві факти про взаємини Олени Кульчицької із її сучасниками- піонерами української фотографії. У цьому середовищі у надзвичайно складних умовах бездержавності і тоталітаризму зберігалися та примножувалися надбання національної культури.

Надія ЛЕНЬКО
молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької
(відділ НМЛ імені Андрея Шептицького)

Література:

1.Моздир М. Олена Кульчицька і Національний музей у Львові/ М. Моздир [та ін.]// Арт-клас.- Львів, 2007.- С 156-159

2.Кость Л. Хронологія творчости О.Кульчицької (емоції, мотиви і толчки) : 1908-1940/ Любов Кость [та ін.]// Народознавчі зошити.-2001.-№1.- С.6-25

3.Роман Баран. Фотографія впоперек життя. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://kostyukov.info/roman-baran/roman-baran.html

4. 4. Львівський Монмартр. Живи подорожуючи [Електронний ресурс]/Режим доступу : http://www.castle-way.com.ua/2014/05/blog-post_29.html